Бути поруч. Як це – стати мамою для двох дітей з синдромом Дауна

4 листопада 2015, 13:17 | Події та люди | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Маргарита Тулуп

Агнєшка ЯнкєвічАгнєшка Янкєвіч пройшла шлях від дружби і роботи до усиновлення дітей з особливими потребами. Під час зустрічі, організованої днями Центром духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус» у Львові, вона розповіла про те, як знаходить роботу для людей з інвалідністю. А також про те, як усиновити дитину в Польщі та як це – стати мамою для двох дітей з синдромом Дауна.

У 17 років Агнєшка Янкєвіч вступила до міжнародного християнського руху для людей з інвалідністю, їх родин та приятелів «Оґніско» («Вогнище», відповідник українського руху «Віра і світло») у Кракові. Саме там її друзями стали люди з особливими потребами, а основним принципом життя – настанова Жана Ваньє: «Бути поруч з іншим та взаємозбагачуватися». Спершу жінка працювала психотерапевтом у денному центрі для дорослих, а потім керівником майстерні з працетерапії для осіб з розумовими порушеннями. Пізніше Агнєшка розпочала свій тренерський досвід у проекті працевлаштування людей з інвалідністю. «Кожна особа, яка приходить до нас з проханням знайти роботу, ніби зізнається: “Мені дуже потрібно, щоб ви не просто знайшли роботу, а й супроводжували мене, допомагали в усіх важливих справах”», – говорить вона. Багато хто з її колег займається суто пошуком роботи, Агнєшка ж намагається соціалізувати людину.

Одного разу до Агнєшки звернувся Томек, який вже працював, але мріяв мати роботу у будівельному супермаркеті. Вона намагалася відмовити чоловіка: він добре справлявся, мав гарного начальника і прийнятні умови. Агнєшка сподівалася, що своїми аргументами їй вдасться підмовити маму чоловіка, але натомість вона почула відповідь: «Якщо хоче, нехай пробує». Агнєшка відмовилася допомагати Томеку, вважаючи що в супермаркетах працюють лише люди з досвідом та відповідною освітою. За кілька днів у Центр подзвонив керівник маркетингового відділу великого будівельного супермаркету і сказав, що вони хочуть узяти на роботу людину з інвалідністю. З того часу її підопічний Томек працює там, а Агнєшці і досі соромно, що вона поставила під сумнів його мрію. Якщо Томек щось забуває, робота супермаркету не зупиняється. Агнєшка і рада була б його звідти забрати: робота важка; але поважає рішення свого клієнта. Саме так вона розуміє вислів «дарувати надію».

«Хто прийме таку дитину в Моє Ймення, той приймає Мене»

Бути частиною руху «Оґніско» Агнєшка перестала з народженням першого сина Миколая. Він відставав у розвитку, а зарплати родини не вистачало, щоб платити няні. Тоді в Польщі з’явився закон, згідно з яким дозволялося створення чогось на зразок будинку сімейного типу. До того, якщо батьки не могли займатися вихованням дитини, опіку над нею могли взяти лише кровні родичі. Агнєшка з чоловіком вирішили стати прийомною родиною. Їхнім завданням було брати на виховання маленьких дітей до моменту їх всиновлення постійними батьками. Такою родиною вони були упродовж чотирьох років. Миколай підростав, а вдома постійно були маленькі діти, які жили з родиною по 3-4 місяці, а потім йшли до нових батьків. У Агнєшки все-одно не було відчуття повноцінної родини: вона знала, що ці діти у них тимчасово і не могла їх полюбити.

Одного дня чоловік Агнєшки прийшов додому і повідомив про те, що у Польщі прийняли закон, згідно з яким можна всиновити дитину з інвалідністю. Вже тоді чоловік Агнєшки побачив у дитячому будинку темношкірого Оскара з синдромом Дауна. За великим рахунком в Польщі ніхто не всиновлює дітей з особливостями розвитку, а тому Оскар міг би назавжди залишитися у дитбудинку. Але родина прийняла рішення взяти хлопчика до себе. Сину Миколаю батьки сказали, що це буде його брат. Спершу Оскар не вмів сидіти, довго вчився ходити, бо не мав м’язової напруги. Він пішов у садочок для дітей з особливостями розвитку, потім - в інтеграційний садок разом зі здоровими дітьми. Після того батьки мали вирішити, у яку школу піде Оскар. Коли хлопчик перебував серед здорових дітей, попри те що вони дуже його любили, він відчував, що найслабший серед них. І Агнєшка знала, що в якийсь момент здорові діти дуже швидко його випередять, а Оскар перестане бути для них партнером. Батьки вирішили, що сину краще перебувати серед людей з особливостями розвитку, інакше йому буде дискомфортно і самотньо. Життя Оскара Агнєшка трактувала як Божу настанову зі святого Матвія: «Хто прийме одну таку дитину, той прийме й мене». Життя продовжувалося і в родині народилася донька Луція.

