Австралійський владика зі Збаража: нариси із життєпису

18 червня 2013, 10:51 | Події та люди | 0 |   | Код для блогу |  | 

Володимир МОРОЗ

Владика Іван ПрашкоДо 100-річчя від дня народження  єпископа Івана Прашка

Духовним батьком для тисяч розкиданих Другою світовою війною українців Австралії та Нової Зеландії став владика Іван Прашко — уродженець галицького містечка Збараж. Тож австралійська греко-католицька громада із вдячністю згадує свого єпископа, але його постать залишається майже незнаною широкому загалу в Україні. А те, що єрарх УГКЦ — ще й двоюрідний брат славнозвісного Клима Савура, може стати відкриттям для багатьох наших сучасників.

Дитинство і юність

Майбутній владика народився 1 травня 1914 року, тобто за три місяці до початку Першої світової війни. Він був сином-одинаком у простих міщан Василя і Марії Прашків, чия хата стояла на сучасній вул. Незалежності. У наші дні те обійстя уже не існує. Стріха була солом’яною і під нею вміщувалася ще й сім’я Клячківських — Маріїна сестра Текля та її син Дмитро — провідний керівник ОУН та один з організаторів УПА. Чоловік Теклі Семен загинув у 1918 році як вояк УГА. Дмитро ж був на 3,5 роки старшим за Івана.

Сім’ї Прашків та Клячківських у 1929 році

Початкову освіту здобував він у Збаражі у польській гімназії. “Там на 500 учнів було лишень 42 українці. Отож з раннього віку відчув силу національної дискримінації, глибину принижень, які доводилося зносити українцям на рідній землі,” — пише парох призбаразького села Вищі Луб’янки о. Михайло Бедрій у книжечці “Єпископ Іван Прашко і Збаражчина”.

У тому ж навчальному закладі юнак мав нагоду приєднатися до Марійського товариства — спільноти, у якій гімназисти мали нагоду, попри духовні науки, поповнити “білі плями” з історії України, рідної мови, розвинути патріотизм та добре усвідомити свою українськість. Спілкою опікувався греко-католицький катехит о. Йосиф Кодельський. Як у розмовах з цим духівником, так і під час прощ до Зарваниці Іван Прашко ріс духовно. Але у той же час він встигав грати у футбол за команду Збаража проти команд сусідніх сіл і навіть їздити велосипедом до Львова (за 150 км). Батьки, як виглядає, розвитку сина всіляко сприяли. А мандрівки юнака зі Збаража у столицю Галичини переросли у те, що вже у 1934-му він став студентом філософського факультету Львівської богословської академії, де слухав лекції отця-ректора і майбутнього багатолітнього в’язня радянських таборів та патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого. Вочевидь, уже тоді студенту імпонували погляди викладача, що знайшло своє вираження у їхній співпраці в післявоєнні часи.

Через Рим — в Австралію

Після навчання в академії у 1937 році наш земляк за настановою митрополита Андрея Шептицького поїхав навчатися в Урбанівський університет у Римі. Уже там 2 квітня 1939-го він отримав священичі свячення від владики Діонізія Наряді. Одначе почалася війна… Радянський режим намагався знищити всіх, хто був проти “червоного визволення”. 12 лютого 1945 року неподалік Рівного у засідці загинув Клим Савур. Його ж двоюрідний брат-священик, відбувши чотирирічне навчання у Понтифікальному Орієнтальному інституті, в 1944-му захистив дисертацію “Руська Католицька Церква в час опорожненого престолу 1655-1665 рр.” та отримав ступінь доктора філософії.

Отець Іван Прашко серед земляків-дивізійників у Ріміні. Італія, 1946 рік

Та Іван Прашко мав ще й інші заняття. Зокрема, у 1944-1950 рр. він працював у Допомоговому Комітеті в Італії, відвідував полонених вояків дивізії “Галичина” у таборі в Ріміні, українців у таборах для вояків армії генерала Андерса. Багатьом із них він допоміг освоїтися у повоєнному світі. Це були переважно молоді люди 25-35 років.

1950 року о. Іван Прашко зголосився до праці до Австралії, де протягом восьми років виконував душпастирські обов’язки серед українських вірних в Мельбурні, Вікторії й Тасманії. За ці роки заснував багато церковних громад, причинився до будови церков, організував українські суботні школи та цілий ряд церковно-громадських товариств, — розповідає про нього проф. Володимир Жила.

