“Він придумав собі таку справу, яка справді приносить йому задоволення”: Богдану Трояновському – 50

Два десятиліття тому він приїхав із Польщі до Львова, аби продовжувати справу, розпочату разом із українськими студентами у Любліні. Адже «Свічадо» починалось саме там, як невеликий журнал. Потім з’явились брошури релігійного змісту, які таємно перевозились і розповсюджувались в Україні. А з 1992 року видавництво уже офіційно почало свою діяльність у Львові.

Люди такого «формату» часто викликають неоднозначні реакції оточення. Але факт залишається фактом: «Свічадо» – це явище в українському культурному і церковному житті, і Богдан Трояновський – постать непересічна. У чому секрет його успіху? Мабуть, найкраще про це розповів би він сам, та ми вирішили поглянути на нього очима найближчих йому людей (вони ділять видавничі будні і свята разом з ним, бо також є працівниками «Свічада»), співробітників.

"Може це любов бродить поміж нами"...

«Тобі зі мною легко не буде, зате – цікаво»

Ярина Трояновська, дружина, відповідальний редактор видавництва

Він з дуже великою пошаною ставиться до людей, іноді я вже кажу, що треба бути різкішим. Завжди думає, як має бути добре не йому, а тій людині, а воно потім віддасться. Переживає, коли його не розуміють, коли хоче зробити добре, і наштовхується на різку стіну. Але після конфліктів ніколи не тримає зла. Просто він – добра людина.

У нас двоє дівчат, Квітка і Ксеня, і для них тато – це все, що тільки може бути. Він строгуватий батько, але люблячий, вислуховує, дає поради. Ми намагаємося так робити: татову думку мама підтримує і навпаки. Він не боїться бути смішним. Дуже любить музику, хоч у самого слух не ідеальний. Донька старша у нас диригент. Питались дівчата: «Що тобі, тату, подарувати?» Відповів: концерт. Загалом, він людина домашня. Для нього релакс на роботі, він настільки любить свою роботу, що уже не потребує якоїсь розрядки поза нею і домом. Так що він абсолютно щаслива людина: придумав собі таку справу, яка справді приносить йому задоволення.

...Мій чоловік – глибоко віруюча людина. Він вміє говорити з Богом. Він вчився в семінарії, пробував бути трошки у монастирі в студитів. Шукав себе, але зрозумів, що є людиною сімейною, і шукав своєї пари. Ми познайомились на першому з’їзді УМХ. То був 90-ий рік. У вересні ми зустрілись, а уже в січні було весілля. Тоді Богдан сказав: «Тобі зі мною легко не буде, зате – цікаво». Так воно і є.

«До вісімнадцяти років ми не говорили українською»

Ганна Древняк, сестра Богдана Трояновського, редактор «Свічада»

Ми виховувалися разом до 19-ти років. Жили у містечку Бартошицах у Польщі. Наша мама – бухгалтер, а тато – водій. Тато був в УПА, пережив Сибір. Під час бою куля простелила йому шапку і вирвала жмут волосся. Коли його зловили поляки і повели на розстріл, підійшов якийсь польський офіцер, запросив до столу, почав пригощати. Переляканий батько не розумів, що діється. А виявилось, що прізвище того офіцера було... Трояновський. І він врятував його від смерті: може, ми далекі родичі, – сказав. Пережите наклало відбиток на тата, він досі спить неспокійно.

...З братом у нас завжди були дуже теплі, щирі стосунки, хоча дітьми ми і билися, і сварилися. Виховувались ми у дуже релігійній атмосфері. Богданове життя завжди було пов’язане з Церквою, ще хлопцем він прислуговував у храмі.

Батькам дуже залежало, щоб ми зберегли українство. Але ми до 18- ти не говорили українською. Батьки до нас говорили українською, а ми – польською. Не можу навіть пояснити, чому – був якийсь мовний бар’єр, може, встидалися. Хоча почувались завжди українцями. Тоді українцям було нелегко: могли не брати на роботу, у школі діти сміялися, обзивали. Щоправда, ми з Богданом не зазнали якогось зла зі сторони оточення, можливо, тому, що батьки наші були мирні, добре жили з сусідами.

Дуже велику роль у розвитку нашої національної свідомості зіграла Церква. В селі була греко-католицька парафія, ми деколи їздили туди, а так – ходили до костелу. Пізніше з’явилась у нас в Бартошицах греко-католицька парафія, це була велика радість для українців. Першим парохом там був владика Юліан Гбур. Саме він переконав Богдана не йти у римо-католицьку семінарію, коли у нього зродилась така думка.

Батьки дуже переживали, чому діти не говорять українською. І якою ж була їхня радість, коли Богдан після табору (перед вступом до семінарії) заговорив до батьків рідною мовою. Це був справжній шок для них, але приємний.

...Богдан мені дуже допоміг, коли трагічно загинув мій перший чоловік, який був його найкращим другом, дуже затятим українцем. Зрештою, Богдан нас і познайомив. А з моїм другим чоловіком, Віктором, я познайомилась тут, на Богдановому весіллі.

