Перервана Літургія

16 листопада 2011, 13:40 | Події та люди | 1 |   | Код для блогу |  | 

Катерина ЛАБІНСЬКА

Серед новомучеників, яких УГКЦ готує до прослави у сонмі блаженних, отець ІВАН ГОРЧИНСЬКИЙ - один із наймолодших. Не дочекався сорокаліття. Заарештували його, коли правив Літургію - вивели із храму у ризах.

«Отець Ростик»

Народився Ростислав Іван Горчинський 13 вересня 1903 р. в с. Фалишів на Стрийщині у священичій сімї, де панував дух злагоди і милосердя. Після закінчення гімназії здобував вищу технічну освіту у Політехніці, а потім перевівся на факультет богослов’я до Львівської греко-католицької семінарії. Закінчивши її, продовжив студії у Львівській Богословській Академії. Тоді ж познайомився із випускницею учительського семінару у Львові, Ольгою, й одружився із нею. Перед прийняттям свячень подружжя Горчинських зобовязалось «через ціле життя спільно відмовляти християнські молитви рано й вечір, читати Святе Письмо й інші духовні книжки». Складаючи обітницю молитви, молода сім’я засвідчила перед церковним урядом готовність плекати християнську мораль у родині.

У 1935 р., прийнявши єрейські свячення, о. Горчинський став парохом у с. Лоні на Перемишлянщині. Селяни полюбили молодого священика за простоту, рівне ставлення до бідних і багатих. Ніжно називали його «отцем Ростиком». А багатшим господарям щирість отця не сподобалась. «Що то за священик, якщо Миколці, (бідному селянину ред.) - руку подає», – говорили вони.

Священик-будівничий

У с. Лоні, яке на той час налічувало 260 дворів, мало невеличкий дерев’яний храм на честь Собору Пресвятої Богородиці, який не міг вмістити всіх парафіян. Збудований близько 200 років до того, він зазнав руйнувань під час І Світової війни та не надавався до віднови. Отець, знайомий з інженерною справою, розпочинає будову нового храму.

Оскільки коштів на такий проект бракувало, то підприємливий священик знаходить вихід - будує цех з випалювання вапна та виготовлення цегли. Паливо для випалювання церкви давали лісники. Із розповіді п. Іллі Савки: «Я не раз спостерігав, як ще вдосвіта отець, прийшовши на наше подвір’я, пояснював моєму батькові, куди треба їхати за полінами. Часто отець сам супроводжував валки возів із паливом. Селяни слухались отця. При нагальній потребі навіть єврей Ліба присилав коней звозити будматеріали чи дрова.

Та було кілька заможніших селян, які казали: «Нехай бідні будують, а ми будемо бані золотити». Слава про менеджерські здібності отця ширилася навколишніми селами. На будові працюють усім селом, разом з людьми - і о. Ростислав. Господарі, які приїжджали до Лонів купити вапна, не вірили своїм очам: священик працює на рівні із селянам: «Дуже дивувалися, що працює з усіма і є такий брудний. Я то бачила, бо як булла мала, то все бігала бавитися на вапнярці» (п. Галина Дідух).

У цегельні одночасно випалювали до 40 тис. цегли. Отець пильнував за виробничим процесом, а бухгалтерію допомагала вести дружина. Священик відкрив у Лонях крамницю, де люди за зароблені у своєму ж селі гроші - не мусили тепер покидати домівку у пошуках зарібку - могли придбати все необхідне. Будівництво церкви розпочалось у 1937 р., а вже через рік парох-будівничий планував його завершити. Та не так сталось, як гадалось. У січні 1938-ого помер його батько, о. Михайло, парох у с. Ферлеїв (сьогодні с. Липівка Рогатинського району на Івано-Франківщині, - ред.). Аби заопікуватися матір’ю і молодшими братом та сестрою о. Ростислав переїхав до них.

Корелицька трагедія

У 1939 р. його призначено парохом у сусідніх Кореличах. Там його теж одразу полюбили за щирість та простоту. Згадує Ольга Оленчин: «Він був дуже простий, як ангел. Міг собі сісти босий на ганку, так що інші люди, які приходили з інших сіл у справі, і не думали, що то отець. Одягався просто, навіть бідно». «Служив щодня. Не був гоноровий. Мав рівне ставлення до всіх, незалежно від майнового стану» (із спогадів п. Михайла Кривого).

Молоде подружжя особливо відзначалось милосердним ставленням до вбогих. Розповідає п. Іван Пронь: «Був дуже доброю, щиро шанованою людиною. Допомагав бідним. Коли ходив із кропилом на Йордань чи з хрестом на Великдень, то майже все, що давали заможні господарі, залишав у хатах бідних, хворих». «Отець кожного дня готували кошик для вбогих. Нерідко вони і жили в отця, часом по 2-3 дні. Мало подружжя господарство, корови, самі за ним дивилися, також самі різали січку, заготовляли дрова -односельчани могли хіба помагати з власного баджання», - свідчить п. Стефанія Кушнір.

