Мусульманські оселі Галичини: що ми призабули з історії

20 серпня 2015, 17:38 | Події та люди | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Володимир Мороз

Давні татари

Якщо довіритися радянській традиції історіописання, то сповідники ісламу в Українській минувшині – “агресори” і “зайди”, налаштовані “поневолювати” наш народ та перешкоджати “віковічному прагненню” до “возз'єднання України з Росією”. Для прихильників такого погляду дрібницями є те, що мусульманський пласт у слов'янській культурі та й ідеології самої Росії є доволі відчутним, що запорозькі й донські козаки діяли якраз на межі християнського і мусульманського світів (і то часто тими ж методами, що й опоненти). Що, зрештою, мусульмани часто формували цілі анклави-колонії у різних місцевостях посеред християнської більшості і навпаки. Одначе стереотипи – сильна річ. І саме через них закладених спрощеним тлумаченням історії, життя мусульман і культурний обмін з ними на “корінних” українських землях залишається білою плямою. Яскравим прикладом цього є Галичина, а почати можна навіть зі Львова.

Татарська брама і довкола

Реконструкція Краківської брами у Львові, яка колись називалася porta tartarica. Автор Качор І. В. Вікіпедія

“П'ять народів мешкало у самому місті... Народи ті були – руський, який займав східну частину, жидівський, який містився у невеликому південно-східному розі чотирикутника, не виступаючи за вулицю, що досі жидівською звана, посідаючи декілька домів..., вірменський замешкував цілу вищу вірменську вулицю, аж до монастиря домініканців, татарський – на вулиці Краківській до самої півночі, як від вулиці вірменської, до брами, йти, – мав декілька своїх будинків, – писав о. Діонісій Зубрицький у “Хроніці міста Львова”, виданій 1844 року. – Решту ж міста посідали здебільшого німці, між якими, одначе, подекуди русини і поляки пізніше містилися”.

За словами дослідника, первісно Львів мав тільки дві брами – Галицьку і Краківську. Й остання первісно, ще на початку XVI століття, мала назву porta tartarica.

“Збереглася традиція, що у місті, в тому місці, де зараз домініканський конвент, колись існувала татарська мечеть. Не знайшов на користь цього жодного доказу, тож долучаю цю звістку, як непевну. Але не підлягає сумніву, що, будучи осідлими мешканцями Львова, при загальновідомій толерантності руських князів, божницю свою та кладовище у Львові вони повинні були мати”, – продовжував о. Зубрицький.

Московит і татарин: із західноєвропейської гравюри XVII ст.

Відомі й основні заняття львівських татар: грабарство і торгівля.

До слова, львівський історик Бартоломей Зиморович вважав, що назва львівської вулиці Зарванської – Зарваниці, походить від слова “сарацини”, які нібито осіли у місті. Д. Зубрицький називав це тлумачення хибним, наполягаючи, що топонім пов'язаний із сербами-купцями і мав первісно форму вул. “Сербанська”. Та, очевидно, що навіть попри цю проблему, минуле Львова приховує у собі досі незнаний, а тому й не оцінений належним чином момент із побуту в ньому мусульманської спільноти татар.

Адамівка біля Бережан

Наступний цікавий пункт нашої віртуальної мандрівки – Бережани. Це місто відоме з 1375 року і протягом століть було власністю родини Синявських, заможних магнатів, котрі нераз впливали на долю Речі Посполитої. У Бережанах досі існує назва частини міської забудови “Адамівка” – у 1584–1625 роках незалежного містечка, у якому селили полонених татар. Ймення цього поселення пов'язують або з внуком короля Данила Галицького, сином його доньки Ганни, або ж із іменем власника Бережан, коронного підчашого та яворівського старости Адама-Єроніма Сенявського (1576–1619) – власника також Меджибожа, Сатанова і Зінькова на Поділлі. Останній цілком міг поселити на Адамівці татар, адже був знаним вояком і в 1600 році воював у молдавській кампанії Яна Саріуша Замойського (1542–1605).

