"Віра твоя діями прекрасна"

Це інтерв’ю відбувалося за екстремальних умов. Шквал телефонних дзвінків, безперервний потік відвідувачів, паперів на підпис, повідомлень… І при цьому Ганна МАТІКО-БУБНОВА – голова Постійної комісії з гуманітарних питань Київської міської ради і радник Київського міського голови – встигає приділити увагу всім, залишаючись ввічливою і стильною жінкою. Але і цим не обмежується поле діяльності Ганни Василівни: вона є Головою Міжнародного благодійного фонду Святої Марії, який святкує десятиріччя.

Це інтерв’ю відбувалося за екстремальних умов. Шквал телефонних дзвінків, безперервний потік відвідувачів, паперів на підпис, повідомлень… І при цьому Ганна МАТІКО-БУБНОВА – голова Постійної комісії з гуманітарних питань Київської міської ради і радник Київського міського голови – встигає приділити увагу всім, залишаючись ввічливою і стильною жінкою. Але і цим не обмежується поле діяльності Ганни Василівни: вона є Головою Міжнародного благодійного фонду Святої Марії, який святкує десятиріччя.

– Ганно Василівно, розкажіть, будь ласка, як створювався Фонд.

– Починався він як районний. Я тоді працювала головою Шевченківської райради Києва. Це було 1993 року, складні часи, і людей на прийом ішло дуже багато. А до мене й поготів, адже мені випало бути єдиною жінкою серед чотирнадцяти голів районних рад міста Києва. Людям завжди здається, що до жіночого серця достукатися легше, тому до мене приходили й з інших районів. Часто траплялося так, що відвідувачі проводили до самого порогу, і я на ходу давала консультації. Створення Фонду великою мірою розширило можливості щодо допомоги людям, особливо після того, як 1994 року його було реорганізовано у міжнародний.

– Що стало поштовхом до заснування Фонду

– Мені наснився незвичайний сон, ніби я стою біля хреста із пучечком пролісків. Я замислююся, куди мені покласти квіти, до хреста чи до іконок Божої Матері з малим Ісусом на руках. Тим часом чую довкола себе якийсь гомін. Оглядаюся: безперервний потік людей піднімається на місток, а потім зникає за ним. Найцікавіше те, що я не бачу, що на тому березі. Як не вглядаюся в далечінь, нічого виразного розрізнити не можу. Водночас я розумію, що згодом теж піду цим шляхом, але поки ще не час. І з цією думкою починаю розкладати квіти до хреста, до ікон, роздаю їх людям.Після цього сну я з тиждень не могла оговтатися. Думала, що він провіщує близьку смерть. Але одного ранку я прокинулася з відчуттям просвітленості і зрозуміла значення дивного сновидіння. Те, що я стояла біля хреста, означає добровільний і відкритий прихід до Бога. Проліски – провісники весни. Безперервний потік людей – це відхід в інший світ, тому я і не могла бачити, куди вони прямують, хоч і усвідомлювала, що колись буду там. Наступного дня я просто побігла до Патріарха Філарета і він благословив створення Фонду Святої Марії. До речі, він перший в Україні, названий іменем святого.

– Що особисто для Вас втілює образ Богородиці

– Це перш за все Мати, яка дуже любить свого Сина і усвідомлює його місію. Мені хотілося, щоб уже сама назва фонду асоціювалася із цим світлим образом. У зв’язку з цим діяльність нашої організації завжди повинна бути чистою, щоб не заплямувати імені, яке вона носить. Назва фонду великою мірою символізує його діяльність. Річ у тім, що наш колектив постійно змінюється, адже не всі можуть абстрагуватися від чужого горя, і багато хто не витримує психологічної напруги. Особливо тяжко працювати з матерями, діти яких приречені. Не буду приховувати, що багато малюків помирають, але наше сумління чисте, бо ми ідемо з їхніми матерями до кінця. Вони завжди залишаються дорогими гостями Фонду, народжують інших діток і приводять їх до нас.

– За якими програмами діє Фонд Святої Марії?

– Ми працюємо за двадцятьма творчими проектами. Скажімо, програма “Чужих дітей на світі не буває” спрямована на допомогу інвалідам, дітям з неповних родин. “Снігуронька року” – це конкурс для дівчат-сиріт із усіх регіонів України. У рамках проекту “Пізнаймо свій рідний край” ми організовуємо подорожі для дітей, зокрема до Львова, Почаєва, Одеси, Умані, на Синевірське озеро. Краще, щоб вони один раз побачили, ніж сто разів почули або прочитали, особливо важливо це у шкільному віці. Після подорожей кожен розуміє, що наша держава найкраща. Ще один конкурс, “Українська Мадонна”, проводиться серед журналістів на кращу статтю про жінку-сучасницю.Варто згадати і про акцію “І золотим пером записані рядки”. Це вшанування пам’яті громадян України, які загинули при виконанні службових обов’язків, зокрема, журналістів, працівників правоохоронних органів, пожежників та інших. Жодна акція Фонду не проходить без подарунків. Проте у цьому випадку не вони є найважливішими. Значно більше важить той факт, що чоловіка, який, можливо, недолюбив свою кохану, недопестив дитину, на цій землі не забули.Міжнародний благодійний фонд Святої Марії вже може пишатися результатами, які дає програма “Краса України в талантах її”, створена для підтримки обдарованої шкільної та студентської молоді. За ці роки нашими вихованцями стали близько двохсот дітей. Серед них Дмитро Ткаченко, прекрасний скрипаль, який зараз навчається у Франції, в аспірантурі; Ліда Наумова, гітаристка; художниця Наталка Єрмолюк; солісти Лесь та Леся Стасюки, батько яких загинув в Афганістані, фольклорний колектив “Дай Боже”. На жаль, згадати усіх немає змоги.