На новому місці знову проявляється господарська вдача священника. Він почав  ремонтувати храм, зробив нові хори. Праця триває не лише над храмом - гуртується й об’єднується громада.

Перед відступом радянської влади у червні 1941 р. у Кореличах вбили депутата районної ради. Секретар сільради повідомив про той випадок до Перемишлян. 25 червня 1941 р.у село прийшли червоноармійці і арештували дорослих чоловіків - сільського голову, священика і 17-ох селян. Коли енкаведист прийшов за парохом додому, то не застав його - власне служив у церкві літургію. Односелець, що сидів на плоті біля священичої хати, повідомив про це енкаведиста. У церкві звучали «Іже херувими»... Озброєні енкаведисти перервали Літургію і вивели отця із церкви. На подвір’ї священик зняв ризи і передав їх матері.

ІВАН ГОРЧИНСЬКИЙ

Разом із головою сільради його посадили на воза, інших погнали пішки. Його старенька мама йшла попід тинами, просила, аби відпустили сина, але намарно. Що ж стосується вбивства радянського депутута - залишилось невідомим, хто його скоїв. Як би там не було, усі були переконані, що отець не міг мати з цим нічого спільного -завжди був далекий від політики.

За переказами, отець постійно молився у камері і заохочував інших до молитви. Згідно із свідченнями очевидців, заарештованих кореличан розстріляли неподалік Перемишлян. «Перемишлянські говорили, що в тім саді, де їх приивели, все було в крові. Цілу ніч їх мордували» (п. Михайло Партика).

З віддалі часу

Працюючи в бетифікаційному центрі УГКЦ, о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ, укладав справу Ростислава Горчинського. Він поділився своїми враженнями від його особистості. «...Завжди життя людини, яка посвідчила свій шлях мучеництвом, скріплює твою віру, бо показала, що віра - це не просто якийсь ритуал. Зараз саме так часто трактують віру – піти собі на Службу Божу, помолитись, та й годі. Маємо свідчення, як людина цілковито присвятила своє життя Богові. Звичайно, у тогочасному суспільстві священичий стан був привілеєм, однак за радянської влади він став тавром, та о. Ростислав залишається душпастирем.

…Він був громадянином - адже з людей, які жили в одному селі, зробив єдину громаду. Збудував вапнярку, цегольню. Ось і храм новий будується, і люди мають роботу. Можливо, не всі працювали з духовних переконань - хтось просто заробляв гроші. І він мусив з усіма знайти спільну мову. І знаходив. До речі, перші свідчення до беатифікаційного процесу надійшли саме з Лонів.

...У Кореличах кожна сім’я має свою трагічну сторінку. Тому й свідчення звідти такого характеру. Якщо в Лонях - ще у мирному суспільстві - він будував церкву, то тепер його постать будівничого постає в іншому ракурсі. Коли приходить час випробування, виринає молитовний аспект - дбайливий господар перетворюється на людину молитви. І сьогодні цей аспект є важливішим, бо потрібно плекати душі, заражені радянським режимом. О. Ростислав чітко відчував пріоритети, і таке відчуття має плекатися кожним хорошим душпастирем».

ІВАН ГОРЧИНСЬКИЙ

Система Orphus
Рейтинг
0
1
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Komunikator | 16 листопада 2011, 19:12
    Коментувати коментар

    чудовий нарис, парохи УГКЦ могли би взяти собі за наслідування деякі речі, наприклад, що парафіяни - це не лише джерело їх прибутку і деколи самим треба закотити рукави...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • Paraeklezyarh | 18 серпня 2019, 13:32

    Чи не простіше дозволити хасидам перепоховання останків їхнього вчителя ? Думаю ділянкою в 1 га тут не обійдеться і , не такий то народ щоб зупинятись на досягнутому....

  • Paraeklezyarh | 18 серпня 2019, 00:20

    Роком - чит. попом (т9)

  • Paraeklezyarh | 18 серпня 2019, 00:19

    То тепер ( в разі утворення вищезгаданого державного органу), для того аби стати роком і отримати "парафію" , необхідно буде платити ще й в оцей "державний орган" . Вірніше,

  • lerer10225@com.ua | 17 серпня 2019, 21:01

    Правильна дія і дуже добре сказав владика Симеон! Здоров'я вам!

  • barni | 17 серпня 2019, 20:54

    P.S. А от я ніхто і звати мене ніякм РАПТОМ ЗАХОТІВ СТАТИ ПОПОМ і отримати парафію - не проблема 10 тис баксів (+,-) і питання вирішується - цєрковнім єдіноначалієм !!!

Популярні статті місяця