У пошуках земляків у найвіддаленіших куточках Землі, він користувався трансконтинентальними кораблями, пароплавами, звичайними та спортивними літаками, потягами, кіньми та автомобілями. “Знайшовши українські сім’ї, будував українські храми, бібліотеки, музеї та кооперативи”, — згадують про нього в Австралії.

19 жовтня 1958 року о. Іван Прашко отримав єпископські свячення від митрополита Максима Германюка, архиєпископа Івана Бучка та єпископа Ізидора Борецького. Новий владика одразу очолив створений Папою Пієм ХІІ Апостольський екзархат для українців в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. Після визволення владики Йосифа Сліпого з радянських таборів владика Іван всіляко підтримував главу Церкви у прагненнях згуртувати її. Також єпископ брав участь у чотирьох сесіях ІІ Ватиканського собору.

Мельбурнська катедра і налагодження життя єпархії

Резиденцію австралійського владики розташували при величному соборі святих Петра і Павла в Мельбурні.

Катедральний собор святих апостолів Петра і Павла у Мельбурні, Австралія

У 1969 році єпископ Іван Прашко звернувся до відомого художника Святослава Гординського, який славився своїми іконами, виконаними у традиційно візантійському стилі, але з українською душею, згадує наступник владики Івана єпископ Петро Стасюк. У 1986 році владика Іван запросив Бориса Макаренка і його нью-йоркську школу закінчити вимальовування середини собору. Їм в цьому допомагали численні художники.

Тож єпископ Іван Прашко зумів згуртувати цілу плеяду митців для оздоблення головного греко-католицького храму нашої діаспори в Австралії. А при соборі заснували музей, кустосом — доглядачем фондів — якого став о. Зенон Хоркавий, який також брав участь у розмальовуванні собору.

Окрема сторінка діяльності єрарха — запрошення на “Зелений континент” сестер-василіянок.

“Після поселення українських біженців в Австралії та встановлення Апостольського Екзархату в 1960-х роках минулого століття, розпочався пошук Сестер готових жертвуватися на апостольську працю на тому континенті. Владика Іван Прашко звернувся до Генеральної Управи Сестер Василіянок в Римі та до Блаженнішого Йосифа Кардинала Сліпого з проханням вислати Сестер до Австралії. На їх вимогу в 1966 році, Архимандриня Мати Клавдія Феддіш, вислала листа до Протоігумені в Берісо, Аргентина, з проханням послати добровольців до Австралії. 8 липня 1966 року всі Сестри зі сльозами в очах попрощалися з Матір’ю Марією Афінець, Сестрами Анизією Шевчук, Константиною Цапай і Лукією Ангелюк, коли вони покидали їм рідні береги Аргентини,” — йдеться на сайті сестер ЧСВВ в Австралії.

До пункту призначення черниці добиралися через Рим, де зустрілися з Патріархом Сліпим. 28 березня 1967 року вони уже були у Сіднеї, де розпочали свій апостолат. У 1970 році сестри-василіянки заснували монастир в Мельбурні, а в 1977 році — в Аделаїді. Тепер їхні обителі є у Норт Мельбурні, Вейвілі та Лідкомбі.

У 1982 році австралійський екзархат піднесли до рівня єпархії, кількість вірних у якій вже у наші дні нараховує приблизно 32 тисячі 500 осіб. Працьовитість і заслуги єрарха визнала й світська влада — 1 січня 1982 р. його нагородили орденом Британської імперії. І навіть після свого відходу на спокій, що сталося 20 січня 1993 року, Іван Прашко активно дбав про розвиток цієї спільноти уже як єпископ-емерит.

В Україну приїжджав, як тільки міг

Іван Прашко і його тітка Текля (зліва) — мати Дмитра Клячківського. Збараж 1967 р.“Владика сповідував переконання, що духовне життя — це гармонійне поєднання любові до Бога і до свого народу, рідної Вітчизни. Він віддавав перевагу вірі дієвій, активній, яка веде до спасіння душі і визволення народу з ярма неволі,” — зазначає о. Михайло Бедрій.

Так, він у 1967, 1973, 1979, 1984, 1988, 1991 і в 1992 роках відвідував Україну, усіляко підтримував земляків в СРСР — тюрмі народів. Відомо, що владика Прашко під час цих поїздок душпастирював на рідних теренах.

