Перша духовна допомога: в Києві американці навчають як допомагати після психологічних травм

Перша духовна допомога: в Києві американці навчають як допомагати після психологічних травм - фото 1
Протягом короткого курсу від НПУ ім. М.Драгоманова та центру «Реаліс», наприкінці січня у Києві, спеціалісти з Інституту гуманітарних катастроф та Вітонського коледжу (США) розповіли про потребу Першої психологічної (ППД) та Першої духовної допомоги (ПДД).

Перша духовна допомогаЛюдина повертається з війни. Переживає страшну аварію. Дивом виживає за страшної негоди. Але найстрашніше починається після, коли питання «чому» та «навіщо» не йдуть з голови. І головне – «де був Бог і чому Він це допустив?» Саме тому спеціалісти, які допомагають постраждалим від катастроф або воєн, створили дві системи: першої психологічної та першої духовної допомоги, щоб пройти разом з жертвою цей найстрашніший період.

Поки кількість тренінгів з психологічної травми та її подолання зашкалює, духовна сфера залишається сірою зоною. Капелани та релігійні волонтери, розпочавши допомогу постраждалим, потребують визначення стандартів духовної допомоги. Протягом короткого курсу від НПУ ім. М.Драгоманова та центру «Реаліс», наприкінці січня у Києві, спеціалісти з Інституту гуманітарних катастроф та Вітонського коледжу (США) розповіли про потребу Першої психологічної (ППД) та Першої духовної допомоги (ПДД).

Хоча корені системи підтримки людини сягають ще Середньовіччя, однак активно концепт Першої психологічної допомоги почав вживатись у 1950-х роках. Американська психіатрична асоціація випустила посібник, в якому підкреслювалася необхідність стабільності для тих, хто пережив катастрофу. Нові стандарти роботи, запроваджені у 2005-му році, стали доступними кожному. Національна мережа з питань травматичного стресу у дітей та Національний центр з питань посттравматичного стресового розладу разом розробили «Посібник із надання першої психологічної допомоги в польових умовах».

Однак виникає логічне питання зв’язку психологічної та духовної допомоги, що багатьом здається несумісним. Натомість схожі принципи та стандарти порятунку через переповідання історій та стабілізацію постраждалого мають однаковий фундамент. Надавати духовну допомогу може кожен, а підходить вона не лише вірянам певної деномінації, а й атеїстам та агностикам.

Ви хочете про це поговорити?

доктор Девід БоанПерша психологічна допомога базується на концепції гнучкості людини, вона спрямована на зменшення стресових симптомів та допомогу одужанню після кризи або травми. Це не спроба вилікувати людину, але процес психологічної стабілізації, підкреслює доктор Девід Боан. Існують чотири етапи: оцінка, концептуалізація, планування та втручання.

Процес одужання – це діалог, протягом якого ми ділимось історіями. Але важливо знати як саме його треба вести, як професійно допомогти людині заново пережити свою історію. Тому що під час проговорювання історії людина формує власне розуміння подій. Спершу метод був не таким ефективним, коли постраждалі працювали у групах та мали вислуховувати чужі жахіття. Зараз практикується індивідуальна робота, коли навчений консультант ненав’язливо пропонує своє плече підтримки. Помічник має сам зберігати спокій, давати потрібну та відповідну інформацію. Тут не потрібні палкі очі, пристрасне серце та сльози через край – результатом стане повна дестабілізація обох.

Коли криза торкається духу

Класична психологія сформувала методики роботи з людьми, але далеко не завжди вона звертає увагу на духовні потреби особистості. Після урагану Катріна відбувся сплеск звернень постраждалих до духовенства, коли психологи були у кінці списку довіри. При цьому до священиків звертались навіть нерелігійні люди. У відповідь була створена програма Першої духовної допомоги (ПДД) як додаток до психологічної, яка зараз затверджена Американською психіатричною асоціацією та Всесвітньою організацією охорони здоров’я.