«Самотник, вжитий у людях»

Віктор Древняк, фінансовий директор видавництва

Ми познайомились, коли Богдан привозив книжки з Любліна, а я йому помагав: у мене була машина, я їх розвозив. Я тоді викладав на автоматиці у Політехнічному.

...Він добрий товариш, на якого можна покластися. Емоційний, жалісливий і часто його доброту використовують. У той же час – це дуже цільна людина, яка знає свою мету і її тримається. Не любить зовнішні ефекти. А взагалі мені здається, що він є трохи такий самотник: глибоко вжитий у людях і, разом з тим, сам із собою всередині.

«Послідовний, конструктивний, компетентний»

Микола Янів, головний редактор

Познайомились ми з Богданом десь у 91-му. Він і зараз молодо виглядає, а тоді взагалі видавався хлопчаком: худенький, постійно десь бігає. Але що мене тоді вразило, так це західна відкритість, невластива нам, пострадянським людям.

...Він вміє слухати, а це так важливо – просто вислухати, не даючи своїх рецептів. Праця у великому колективі завжди пов’язана з певними ситуаціями, бувають непорозуміння, конфлікти, зриви. А він вміє у такому емоційному протистоянні повернути дискусію у конструктивне русло. Гадаю, що і його виховання, і психологічна освіта, – дуже вдале поєднання.

Для будь-якої фірми важливо дивитись вперед. Світ змінюється, треба прогнозувати, визначати слабі місця, усувати їх з прицілом на майбутнє. Така візія йому властива. Починали ми видавати книжки спонтанно, а в певний момент відчули, що ця спонтанність не приведе ні до чого доброго, треба розвиватися. Звичайно, ми опирались на досвід польських, європейських видавництв. А питання змін, перебудови завжди болісні, та якщо правильно розставити акценти, люди це приймають. І це видно по динаміці нашого розвитку.

Ще тут необхідно бути послідовним, бо можна певною ідеєю загорітися і швидко розчаруватися. А в Богдана ця риса якраз є.

Дуже важливо, щоб люди на роботі почувалися комфортно. Бо праця творча, і коли є вільна атмосфера, легко творити. Звичайно, є субординація, але з ним можна жартувати, і це показник здорової емоційно людини. Дуже потішно виглядає, як він говорить російською. Українською він уже навчився говорити добре (раніше був сильний польський акцент, наголоси), але його російську треба чути! Та він ніколи не ображається на жарти.

Він дуже компетентний. І навіть як психолог дуже компетентний. Бачу, що до нього часто приходять люди зі своїми потребами. У нас це ще не так прийнято, як на Заході – розмови з психологом, який допомагає людині знайти суть її проблеми. А Богдан вміє і це.

«Він не давить і дає свободу дії»

Мирослав Вонс, керівник рекламного відділу, один із молодих працівників

Я працюю тут лише 3 роки. З нашим директором завжди можна говорити про співпрацю. Він не давить і дає свободу дії. На певні пропозиції каже: «Ризикуйте, але думаю, що так не вийде». Переважно виходить, тому що я йду з аргументованими пропозиціями. Різниця у віці є, і тому погляди на певні дії різняться. Буває, що й не виходить, але він ніколи не скаже: «Я ж казав тобі...» Тобто, підхід такий: ти можеш вчитися на своїх помилках. Я мав досвід праці в інших фірмах, там було чітко: я керівник, ти – підлеглий, і твоя думка нікому нецікава. Можливо, там були інші хороші моменти, але для мене, як для молодої людини, це величезний позитив, бо ніхто з молодих не любить, коли їм нав’язують свою волю.

«Він дбає про наш духовний ріст»

Мирослава Кривдик, керівник маркетингового відділу

Я 15 років працюю у «Свічаді», і мені дуже важливо те, що він створив таку організацію праці, яка має вплив на духовний розвиток. Я прийшла сюди уже сформованою людиною під сороківку, але оце п’ятнадцятиліття мало великий вплив на мене. Ми – релігійне видавництво, і пан Богдан завжди дбав, щоб ми релігійно розвивалися. Щоранку о 9-ій ми збираємось у капличці, маємо ранкову молитву, і потім коментар до Святого Письма. Вдома я б себе ніколи не організувала – читати Біблію, обдумувати. Мені це дуже підходить. Ще маємо реколекції. За цей час я почула дуже різних священиків, а це – глибокий духовний досвід. Так що наш директор закладає умови для духовного збагачення, плекає корпоративний дух (реколекції, коли виїздимо з сім’ями на природу, оплачує видавництво).

...Пан Богдан усі свої рішення приймає так, щоб був виграш з обох боків, й у складних ситуаціях він завжди дуже уважний до людини.

* * *

Редакція РІСУ приєднується до привітань пану Богдану ТРОЯНОВСЬКОМУ: хай Бог щедро благослоляє Вас на дуже довгу і ще більш насичену та багатогранну працю! Многая літа!

Світлини з архіву видавництва "Свічадо"