Бібліотека найвідомішого українського історика з Франції збагатила Чернівці

Чернівці отримали унікальне книжкове надбання із Франції. Приватна бібліотека відомого українського історика, громадського і політичного діяча, багаторічного голови Наукового товариства імені Тараса Шевченка в Європі, провідного україніста Франції Аркадія Жуковського відтепер належить Чернівецькому Національному університету ім. Ю. Федьковича. Наразі всі книги, а це майже три тисячі екземплярів, вже майже завершують проходити обробку. Із осені у Науковій бібліотеці ЧНУ запрацює окрема кімната із книгами Жуковського. У Парижі в академіка залишилися донька Ірина, яка розмовляє українською мовою, та двоє внуків, які української вже не знають...

Що вражає насамперед, ця людина зібрала велику кількіть різноманітної літератури – художньої, історичної, наукової… І окремо в цьому списку стоять релігійні книги, їх – десятки. Як відомо, сам академік Жуковський – син православного священика із Чернівців, був православним. Також Аркадій Іларіонович був членом Митрополичої ради УАПЦ в Європі. Але зібрав багато літератури, яка стосується, зокрема, життя Української Греко-Католицької Церкви.

Академік залишив у спадок власні наукові та публіцистичні статті на релігієзнавчу тематику – українською та французькою мовами. А найголовніше — власну монографію “Петро Могила й питання єдности церков”. Вона була видана в Парижі у 1969 році, а перевидана в Києві вже у 1997-му.

— Те, що ми бачимо таку велику кількість книг, присвячену питанням релігії, — коментує доктор історичних наук, професор кафедри культурології, релігієзнавства та теології Філософсько-теологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича Нестор Мизак, — свідчить про всебічність Аркадія Жуковського. Ось візьмемо, для прикладу, навіть такі книжки з його колекції, як «Отрута під солодким медом», «Униатская церковь – орудие антикоммунизма и антисемитизма»… Здавалося б, для чого науковцю такі книги? Але ні, він їх замовляв, купував, аби мати уявлення про те, що пишуть про Церкву її вороги. Він все відслідковував.

За своє довге життя (він прожив 92 роки) Аркадій Жуковський видав багато праць, серед яких «Нарис історії України» (у співавторстві), «Historie de l'Ukraine» (історія України французькою мовою), «Історія Буковини», залишив велику документальну спадщину… Все, що робив в еміграції, цей великий чернівчанин присвячував боротьбі за Україну. Ті, хто його знав, кажуть: Жуковський був французом лише за паспортом, але в душі – завжди українець.

Аркадій Жуковський народився у Чернівцях у 1922 році. Виїхавши з родиною до Австрії восени 1940 року, отримав там диплом інженера-будівельника. До Організації українських націоналістів Жуковський вступив ще на початку Другої Світової війни.

Коли опинився у Франції, у 1959-му став генеральним секретарем Українського академічного товариства у Парижі. У 1976-му року захистив докторську дисертацію в Сорбонні. А в 1989–1995 роках — президент Бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі. Багаторічний співредактор багатотомної Енциклопедії Українознавства. Майже 20 років тому Жуковський побував у рідних Чернівцях. А у 1997 році він став Почесним громадянином міста та Почесним доктором ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Помер 2 жовтня 2014 року в Парижі. Згідно із заповітом, його прах перевезено до Чернівців і він похований у родинному склепі на Руському цвинтарі.

Прощання із академіком у Парижі у жовтні 2014 року відбувалося у греко-католицькій церкві Святого Володимира Великого. Так склалося, що впродовж життя у Франції, Аркадій Іларіонович мав дуже теплі стосунки із єпископами УГКЦ для українців Франції. Зокрема, покійний владика Михайло Гринишин щороку приїжджав до Жуковського на Великдень та Різдво і привозив кутю та паску. А ось що розповідає донька академіка Аркадія Жуковського Ірина:

— Коли я була маленькою, до нас приходили колядники з української громади в Парижі. На вихідні я ходила у недільну школу при греко-католицькій церкві. Коли я йшла до садочка, то не знала французької мови, бо вдома ми спілкувалися тільки українською. Моя мама Тереза народилася у Парижі, в родині українських емігрантів з Галичини, але вона була дуже сильно інтегрована в український світ, була першим порадником батька у всіх його громадських справах. І коли до батька приїжджади дисиденти з України, мама була їхнім екскурсоводом по Парижу. Тато називав маму Тереня.

В останні роки батька ніхто ним не цікавився, українці не приходили… Лише одна людина була близькою до нього – це владика Борис Ґудзяк, єпископ УГКЦ для українців Франції. Коли владика Ґудзяк вперше приїхав до Парижа, здається, восени 2012 року, то одразу приїхав до мого батька додому. Я тоді якраз при цьому була. Він дуже гарно з батьком поговорив. І коли Аркадій Жуковський помер, 2 жовтня минулого року, то мій перший телефонний дзвінок був саме до владики Бориса. Це – людина, до якої я маю повну довіру. Тато був добрим, багатьом допомагав. Він був щирою людиною. Люди ж, яким він допомагав, цю допомогу отримали і його забули…

Релігійна література з приватної бібліотеки Аракадія Жуковського ще чекає на дослідження фахівців. Аде навіть неозброєним оком видно, що тут є унікальні книги, деякі з них читачам, може, і знані, з деякими, познайомляться вперше: «Нові українські мученики» Августина Баб’яка, «Релігія і церква в історії України» Вацлава Ліпінського польською мовою, «Катехизис Петра Могили» (книга видана в Парижі НТШ в Європі), «Польща-Україна: 1000 років сусідства» польською мовою, «Апостольський престол і Митрополит Андрей Шептицький» авторства Густава Цвенгроша…

До слова, про Митрополита Шептицького в бібліотеці Жуковського є багато книг — це як видання, які вже виходили в Україні, так і ті, що виходили за кордоном. Серед книг Жуковського можна віднайти і старі видання, датовані кінцем ХІХ-початку ХХ століття. Як наприклад, «Літургія Василія Великого» чи православний «Требник», виданий 1941 року у Варшаві.

