Забуті поради від Митрополита Андрея: Як збудувати Україну та вберегти її культуру

29 липня 2015, 10:39 | Події та люди | 0 |   | Код для блогу |  | 

Назар КОВАЛИК

Постать одного з найвизначніших діячів української історії і культури XX століття Митрополита Андрея Шептицького посідає визначне місце в історії Української Греко-Католицької Церкви та України зокрема. Саме за провідництва Митрополита Андрея УГКЦ остаточно набула обличчя незалежної моральної та духовної сили та мудро визначала своє місце у національному та культурно-духовному русі.

Андрйе_Шептицький.jpg

Митрополит УГКЦ Андрей був не лише духівником, а й великим просвітителем і натхненником українства та його культури. Як пастор Митрополит Андрей уложив молитву за український народ, у якій звертається до Христа-Спасителя з різними потребами: прошення благословення Божого на українські родини, на батьків, дітей і молодь.

Митрополит Андрей дав українцям дороговказ «Як будувати Рідну Хату»

Як_будувати_рідну_хату.jpgМитрополит був переконаний, що день волі українського народу прийде, тому передав духовним своїм дітям прозорий план «Як будувати Рідну Хату». Це послання стало дороговказом духовно-культурного розвитку української нації. Особливий акцент у ньому Митрополит робить саме на виховній функції Церкви. У цьому посланні, звертаючись до духовенства, він писав: «В народах немає більше виховної сили, ніж сила Церкви. То вона виховує народи, вона вщіплює вже в душу дитини ті християнські чесноти, які зроблять із неї доброго патріота і мудрого громадянина”.

У цій праці Митрополит повчає священиків, як Церква повинна виховувати людей у християнських чеснотах, щоб були вони відповідальними й творчими громадянами. Митрополит Андрей наголошує: «При допомозі науки Євангелії, Церква вщіплює в душах людей відчуття справедливості, чесність, ощадність, моральність, працьовитість... Школами громадських чеснот є родина, громада, товариство. Отож, Церква відіграє важливу роль у будівництві держави. Вона виховує народи і вщіплює християнські чесноти».

Думки й поучення Митрополита Андрея у посланні «Як будувати Рідну Хату», мабуть, більш актуальні сьогодні, аніж тоді, коли він їх вперше писав. Україна знаходиться у критичній ситуації під оглядом політичного, економічного життя разом із соціальними негараздами та, особливо, морального здоров'я своїх громадян. Особливо всі ці проблеми оголюються у часі військової російської агресії, коли українці сьогодні стали  перед  вибором:  Мати свою вільну, незалежну європейську «рідну хату» ціною власних життів чи мовчки віддати її, «рідну хату», на поталу ворогу. Обрали перше.

Документ-дороговказ «Як будувати Рідну Хату» подає вказівки як вийти із важкого становища, як морально оздоровити українців. У цій праці, написаній у грудні 1941 року, можна знайти розв'язки й ліки на різні проблеми й труднощі, що їх сьогодні має Україна.

Шептицький_і_сеимнаристи.jpg

«Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина. Тому й надзвичайно важливо, щоб усе духовенство єпархії якнайправильніше над тим працювало, щоб по нашим силам спричинитися до здійснення цього ідеалу…Духовенство повинне з любов'ю служити народу науками, радами й втіхами. Такий обов'язок світських священиків і монахів! Досліджування народного життя повинно бути джерелом правильного осуду і про те, що тому народові треба в суспільному житті і політиці, себто які суспільні інституції, які форми влади, які закони найкраще відповідають його потребам», – йдеться у посланні Митрополита.

Шептицький_і_діти.jpg

У III Частині цієї праці Митрополит наголошує, що батьки-християни, виховуючи дітей, роблять це під проводом і за вказівками Церкви. Митрополит Андрей застерігає, що праця батьків і Церкви важка, вона вимагає довгих змагань, безлічі жертв, прикладу цілого життя, безнастанної дбайливості і чуйної уваги на всякі прояви життя дитини. Доки із дитини виросте громадянин, свідомий усіх своїх обов'язків перед Богом, родиною, ближніми і Батьківщиною, доки з дитини зробиться повнолітній, повноправний і свідомий чи мудрий громадянин, треба безмірної праці. «Скільки ж її треба для того, щоб виховати ціле суспільство, увесь народ?! Доки весь народ перейметься наукою Євангелія і кожна одиниця в народі буде таким повноправним і свідомим громадянином, треба праці Церкви і родини через довгі століття. Культура, плекання тих овочів, якими є людські одиниці, є такою, що тільки у виключних і рідких випадках вдається виплекати яблуко цілком здорове і шляхетне. Навіть при старанній культурі, при оброблюванні землі за всіма приписами городнього мистецтва, кожне яблуко є трохи зігнилим, і треба багато зусиль для того, щоб дійти до малого числа здорових і гарних овочів. І це цілком природне, бо в кожній деревині і в кожному овочі є щось із тієї їді, що в народах є елементами розкладу, щось із того, що веде народи і держави у руїну», – наголошує Митрополит.

