"Маю з Богом домовленість і віддаю на Його справу", — бізнесмен-меценат Андрій Мартинов

3 вересня 2015, 11:15 | Події та люди | 0 |   | Код для блогу |  | 

Розмовляла Ірина Наумець

Андрій Мартинов"Коли жертвую — моє серце горить, ніколи не роблю це з обов'язку", — каже бізнесмен-християнин з Києва Андрій Мартинов. За 15 років роботи у будівельній галузі з утеплення фасадів та спорудження багатоквартирних комплексів його компанії стали одними з найбільш рейтингових у столиці.

Розкішна євангельська церква "Благодать" та житловий комплекс "Софіївка" – це теж справа його рук і коштів. Викупивши земельні ділянки під Києвом, він облаштував величезну територію. Планує заселяти туди сім'ї, які всиновлюватимуть дітей-сиріт. "Це надійно і безпрограшно жертвувати на Божу справу", — запевняє Мартинов. Про те, як він обирає проекти для меценатства, та що для нього означає благодійність, далі у розмові.

— Що мотивує вас до благодійництва?

— Я маю покликання і люблю Бога, який переконав мене у своїй великій любові і милості. Він зробив для мене багато благих дій – подарував життя і прощення. Я пережив особисту зустріч з Христом, і Він змінив моє серце. Тому я не маю права сьогодні відмовляти допомогти в Його справах.

Маю особливу домовленість з Богом бути його співпрацівником. Є багато проектів, які ми робимо разом. Коли віддаю на благі справи — моє серце горить, а не тліє почуттям обов’язку. Не шукаю почесті для себе. Поки я живий, постараюся зробити якнайбільше для Господа.

— Зараз дуже багато проектів як громадських, так і християнських. Як ви для себе обираєте, які фінансувати, а які – ні?

— По-перше, маю правило – не приймати рішення відразу, коли до мене звертаються з пропозицією приєднатися до якогось проекту. Протягом певного часу – а це може бути кілька днів, тиждень чи місяць – я молюся і запитую Бога, до чого долучатися, а до чого – ні. Адже мої фінансові можливості – це не тільки моє надбання, це Його власність також. Один з моїх великих проектів – це будівництво церкви християн віри євангельської "Благодать" у Києві. До цього я фінансував сирітські будинки, але ніколи ще не брав участі у реалізації такого великомасштабного проекту. Я виношував цю ідею у своєму серці, але не знав, з чого почати. Деякі люди відмовляли мене від такого задуму. Мовляв, не зможу викупити таку велику територію, це дуже тяжко і так далі. Я молився про це, і Бог уві сні підказав, як діяти. Тієї ночі я пробудився і захотів почитати Біблію, випадково відкривши книгу Неемії про відбудову Божого храму. Біблійні слова, наче були зверненні до мене. Це додало мені впевненості, що моя мрія – не короткочасна вигадка, а сам Бог дає мені таке бажання. Так у Києві з'явився житловий комплекс "Софіївка" з величезною церквою на території площею 30 гектарів.

Я поступово викуповував у людей земельні ділянки, а потім побудував там багатоквартирні 9-поверхові будинки. Люди з різних регіонів України купують там житло.

Також у співпраці з християнськими сім'ями розпочав соціальний проект з усиновлення дітей. Подружжям, які усиновлюють сиріт, безкоштовно надаю житло. Після того як дитині виповниться 15-20 років, дарую опікунам право власності на квартиру.

Я вірю в успішність проектів лише через церкву, тому однією з умов, яка допоможе упевнитися в порядності цих людей, є відвідування церкви. Зараз запустив пілотний проект. Поки що заселив одну сім'ю, яка не має власних дітей і вже усиновила 5 сиріт.

— Де межа вашого благодійництва? Що може вас зупинити в цьому? 

— Відверто кажучи, не було таких болісних моментів, коли я віддавав би аж до межі. Допомагаю, допоки люди цього потребують. Стараюся не тільки жертвувати і матеріально підтримувати людей, але й навчити їх далі йти і звершувати справи вже без мене. Це відповідальність і самостійність, через яку приходить і матеріальне, і духовне благословіння.

— Ви частково фінансуєте багатотисячний молодіжний фестиваль християн віри євангельської "Малинфест". Що особисто отримуєте для себе, чи бачите ви бажаний результат?

— Радію з того, що стільки молоді має змогу побувати в духовній атмосфері і оздоровитися в лісових умовах. Цього року ми встановили на території бази відпочинку "Юність" на Житомирщині стовпи з освітленням, проклали дорогу до під'їзду в табір, добудували кілька туалетів, провели каналізацію і осучаснили сцену. Усе заради того, що молодим людям було більш комфортно і вони змогли зосередитися на духовній віднові. Відвідували семінари і євангельські служіння. Хотів би, щоб роз’їхавшись після фестивалю, вони робили добрі справи у своїх регіонах. Аби вони розуміли, що на землі є люди, яким болить серце за Боже діло. Вони мають бачити і брати приклад, що Божу справу треба відстоювати не тільки на словах, а на ділі – і талантами, і фінансами.

