Страдчанський парох і мученик за віру Микола Конрад

25 серпня 2010, 12:59 | Події та люди | 0 |   | Код для блогу |  | 

Катерина ЛАБІНСЬКА

А у четвер, дуже рано, ішли отець з Божим Даром…

Немолодий священик щойно відправив ранішню Службу Божу (було це 26 червня 1941 р.), як його попросили висповідати і причастити хвору жінку, що жила по інший бік села. Треба було минати шлях, яким тлумно відступали радянські війська. Супроводжувати його зголосився дяк, 36-літній Володимир Прийма.

Коло грушки здогонили, і їх обох обкружили, навернули до гостинця, впала земля на їх лиця…

Ця скорботна пісня, складена невдовзі по трагічних подіях, живе у Страдчі й понині. Усе сталося уже на зворотній дорозі. Енкаведисти на конях перейняли священнослужителів і погнали їх шляхом. Страшна звістка вмить долетіла до дякової хати – від людей, що працювали на полях.

…А дячиха здоганяє, і що крок, то упадає,
“Ой вернися, ти мій мужу, бо вони тя замордують…”

Але жінку, погрожуючи, прогнали, і повели свої жертви далі. “У селі стався крик, плач, шум великий, люди біжать, не знають, що діється, – згадує зі сльозами Ганна Рак. – Рідний брат дяка пішов на гору і там в траві знайшов фелон і чашу. Тоді той фелон підняв, і чашу обтирав, і дуже плакав…” Якийсь час усі жили у тривожному невіданні. Шукали отця й дяка навіть у львівських в’язницях. Знайшли ж тіла мучеників біля села, у сосновому ліску Бірку. “Повезли їх на двох фірах у село, а там рев страшний, крик, усе село вийшло назустріч, дзвони б’ють, годі то було пережити”, – розповідає священик Степан Боровець, який 15-літнім хлопцем прислуговував о. Конраду.

Богослов-ідеолог

о. Микола КонрадСвященик Микола Конрад – професор, католицький богослов, філософ, суспільний ідеолог, духовний опікун молоді. Народився о. Микола Конрад 16 травня 1876 р. у сім’ї різьбяра в Струсові на Тернопільщині. Батьки багатими не були, тож не могли б забезпечити сину ані великих статків, ані кар’єри. Однак хлопець володів іншим – талантом, твердою вірою, працелюбністю, а вже з дитинства виявляв схильність до духовних практик. Тому батьки віддали дитину до школи отців Салезіан, а ті, вирізнивши здібного юнака серед інших, скерували до Рима. Звідти він повернувся доктором філософії та богослов’я.

Молодий отець-доктор (висвячений у 1899 р.) плекає здорові християнські цінності у підростаючого покоління – як катехит у Теребовлі, як гімназійний учитель релігії у Тернопільській гімназії. Відчував це своїм покликанням: “Моєю мрією було завжди працювати в школі, посвятити себе цілковито морально-релігійному вихованню молодіжи… Знаючи, що се становище дуже тяжке, беру на себе відповідальність перед Богом, моїм єпископом і Церквою та народом, однак прийму се ярмо з охотою та ревно нестиму до кінця мого життя…”

Ще будучи скромним катехитом, о. М. Конрад у пресі сміливо критикує твір Івана Франка “Повість про сотворення світу”, написану із матеріалістичних позицій. Відтоді за ним утверджується слава католицького ідеолога.

У 1930 році о. д-р М. Конрад на запрошення Митрополита Андрея Шептицького починає викладати у Львівській Богословській Академії соціологію, давню й новітню філософії, а з часом стає деканом філософського факультету. Ось яким його запам’ятав професор Василь Ящун: “Я бачу лисого, в окулярах, о.-д. Миколу Конрада, який був тоді вже в пізній п’ятдесятці, совісного викладача…, автора Нарису історії старовинної філософії в 3-частинах. Хоч о. Конрад не мав нічого спільного із конфуціянізмом, ми, як це часто буває серед студентів, “пришили” йому псевдонім “Конфуцій”. О. Конрад був щирим і розумним патріотом. Пригадую собі, як він з початком 1933-34 академічного року заохочував нас піти на віче студентів в Академічному Домі, в програмі якого було обговорення голоду в Совєтській Україні, та протиставитись можливому бешкетові комуністів, які бажали б зірвати віче. І багато з нас тоді пішло…”

“Чимала заслуга о. д-рп Конрада, – читаємо в статті о. В Кучабського “Жертви” (Богословія, т. 54, Рим), – успішне формування українського світогляду згідно з найвищими вимогами Божого правопорядку. Його діяльність у всій повноті виявилась під час душпастирювання серед української академічної молоді, у співучасті у т. зв. “Академічних Вечорах”. А врешті, незабутньою заслугою о. М. Конрада є те, що він на сторінках науково-літературного місячника “Дзвони” зумів скристалізувати українську ідеологічну думку…”.

