Український чудотворець Миколай Чарнецький

13 липня 2010, 14:47 | Події та люди | 1 |   | Код для блогу |  | 

Катерина ЛАБІНСЬКА

Charnetsky.jpg27 червня українські греко-католики вшановували пам’ять блаженного кир Миколая Чарнецького, мученика й чудотворця. До офіційного церковного пошанування владику Миколая у сонмі блаженних поряд з іншими українськими новомучениками ввів Іван Павло ІІ під час свого візиту в Україну. Дієвість небесного заступництва одного з найбільш шанованих українських святців відчули і відчувають на собі сотні вірних.

14 грудня 1884 р. у селі Семаківці на Івано-Франківщині у бідній хатині Олекси та Параскевії Чарнецьких народився син Миколай. Можливо, він став би святим і коли б залишився вбогим селянином, але Провидінням Божим став славним єпископом-чудотворцем. Його мати була сиротою й виховувалася на приходстві о. Каратницького, місцевого пароха. Священиче подружжя найбільш полюбило малого Миколая, хоча було прихильне до усіх дев’ятьох малих Чарнецьких. Саме завдяки парохові майбутній святець здобуде освіту: спочатку у школі, потім – у Станіславівській (тепер Івано-Франківськ) гімназії. Після її закінчення Миколай зголосився кандидатом до духовного стану, і владика Григорій Хомишин вислав його на студії до Рима. Проведені там п’ять років мали величезний вплив на його інтелектуальний і духовний зріст. Там він познайомився із визначними постатями Церкви (зокрема в університеті „Де Пропаганда Фіде” його товаришем був Леонід Федоров, майбутній екзарх Росії).

Свою першу Службу Божу о. Миколай – його кир Григорій Хомишин висвятив 2 жовтня 1909 р. у Станіславові – відслужив у рідних Семаківцях. Мало хто стримував сльози зворушення: син убогих селян став вченим священиком.

Отець Миколай, доктор богослов’я, став професором філософії і фундаментальної догматики у Станіславівській семінарії. У 1918-му, туди завітали отці чину Найсвятішого Ізбавителя, і знайомство з ними вплинуло на багатьох. Невдовзі і отець-доктор приступить до покірного виконання обов’язків новіціату.

Коли через деякий час отці-редемптористи відкрили ювенат, о. Чарнецький став простим учителем. Займався місіями, перекладав українською твори св. Альфонса Ліґуорі, засновника чину.

З середини 1930-х отці ЧНІ почали апостольську працю на Волині – місцеві українці ще пам’ятали, як їхні діди молилися у єдності з Римським Архиєреєм (до винищення в Російській імперії уніатства). До того ж, після війни там опинилось багато українців-католиків з Галичини. У 1926 році о. Миколай ознайомлюється з релігійною ситуацією на Волині і переконується, що українці загалом прагнуть з’єдинення. Звіт про можливості унійної праці о. Миколай Чарнецький надіслав до Конгрегації Східних Церков і до протоігумена. Апостольська праця, душею якої був о. Миколай, приносить плоди (загалом у 1927 р. до з’єдинення зголосилося 5 тис. осіб).

Але труднощі поставали і з боку польського, і від православного керівництва. Виникла потреба в єпископі східного обряду з повною юрисдикцією на волинських землях. Й Рим іменує о. М. Чарнецького титулярним єпископом Лебедським і призначає Апостольським Візитатором вірних українського обряду на Волині, Підляшші та Поліссі. Приголомшений він пише співбратам: «...Мене вдарив грім... прошу всіх о ласкаві молитви, яко нищ і убог єсьм аз». 

8 лютого 1931 р. у Римі відбулись єпископські свячення. Коли на сходи вівтаря впала митра, дехто побачив у цьому провіщення мучеництва, митрополит А. Шептицький у посланні з нагоди свячень пише: «Преосв. Миколай є монахом всеціло відданим справі Унії, що ... по-божому розуміє потреби і труднощі уніостичної праці серед українського і білоруського народу... Вмів у своїх обрядах пристосуватися до потреб народу».

Під час вибуху ІІ Світової війни єпископу Миколаю заборонили перебувати на Волині. Він переїхав до Львова, став викладачем Львівської Богословської Академії. «Був ходячою добротою», – згадував один із студентів.

