Старий тернопільський шпиталь або корупція і церковне майно 400 років тому

25 квітня 2012, 16:13 | Події та люди | view photo | 0 |   | Код для блогу |  | 

Володимир МОРОЗ

Приміщення колишнього шпиталю в Тернополі

Цілий цикл корупційних скандалів з приводу церковного майна спричинило у XVI-XVIII століттях церковне майно у Тернополі — шпитальний фонд князя Острозького у якому тільки землі було понад 140 гектарів.

Щонайменше із 1570 року існують у Тернополі шпиталі, тобто 30 років після заснування міста. Щоправда, спершу вони займалися не стільки лікуванням, як опікою та утриманням бідних та немічних.

“При тій церкві вище описаній (Різдва Христового – прим. авт.) має бути шпиталь для вбогих, а до цього шпиталю придаємо волоку або ж лан від села Білої до вжитку на вічні часи, яка волока або ж лан прилягає стіною до стіни лану шпиталю польського від нас наданого, з другої сторони – стіною до ґрунту селу Біла належного, який є в одній мірі як вшир так і вздовж як і лан шпиталю польського,” таким є перше свідчення про існування міського шпиталю для тернополян віри грецької у грамоті князя Василя Костянтина Острозького від 1570 р.

Для шпиталю – два лани і гроші

Князь ОстрозькийОкрім полів під Білою фундація отримала ділянку біля Березовиці: “від гостинця теребовлянського угору ідучи до рогу окопів, до якого міські ґрунти припирають своїми кінцями з обох сторін”. Натомість будинок шпиталю стояв одразу біля церкви Різдва Христового, яку у Тернополі часто називають Середньою. Неподалік була розміщена і кам’янецька брама – головні ворота міста зі сторони Поділля.

Утворюючи такий хосенний для міста заклад, як шпиталь, князь Острозький зобов’язав городян пильно його берегти, а про прибутки від виділеної землі справно звітувати. Для цього утворили своєрідний консиліум опаторів – дозорців. Первісно це були Душин Олехович, Грицько Ваєвич, Марко Сукенник, Симеон Личковецький, Андрій Крупка, Тимко Крамар, Лука Гороховський та Лукаш Дяк. Цікаво, що опатори повинні були стежити за порядком ще й у церквах Різдва Христового та Воздвиження Чесного Хреста – Надставній. За виконання таких обов’язків власник міста звільняв їх від місцевих податків.

Також князь постановив виділяти для шпиталю при храмові 10 злотих щорічно зі своїх маєтків, а сам майновий фундуш заборонив відділяти від церкви.

Грамоту приховали

Посади опаторам надавали пожиттєво, а коли хто вмирав, живі обирали собі нового колегу. Фактично восьмеро чоловіків ставали розпорядниками величезного маєтку. Тож зрозуміло, що мирного існування шпиталь не зазнав – такий ласий шматок майна одразу ж спричинив появу чи не перших у Тернополі корупційних скандалів. А почалося все з того, що, незважаючи на існування аж восьми дозорців фундації, які, за словами Василя Костянтина Острозького, мали тим майном “належно урядувати і якнайліпше його пильнувати”, грамота про заснування шпиталю та надання йому ділянок просто зникла. Без документа все стало нечинним і вже у 1593 р. власник міста змушений був видати нову грамоту у якій все підтвердив. “Опаторів” тоді стало уже не восьмеро, а десятеро: Тимко Ваєвич, Андрій Крупка, Павло Різник, Ларик Війт старий, Вашко Спас, Вашко Чайка, Мацько Крамар, Душин Олехович, Мартин Гарниш і Ляшко.

І от після поновлення привілеїв шпиталю сталося диво – перша грамота знайшлася.

“Може бути також і так, що комусь залежало від того, аби того документа не було і [він] заховав його, але коли міщани дістали другий такий акт, тож уже не було потреби ховати того першого акта, отак він і вийшов на люди,” припускав у 1893 році парох села Довжанка о. Петро Білинський у своїй розвідці “Тернопіль і його околиця”.

Привертає увагу те, що замість померлого Грицька Ваєвича “опатором” став Тимко Ваєвич, вочевидь, його родич. Про родинні стосунки інших джерела говорити взагалі не дозволяють.

У 1735 році, як йдеться у грамоті тодішнього власника міста Людвіка Собєського, дозорцями фундуша та шпиталю були Теодор Козаковнин, Івашко Маринович, Симеон Павлович, Андрій Ґалуґа, Мартин Лисньовський, Тимко Брояка, Гарасим Різник, Пилип Постригач, Антон Климович та Мартин Сницар. І тут теж впадає у вічі паралель між “опатором” 1593 року Павлом Різником і його колегою із 1735-го Гарасимом Різником.