Показовою для професора є історія паркового рейнджера. «Якось зранку він побачив страшну аварію, де фура з’їхала з дороги, зіткнувшись з легковим авто. Машина перевернулась, ніхто не вижив. І він не тільки побачив аварію, а й допомагав витягати тіла загиблих. Після цього чоловік не спав вночі, був пригніченим, гнівався, що його не підготували до цього. Тоді він почав пити, поки дружина не звернулась до пастора за допомогою. Одне з питань, яке мучило рейнджера: «Чому Бог не захистив мене від подібної ситуації? Чому я перший побачив аварію?» Консультант спитав його про очікування від Бога та від самого себе, щоб пробудити його спогади. Він пояснив, що нормально відчувати подібний стрес. «Роботою у першій духовній допомозі по суті є стабілізація реакції, після чого починається традиційне консультування», — розповів доктор Боан.

Духовна криза тягне за собою переосмислення базових переконань, потребу очищення, провину та сором, втрату надії. Це той випадок, коли все пішло «не так», коли сподівання людини виявились марними. Чому Бог це допустив? Чому постраждав саме я? Чому всі загинули, а я вижив? За словами доктор Девіда, подібний біль природній, як природно болить фізична рана. У даному випадку важливо вказати людині на те, що Бог лишається з нею та знайти позитивні сторони події. ПДД також дає змогу поєднати людину з її релігійною громадою, одновірцями, щоб вона могла отримати додаткову опору. Тому церкви нерідко стають осередками загальної допомоги, наприклад, роздають їжу, одяг, долучають волонтерів, не обов’язково вірян.

Величезний потенціал мають і самі релігійні або духовні лідери. Вони розпоряджаються тим авторитетом, який дозволяє допомагати іншим подолати період кризи. Але навіть для того, щоб надавати духовну допомогу, спершу треба розібратись зі своїми «тарганами», повністю стабілізуватись та знати основні питання, методи та способи, які можуть допомогти постраждалому. «Варто пам’ятати: у момент горя прозелітизм неприпустимий, — зауважує Девід Боан. — Нехай ваша віра говорить сама за себе, без тиску на людину та з повагою до її переконань».

Професор підкреслює, що у ПДД є суттєвий ворог, якого часто сприймають за героя – це волонтер-одинак. Подібний консультант працює на самоті, бере на себе найважчі випадки, незліченну кількість роботи та не комунікує з іншими. Саме така поведінка призводить до краху та особистого травмування. І якщо подібний волонтер продовжує героїчно тягнути всіх на собі, він може тільки завдати шкоди. Тому робота у команді та коло підтримки є необхідною умовою для будь-кого, хто береться допомагати.

Вони служать ветеранам

Ветерани повертаються додому не лише в Україні. Чимало військових приїжджають з Близького Сходу, частина з них мають наслідки вибухових травм, зокрема головного мозку. Травми впливають не лише на фізичний стан, а й на емоції, навички, здібність концентрації тощо. Тут робота концентрується навколо сфери смислу для людини: чому сталось саме так і де тут Бог. Консультанти з Інституту гуманітарних катастроф збирали ветеранів на ретрити протягом тижня, аби разом пройти крізь травму. Військовим було легше перебувати серед тих, хто має подібні проблеми та пройшов жахи війни.

Є пастори, які мають спеціальні служіння для ветеранів. Але у випадку США є Ветеранська адміністрація, яка структуровано допомагає постраждалим та усіляко підтримує бійців. Натомість ситуація у церквах майже повністю залежить від пастора. Існують навіть окремі курси для релігійних лідерів, де вони проходять підготовку для надання духовної та психологічної допомоги. Адже робота на передовій та з ветеранами, які повернулись «звідти», сильно різниться.

Щороку капелани та релігійні волонтери, духовні консультанти збираються на Кризову конференцію. «Ми вчимо їх як надавати першу допомогу, проводити консультування, — пригадує доктор Боан. — А пізніше вони діляться на тематичні секції та обговорюють специфіку роботу зі своєю категорією постраждалих. Офіційні особи та рядові служителі працюють “без погонів”». Професор сподівається на подальший розвиток програми, чим має стати публікація навчальних і практичних матеріалів. Додатково у планах є дослідження впливу рукотворних та нерукотворних катастроф на стан людини, щоб прослідкувати зв'язок між психологічною та фізичною травмами.

Поки капеланський рух офіційно неустатковано, перша духовна допомога може стати однією з частин майбутньої підготовки спеціалістів. Більше того, це б відкрило нові можливості для релігійних організацій та волонтерів, які включаються у систему реабілітації постраждалих. Безперечною стане не лише перспектива появи мережі готових до роботи спеціалістів, а й наявний у ній потенціал для розвитку самих релігійних організацій та соціального служіння.