Почаївський етюд, або “Я не добиваюсь сдобныхъ булокъ…”

Наприкінці XVIII ст. Почаївська монастирська друкарня була єдиною, де видавали книги українською мовою, наближеною до розмовної. Два таких видання — порадник з правил хорошого тону для молоді “Політика свіцькая” і господарський порадник І. Ленкевича “Книжиця для господарства” — хвалив ще І. Франко. А от під час “Волинської тривоги” 1789 р., коли у регіоні боялися повторення Коліївщини, “Книжицю для господарства” вважали підступною алегорією, як писав Я. Ісаєвич. Тоді навіть викладений у виданні рецепт консервування горіхів піском у гарнцях коментували так: “Ми добре розуміємо, що горіхи — це кулі, пісок — порох, а горщики — гармати”. Навіть за наявність цієї книги могли покарати [5].

Про розмах друкарської роботи у Почаєві можна судити і з того, що ще 1833 р., уже після десятиліть царської влади на Правобережній Україні, констатували: “більша частина молитовників, які використовують поляки, є продукцією Ченстоховської та Почаївської друкарень” [7, Арк. 10]. Утім, у ХІХ-ХХ ст. у лаврській типографії з’являлася на світ виключно російськомовна продукція, зокрема чорносотенний “Почаевский листок”. Тепер же у її книгарні можна безкоштовно отримати літературу, де йдеться, що екуменізм — “от сатаны”. А от книги і диски соліднішого штибу, як-от про царську родину Романових, доведеться купувати. У наші дні “Почаевский листок” серед віруючих і тисяч паломників поширює заклики відроджувати “отечество”.

Початки друкарні у Почаєві монастирська традиція виводить з 1618 р., коли в обителі на світ з’явилося “Зерцало богословія”. Насправді видали його не у монастирській,а в мандрівній друкарні Кирила Транквіліона Ставровецького. Та все ж, обстоюючи свої права на роботу, працівники закладу використовували саме цю дату. У вересні 1732 р. на подання львівського братства трибунал папської нунціатури у Варшаві заборонив Почаївському монастирю “друкарню засновувати і друкувати руською мовою”. Однак уже в жовтні ігумен Гедеон Козубський домігся королівського привілею монастирю на право мати друкарню, яка, мовляв, віддавна в ньому існувала. У 1736 р. Почаївська друкарня отримала ще один королівський привілей з підтвердженням на право видавати книги, але 1771 р. через суд Львівська Ставропігія добилася від короля заборони друкувати у Почаєві ті видання, які видає братство. Здавалось би — кінець роботі, та сталося інакше. Уже 1772 р. Львів опинився за кордоном, у складі імперії Габсбургів. Конкурентів розділили до ХХ ст., причому Львівське братство скасували у 1788 р, а Почаївську обитель після невдалого польського повстання у 1832 р. передали православним [5].

Безперервно Почаївська друкарня діяла до Першої світової війни, і загалом від 1730 р. в ній з’явилися на світ 187 книг [6; 7]. Утім, до занепаду цього центру книгодрукування призвели не стільки бойові дії, як недалекоглядна політика Російської Православної Церкви. “У теперішній час, з огляду на всезростаючі витрати і її майже цілковиту неприбутковість, обтяжливо для Лаври, яка сама оскуділа прибутками, мати багато витрат, витрачатися на типографію у колишніх обсягах”, — таке обґрунтування переведення монастирської друкарні на схему, подібну до госпрозрахункової, знаходимо у “Положенні про статут Почаєво-Успенської Лаври” від 13 серпня 1910 р., затвердженого єпископом Волинським і Житомирським Антонієм [8, Арк. 6].

З’ясувати, чи то віруючі на початку ХХ ст. не хотіли взагалі читати, а чи не були у попиті саме книги, видані у Почаєві, — завдання майбутнього. Для типографіі лавра зобов’язувалася забезпечити приміщення з опаленням та водопостачанням, працівників у складі 18 осіб з братії та харчування для них. Закладу дозволили набирати додаткових працівників та учнів, але дбати про їхній побут підприємство повинне було вже самостійно. Для цього друкарні надали право утримувати власну кухню і столову. Взамін на такі привілеї типографія повинна була надавати для потреб лаври необхідну кількість паперу, богослужбової літератури власного видання, перевидавати і ремонтувати для лаври книги, заготовляти потрібні для різних відомств шнурові книги та бланки [8]. Система, як задумали її автори: намісник Лаври архимандрит Тімолай, архимандрит Митрофан, єромонах Євсевій, різничий — єромонах Гєронтій, духовник — єромонах Єрмолай і казначей — єромонах Анемподіст, мала працювати злагоджено. Сталося ж навпаки — Лавра почала порушувати свої постанови майже одразу. Відтак причиною чвар стали не дебати щодо змістового наповнення продукції типографії чи її асортименту, а те, що працівникам друкарні недодавали харчів.