Продав церковну землю

Парафіяльна церква в Тернополі. Архівне фотоНова сварка з приводу шпитального майна, яке мало слугувати потребам бідних, виникла, що не дивина для української історії, саме через багатія. Намісник Тернополя від Костянтина Острозького Петро Лопот розглядав скаргу “опаторів” Лавріна Лентвуйта, Андрія Крупки та Васька Чайки на те, що єврей Мендль, орендар тернопільських мит, привласнив собі шпитальне поле неподалік Білої. Водночас згадано, що на лан зазіхали і жителі згаданого села, “які побічно втручалися, маючи крім того достаток поля”.

У підсумку адміністратор княжого майна постановив повернути лани благодійному закладу. Але Мендль (на жаль, його ім’я у документах не вказане – прим. авт.) не заспокоївся та подав скаргу до самого власника міста. У 1600 році старий князь розглядав справу і виявилося, що й в орендатора є папір – купча грамота, що свідчить про придбання Мендлем тієї ділянки у вже небіжчика пана Галича. Виявляється, покійник просто продав заповзятливому Мендлеві громадську землю. У наші дні подібні дії Кримінальний кодекс трактує як злочинні. Та Галич був мертвий і Костянтин Острозький не знайшов іншого виходу, як виділити орендареві окремий наділ взамін, але також неподалік Білої.

Черговий інцидент документи зафіксували у 1725 році:

“27 липня міщанин Петро С…й Ландвуйт “ставав на замку… бо був оскаржений, що привласнив собі поле шпиталю руського. Дня 6 Августа 1725 р. вирішено, щоб те поле віддав шпиталеві і той вирок презентовано дня 20 Грудня 1725 в Жовкві”, — подає о. Петро Білинський.

Як тут можна не згадати вказаного вище Лавріна Лентвуйта – одного з опікунів шпиталю, який обстоював фундацію перед зазіханнями Мендля! І його ж однофамілець робить те саме... (Якихось чітких правил написання прізвищ у давнину не дотримувалися і навіть одних і тих же людей записували, змінюючи окремі букви — прим. авт.) І подібних фактів було навіть більше – записи про них до Другої світової війни і радянської окупації Галичини зберігали у бібліотеці греко-католицької парафії Тернополя.

“Найбільшим блудом (помилкою – прим. авт.) фундатора, на мою думку, було те, що завідувачі були пожиттєвими. Такий пожиттєвий завідувач винаймав поле або сам, або своякові. Той користувався кількадесят років – помер, а діти його вже або привласнювали собі найняте поле, або продавали його іншому. З того виникали суперечки і довготривалі процеси. З наголосом скажу, що не завжди так було, але факт, що траплялося,” — висловлював свою думку о. Петро Білинський.

Шпиталем керували свояки

Отож не завжди тернопільські опікуни церковного майна, яких обирали з огляду на їх авторитет у місті, шанували волю князя-фундатора. Не завжди вони дотримувалися етично-моральних норм і думали про своїх злиденних братів у Христі, для котрих і мали служити всі оті лани-поля. Більше того, нова інформація щодо “опаторів” з’явилася завдяки записам з часів, коли у 1602-1608 роках замість дерев’яного храму Різдва Христового, при якому й діяв шпиталь, будували кам’яну церкву. Згадані члени церковної десятки Тимофій Вацевич, Андрій Крупка, Дашин Ленович (чи не Душин Олехович, про якого йдеться у списку 1593 року?), Мартин Кгарник, Василь Чайка, Симеон Григорович, Марко Васильович – суконник, Мартин Злотник, Гаврило Ничвидович та Лаврін Новикович – старий війт. І тут, віддаючи належне жертовності під час будови Василя Чайки, Симеона Григовича і Марка Васильовича, все-таки не можна не відзначити, що опікун фундації Василь Ігнатович був зятем опікуна Григорія Вацевича і шваґром з опікуном Симеоном Григоровичем. А опікун Симеон Григорович доводився сином Григорія Вацевича. У той же час опікун фундації Марко Васильович – не хто інший, як зять опікуна Мацка Крамаря, згаданого у грамоті князя Острозького від 1593 року. Виходить, що величезними наділами для міської бідноти розпоряджалася групка родичів і свояків, а заповіт князя Костянтина Острозького обирати на “опаторів” кращих перетворився у правило “обирати своїх”. У політичному вимірі таке явище услід за Аристотелем називають олігархією, а в соціально-економічному – корупцією.

Маєток “зник” на століття

Архівна аерозйомка

Церкву Різдва Христового городяни збудували власними силами і шпиталь при ній ніхто офіційно не закривав. Парафіяльну будівлю і подвір’я, де діяла установа, видно навіть на світлині – результаті аерофотозйомки Тернополя, що його провели для польської армії генерала Галлера під час польсько-української війни 24 травня 1919 року. Одначе про шпитальний фонд громадяни міста таки забули і він не служив, як би то мало бути.