“Він мав змогу знову побродити милими вуличками, відвідати дорогі серцю батьківські могили на місцевому кладовищі… — пише знову о. Бедрій про приїзд у 1967-му. — Батько відійшов у засвіти ще у 1938 році, а мати не дожила до приїзду сина лише два роки”.

Ті батьківські могили розташовані на міському кладовищі у Збаражі.

Єпископські ризи владики Івана Прашка. Музей у Збаразькому замкуПід час відвідин уже незалежної України владика І. Прашко збирав матеріали до історії життя і загибелі Дмитра Клячківського, виступав з ініціативою встановлення пам’ятника йому у рідному місті. Але поганий стан здоров’я завадив єпископу приїхати на відкриття цього монумента 9 липня 1995-го.

Єрарх помер 28 січня 2001 року і похований у крипті катедри святих апостолів Петра і Павла у Мельбурні. Про його життя і діяльність розповідають не тільки статті, а й експонати у згаданому вище музеї у Мельбурні, а також у музеї, що діє у Збаразькому замку. Серед речей — ризи, книги і навіть обрус, який Марія Прашко вишила для сина, але не встигла передати.

Владика І. Прашко написав приблизно 40 послань. Із 1973 року Іван Прашко був членом Римського Релігійного Товариства католиків “Свята Софія”. Окрім душпастирської праці, він займався науковою роботою: був дійсним членом НТШ та Українського Історичного Товариства. Діяльність єрарха — свідчення того, як можна працювати для рідної землі навіть у, здавалось би, “чорні моменти історії”. Водночас це — докір усім, хто працювати не бажає, хто виправдовує себе поганими умовами, малими ресурсами чи ще чимось.

 

Джерела і література

  1. Бедрій М. Єпископ Іван Прашко і Збаражчина / о. Михайло Бедрій. — Тернопіль : Джура, 2002. — 72 с. (+ вибрані листи владики до знайомих і близьких).
  2. Жила Володимир. Вічна тобі слава й пам’ять, Владико! // Свобода (США). — П’ятниця, 30 березня 2001 р. — №13. — С. 30.
  3.  Преосв. Владика Кир Петро Стасюк, ЧНІ. Вступ. Українська ікона // Архів автора.
  4. Вл. Іван (Прашко) [Електронний ресурс] // Режим доступу до статті: http://www.santasofia.info/tovarystvo1.htm
  5. Сестри Чину Святого Василія Великого [Електронний ресурс] // Режим доступу до статті: http://www.basiliansisters.org/locations/uloc-aus.htm
  6. Українська католицька громада Австралії [Електронний ресурс] // Режим доступу до статті: http://www.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=218744
  7. Яценко Ольга. Велика втрата гідного сина українського народу [Електронний ресурс] // Режим доступу до статті: http://postup.brama.com/010201/18_3_7.html
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Ексклюзив

    Останні коментарі

    • Михаил | 21 жовтня 2017, 04:43

      Вот обязательно поддерживать всякую бесовщину и чертовщину? Смотрите сколько народа собирается на круглый стол, будут заседать, обсуждать, размышлять! А потом удивляемся, почему так плохо живем. Надо

    • Василий Петров | 20 жовтня 2017, 19:24

      Почему же у Денисенко (Филарета) так упорно не хотят знать пословицы: на ВОРЕ и шапка горит???? Только если учесть, что не только у самого Денисенко (Филарета), но и у всей его "паствы",

    • Василий Петров | 20 жовтня 2017, 19:16

      Итак, какая же вина УПЦ МП перед РПЦ и лично Кирилом и какую сакральную жертву принёс Денисенко (Филарет)в борьбе за первенство с УПЦ МП???? На самом деле, механизм уничтожения УПЦ МП был заложен

    • boryspil | 20 жовтня 2017, 16:28

      Якщо мається на увазі той Бог, що створив неба й землю, то треба Бог писати з великої літери. Це елементарно. Якщо ж мається на увазі якийсь інший бог, то про що мова? Не заводьте людей болото. КВП

    • velovs@ukr.net | 20 жовтня 2017, 13:16

      Р. S. А точнее: в голове у этого неадеквата и безумца (доморощенного горе-"политолога") невероятная гремучая смесь из специфически-агрессивной украинофобии и антисемитизма, густо

    Популярні статті місяця