На Поділлі пам’ятають про свого земляка, який став префектом Конгрегації Східних Церков

4 червня 2008, 15:50 | Події та люди | 0 |   | Код для блогу |  | 

Владислав РубінКардинала і префекта Конгрегації Східних Церков Владислава Рубіна (1917-1990) в Україні знають мало. Про нього у нас не написали книг, йому не присвячують теле- чи радіо програм. За радянської влади його забували зумисне, а от за незалежної України тих, хто пам’ятає Рубіна залишилося надто мало. Літні жінки і чоловіки, які хоч трохи знають про кардинала, ще живуть у його рідному селі Токах, Підволочиського району на Тернопіллі. У міжвоєнні часи вони були ще дітьми, але тільки завдяки їм про земляка односельчани таки знають. У селі досі стоїть родинний будинок, де ріс душпастир усіх поляків діаспори, розкиданих по планеті, розповідає Володимир МОРОЗ.

Токи — невелике подільське село, що розкинулося в долині Збруча. Місцевість тут горбиста, нерівна, але дуже мальовнича та зручна для життя водночас. І п?ля для господарства в околицях достатньо, і став великий є. Мабуть тому люди селилися у цій місцині здавна: з часів Київської Русі у Токах збереглися залишки городища. Та перша письмова згадка про поселення на місці Токів з’явилася набагато пізніше — 30 березня 1430 року. У ті часи село не було самостійною адміністративно одиницею. Воно входило до міста Ожиговець, або ж Нового Збаража — одного із маєтків князів Збаразьких, а згодом Вишневецьких. Тут вельможі збудували значний замок і тут, за переказами, провів раннє дитинство войовничий князь Єремія або ж Ярема Вишневецький — ворог козаків і покровитель православної Почаївської лаври водночас. Та часи звитяг минули, обірвалися шляхетські роди, занепала фортеця. Натомість прийшли XVIII та XIX століття, котрі перетворили Токи у звичайне забуте село з поганою дорогою, греко-католицькою церквою і костелом.

„Костел був величезний, і його повалили в часи Союзу. Поляків було багато, але вони з українцями одружувалися, жили дружно. Моя мама розповідали, що у польські свята ходили до костелу, а в українські вони ходили сюди. Ну, як була пацифікація, то було страшно: поляки нищили українців. А потім дружили. В нас було багато євреїв, але їх нищили німці і вони виїхали,” – розповідає односельчанка кардинала Марія Паздрій, 1933 року народження.

На початку ХХ століття Токи були типовим українсько-польсько-єврейським поселенням спершу в Австро-Угорщині, а потім і в Польщі. Це було село на кордоні: з 20-хроків ХХ століття по один бік Збруча свого порядку пильнували радянські червоноармійці, а по другий — польські жовніри. Безсторонньо спостерігати за цим могли хіба що руїни замку. Для людей це була границя двох світів по обидва боки якої жив один народ. І от в цьому місці у батька поляка і матері українки 20 вересня 1917 року народився Владислав Рубін — майбутній римо-католицький священик, кардинал і префект Конгрегації Східних Церков у Ватикані. Згідно з переписом населення від 30 вересня 1921 року, тобто коли Владиславу було чотири роки, у Токах проживали 2753 людини. Родина жила у звичайній одноповерховій хаті неподалік ставу і сучасної лікарні.

Владислав Рубін„Він тут народився і ріс. Він з тої хати, де жила його сестра Ганка. Вона нещодавно померла, а діти будинок продали сусідам і виїхали жити десь в Долину Івано-Франківської області. З тих часів хату поправляли, але вона та сама, на тому самому місці. Все те саме,” – каже Марія Паздрій.

З раннього дитинства Владислав Рубін був глибоко віруючим, тож після закінчення у 1935 році Тернопільської гімназії вступив до Львівської духовної семінарії. Відтоді у Токах майбутній отець тільки гостював.

„Я йому в дочки годжуся. Бачила його, коли він приїжджав сюди. Вони не дуже високого росту були, а, швидше, середнього. Такий п?грубий,” – говорить М.Паздрій.

Проте швидко завершити духовну освіту В.Рубіну не судилося — він перериває навчання у семінарії і вступає до школи підхорунжих у Тернополі. Згодом юнак навчається в університеті Яна Казимира.