– У чому конкретно полягає функціонування останньої програми?

– По-перше, обдаровані діти отримують щомісячні стипендії. По-друге, ми всіляко сприяємо, щоб вони мали змогу виступати на сцені: це окрилює, дарує впевненість у собі.

– Фонд святої Марії має статус міжнародного. Ви працюєте не лише з громадянами України?

– Так. Цю роботу можна проілюструвати програмою “Діти – життя планети”, в рамках якої ми відкриваємо двері Києва для дітей із найвіддаленіших сіл України, а також для тих, хто приїздить до нас з інших держав. За підтримки Київського міського голови минулого року близько ста дітей познайомилися зі столицею. Учасники фольклорного ансамблю “Лисичанка” із віддаленого закарпатського села Лисичево Іршавського району разом із Олександром Омельченком біля входу до мерії співали “Як тебе не любити, Києве мій”. А потім були прогулянки Дніпром на катері, атракціони Гідропарку, концерти просто неба у парку Котляревського, відвідування зоопарку, солодощі, щедрі подарунки від Фонду Святої Марії. Сподіваюся, що п’ять днів, проведених у столиці, стали для дітей казкою на все життя.

– Які акції планує Фонд найближчим часом?

– Зараз найактуальнішою є проблема оздоровлення дітей. Для цього ми щорічно проводимо програму “Літечко мого дитинства”. Її назва не випадкова. Пам’ятаєте, Антуан де Сент-Екзюпері казав, що нас роблять людьми спогади дитинства. Завдання Фонду не обмежується тим, щоб відправити дітей до якогось санаторію. Ми постійно проводимо конкурси, шоу з призами. Демократія, яку пропагує наша організація, в жодному разі не суперечить дисципліні. Часто траплялося так, що у школі, скажімо, дитина не співала, не танцювала і навіть не підозрювала про свої здібності. З нашими ж вихователями молодь розкривається.

– Благодійність і християнство завжди йшли поруч. Скажіть, Вас виховували у християнській родині?

– Так. Я родом із Закарпаття, а там люди завжди були віруючі, навіть у ті складні часи, коли це, м’яко кажучи, не заохочувалося. Ще будучи школяркою, я потайки ходила до церкви, де вбирала кожне слово священика. Мій світогляд формувався на розповідях про блудного сина, про Таємну вечерю. У студентські роки я найглибше розуміла історію мистецтва, адже вона побудована на біблійних сюжетах. І доньку свою я змалечку виховувала у християнському дусі: це сприяє формуванню глибокої духовності, а також інтелекту. До речі, у свої дев’ятнадцять років вона вже є виконавчим директором фонду Святої Марії.

– Що для Вас означає бути християнкою?

– Бути християнином – це великий обов’язок і висока відповідальність за свої дії. Треба усвідомлювати, що земним життям усе не обмежується: це тільки випробувальний термін, це шанс зробити правильний вибір. Християнин ніколи не обиратиме шлях найменшого опору. Крім того, слід пам’ятати, що навіть думки повинні бути світлими і гармоніювати з нашими діями. У Біблії ж так і написано: “Віра твоя діями прекрасна”.

– Чи можете Ви стверджувати, що християнство докорінно змінило Ваше життя?

– В дитинстві зі мною стався випадок, після якого я вже ніколи не зможу зрадити своїй вірі. Коли мені було чотири роки, я дуже тяжко захворіла, лікарі, як-то кажуть, поставили на мені хрест. Але мама забрала мене з лікарні, незважаючи на слова медиків: “Розпишіться, що не маєте до нас жодних претензій, бо живою дитина не доїде”. “Я не зможу жити без неї”, – сказала мама, взяла мене на руки і стала носити до всіх монастирів Закарпаття, котрі, до речі, розташовані високо в горах. Навіть батько не вірив в успіх цієї справи. Але попри все я видужала. Після цього випадку в пам’яті назавжди закарбувалися мамині слова: “Ти ніколи в житті не повинна відвертатися від Бога”. І я не відвернулася попри всі життєві труднощі, а їх повірте, було немало. Мій чоловік помер на сорок третій день після весілля. Я була на першому місяці вагітності. Свою доньку виховала сама, заміж більше ніколи не виходила. Можу з упевненістю сказати, що саме віра дала мені змогу вистояти і не втратити морального обличчя.

Розмову вела Леся ЯРОШЕНКО,
КИЇВ, 6 червня 2003 р.