Різдво, Щедрий Вечір і вчений-парох

13 січня 2015, 19:48 | Події та люди | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Володимир Мороз

 

Отець Ксенофонт СосенкоПрізвище Сосенко знане серед тих, хто цікавиться українською культурою і минувшиною, передусім завдяки Модесту – талановитому художнику, який залишив чудові розписи багатьох західноукраїнських храмів. Набагато менше у нас відомо про ще одного гідного представника цієї родини – отця Ксенофонта Сосенка, двоюрідного брата Модеста Сосенка. Ситуація виглядає тим більше прикрою, що цей наш земляк дуже багато зробив для встановлення витоків української культури і написав низку цікавих книг, у тому числі про символіку Різдва.

Серед зацікавлень Ксенофонта Сосенка – література і громадська діяльність, прадавні вірування і фольклор, вишиванка та образотворче мистецтво. Він же – лікар.

Майбутній діяч народився 7 лютого 1860 року у селі Межигірці, що біля Галича. Йому судилося з 1901 р. і до смерті 9 квітня 1941 року бути парохом у селі Конюхи теперішнього Козівського району Тернопільської області. А все ж, це не стримало творчу людину від активної і плідної праці.

Із священичої родини

«Батько мій Петро Сосенко був католицьким парохом в Межигірцях. Мати Йосифа з роду Синевицьких. Як тато, так і мати були з священичих родин. Батька предки походили з Дашниці, села на західній Галицькій Україні, – писав герой нашої статті у своїй біографії, створеній у травні 1933 року. – Громадяни того села мали бути козацькими переселенцями з Великої України і були солтисами, вільними від панщини людьми».

Шкільні роки юнака пройшли у Галичі, гімназійні – у Станиславові, де у 1878 році здобув атестат про освіту.

Станиславівська гімназія

«Від діточих літ цікавило мене українське письменство. Кобзар Тараса Шевченка мав я в дарунку від свого батька ще 8-літнім хлопцем. І від тоді знав я його без ПОЛОВИНУ на пам'ять, – пригадував отець Ксенофонт, уже будучи парохом у Конюхах. – В гімназії були моїми вчителями Євгеній Желехівський та др. Улас Целевич, які вміли загріти гімназистам любов до українського письменства, українського слова, української історії».

Уже у гімназії юнак належав до таємної «Української громади», культурно-освітнього гуртка. Збирав етнографічні матеріали, які надав потім Євгену Желехівському для «Русько-німецького словника». Також народні пісні з Межигірців та Лемківщини К. Сосенко подав приблизно у 1892 році професору Омеляну Огоновському. Але вони не були опубліковані і, як припускав сам збирач, загубилися у вирі Першої світової війни.

Оскільки молодий чоловік дуже любив малювати, то по гімназії вступив на третій курс мистецької школи Яна Матейки у Кракові. Паралельно слухав курси класичної філософії, історії, археології, польської літератури та анатомії у Краківському університеті.

«Цілий день був зайнятий, починаючи від 6.00 години ранку, до вечора. Була тоді в мене сила і енергія, – читаємо в автобіографії о. К. Сосенка. – Вечорами відвідував я молодого лемка-дяка та записував від него лемківські пісні, лемківські особливості. Було це в літах 1878/79».

Мріяв іти в народ

Напевно, юнак став би художником, малярем. І тоді ми знали б уже двох мистців цього фаху з роду Сосенків. Одначе у 1879 році Ксенофонт захворів на очі і змушений був покинути навчання в академії Матейки. Натомість пішов слідами батька-священика і вступив до Львівської греко-католицької семінарії. А що семінаристи у ті часи левову частину освіти здобували на теологічних факультетах університетів, то майбутній отець планував після богослов’я продовжити навчання, уже на філософії. Прямуючи цим шляхом, К. Сосенко потрапив на курси Омеляна Огоновського, взявся за старослов’янську мову та українську літературу.