Добрий духівник і сильний ідеолог, о. д-р. Конрад вмів віднайти ті патріотичні струни у юних душах, які вчили по-іншому сприймати Вітчизну: у контексті Божих законів. Його ім’я нерозривно пов’язане із Товариством українських студентів-католиків “Обновою”, духовним натхненником якої він був із початків. Гаслом членів товариства стало “Україна для Бога”, а назву було обрано, виходячи із популярного тоді заклику Папи Пія ХІІ, зверненого до всього католицького світу: “Обновити все у Христі”. Невдовзі після свого заснування “Обнова” згуртувала кілька десятків студентів львівських вузів і незабаром вийшла на міжнародний рівень.

О. Микола Конрад видав низку праць, найважливішими серед яких є “Молодіжна ментальність”, “Католицизм”, “Основні напрямки новітньої соціології”, “Лібералізм”, “Націоналізм і католицизм”. “Націоналізм і сучасний католицизм, – читаємо в останній, – є близькі собі ідеалізмом і активізмом. Вони прямують до того, щоби збудити людські душі, родини, громадянство й цілі нації з анемічного лєтаргу й пасивности… до одушевленого чину… Дай Боже, щоб у нас ті два ідеалізми… католицьке “Вірую” і націоналістичне “хочу” гармонійно злучилися як два чисті тони української душі в один акорд, щоб розбудили наші зів’ялі серця…”

Звідси так близько до Бога…

Страдчанська печера

Страдч – напрочуд мальовниче село на Яворівщині, що віддавна славиться своїм підземним монастирем (печери ці стоять і понині), пам’яттю про дві тисячі закатованих татаро-монголами селян, яких, за переказом, оплакувала, об’явившись, Божа Матір, а ше – Хресною Дорогою, яку Пій ХІІ наділив Єрусалимськими відпустами. На самій вершині порослої соснами понад 350-метрової гори біліють мури храму Успення Богородиці, поблизу якого і поховано мученика за віру, священика Миколу Конрада. Якими ж несповідимими шляхами Господніми потрапив у це село блискучий професор й публіцист, духовний провідник львівського студентства?

о. Микола КонрадЯкось їхав 64-літній священик возом провідати сестру у Яворові. При дорозі побачив розгублених селян. “Ото які священики, самі утікають, а про нас, людей, не думають”, – крикнув хтось услід. Вирішили, що отець за кордон втікає. Такі слова глибоко зворушили отця. Він зупинився… Дізнався від страдчан (бо це й було село Страдч), що залишились без душпастиря. Вирішив: залишиться тут (був вільний від праці, бо на той час Львівську Богословську Академію комуністична влада закрила). Коли віз сім’ю на плебанію, то, розповідають, старенька мама його дружини дуже бідкалась: дорога така далека, а гора – ой яка ж висока. “Люнечку, а куди ж ти мене привіз? – мовила перелякано. “Але ж дивіться, мамо, звідси так близько до Бога”, – заспокоїв стареньку.

Страдчани щиро полюбили свого пароха. Досі згадують про нього з неймовірним теплом. “То був справжній “пастир свого стада”, – розповідає о. С. Боровець. – Священство було у нього на першому місці. Це тепер на селі люди вчені, не те – колись. Але він був доступний до всіх. До кожного, від господаря і до найпростішого пастуха, був настільки толерантний, так виявляв свою зичливість, що про це люди і досі згадують”.

У пам’яті п. Петра Кошли отець залишився “сильно набожний, скромний, милостивий і безкорисний”. “Отець дуже мудрі були. А люди до нього так горнулися душевно, що я вам не вмію розказати, – ділиться п. Ганна Рак. – Такі були: і до Бога, і до людей. І як культурно народ вчили… Вони і дітей таємно росіянам хрестили (у нас на Королевій горі був воєнний табір), і з водицею до них ходили. Дуже за господарку думали – не про свою, але про церкву; так хотіли поставити її твердо, але не було коли…”.

Справді, не встиг… Чи передчував мучеництво? Розповідають, що отримавши на іменини від Насті Волошин (шанованої у народі, але офіційно не визнаної Церквою стигматички) червону епітрахиль, отець спитав у неї: невже його чекає мучеництво? Та відповіді не почув…

Через рік після трагічної смерті священика родина вирішила перепоховати його у металевій труні. Робили це вдосвіта – не знали, у якому стані тіло. «Було неушкоджене. Лежав, немов спляча людина», – засвідчив син покійного Володимир. Тож мощі мученика, сподіваються, є нетлінними і досі.