Церква святого Миколая на Адамівці у Бережанах

На жаль, у джерелах відсутні повідомлення про релігійне життя татар під Бережанами. Мусульманська спільнота на Адамівці, як і багато інших, з плином часу християнізувалася. А що відповідний процес мав розпочатися порівняно рано, свідчить давній храм святого Миколая, при якому уже у 1600 році створили братство і в 1603-му його статут затвердив Львівський єпископ Гедеон Балабан.

Адамівка як автономне поселення не існує із 1843 року, коли її остаточно приєднали до Бережан. Утім, ще донедавна збиточних дітей у цих околицях називали “ото адамівські татари”.

Татарська Слобода та інші

Подібно до бережанської громади склалася доля “Татарської слободи” біля Тернополя. Місто було офіційно засноване у 1540 році краківським каштеляном Яном Амором графом із Тарнова, котрий, зокрема, брав участь у габсбурзько-турецькій війні 1521 року, а в 1524-му розбив біля Львова татарський загін.

Але більше шансів на роль засновника “Татарської слободи” біля міста має зять Тарновського – князь Костянтин-Василь Острозький (1526–1608). Він багаторазово успішно відбивав походи ординців і заслужив, за словами Каспра Несецького, звання “найкращого захисника від татарських нападів після смерті батька”. Водночас він уславився толерантністю, бо мав на службі в Острозі численних татар, для яких у містечку діяла мечеть.

Східна околиця Тернополя на військовій карті кінця XVIII століття, місце “Татарської слободи”, де досі є вул. Татарська

Щодо Тернополя, то мечеті тут не зводили, але топонім “Татарська слобода” міцно закріпився у місті і згодом трансформувався у вул. Татарську, котра існує досі. Як вважала історик і краєзнавець Любомира Бойцун, татари поселилися біля Тернополя в часи, близькі до заснування міста. Жили вони за валами, тобто на околиці. Не виключено, що тернопільські татари не були простими полоненими, адже зосереджувалися саме у “слободі”. До того ж, інвентар міста від 1672 року серед міщан та жителів передмістя містить натяки на татарські прізвища, а серед них – Андрія Татарина. За іронією долі, через століття після зникнення татарської громади міста на її теренах, на вул. Глиняній, ріс всесвітньовідомий тюрколог Омелян Пріцак.

Існували у галицькій частині сучасної Тернопільщини й інші колонії тюркських народів, які традиційно сповідували іслам. Приміром, маємо згадки про таке поселення у селі Конюхи Козівського району, або ж у селі Тисові біля Болехова, що на Івано-Франківщині.

Язловецька загадка

Картина Юзефа Брандта “Бій за турецький прапор”

Отож, найдревніші оселі мусульман на Галичині сміливо можна віднести до часів Середньовіччя. Але маємо в нашій історії й інші періоди, коли мусульмани контролювали значну частину краю. Йдеться передусім про польсько-українсько-турецькі війни часів гетьмана Петра Дорошенка (1627–1698). Так, за результатами війни 1672-1676 років турки й татари зайняли Подільське воєводство від Стрипи і Бучача на заході до Брацлавщини на сході. Чортків став центром субпашалика, підлеглого паші із Кам'янця-Подільського – центру Подільського еялету. Оскільки мусульмани планували осісти на Західному Поділлі надовго і цілеспрямовано заселяли ці терени сім'ями, що дотримувалися ісламу, то почали засновувати на наших землях мечеті, а то й перетворювати на них християнські храми. У Гусятині до сих пір стоїть церква святого Онуфрія XVI-XVII століть, яка протягом останньої чверті XVII століття була мечеттю і біля якої навіть звели мінарет, знищений після вигнання турків з Поділля у 1699-му.