«Але в дійсності захоплювала тоді мене і тих сучасних студентів ідея «ІТИ В НАРОД» та працювати над його культурою, осьвітою та просвіченністю і національним політичним осьвідомленням, – писав К. Сосенко у своєму життєписі. – Цей патріотичний порив переміг у мені всі давні, від дитинства вкорінені в душі бажання і природні покликання працювати для мистецтва, письменства, науки».

Краєвид на село Конюхи у часи Першої світової війни

У 1888 році Сосенка висвятили на священика і він душпастирював у різних галицьких селах, аж поки не осів у селі Конюхи. Як сам писав, робота практично унеможливила заняття літературою та наукою. І все ж, отець Ксенофонт постійно замовляв книги з Кракова і Німеччини, а протягом 1900-1914 років виношував думку відкриття власного видавництва. До того, у 1893-1898 роках священик переклав та опублікував у популярній львівській газеті «Діло» твір Івана Тургенєва «Дворянське гніздовище» (таку назву дав при перекладі – прим. авт.). Згодом переклав «Біси» Федора Достоєвського – рукопис також зник під час Першої світової.

Коли ж після Першої світової Галичину окупувала Польща, у 1920 році активного пароха з Конюхів заарештували через його культурно-просвітницьку діяльність та захист прав селян. Існувала реальна загроза розстрілу…

«Після великої війни кинувся я на студії іраністики та арабістики, вважаючи, що в українській мові, культурі і історії є задатки іранізму і арабізму, – йдеться у біографії пароха-вченого. – Маю написаний досить об’ємистий словник ірансько-українських лінгвістичних аналогій, придав також збірку арабських лінгвістичних елементів в українській мові. При ужитковості збірка та нагодиться для арабських лінгвістів та письменників».

Обкладинка першого видання книги Ксенофонта Сосенка «Пражерело українського релігійного світогляду»У 1922 році душпастир опублікував у Львові розвідку «Про містику Гаїлок. Студія з української глибини». Наступного року в іншому львівському видавництві з’явилося його ж «Пражерело українського релігійного світогляду».

«Ця розвідка про вплив старинного Сходу на український релігійний світогляд не була задумана як осібно зачеркнена праця, але мала бути одним із екскурсів од твору «Дніпро і Придніпров’я як документи історичні» на доказ, що життя українського народу має своє пражерело в полудневім Сході, а передовсім і безпосереднов Староіранщині…», – такими словами починалася передмова «Пражерела…».

Звісно, що з твердженнями про іранську культуру як джерело української погодитися на сучасному етапі розвитку науки не можна. Та варто розуміти, що через подібні погляди пройшла вся європейська наука і знана «The Aryans» (1926 року) Гордона Чайльда – плід тих же часів. Наука ж ішла далі. Висновки свої двох згаданих праць о. Сосенко згодом почав вважати помилковими через те, що не врахував матеріалу колядок і щедрівок. Зрештою, отець Ксенофонт постійно поглиблював свої погляди, розширював кругозір.

«В послідніх літах (1922-1933) звернув я свою увагу на етнологійні світові праці та виспеціалізувався в ділянці етнологійних наук, – цих кілька речень з автобіографії варто особливо відзначити. Вони – свідчення повернення отця в етнологію. – В 1923 (в липні) їздив на етнологійний з'їзд-курс до монастиря St Gabriel Medlingu bei Wien, упоряджений світовими етнологами й передовсім Societatis Verbi Divini з St Gabriel».

Показово, що й загублене серед полів на межі Західного Поділля та Опілля село Конюхи, брак інформації та душпастирська робота не завадили праці вченого.

«Я став обдумувати студії над українським фолькльором і вглублювався в душу українського народу, сповнену атавістичними почуваннями і предківськими етнографічними українськими традиціями, – знову слова отця Ксенофонта. – Плодом цих моїх дослідів є праця «Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора» та задумана і приготовлена мною праця про «Староукраїнський Великдень». Всі такі праці опирались на українських колядках, щедрівках і гаїлках, які усі вважаю змістовно прекрасними пам'ятками української культури й релігії».