Одним із головних завдань українського народу, за словами Митрополита, є єдність.  «Церква найбільшого багача і найбіднішого жебрака, могутнього царя і простого солдата так об’єднує в одне, що на них здійснюється та воля Христа Спасителя, що прийшов Божих дітей, роз'єднаних і розкинених, зібрати в одне (див. Йо. 11, 52). Того єднального впливу Євангелія повинен і український народ засвідчити в цій, такій важливій добі своєї історії, в якій треба йому єдності, як ще ніколи перед тим. Ясно, як на долоні, що Рідна Хата не повстане, якщо не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть обходячи всі різниці, які їх ділять, завести між собою якнайбільшу єдність. Тієї єдності Україні треба, а та потреба накладає на нас усіх обов'язок і від сповнення того обов'язку залежить майбутнє Батьківщини. Якщо хочемо всенаціональної Хати, бажанням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися на справах, і ті справи мусять вести до єдності. До єдності в усіх напрямах, тому й до релігійної єдності», – наголошує у праці Андрей Шептицький.

Опікун і меценат українського мистецтва - обличчя Держави України

Меценатська діяльність Митрополита, як, зрештою, і сама його духовно-творча присутність у житті Галицької України відіграли колосальну роль у процесі формування національного обличчя української культури та стратегії її розвитку в XX столітті.

Нацмузей.jpgПослідовна і далекоглядна культурно-національна політика Митрополита найкраще виразилась у його конкретній благодійній діяльності – як засновника Національного музею у Львові, опікуна численних культурних установ, у тому числі першої в Галичині української мистецької школи О. Новаківського – і врешті, як спонсора багатьох українських митців.

Кожен із цих аспектів надзвичайно вагомий, вимагає окремого, ґрунтовного розгляду, тому в нашій публікації обмежимось лише загальним оглядом меценатської діяльності Митрополита.

Як меценат мистецтва цей архипастир Української Церкви втілював у своїй особі дуже рідкісне поєднання рис, яке робить його постать справжнім феноменом в історії української культури взагалі й образотворчого мистецтва зокрема. Дослідниця діяльності Митроолита Шептицького Мирослава Мудрак у своїй англомовній публікації про Митрополита стверджує, що ще будучи молодим монахом, Андрей Шептицбкий пробував малювати, про що свідчать два його малярські твори, чудом збережені від більшовицьких "чисток" 1952 р. у фондах Національного музею у Львові. Він однаковою мірою захоплювався мистецтвом як католицького Заходу, так і слов'янсько-візантійського Сходу. Промовисто свідчить про це характер сформованої Митрополитом збірки малярських творів, яка до часу його арешту в 1914 р. царсько-російською владою зберігалася в бібліотеці Святоюрської палати у Львові. У збірці без урахування богословської літератури – 266 творів. Представлені тут твори не тільки галицьких мистців – О. Новаківського, М. Сосенка, І. Труша, О. Куриласа, М. Івасюка, А. Манастирського, а й наддніпрянців – Ф. Красицького, І. Макушенка, В. Маслянникова, а поруч з ними - полотна польських художників – Я. Мальчевського, Я. Станіславського, О. Геримського, Я. Норбліна, А. Хмельовського. У цій колекції мали своє місце давньоукраїнські та старообрядницькі ікони, олійні образи старої німецької та голландської роботи; гравюри Рембрандта і Сальвадоре Роза – і японська акварель; кириличні стародруки, грецькі книжки – і західноєвропейські друковані видання XVI-XX ст.9

Одним із перших у Галичині А. Шептицький оцінив красу та високу естетичну вартість давнього українського іконопису і водночас прекрасно орієнтувався у класичному європейському мистецтві.