“Коли Барвінський перед двома роками (у 1887 році – прим. авт.) почав писати Літопис Тернополя, то довідався від доктора Володимира Лучаківського і від комісара староства Гриневецького, що вони попали на слід якоїсь фундації князя Константина Острозького з року 1593. Той князь записав великий хутір і 230 моргів землі (131,1 гектара – прим. авт.) під Тернополем на притулок для бездомних або зубожілих руських (тобто українських) міщан. Понад 300 років пролежав той документ між пожовклими паперами в сховках староства, поки не знайшла його рука нашого урядовця. Завдяки цьому фундація князя Острозького почала служити тим, для кого була призначена… До того часу землею з фундації Острозького користувались якісь люди, які за це вносили незначну оплату до церковної каси,” — відзначив у своїх мемуарах громадський і політичний діяч Галичини кінця ХІХ- першої третини ХХ століть Яцко Остапчук.

Олександр Барвінський, як подає Яцко Остапчук, опублікував документ, але не встиг чогось зробити, бо виїхав до Львова. Та справу довершив 30-річний тернопільський адвокат Данило Стахура. Дещо інший варіант розвитку подій подає замітка у газеті “Діло” від 1909 року:

В літах 1865 і 1866 почало шукати коло Тернополя за площею, придатною на військові вправи, а вибір упав на ґрунти, що були під управою греко-католицького пароха, але в ґрунтовій метриці від 1821 р. і в катастрі записані на фундацію князя Острозького для підупавших міщан Тернополя греко-католицького обряду. Припадок хотів, що референтом для винайму площі для війська був концептовий практикант (теперішній староста на пенсії) Омелян Гленицький. Він, заінтригований назвою фундації, ще не введеної в життя, почав шукати в старих актах староства за такою фундацією. Цей надобов'язковий труд виплатився… Навіть під час закуплення площі під дім і під час будови дому не щадив п. Омелян Гленицький трудів і заходів. А коли діло було щасливо доведене до кінця, остаточно обраний комітет під головством д-ра Лучаківського признав ті незвичайні заслуги О. Гленицького, вручаючи йому грамоту з подякою й фотографічну знимку новопоставленого дому фундаційного”.

 “Заведеніє фундації Константина князя Острозького в Тернополі”Після 15 років судових процесів з парохом о. Василем Фортуною, який виступав проти відділення шпитального фонду від церкви, це таки зробили у вересні 1883 року – майно стало громадським. Землю продовжили здавати в оренду, але за відповідні гроші, і створили “Заведеніє фундації Константина князя Острозького в Тернополі”. Заощадивши прибутки – 16000 золотих ринських, тернополяни купили ґрунт і взялися будувати нове приміщення для установи на вул. Князя Острозького. Новосілля фундація святкувала 12 травня 1886 року – у 360-ту річницю з дня народження її засновника.

У будівлі була домашня каплиця з різьбленим вівтарем Пречистої Діви, а догляд за 22 старцями здійснювали сестри-служебниці Непорочної Діви Марії. Вони, як пише краєзнавець Любомира Бойцун, приїхали у Тернопіль із Жужеля, що на Львівщині, з ініціативи тернопільського пароха о. Володимира Громницького.

Заведеніє сьогодніТакож у “Заведенії” завдяки починанням Олександра Барвінського запрацювала перша міщанська читальня – “Міщанське братство”, почав збиратися хор. А з жовтня 1916 до червня 1917 року за цією ж адресою діяли чоловіча та жіноча вчительські семінарії. Кардинальні зміни сталися з приходом радянської влади: будинок перетворили на військовий шпиталь, потім – на дитячу інфекційну лікарню, пологовий і, зрештою, — на шкірвендиспансер. У 1945 році з даху шпиталю наказали зняти кам’яний хрест. Робітники зробили це, одначе хрест не викинули, а залишили на покрівлі. Там його і знайшли у 1980-х, але встановили на первісне місце тільки у 2006-му. Раніше, на початку 1990-х років, відновили заштукатурений за совітів напис “ЗАВЕДЕНІЄ. ФУНДАЦІИ КОНСТАНТЫНА КНЯЗЯ ОСТРОГСКОГО. 1570. 18 ВОДКРЫТЕ 86. 1735”.

Відтак шпиталь у Тернополі міг просто зникнути через зловживання його опікунів, байдужість і навіть культурне варварство та нігілізм окремих громадян. На думку спадає теза німецького історика Райнгарта Козеллека про те, що варварство – це рецидив історичного безпам’ятства. І справді, як тільки з’являлися небайдужі до минулого люди, справедливість їхніми стараннями відновлювалася, наслідки корупції долали і вже ніхто не міг закинути громаді, що вона по-варварськи відноситься до своєї ж історії. Та явище мало не тільки етичний вимір, бо ж чесність і правдивість у роботі “Заведенія” принесли значне покращення матеріального добробуту громади. І навіть кореспондент польської “Газети народової” по доброму заздрив заповзятливості українців і жертовності Омеляна Гленицького.