Ця книга вийшла друком у Львові у 1928 році накладом автора. І вже на перших сторінках о. К. Сосенко виступає у повноті своєї скромності. Показовою є і присвята: «В честь усім, що потрудилися для української етнографії і зберегли великі цінності української давної культури. З особливою присвятою пок. Володимирови Гнатюкови». Серед людей, які сприяли створенню цього шедевру – доктор Вільгельм Шмідт, той самий автор «теорії прамонотеїзму», без критики якого не могли обійтися радянські вчені; директор Латеранського етнологічного музею у Римі. Тут же – доктор Александр Ґагс із університету Загреба та професор Ришард Ганшиць зі Львова. Парох віддаленого галицького села зумів концентрувати у своєму будинку просто неймовірний потенціал!

Смілива праця сільського отця

Обкладинка першого видання книги Ксенофонта Сосенка «Отся праця має за тему староукраїнську культуру й релігію, яка приявлюється в давних передхристиянських святах – релігійних, господарських і побутових, що досі тревають в українського народу в фрагментах давних обрядів в зв’язаних з святочними часами народних піснях. Хоч сейчас велика часть українського народу, особливо нове покоління, що виросло на повоєнних руїнах, не здає собі справи з провідних думок цих свят, але інтуіційно відчуває повагу і святість давних традицій і все таки увесь нарід держиться досі старосвіцьких святочних звичаїв і поведінок…», – читаємо у передмові отця Ксенофонта до першого видання його унікального твору від 26 червня 1928 року.

Старі колядки, щедрівки і гаївки, окрім поетичного натхнення, є ще й скарбницями світогляду наших предків. Усі ці твори можуть багато розповісти про минуле народу, його зв’язки із сусідами. На жаль, за словами автора-священика, зібрана народна творчість не вся і не на всіх українських землях. І це хоча «нераз одно слово або одна більша фраза має неоціненну вартість».

«Ще більшу недостачу можна би закинути запискам народних святочних обрядів, тим паче, що ці обряди є погорджувані й нівечені християнською церквою як «поганські», – а інтелігенцією як наївні повірки й «забобони» – і нарід укриває їх перед небажаними свідками», – відзначав отець Ксенофонт.

А все ж дослідник ризикнув узятися за складну тему символізму Різдва-Коляди та Щедрого Вечора. Зробив, як сам скромно писав, «спробу»; а своє розуміння походження українського народу охарактеризував як «гіпотезу».

«Назвати гіпотезою власне розуміння етногенез; українців, викладену на дванадцяти сторінках книги, з урахуванням висновків багатьох провідних тогочасних спеціалістів, могла лише сильна духом людина, – писав історик український історик і культуролог Микола Чмихов у передмові до перевидання праці отця Сосенка у 1994 році. – Навіть тепер, у час начебто перемігшого «плюралізму думки» не так часто зустрічаємо науковців, які б відверто визнавали, що результати їх досліджень лише гіпотезою, а не «залізними» доказами».

Отець Ксенофонт Сосенко робив у своїй праці обґрунтовані висновки, що українці – нащадки автохтонного населення. Серед його важливих відкриттів – прослідкування численних паралелей української культури, збереженої у різдвяних звичаях та обрядах, з культурами Близького Сходу: індо-європейськими та семітськими. Саме ж давнє реконструйоване Різдво-Коляда пращурів українців постає у спадщині нашого призабутого дослідника як свято народження світу, перейняте астральною, солярною, лунарною символікою доісторичних часів. Більше того, парох із Конюхів сміливо вишукував загальнолюдські змісти і сенси у прадавніх віруваннях українців. У чомусь його роздуми перегукуються з думками всесвітньознаного Мірчі Еліаде.

О. Ксенофонт не побоявся залучати у роботу матеріали з Алтаю, Америки, Індонезії, Океанії… Язичницький світогляд у його «Культурно-історичній постаті староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера» розглянутий як підоснова нашого християнства – досі відчутна і впливова.