Власне, треба відзначити, що окрім книг, донька Жуковського передала до Чернівців і дуже укнікальні речі: документи, світлини, українські газети, що виходили за кордоном в часи Союзу, рукописи батька… Аркадій Іларіонович писав багато статей на історичні та релігієзнавчі теми – як французькою, так і українською мовами. Наприклад, французькою він написав такі статті, як «Відносини між церквою і державою в Україні сьогодні», «Лист Митрополита Андрея Шептицького до православної інтелігенції його часу» та «Життя греко-католицької церкви з 1647 по 1944 рр.».

— Очевидно, що коли книги і документи будуть опрацьовані, залучатимемо науковців, перш за все істориків, до вивчення спадщини Жуковського – аби вони сказали своє слово стосовно того, наскільки цінними і унікальними є книги, документи та публіцистика Аркадія Жуковського, — каже директор Наукової бібілотеки ЧНУ ім. Ю. Федьковича Михайло Зушман. — Рукописна спадщина, листування будуть зберігатися в окремих папках і саме ці матеріали вивчатимуться істориками в першу чергу. Навіть переглядаючи колекцію поверхнево, можу сказати однозначно: є речі, які наша бібліотека не мала до цього. Насамперед, факсимільне видання “Требник Петра Могили”. Це потужна пам’ятка, звісно копія, але цієї книжки основні бібліотеки Чернівців не мали.

— Варто наголосити на великій цінності книги Аркадія Жуковського «Петро Могила і питання єдности Церков», — зауважує професор Нестор Мизак. — Адже постаттю Могили за часів Союзу ніхто не займався. За часів України ще не встигли грунтовно зайнятися. Праця Жуковського дуже грунтовна, бо тут йдеться про життя Петра Могили, про те, як він йшов до митрополитства. Про те, що він стояв на позиціях створення незалежної Української церкви. Слід додати, що Жуковський написав вступ до «Требника» Петра Могили.

А ось що пише у статті «Роль митрополита Петра Могили у піднесенні Української Православної Церкви» академік Жуковський:

«Я син православного священика із Чернівців, з Буковини. Батько вже помер, а я переважно займаюся історією України, в тому числі історією Української Церкви, — XVII-XVIII ст. В тому періоді найбільшою постаттю був митрополит Петро Могила. І коли я був ще студентом (живучи в Румунії, бо Буковина належить до Румунії), мене захоплювала ця постать, яка, хоча румунського походження, перейшовши на Україну, віддала все своє життя служінню українському народові і Українській Церкві. Я сказав би, що це є найбільша наша постать. Вона виступала тільки постаттю українською, і до неї не мають ніякого відношення ні Румунія, ні Молдавія, ні будь-хто інший. Він став нашим Митрополитом, нашим великим світочем Але коли мені довелося приглянутися ближче, то я побачив, наскільки у нас про нього мало знали або знали поверхово мало. Коли я шукав матеріяли по різних бібліотеках, інститутах, дослідницьких установах мене запитували:

— Ви росіянин?

— Ні.

— Румун?

— Ні

— Хто ж ви такий, що цікавитесь?

— Українець, — кажу.

… Це була моя перша дисертація, яку я захистив у Вільному українському університеті на тему: «Петро Могила і питання єдности Церков». Вона надрукована — єдина монографія українською мовою. Я старався показати Петра Могилу, його біографію, його життєвий шлях. Він був воєводичем, у майбутньому мав очолювати Молдавію (був сином господаря молдавського), та перейшов з різних причин до Галичини. Там дістав громадянство, був шанований, часто брав участь у військових експедиціях у складі польського війська (Україна тоді належала до Польщі) проти турків і татар.

Знаємо, що він запізнався з Йовом Борецьким і Мелетієм Смотрицьким і, будучи ще людиною цивільною, увійшов до кола тодішніх вчених у Києві, який завдяки гетьманові Сагайдачному починав зводитися на ноги, ставати центром України, притягати до себе поодиноких знавців Церкви і науки.

Згодом Петро Могила стає архимандритом Києво-Печерської лаври, а пізніше митрополитом Київським. І на тому становищі він досягнув великих осягів. Насамперед, він мав широку освіту, яку здобув у братстві львівському православному.

…І коли було 1000-ліття хрещення Руси-України (а я півжиття займаюся студіями над Петром Могилою), тоді я знайшов спонсора, який погодився перевидати «Требник» Петра Могили — велика книга, більше 7,5 кг, в тій самій формі, яку мала, з червоними заставками. Книга не тільки визначає наші обряди, це є своєрідна енциклопедія. Вона видана українською книжною мовою XVII ст. Її не перекладено. Тому що в ній більше 1700 сторінок, великого формату, аби перекласти — потрібно багато людей. То, може, те зробите ви, якщо будете мати до того любов, знання і можливості. Це були мої шукання і старання. Я не вважаю себе ні за великого вченого, ні за великого спеціяліста, я хотів тільки удоступнити для інших дослідників все те, що Петро Могила зробив. Це є важливо».