Я вже бачу результат, коли зустрічаю молодь із сяючими обличчями, коли переглядаю фотографії. Прекрасна атмосфера – спілкування, духовне збагачення і відпочинок. Навіть погода посприяла. Мене іноді люди запитують, чи окупляться ці фінанси. Таке ж питання мені ставили, коли планував будувати церкву "Благодать". Маю відповідь: якщо хоча б одна людина навернеться до Господа і повірить Йому, ці гроші вже окупилися. Я вірю, що на "Малинфесті" за кілька служінь багато молодих людей пережили духовне переображення.

— Що для вас означає жертва – віддати від надлишку чи віддати від нестачі?

— Це означає віддати останнє. Коли віддаєш важливу, цінну річ для братів і сестер, для церкви – це жертва. А коли ти маєш багато і віддаєш частину, важко назвати це жертвою. Це допомога, благословення. Але ми не бачимо, як Бог оцінює нашу жертву. Вважаю, що все треба робити від серця. Не давати, аби відчепився, а з любов'ю, з бажання послужити.

— Які проекти ви фінансуєте ще?

— Окрім допомоги сирітським будинкам, зараз будую дві церкви в Київській області. Будівництвом займаються працівники з моєї компанії. Разом з єпископом ХВЄ у Київській області Олександром Озеругою визначили деякі церкви, які потребують допомоги. Коли обираю, яким церквам допомогти, в першу чергу звертаю увагу на сумлінність пастора. Зважаю на те, чи горить він Божою справою? Якщо бачу в ньому змотивованість до служіння громаді, то готовий підтримати таку церкву. Якщо ж бачу пасивність пастора, то Бог не відкриває моє серце до пожертви на його справу. Я усвідомлюю, якщо пастор пасивний – то так пасивно стоятиме і новозбудоване приміщення.

— А ви вкладаєте кошти тільки в проекти євангельських церков чи інших також?

— Не тільки в протестантські церкви. Не повністю, але частково допомагав в будівництві православної церкви. Закуповував деякі матеріали і вів будівельні роботи. Загалом я відкритий до добрих справ і в інших церквах.

— Ви вважаєте себе ризикованою людиною?

— І так, і ні. Не вважаю ризиком справи, на які маю відкриття від Бога. Це надійно і безпрограшно жертвувати на Божі проекти. Інколи усі обставини вказують на негативний результат певного вибору, але Бог веде саме туди, я йду і знаю, що у мене все вийде. Правда, у деяких дрібних справах, здається Бог мовчить, тоді просто доводиться самому приймати рішення і йти на ризик. Але для того ми маємо розум і це є відповідальність за власний вибір.

— Чи не боїтеся втрачати через свою жертовність?

— Я не боюся через жертовність щось втратити. Я маю з Господом особисті стосунки. У мене домовленість – усе що моє, то Його. І коли я віддаю Йому те, що Його, то не маю права навіть думати про якусь втрату. Жалкую лиш тоді, коли не попильнувавши, вкладаю гроші в певну справу, а їх використовують не за призначенням. Ось про такі втрати я жалкую. Також, коли мене обманюють. За такі промахи я прошу у Бога прощення і молюся, щоб більше не допускати такого.   

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • fedirtsiv | 23 лютого 2020, 11:03

      Такі показушні щорічні заходи-зустрічі духовенства з молоддю практикувалися ще за УПЦ КП. І все це виглядало офіційно-нудно. Мов ми вас вчимо-ведемо по житті, а ви нас шануйте-дякуйте! Післявчорашній

    • serge1717 | 22 лютого 2020, 20:56

      Думка верховного мокшанського гондона Українців НЕ ЦІКАВИТЬ!!!

    • velovs@ukr.net | 22 лютого 2020, 19:28

      ""В Україні Церква і держава розділені. Нещодавнє об'єднання православної Церкви України було виключно рішенням людей, що ініціюється конгрегацією відповідно до правил церкви і законодавчо

    • velovs@ukr.net | 22 лютого 2020, 19:13

      Сразу видно, какой Михаил, дескать, "христианин"... Т. е., по сути, он плохо знает (если вообще знает) Священное Писание. ------- Так вот: как раз относительно этой темы и написан псалом

    • velovs@ukr.net | 22 лютого 2020, 18:50

      В своїх офіційних назвах більшість цих Давньосхідних Церков носять це означення - "православні". І за своїм літургічним обрядом вони також досить близькі до "автентично"

    Популярні статті місяця