Церква святого Онуфрія, що була перетворення у мечеть за турецького панування. Вікіпедія

Місце для молитви мусульман мало обов'язково існувати і в зайнятому ними протягом 1676–1684 роках містечку Язловець, адже у тамтешньому замку перебувала понад півтисячна залога яничар. Очевидно, що для релігійних потреб вірних мали обладнати одне з приміщень замку або один з місцевих храмів. Приміром, можна би було припустити, що мусульмани почали використовувати домініканський костел при монастирі, який ченці змушені булли покинути. Та є дві підказки, котрі схиляють до сумнівів у правильності цієї думки. По перше, о. Садок Баронч у «Пам’ятках язловецьких» подає, посилаючись на давніші рукописи, що монастир був зруйнований. По друге, це свідчення підтверджує картина «Здобуття язловецького замку в 1684 році» авторства Жана-Баптиста Мартіна (на цю роботу мені люб’язно вказав історик Руслан Підставка, за що висловлюю йому щиру вдячність – авт.). На полотні костел Успення Діви Марії у Язловці справді стоїть зруйнованим, але вражає те, що біля католицького храму зображена кругла у плані споруда з високою вежею поряд – вочевидь мечеть. За слушним зауваженням Р. Підставки, до роботи Ж.-Б. Мартіна потрібно ставитися критично, адже створена вона не безпосереднім очевидцем подій, а з описів, і в багатьох випадках невірно передає навіть конструкції фортеці. Відтак сумніви з’являються і щодо вигляду та розмірів мечеті, проте не щодо факту її існування…

Фрагмент картини Жана-Баптиста Мартіна «Здобуття язловецького замку в 1684 році» із мечеттю біля домініканського костелу

Язловецька мечеть, якою б вона не була, вже давно знищена. Відповідь на питання щодо її існування та локалізації можуть дати хіба археологічні дослідження. Аналогічною виглядає ситуація у даному відношенні і щодо інших галицьких містечок, колись зайнятих Великою Портою.

Мусульманські могили

Як із часів війн XVII століття, так і з пізніших, на Галичині залишилися численні поховання мусульман. Та якщо сліди кладовища у Львові затерлися, у Плотичі під Тернополем, наприклад, вони існували до приходу «совітів».

Екскурсія до турецького надгробку XVIII століття у Плотичі Тернопільського району. Світлина кінця 1920-х років

Елемент турецького надгробку у Плотичі“У саду біля палацу є два перенесені з околиці східні надгробки XVIII століття. З напису турецькою мовою, вміщеного на тюрбановому монументі, випливає, що пам'ятка ця є пам'ятником “Ель Гаджі Алі Ефенді, ходжі двору цісарського, померлого далеко від вітчизни, – читаємо у туристичному путівнику Тернопільським воєводством за 1928 рік. – Другий пам'ятник у формі великої простокутної мармурової плити з гарною орнаментацією, має вірменський напис...”

Уже з ХХ століття походить цілий турецький цвинтар у селі Гутисько Бережанського району Тернопільської області.

“З історії знаємо, що у цих краях від серпня 1916 до серпня 1917 року турецькі військові частини воювали на боці Австро-Угорської імперії проти царської Росії. Стамбул скерував тоді в Галичину 40-тисячний корпус під командуванням генерала Севата Чобанлі. Турецькі підрозділи розташувались уздовж річки Золота Липа на південний захід від Бережан. До з'єднання входили два артилерійські, шість піхотних полків, два ескадрони кавалерії, а також два кулеметні, саперний і зв'язковий підрозділи, – читаємо у статті “Мусульманські могили на Галицьких землях”. – До речі, фронтовими сусідами турецьких леґіонерів були українські січові стрільці. Вони тримали оборону неподалік Бережан. Зі спогадів учасників тих подій відомо, що турецьке військо було дуже хоробрим, а його старшини — культурними європейцями”.

Турецький цвинтар у селі Гутисько Бережанського району Тернопільської області. Фото – “Збруч”

Отакі от шкіци про оселі галицьких мусульман. Загадок тут, як виглядає, поки більше, аніж уже розвіданого. З огляду на сучасну нашу війну і понад мільйон біженців, серед яких є багато мусульман, українське суспільство зобов'язане плекати цю пам'ять заради власного ж майбутнього і розбудови держави, у якій би було зручно всім, хто поважає іншого і шанує його “право бути собою”. Аби ті, до кого біженці звертаються, розуміли, що приходьки – тут не чужі. Що хоч історія наших взаємин була справді складною, проте була вона й багатою. І аби ті, хто тимчасово змушений покинути рідні землі, знали, – вони також йдуть не до чужих, їхні попередники були тісно пов'язані з цими краями. І то не лишень військовою історією. Так із минулого ми виходимо на сучасність: коло замикається і ставить перед нами важливий імператив – толерантності.