“Я и братія мои трудимся не для себя, а для Церкви Христовой, для Бож. Народа и на добрую славу Св. Гори Поч… (текст не зберігся через поганий стан документа — прим. авт.) Но у нас хотят вырвать и тот кусок хлеба, которым мы имеем право пользоваться, и решительно ничего не делая, а только числясь в Лавре,” — писав у проханні на ім’я архиєпископа Антонія від 20 жовтня 1910 р. керівник типографії архимандрит Віталій [2, Арк. 2].

Типограф скаржиться, що порушують постанови Духовного Собору Лаври, які, з огляду на різні графіки роботи друкарні і лаврської кухні, дозволяють працівникам типографії харчуватися у власній їдальні. Натомість лавру зобов’язують надавати для цього гроші. Архимандрит Віталій пише, що плата за лаврський стіл встановлена у розмірі 7 рублів на одну особу у місяць, а для нього, згідно з розпорядженням цього ж Собору, виділили 6.

“Если с нас брать(увесь прибуток від продажу книг друкарні зберігали у лаврській казні — прим. ред.), то и ученическія помои стоятъ 7 руб., а если намъ давать, то и архимандритсткій столъ выходитъ 6 руб.”, — пише типограф [8, Арк. 3].

Архимандрит Віталій скаржиться архиєпископу, що у даному випадку порахували тільки вартість продуктів, але, вочевидь, не їх приготування.

“Ужели нельзя дать нам обезпеченіе наравне с прочими, чтобы мы, не отвлекаясь, могли отдать силы духовному служению. Я не добиваюсь сдобныхъ булокъ, молока, членскихъ ужиновъ и прочихъ преимуществъ въ столованіи старшей братіи. И мои сотрудники іеромонахи готовы отказаться отъ всякихъ іеромонашеских надбавокъ. Мы готовы довольствоваться послушническо-ученической пищей, без мяса”, — йдеться у проханні.

Працівники типографії через їхнього керівника просили архиєпископа не приймати якісь особливі рішення чи застосовувати санкції, а тільки виділяти на їхнє харчування стільки, скільки й на харчування незадіяних у видавництві книг. У місяць це мало бути 126 рублів, тобто по 7 рублів на особу [8, Арк. 3].

Як видно з рапорту типографа, архимандрита Віталія, Духовному Собору лаври від 12 грудня 1910 р. працівники друкарні з 1 грудня таки перейшли на харчування у своїй їдальні [2]. Конфлікт залагодили, затративши для цього сили, які можна було використати на видання книг і поширення віри. Утім, для порятунку ситуації в Російській імперії було вже пізно: там, де християнську любов не поширювали через власний приклад, місіонерство і книгу, соціалісти і комуністи поширили віру у земний рай. І для його будівництва взялися руйнувати як суспільство, так і Церкву, яка морального занепаду не зупинила ще тоді, коли це можна було зробити.

Джерела і література

1. Друкарство // Енциклопедія українознавства. — Львів: НТШ, 1993 (перевидання в Україні). — Т. 2. — С. 599—600.
2. Духовному Собору Почаевской Успенской Лавры Рапортъ // ДАТО (Державний архів Тернопільської області). — Ф. 258. — Оп. 3. — Справа 14. — Арк. 4–4зв.
3. Его Високопреосвященству Високопреосвященнейшему Антонію Архіепископу Волынскому и Житомірскому и Почаевскія Успенскія Лавры Священноархимандриту. Типографа Почаевской Лавры архимандрита Виталія прошеніе // ДАТО. — Ф. 258. — Оп. 3. — Справа 14. — Арк. 2–3.
4. Заболотна Н. Науковий каталог почаївських кириличних стародруків: проблеми створення електронної бази // Бібліотечний вісник. — 2008. — №4. — С. 3—7 // http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/bib_visnyk/2008-4/01.pdf
5. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми /Ярослав Ісаєвич. — Львів : Інститут українознавства імені І.Крип’якевича НАН України, 2002. - 520 с. // http://litopys.org.ua/isaevych/is26.htm
6. Максименко Ф. "Кириличні стародруки" — ПОЧАЇВ — Друкарня Почаївської Успенської Лаври (1734—1917) // http://www.liturgia.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=52&Itemid=94&limit=1&limitstart=16
7. О хронологической росписи некоторых книг, напечатанных в Почаеве // ДАТО. — Ф. 258. — Оп. 3. — Справа 45. — 11 Арк.
8. Положеніе о типографіи Почаево Успенской Лавры // ДАТО. — Ф. 258. — Оп. 3. — Справа 14. — Арк. 6–6зв.
9. Почаївський проект "Кириличні видання друкарні Почаївського монастиря
   18 – першої третини 19 ст. Історико-книгознавче дослідження. Каталог. Збереження" // http://www.nbuv.gov.ua/library/pochaiv.html