Після вибуху Другої світової війни побувати у рідному селі В.Рубін уже не зміг. Як активний учасник захисту Польщі проти розподілу Німеччиною та СРСР у вересні 1939 року, він намагався дістатися Румунії, але був схоплений і заарештований. Уродженця Токів вислали в Архангельськ корчувати правічні ліси. Там він пробув аж до 1943 року, коли вступив до армії Владислава Андерса і 20 січня отримав документи на звільнення. Вже ввечері 8 лютого цього ж року розпочався новий етап життя Владислава Рубіна: він у групі римо-католицького духовенства прибуває до Бейруту.

„У тій малій групі Владек Рубін відзначався чимось важко вловимим. Він дуже безпосередній і приятельський, хоча швидше несміливий, ніж нав’язливий. Потрібно було його більше розгадувати, ніж пізнавати. Не любив вирізнятися. Брав інших терпеливістю і згідливістю, та, крім того, траплялися в нього якісь хвилі меланхолійної задуми. Постійно думав, мріяв про степи Поділля, де народився на більшовицькому кордоні, в Токах. Уміло плавав і полюбляв демонструвати різні стилі у басейні семінарії. Із радістю грав у волейбол, стверджуючи, що потребує руху. Прислуговувався іншим без панського гонору, хоча це неодноразово коштувало йому багато часу і турботи. Але такий вже він був,” охарактеризував у той час В.Рубіна священик, а згодом єзуїт і місіонер в Африці Йозеф Януш.

30 червня В.Рубіна висвятили на капелана. Він приступив до виконання обов’язків душпастиря польських емігрантів, особливо молоді та студентів у Лівані. В 1949 році молодий священик подався на навчання до Риму, де захистив докторат із права в Григоріанському університеті. Через десять років примас Польщі кардинал Стефан Вишинський призначив його ректором Папського польського колегіуму в Римі, а в 1964 році Папа Павло VI найменував Владислава Рубіна єпископом-помічником Гнєзненської єпархії. Тоді ж, після смерті єпископа Йозефа Гавліни, новий єпископ отримав функції Делегата примаса Польщі у справах душпастирства над польською еміграцією у цілому світі. Таку працю єпископ виконував протягом 26 років — до 1980-го. Він встиг відвідати вірних на усіх заселених континентах. Зрештою, у 1980-84 роках, уже піднесений Папою Іваном Павлом ІІ до гідності кардинала, Владислав Рубін стає префектом Конгрегації Східних Церков — основної установи Римської курії, що координує життя Східних католицьких Церков у всьому світі.

Ще перебуваючи в Лівані отець Рубін мріяв повернутися на батьківщину, але коли зрозумів, що це не можливо через „велику” політику, звик казати: „Я ніде не втручаюся. Для священиків є стільки роботи, що Господь Бог і для мене щось придумає.”

Ці слова пролунали задовго до єпископства і кардинальства. Владислав Рубін постійно відчував зв’язок із Україною. Свої проповіді по „Радіо-Ватикан” він читав також мовою рідного Поділля.

„Пам’ятаю, ми за Союзу слухали його проповіді з Ватикану по радіо. Він українською мовою говорив,” – розповідає уродженка і мешканка Токів Ярослава Федорук, 1936 року народження.

Але найбільше із Токами священика пов’язувала родина: його сестра Ганна залишилася у селі після „обміну населенням” між комуністичними Польською Народною Республікою та Українською Радянською Соціалістичною Республікою.

„Коли розпочалася війна вона вже була заміжньою, мала дітей і носила прізвище Гунька. Її перший чоловік не повернувся з війни і через декілька років жінка одружилася вдруге, отримавши прізвище Максимчук,” – пригадує Ярослава Федорук.

Але Ганка Рубінка, як її часто продовжували називати односельчани, була не єдиною сестрою Владислава. Ще одна сестра — Палазя, виїхала після війни у Польщу і забрала з собою батька.

„А Ганка була українкою. Я була в ті часи ланковою у колгоспі. Вона працювала у моїй ланці. Тоді було важко у Польщу з’їздити, але вона раз на декілька років таки вибиралася до брата. Вони домовлялися: Палазя викликала Ганку, а брат вже з Італії приїздив. Приїде, розкаже: „О, був Владзьо”. Вона його Владзьом кликала. Розказувала, що він уже висвятився, став кардиналом і перебуває при Папі Римському, привозила фотографії”, – говорить Марія Паздрій.