Що прочитати і переглянути

  1. Клименко О., Хаварівський Б. Міська геральдика Тернопільщини. — Тернопіль: Воля, 2003. — 500 с. (+ 8 с. вкладка).
  2. Клименко О., Уніят В., Хаварівський Б. Адамівка // Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. – Т. 1.: А-Й. – С. 24–25.
  3. Мороз В. Замки і фортеці Тернопілля. – Тернопіль : підручники & Посібники, 2011. – 160 с.
  4. Мусійко Н. Історичні передумови та особливості поширення ісламу в Україні // Н. Мусійко / Іслам і Україна: Роботи учасників Першого Всеукраїнського ім. А. Кримського конкурсу ісламознавчих досліджень молодих учених. – К.: Ансар Фаундейшен, 2005. – С. 215–228.
  5. Barącz Sadok. Pamiątki jazlowieckie. — Lwow: w drukarni zakladu narod im. Ossolinskich, 1862. – 230 s.
  6. Czołowski Aleksander, Janusz Bogdan. Przeszlośc i zabytki wojewódstwa Tarnopolskiego. – Tarnopol : Nakładem powiatowej organizacji narodowej, 1926. – 199 s.
  7. Finkel Ludwik. Miasto Tarnopol w roku 1672. – Tarnopol: Nakladem kolka naukowego, 1892. – 36 s.
  8. IX. – w Lipsku : Nakładem i drukiem Breitkopfa i Haeltera, 1842. – 468 s.
  9. Przewodnik po wojewodztwie Tarnopolskiem. – Tarnopol: Nakladem wojwwodzkiego towarzystwa turystyczno-krajoznawczego, 1928. – S. 91–92.
  10. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 1–15, Warszawa: nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880-1902.
  11. Zubrycki Dyonizy. Kronika miasta Lwowa. – Lwow: Nakladem autora, 1844. – S. 10–11.
  12. Крымские татары
  13. Кримські татари в Галичині / Мікроскоп пана Юрка
  14. Криницька Соломія. Мусульманські могили на Галицьких землях
  15. Мороз Володимир. Коли у Тернополі татарська слобода була
  16. Про козацьку торгівлю ясирем і дещо інше
  17. Скаврон Богдан. Татарські сліди в Галичині
  18. Церква св. Онуфрія
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Ексклюзив

    Останні коментарі

    • Михаил | 21 жовтня 2017, 04:43

      Вот обязательно поддерживать всякую бесовщину и чертовщину? Смотрите сколько народа собирается на круглый стол, будут заседать, обсуждать, размышлять! А потом удивляемся, почему так плохо живем. Надо

    • Василий Петров | 20 жовтня 2017, 19:24

      Почему же у Денисенко (Филарета) так упорно не хотят знать пословицы: на ВОРЕ и шапка горит???? Только если учесть, что не только у самого Денисенко (Филарета), но и у всей его "паствы",

    • Василий Петров | 20 жовтня 2017, 19:16

      Итак, какая же вина УПЦ МП перед РПЦ и лично Кирилом и какую сакральную жертву принёс Денисенко (Филарет)в борьбе за первенство с УПЦ МП???? На самом деле, механизм уничтожения УПЦ МП был заложен

    • boryspil | 20 жовтня 2017, 16:28

      Якщо мається на увазі той Бог, що створив неба й землю, то треба Бог писати з великої літери. Це елементарно. Якщо ж мається на увазі якийсь інший бог, то про що мова? Не заводьте людей болото. КВП

    • velovs@ukr.net | 20 жовтня 2017, 13:16

      Р. S. А точнее: в голове у этого неадеквата и безумца (доморощенного горе-"политолога") невероятная гремучая смесь из специфически-агрессивной украинофобии и антисемитизма, густо

    Популярні статті місяця