За словами М. Чмихова, книга о. Сосенка належить до групи дивовижних за задумом та виконанням творів. Які час від часу породжує українська культура.

«Значно випереджаючи досягнення сучасної їм науки, вражаючи прагненням до всеосяжності та оригінальністю своєї думки, автори цих творів не могли не працювати «на грані» того, що вважалося у їх час науковими знаннями, та власних роздумів. Одержувані таким шляхом результати, як правило, більшістю науковців не сприймалися. Особливо часто це траплялося тоді, коли основою твору ставала глобальна проблема, дослідження якої вимагало залучення джерел різного роду — таких джерел, методика використання яких завжди е предметом дискусій найвизнаніших фахівців. Отже, закономірно, що твори такого плану приречені або на невизнання, або на довге забуття».

А оскільки творчість отця Ксенофонта про багату культуру бездержавних українців була непотрібною у часи її створення ще й жодній владі, то її справді спіткало забуття. У 1928 році у Львові був виданий тільки перший том праці – «Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера». Другий – і досі лежить у рукописі, незадіяний ані у науку, ані у масову культуру. Хоча працями такої висоти думки гордився б, здається, кожен культурний народ.

Могила отця Ксенофонта Сосенка на цвинтарі у Конюхах. Фото Вахтанг КіпіаніВарто наголосити, що дослідницька робота отця Ксенофонта не заважала ані душпастирській, ані родинній. У пароха та його дружини Елеонори (дівоче прізвище Струтинська) було шестеро дітей: Софія, Марія, Емілія, Петро, Дарія та Наталія. Із них донька Софія, у заміжжі Придаткевич, стала вчителькою у Конюхах і зібрала багату колекцію місцевої вишивки. Син Петро став відомим правником і працював у Всеукраїнській Академії Наук у Києві. Був репресований у 1933 році і вбитий у 1937-му. Донька Марія вийшла заміж за отця Олександра Бучацького – засновника і першого коменданта Уряду Новиків, тобто пластового новацтва. Отець Олександр, хоча і жив у Львові, приїжджав у Конюхи допомагати старенькому отцю Ксенофонту.

Отець Ксенофонт Сосенко помер 9 квітня 1941 р. і похований на кладовищі у Конюхах. У цьому ж селі стоїть дерев’яна церква Зіслання Святого Духа 1607 р., у якій служив цей незвичайний парох. Храм місцева громада береже як свою спільну пам’ять, хоча має новіший, мурований.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Ексклюзив

    Останні коментарі

    • Михаил | 21 жовтня 2017, 04:43

      Вот обязательно поддерживать всякую бесовщину и чертовщину? Смотрите сколько народа собирается на круглый стол, будут заседать, обсуждать, размышлять! А потом удивляемся, почему так плохо живем. Надо

    • Василий Петров | 20 жовтня 2017, 19:24

      Почему же у Денисенко (Филарета) так упорно не хотят знать пословицы: на ВОРЕ и шапка горит???? Только если учесть, что не только у самого Денисенко (Филарета), но и у всей его "паствы",

    • Василий Петров | 20 жовтня 2017, 19:16

      Итак, какая же вина УПЦ МП перед РПЦ и лично Кирилом и какую сакральную жертву принёс Денисенко (Филарет)в борьбе за первенство с УПЦ МП???? На самом деле, механизм уничтожения УПЦ МП был заложен

    • boryspil | 20 жовтня 2017, 16:28

      Якщо мається на увазі той Бог, що створив неба й землю, то треба Бог писати з великої літери. Це елементарно. Якщо ж мається на увазі якийсь інший бог, то про що мова? Не заводьте людей болото. КВП

    • velovs@ukr.net | 20 жовтня 2017, 13:16

      Р. S. А точнее: в голове у этого неадеквата и безумца (доморощенного горе-"политолога") невероятная гремучая смесь из специфически-агрессивной украинофобии и антисемитизма, густо

    Популярні статті місяця