Через брата Ганну у Токах не переслідували, стверджує вона. Її чоловік воював і загинув на війні. Це, за словами М.Паздрій, люди шанували, то було великою жертвою.

„А те, що її брат і батько були поляками, що родичі виїхали в Польщу, від неї не залежало,” – пояснює мешканка Токів.

Тож родину Рубінів не змогли розірвати ні відстані, ні тоталітарні режими. Але у 80-х роках Владислав Рубін захворів і після тривалої прогресуючої недуги помер 28 листопада 1990 року в Римі. Кардинал, як свідчать його знайомі, ще мав багато планів і задумів, котрі здійснити не зміг. Поховали кардинала Владислава Рубіна таки на терені старої Львівської латинської дієцезії, у Любачові, до якої протягом століть входили і його рідні Токи.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти

    Ексклюзив

    • 15 грудня 2017, 08:16 | Калейдоскоп | view photo | 

      «Найлюдяніших святих» написав іконописець зі Львова

      Як тільки люди почали заходити та оглядати експозицію «Такі святі, такі близькі…», усміх не покидав їхніх розпашілих від холоду облич. Від холоду чи від подвійної радості – адже тоді не тільки відкрили першу персональну виставку Романа Зілінка, «ну-дуже-різдвяного іконописця», але й у цей день (1 грудня) усі вітали маляра з іменинами.

    • 14 грудня 2017, 10:42 | Огляд подій | view photo | 

      Пристрасті за Собором: події, реакції, оцінки

      Все, що ви хотіли знати про Архиєрейський Собор РПЦ, але боялись спитати. Хронологія подій, реакції сторін, оцінки експертів. Як розганялись інформаційні цунамі та хто їх гасив.

    • 13 грудня 2017, 12:55 | Репортажі | 

      Права військових капеланів обговорили у Києві

      У В столиці 12 грудня відбувся круглий стіл на тему «Право на свободу совісті військовослужбовців України». Захід зібрав духовенство, військовослужбовців, депутатів та громадських експертів. Головним ініціатором і організатором зустрічі виступила патріарша курія УГКЦ.

    • 12 грудня 2017, 20:50 | Свята і звичаї | view photo | 

      На площі Чернівців – Ханука із пампухами

      У вівторок ввечері на Театральній площі міста запалили першу Ханукальну свічку. Свято Хануки у Чернівцях супроводжувалося грою діксі-бенду “Чернівці”, вогняним шоу, а усіх присутніх пригощали пончиками.

    • 12 грудня 2017, 10:05 | Репортажі | view photo | 

      Мусульмани України підписали Соціальну концепцію

      Лідери мусульманських громадських та релігійних організацій 11 грудня 2017 р. підписали спільний документ – Соціальну концепцію мусульман України. На урочистому засіданні представники ісламських організацій розповіли про історію появи цього документу.

    Останні коментарі

    • romand | 17 грудня 2017, 05:54

      The publicly stated and symbolic reason for this "dialogue" between the Ukrainian Orthodox Church (Kyiv Patriarchate) and the Russian Orthodox Church involves a reunified Orthodox Church in

    • Михаил | 17 грудня 2017, 02:20

      Включите логику, без визга и истерики: Денисенко объявил себя "патриархом" независимой поместной "упц кп". Его "упц кп" ни от кого не зависит, никому не подчиняется, над

    • Учкудук | 16 грудня 2017, 19:34

      Я ще пам'ятаю, що хтось з уніатських зверхників давав добро на повстання.А чи була в тому воля Божа? Хтось хотів в Європу, а хтось не хотів. Революція Гідності!А в чому гідність? Рівноправ'я

    • Василий Петров | 16 грудня 2017, 16:11

      Итак, vivat Filaret!!!!!

    • Василий Петров | 16 грудня 2017, 16:08

      Итак , на самом Деле, РПЦ использует Денисенко в качестве провокатора как попа Гапона, действия которого в 1905 привели к дискредитации идеи революции и массовому расстрелу и несостоявшейся революции

    Популярні статті місяця