Джерела

  1. До історії фундації князя Константина Острозького в Тернополі (ця стаття була надрукована у газеті “Діло” – 1 листопада 1909 – С. 2-3) [Електронний ресурс] // Режим доступу до статті: http://tarnopol.te.ua/forum/viewtopic.php?f=43&t=151
  2. Константинъ княжа Острозъкое… (Документ про розгляд спору за землю шпиталю у 1600 році) // Петрушевичъ А. С. Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 годъ // Литературный сборникъ издаваемый Галицко-русскою Матимею. 1972 и 1873. – Львовъ : изъ типографіи Ставропигійского Института, 1874. – С. 395-396.
  3. Лѣта отъ создания мира 7111... (Свідчення про хід будівництва церкви Різдва Христового у Тернополі протягом 1602-1608 років) // II Rocznik kółka naukowego tarnopolskiego za r. 1893. – Tarnopol z drukarni St. Kossowskiego, 1894. – С. 84-87.
  4. Остапчук Яцко. Подих з недавньої бувальщини (думки і спогади з мого життя) // Збаражчина. Збірник споминів, статтей і матеріялів. – Український архів. Т XVII. – Нью-Йорк, 1968 : НТШ, С. 181-417.
  5. Do urszędu i akt magisrtatualnzch... (Грамота князя Константина Острозького про фундацію від 3 вересня 1570 року) // II Rocznik kółka naukowego tarnopolskiego za r. 1893. – Tarnopol z drukarni St. Kossowskiego, 1894. – С. 77-78.
  6. Jakub Ludwik, krolewicz polski... (Грамота власника Тернополя Якуба Людвіка Собєського на права і привілеї шпиталю від 3 серпня 1735 року, що містить у собі копію грамоти князя Константина Острозького від 4 вересня 1593 року) // II Rocznik kółka naukowego tarnopolskiego za r. 1893. – Tarnopol z drukarni St. Kossowskiego, 1894. – С. 79-82.

Література

  1. Білинський Петро о. Тернополь и єго околиця // II Rocznik kółka naukowego tarnopolskiego za r. 1893. – Tarnopol z drukarni St. Kossowskiego, 1894. – С. 67-121.
  2. Бойцун Любомира. Вулиця Князя Острозького // Незалежний культурологічний часопис “Ї”. –2010. – № 63. – С. 203-205.
  3. Бойцун Любомира. Тернопіль у плині літ. – Тернопіль : Джура, 2003. – 392 с.
  4. Гривас Світлана. У приміщенні тернопільського шкірвендиспансеру від початку зведення мав бути притулок [Електронний ресурс] // Режим доступу до статті: http://20minut.ua/news/10182189
  5. Дуда І. М. Тернопіль 1540-1944. Історико-краєзнавча хроніка. Частина І. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2010. – 296 с.
  6. Мороз Володимир. Звідки у Тернополі взялося “Заведеніє” [Електронний ресурс] // Режим доступу до статті: http://20minut.ua/news/10183844
Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Ексклюзив

    Останні коментарі

    • Михаил | 21 жовтня 2017, 04:43

      Вот обязательно поддерживать всякую бесовщину и чертовщину? Смотрите сколько народа собирается на круглый стол, будут заседать, обсуждать, размышлять! А потом удивляемся, почему так плохо живем. Надо

    • Василий Петров | 20 жовтня 2017, 19:24

      Почему же у Денисенко (Филарета) так упорно не хотят знать пословицы: на ВОРЕ и шапка горит???? Только если учесть, что не только у самого Денисенко (Филарета), но и у всей его "паствы",

    • Василий Петров | 20 жовтня 2017, 19:16

      Итак, какая же вина УПЦ МП перед РПЦ и лично Кирилом и какую сакральную жертву принёс Денисенко (Филарет)в борьбе за первенство с УПЦ МП???? На самом деле, механизм уничтожения УПЦ МП был заложен

    • boryspil | 20 жовтня 2017, 16:28

      Якщо мається на увазі той Бог, що створив неба й землю, то треба Бог писати з великої літери. Це елементарно. Якщо ж мається на увазі якийсь інший бог, то про що мова? Не заводьте людей болото. КВП

    • velovs@ukr.net | 20 жовтня 2017, 13:16

      Р. S. А точнее: в голове у этого неадеквата и безумца (доморощенного горе-"политолога") невероятная гремучая смесь из специфически-агрессивной украинофобии и антисемитизма, густо

    Популярні статті місяця