У сонмі блаженних

блаж. Володимир ПриймаСеред 26-ти греко-католицьких мучеників за віру, проголошених блаженними Іваном Павлом ІІ у 2001 р. під час його візиту до України, є імена отця Миколи Конрада та Володимира Прийми. Дяк Прийма – єдиний мирянин, який проголошений блаженним. Це була скромна і чесна людина, батько чотирьох дітей. Найстаршому синові на час його загибелі було 9 років, а найменшій доні – півтора рочку. Чи ж не тому так просив священик дяка, щоб той не супроводжував його до хворої жінки – розумів, наскільки це небезпечно. Втім, розумів це і дяк. “Після Служби Божої дяк Прийма не знаходив собі місця – то виходив з церкви, то заходив. Коли його запитали, чому так дивно себе поводить, відповів, що має незрозумілу тривогу, нудьгу” (Зі свідчень К. Ольшевської). Що пережив у ті хвилини – важко уявити, та залишився з отцем у небезпеці.

Блаженний Микола Конрад вважається духовним опікуном студентської молоді, а блаженний Володимир Прийма – мирян.

Могила о. Миколb Конрада

Могила дяка Володимира Прийми

Світлини з мережі Інтернет

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Ексклюзив

    • 21 червня 2017, 10:44 | Соціологія релігії | 

      Релігійна мережа України: загальні тренди vs локальні особливості

      Міністерство Культури України наприкінці березня оприлюднило нові дані щодо статистики кількості релігійних організацій. Державний орган щорічно видає інформацію про «релігійну мапу» України, яку готують фахівці Департаменту з питань релігій та національностей.

    • 19 червня 2017, 11:57 | Репортажі | 

      Монастир на Ясній горі в Гошеві зібрав митців на фестиваль карильонного мистецтва

      Третій рік поспіль монастир на Ясній горі в Гошеві збирає гостей на неординарне дійство – фестиваль карильонного мистецтва. Для України він унікальний і відбувається лише тут, адже карильон – музичний інструмент не звичний для нас і є лише в Гошівському монастирі отців василіан.

    • 19 червня 2017, 11:23 | Калейдоскоп | view photo | 

      Мандри протестантськими громадами Львова: особливості сучасного служіння

      Днями у рамках всеукраїнської програми «Реформація-500» був організований невеликий прес-тур до п’ятьох протестантських громад Львова. Журналісти відвідали будинки молитви Церкви адвентистів сьомого дня, Євангельських християн-баптистів, Церква християн віри євангельської та спільноту «Гефсиманія».

    • 13 червня 2017, 10:04 | Репортажі

      В Києві презентували книгу про українську публічну теологію

      В столичній книгарні «Є», в середу 12 червня, відбулася презентація книги архим. Кирила (Говоруна) «Українська публічна теологія». В презентованій збірці, окрім осмислення подій Майдану, подається також вельми цікавий аналіз впливу ідеологій на релігію.

    • 12 червня 2017, 11:10 | Репортажі | view photo | 

      В столиці науковці дискутували про докази Божого буття

      У Києві в Центрі Дослідження Релігії, що діє на базі НПУ ім. Драгоманова, 10 червня відбувся науковий семінар з богослов’я. До участі були запрошені українські і іноземні богослови, релігієзнавці. Це вже IV семінар. Цього разу він відбувся на тему: «Потенціал філософії релігії та філософської теології для сучасного християнського богослов’я».

    Останні коментарі

    • haha | 23 червня 2017, 11:20

      Одеса майже вся під РПЦ. Попи самі розберуться.

    • Fr. Valerii | 20 червня 2017, 17:59

      Це Традиційне Християнське Свято.

    • Ігор Мицько | 18 червня 2017, 13:18

      Це не традиційний український празник, а нав"язаний Ватиканом.

    • Walentin | 18 червня 2017, 11:13

      ГРОШІ НЕ ПАХНУТЬ -ЦЕ ОСНОВНИЙ ДЕВІЗ НАШОГО ПОЛІТИКУ І ЯК КАЖУТЬ В РОСІЇ-ОБІЦЯТИ ЦЕ НЕ ЗНАЧИТЬОДРУЖИТИСЬ. НАЖАЛЬ.

    • Грицько | 15 червня 2017, 15:17

      я не дивлюся тв. а статтю Гузара читав в оригіналі.

    Популярні статті місяця