Найбільший скарб для Оскара – його брат і сестра. Найстарший Миколай дуже його любить. Хлопчики можуть залишатися без батьків, допомагаючи один одному. Луція також сприймає Оскара природно, вони чудово бавляться. Але був період ревнощів і образливих слів: «Нащо ви його взяли з дитячого будинку? Це не твоя мама, це моя мама!», – істерила Луція. Агнєшка пояснювала дітям, що Оскар прийшов у їх родину, бо кожна дитина має право на те, щоб мати сім’ю.

У Польщі багато одиноких дітей, так само, як і бездітних сімей. Але часто такі пари хочуть мати «обраних» дітей. Діти ж без родин часто мають певні проблеми. Родини, які погоджуються взяти будь-яку дитину, роблять це набагато швидше і простіше, ніж батьки, які «підбирають». Для усиновлення потрібно пройти психологічне тестування та заняття у групах. Увесь процес усиновлення може тривати до чотирьох місяців, але його прискорення залежить від готовності майбутніх батьків. Прийомні батьки отримують грошову допомогу, якої достатньо, щоб найняти соціального працівника або прибиральницю, заплатити за приватну терапію та розвиваючі заняття.

«Єдині люди на світі, яких я можу любити»

У лютому в родині сталася революція. З’явилася Ева. Їй шість і у неї синдром Дауна. З дитинства вона жила в родині «прийомної швидкої допомоги», але прийомний батько помер, а мама захворіла на рак. Тому, хто розповів Агнєшці про Еву, вона одразу сказала: «Ми її візьмемо». За два тижні жінка сама не могла в це повірити. «Думаю це просто була воля Бога. Це приходить зверху. Я не аналізую, чому так трапляється», – пояснює жінка. Сім’я довго звикала до дівчинки, а дівчинка до нової родини. Ева не розуміла, що відбувається, їй неможливо було пояснити, чому вона має змінити дім. Вдень їй подобалося бавитися з новою родиною, але вночі вона хотіла повернутися додому. Вона відмовлялася говорити, їсти, робила в штани, постійно сумувала. Саме тут родина знову згадала про знання «Віри і світла»: «Якщо не можна допомогти, треба просто бути поруч. Треба разом пережити цей сум і спробувати полюбити одне одного».

П’ятнадцятирічний Микола жартував: «Якщо візьмете ще одну дитину, я нічого вам не допомагатиму». Луція зраділа, що в сім’ї з’явилася Ева, бо дуже хотіла сестру. Спершу Оскар жодним чином не реагував на присутність Еви, хоча вона й жила разом з ним. Пройшло півроку і він почав її бити. Зараз вони дуже сильно конфліктують: Ева виводить його з рівноваги, бо «погано подивилася», «штовхнула», або через інші вигадані причини. У Агнєшки немає часу розслабитися: треба пильніше слідкувати за дітьми і приділяти однаково часу кожному.

«Бог дає стільки, скільки людина може зробити», – говорить Агнєшка. Після появи Еви вона зрозуміла, що немає сенсу намагатися все організувати самій. Вона покладається лише на Бога. І дивується, як встигає виховувати 4 дитини, 2 з яких з інвалідністю, працювати, господарювати у великому будинку і вирощувати малину. «Це все охопити неможливо, але мені якось вдається», – усміхається вона.

Агнєшка довго думає над питанням про те, чого її навчили діти, дивиться на фото сім’ї, а потім зізнається: «Мої діти – це єдині люди на світі, яких я можу любити. Я люблю їх так, що не зважаю на свої потреби. У стосунках з чоловіком на перший план виходять мої бажання, а якщо йдеться про дітей, то задоволення їх потреб і є автоматичним задоволенням моїх».

Зустріч з польською колегою

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • Slava43 | 4 червня 2020, 13:46

      Це жодна агітація. На Буковині казали :»Мойше герехт, Сури герехт».

    • Slava43 | 4 червня 2020, 13:39

      За часів союза, УПЦ підлягала моіковському патріярхату, примусово. Від незалежності УПЦ старалась отримати незалежність від Москви. Тепер, коли Україна має ТОМОС та незалежність то Лавру потрібно

    • Halo | 2 червня 2020, 16:46

      Табачник відпочиває...

    • Halo | 2 червня 2020, 16:45

      Нема харізми, поганенько вкид вийшов.

    • Стефан | 2 червня 2020, 15:54

      Последние события показали глубокий кризис РПЦ МП, где только отдельные редкие священнослужители твёрдо исповедуют Православную Веру, как схиигумен отец Сергий Романов, которого сейчас травят

    Популярні статті місяця