Віддаючи належне мистецьким традиціям XIX століття, Митрополит ще в молоді роки жваво цікавився філософськими та естетичними поглядами В. Соловйова, читав Д. Мережковського, був обізнаний з новими естетичними концепціями у європейському мистецтві зламу століть, пов'язаними з модерном, неоромантизмом, символізмом. Якщо до цього додати ґрунтовні філософсько-теологічні знання Митрополита, його глибоке осмислення правд християнської етики і філософії, обізнаність із вченнями східних релігій, то перед нами постає образ людини рідкісної як на свій час, широти філософських та естетичних поглядів. Саме ця широта теоретичного горизонту допомагала А. Шептицькому правильно зорієнтуватись у ситуації, яка склалася в українському мистецтві на початку XX століття, коли він саме вступив у високий сан церковного архипастиря. Українське образотворче мистецтво переживало тоді період кристалізації власного національного обличчя. Дві, здавалось би, протилежні тенденції розвитку визначали характер тогочасного творчого процесу не тільки в Галичині, а й по всій Україні: з одного боку, повернення до власних традиційних джерел як запоруки національної самобутності, а з другого – інтенсивне засвоєння загальноєвропейських духовних і культурних надбань. У цьому процесі Митрополит, як меценат культури відразу визначив свою принципову позицію, а саме – в активній підтримці цих двох тенденцій одночасно. У своїх статтях та промовах усіляко виховував таку потрібну і все ще відсутню тоді серед українців «культуру традиції» (як сам висловлювався), вбачав її у старанному плеканні та творчому переосмисленні, передусім, багатющого скарбу народного мистецтва та вікових надбань давньоукраїнського іконопису. Саме з цією метою заснував Національний музей у Львові і на його офіційному відкритті в 1913 році чітко виголосив свої погляди: «Покажім нашій спільноті... що в нас живуть прегарні й великі традиції, що ми є носіями великої рідкої культури... Не хочемо бути сторожами гробів, хочемо бути радше свідками відродження. Збірки Музею передаємо українському народові... як живу основу майбутньої, – дасть Бог, – спільної праці нашого духовенства й інтелігенції, майбутніх поколінь нашого народу... Пам'яток минулого не відділюймо навіть думкою від сучасності і від завдань майбутнього».

Водночас однією з важливих передумов повноцінного розвитку сучасної української культури, в тому числі й мистецтва, вважав тісний їх взаємозв'язок з великими духовно-культурними надбаннями Заходу. Митрополит з його європейською освіченістю розумів гостру потребу виходу українського мистецтва з глухого кута провінційної відсталості й обскурантизму на широкі обрії загальноєвропейських шукань. Це і визначило його політику як мецената художників. Йому завдячують своєю західноєвропейською художньою освітою декілька поколінь українських мистців, досить згадати серед них лише найбільш знаних, таких як Модест Сосенко (ним Митрополит опікувався з особливою любов'ю і постійністю), Михайло Бойчук, Юліан Буцманюк, Іван Северин, Яків Струхманчук, Микола Федюк, Михайло Паращук, Іван Косинин, а також наступна «міжвоєнна» генерація художників – серед них Михайло Мороз, Степан Луцик, Василь Дядинюк, Марія Карп'юк, Софія Зарицька, Ірина Шухевич з Величковських, Петро Андрусів та багато інших, хто так чи інакше користувався опікою і фінансовою допомогою Митрополита, працюючи в Україні. Всі ці художники згодом своєю працею спричинилися до розквіту української художньої культури у малярстві, графіці, скульптурі, а також у сфері художньої критики, педагогіки та мистецтвознавства.

Олекса_новаківський.jpgОкрему неоціненну сторінку меценатської діяльності Митрополита становить його довголітня співпраця і фінансова підтримка одного із найвизначніших українських мистців першої третини минулого століття – Олекси Новаківського та його Мистецької школи.

«Без пересади можна сказати, що такий могучий малярський талант, як Новаківський, вихованок Краківської академії мистецтв, лише завдяки старанням Митрополита служить нашій українській нації.Митрополит у найскрутніший час його матеріально піддержав, дав йому захист у своїй домівці при вул. Міцкевича і Новаківський нині голосить своєю кистю славу українського мистецтва», – писав 1926 р. о. Юліан Дзерович.

Митрополит був також натхненником та ініціатором заснування в 1923 р. під проводом О. Новаківського першої в Галичині Української Мистецької школи (1923-1935), роками підтримував її матеріально, сам впродовж деякого часу (2 роки) викладав у цій школі історію світового мистецтва.

У стінах цієї школи отримала основи професійних знань ціла плеяда молодих талантів, які згодом зайняли визначні позиції у мистецькому процесі 1920-1930-их рр. в Україні, а після війни на вимушеній еміграції (щоб уникнути репресій тоталітарного комуністичного режиму) стали активними речниками української культури та національної гідності свого народу у різних країнах світу – у США (М. Мороз, Св. Гординський, О. Козакевич, В. Ласовський, С. Луцик, М. Морачевська, Е. Козак, А. Малюца), у Польщі (Лев Гец), у Канаді (М. Левицький, І. Кейван), у Франції (І. Нижник-Винників, С. Зарицька, Л. Крец, К. Мазур) та навіть у далекій Австралії (М. Кміт).