Трагічне 10 квітня 1945 р. (коли заарештували всю єрархію УГКЦ) застало владику у львівському монастирі. У нього забрали нагрудний єпископський хрест і перстень. На порозі кир Миколай попросив протоігумена о. де Вохта про останнє розгрішення. Спочатку єпископа тримали у львівській в’язниці, потім – у київській. Навіть енкаведисти вважали його святим. Милосердним і покірним запам’ятали його і в сибірських таборах. Зі спогадів співв’язня у маріїнському таборі, д-ра Княжинського: «Він ходив по зоні і шукав нещасних. Щодня приходив до мене, вдивлявся в моє обличчя і знаходив слова потіхи, … Бувало, прийде до мене й тиче мені в руки хоч дві кістки цукру або головку часнику…» Та були в таборах і такі, що зловживали довірою владики й обкрадали з останнього. «Господь дав –  Господь взяв», – казав він.

Здоров’я єпископа-мученика щоразу дужче занепадало, й у 1956 р. власті звільнили його й відіслали до Львова – боячись, аби не помер на засланні. Зі спогадів сестри Миколаї чину св. Вінкентія: «Наші священики привели його з вокзалу до нас на вул. Огієнка. Як увійшов – запала хвиля мовчання. Страшно було дивитися: худесенький, шкіра та кості… Тоді пішли до каплички. Владика сів на крісло, сперся на паличку – таку нещасну, звичайнісінький патик. Сестри дуже плакали».

Після повернення єпископ висвятив понад 10 священиків. Помер 2 квітня 1959 року, у Хрестопоклонну Неділю. Останні свої слова звернув до Божої Матері Неустанної Помочі, яку глибоко почитав усе життя.

Charn2.jpg

Тепер вклонитися його мощам вірні приходять у львівський храм святого Йосафата, що по вул. Замарстинівській, 134 (до 2002 р. тлінні останки блаженного перебували на Личаківському кладовищі), Щотижня у четвер о 18: 00 в церкві правиться свята Літургія та молитовний чин за зцілення з намащенням святим єлеєм. Такі ж молитви можна відбути щомісяця кожної першої п’ятниці після ранішнього та вечірнього богослужінь.

Система Orphus
Рейтинг
0
1
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Yuriy Stare Selo | 19 липня 2010, 21:10
    Коментувати коментар

    Дякую Господу Богу за такого святого посередника для нас українців. У 2000 році отримв ласку виздоровлення рідної людини, через сповідь на могилі блаж. Миколая Чарнецького. Вони за нас молять Всевишнього і Богородицю, тож і ми не забуваймо( як і я грішний) про шану до наших заступників.Дякую вам, Катерино за цю статтю(одна із небагатьох які я відшукав в інтернеті).Знаючи, що багато українців переживають скрутні часи, благаю вас не ідіть до ворожбитів, а підіть до його мощів і з вірою приступіть до тайни доброї, глибокої сповіді а по тім виконайте свої обіцянки. І цей добрий адвокат зробить своє діло так, як буде краще для вас. Слава Ісусу Христу! Вітання з Італії.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

Останні коментарі

  • velovs@ukr.net | 18 жовтня 2019, 10:08

    Р. S. Й, між іншим, в незалежній Україні цей (де-факто) людиноненависницький - заздрісно-братовбивчий і самогубний "дух Каїна" (він же - дітовбивчий "дух Тараса Бульби"), в т. ч.

  • velovs@ukr.net | 18 жовтня 2019, 08:57

    Оккупанты уже давно отказались от "марксистско-ленинской идеологии", на смену которой пришла мифология т. наз. "русского мира". -------- Что же касается "губителей душ

  • Стефан | 17 жовтня 2019, 21:11

    Охотное впрягание называющих себя христианами в гнилую партийно-политическую повозку марксистско-ленинской идеологии оккупантов, диверсантов и сепаратистов, действующих против верующего украинского

  • Стефан | 17 жовтня 2019, 20:42

    Признать очевидное, самостоятельность Православной Церкви Украины (ПЦУ), это не доблесть, а честный, благородный поступок, но отрицать, противодействовать верным служителям Господа Бога Иисуса

  • EksTRIM | 17 жовтня 2019, 19:56

    Це колишній казначей Києво - печерської лаври, просто таких, як він прив'язати за шикарну бороду до поїзда і відправити до кирюші..

Популярні статті місяця