Мтистецька_школа.jpg

До творчих осягнень усіх цих художників в тій чи іншій мірі був причетний Митрополит А. Шептицький своєю меценатською діяльністю. І, як слушно завважував галицький критик М. Голубець, «Митрополит робив це не з огляду на людину, а з огляду на українську культуру. Через те усі його підмоги, усі його заходи ніколи не викликали пригноблюючого вражіння добродійства, милостині: вони були все тільки службою рідній культурі».

відкриття_мистецької_школи.jpg

Не випадково, влаштована у Львові 1936 р. VIII виставка АНУМу, що репрезентувала кращі творчі сили тогочасної Галичини, мала назву «Мистці– другові мистців» і була присвячена Митрополитові Андрею Шептицькому як довг вдячності великодушному Меценатові від усього українського мистецького світу.

«Без його співучасті, – писав на шпальтах анумівської газети «Назустріч» один із репрезентантів цієї виставки, – ледве чи можна було б говорити про будь-яке мистецьке відродження в Галичині, але й не тільки в Галичині.

Митрополит Андрей був гордістю, цвітом і окрасою нації. Це був подвижник, який на засадах моралі та культурної ідеї служив Україні, оберігаючи та примножуючи скарби свого народу, мріючи донести їх до майбутніх поколінь. Андрей Шептицький вважав розбудову культури головним стержнем утвердження нації. Усе життя тривала переконлива праця Митрополита, щоб ту внутрішню силу української культури розбудити, зміцнити й використати на благо вільної держави.

Сьогодні наші сучасники повинні почути слова Митрополита Андрея, висловлені в Пастирському посланні до духовенства (З декретів Собору 1942 .) про те, що: «...не у зовнішніх обставинах і не в політичній констеляції лежить розв'язка великих історичних завдань народу, а тільки у внутрішній силі його культури... Занепад культури якогось народу та її творчої сили – це більша трагедія для народу, як упадок держави, яка є тільки найважнішим засобом для розвитку культури».  (Львівські Архиєпархіальні Відомості, [ЛАеВ], Львів, 1942, с.1-19.)

Українці сьогодні захищають свою вільну державу і свою культуру від агресора. Поборовши ворога, ми врешті повинні дослухатись до таких простих і мудрих порад великого духовного наставника та збудувати справжню «Рідну українську Хату» – таку, про яку мріяв сам Митрополит  Андрей. Таку, якою хочемо бачити Україну ми. Таку Державу Українську, якою гордитимемося.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Митр. Андрей Шептицький. Як будувати Рідну Хату… Львів 2003, с.   5-24.

2. Архиєпископ Скопельський Всеволод. Усі ми брати: збірка праць. – Львів: Свічадо, 2006. – 340 с. – С. 195-215

3. Горняткевич Д. Митрополит Андрей як опікун мистецтва /у зб.: Львів. Літературно-мистецький збірник. В 700-ті роковини заснування Княжого города /. - Філадельфія, 1954. - С. 121.

4. Свєнціцький І. Любитель і опікун мистецтва на владичому престолі. У 70-ліття Митрополита Андрея Шептицького // Назустріч /Львів/. - 1936. - Ч. 22 - С. 1.

5. Смеречинська-Шуль Р. Митрополит Андрій Шептицький - меценат українського мистецтва // Календар Світла. - /Торонто/. - 1986. - С. 60.

6. Горняткевич Д. Митрополит Андрей як опікун мистецтва. - С. 122.

7.  Львівські Архиєпархіальні Відомості, [ЛАеВ], Львів, 1942, с.1-19.)

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Останні коментарі

    • Halo | 30 травня 2020, 12:27

      Хороша агітація проти РПЦ в Україні

    • Halo | 30 травня 2020, 12:14

      Непервершений спіч для заснування чергової секти.

    • Halo | 30 травня 2020, 12:04

      Схоже, збочення н6е приносять належного прибутку, додався антисемітизм...

    • Halo | 30 травня 2020, 12:01

      Маячню Задорнова тре додати, бо звичайна неоязичницька ахінея не досить авторітетна.

    • fedirtsiv | 30 травня 2020, 11:46

      Чи духовенство готове бути сучасним за формою? Позбутися мамони та культу храму, позолоти в інтер*єрі та посуді, розцяцькованих одеж, які нагадують жіночі плаття? Хоче позбутися фарисейства,

    Популярні статті місяця