Антисектантська істерія — час змінювати стратегію

9 лютого 2012, 17:39 | Редакційна колонка | 0 |   | Код для блогу |  | 

Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ

Нещодавно в соціальних мережах, коли обговорювалися нові проблеми для бізнесу, тиск на дрібне підприємництво і т.п. — деякі підприємці намагалися знайти підтримку в громадськості, яка сидить в цих мережах. І один чоловік написав доволі цікаву думку-запитання: А що ви, підприємці, зробили для громадянського суспільства, щоби воно вас тепер підтримувало?

Чомусь сам цей приклад мені пригадався, коли у відповідь на серію «антисектанських» матеріалів почалося обговорення у міжцерковному середовищі питання: Як діяти? Ми згадуємо і шукаємо допомоги тоді, коли злодій під дверима, коли вже місяць безкарно у різних регіонах пишуть замовлені матеріали. І це вже не вперше відбувається за останні 10 років. І завжди церковне середовище реагує постфактум, при чому настільки кволо, що здається, що це робить якась невпливова меншина, яка боїться когось образити, а не найбільш впливова суспільна інституція. Грішним ділом можна подумати, що це дійсно секта – невелика група з відмінними від загалу суспільства поглядами. Такою сектою християни були на початках своєї історії, 2000 років тому. Але ж не можуть бути сектою зараз, у країні, яка має понад 1000 років офіційного існування християнства.

Власне проблема «сектанства» наших християнських спільнот є однією з головних причин ситуації з відповідними матеріалами в ЗМІ. Як правило, якщо про щось не знаємо – це сприймаємо з осторогою, коли щось не так — шукаємо ворога на зовні. Коли місцеве міжконфесійне суспільство є нерозвинутим, неактивним у громадському житті, коли церкви на місці не дають доказу тієї відомої фрази Господньої: «Коли є любов між вами, то по тому впізнають, що ви Мої учні» — хто інший що має це довести за них?

Звичайно, що неможливо не враховувати два чинники, які негативно впливають на висвітлення релігійної тематики в українських мас-медіа. По-перше, це те, що Церква, як інституція, все таки має найбільший рейтинг народної довіри і це не може подобатися тим, хто має навпаки – найнижчі. А вони переважно й володіють ЗМІ. І друге, не можемо не враховувати, що наше суспільство зазнає великого впливу секуляризму, не оговтавшись ще після радянського атеїзму. І, на жаль, самі представники Церков різних конфесій своїми негідними діями «грають на руку» цим критикам.

Є цілком відомі методи, як діяти в таких випадках. Починати від якісного, професійного і постійного моніторингу інформації, проведення соціологічних досліджень, аналізу отриманих даних, оперативного реагування на факти нетерпимості. Але паралельно з тим потрібно розробляти стратегію розвитку, яка би запобігала такій нетерпимості у суспільстві. В першу чергу, це інформування про свою діяльність, щоби не здаватися таким невідомим цьому світу. Це не намагання протиставитися йому, а зрозуміти, допомогти і оздоровити.

Попри моніторинг зовнішньої інформації, необхідно регулюрно моніторити та аналізувати що саме відбувається всередині. Внутрішня комунікація, фактично, має випереджати зовнішню. На рівні керівництва як окремих Церков, так і міжконфесійного середовища варто оперативно реагувати на проблемні моменти в своїх конфесіях і міжконфесійному середовищі. І якщо вже певні гріхи випливли назовні, то Церква має гідно на це відповісти. Для прикладу тут варто брати Католицьку Церкву, яка не боїться покаятися за гріхи минулого чи сьогодення.

Інформувати про свої проблеми — це один із впливових і вагомих способів запобігти розвитку проблеми. Зло часто просто боїться світла. Виносячи на люди факти порушення своїх прав, віруючі також знаходять однодумців. А успішний розвиток подій (таких прикладів доволі багато) допомагають також іншим піти вашим шляхом та захищати права людини за допомогою мас-медіа.

І ось найголовніше, про що хочеться сказати у цій ситуації — протидія таким «антисектанським» публікаціям має бути частиною комплексу дій із захисту релігійної свободи, що має стати пріоритетом для кожної з Церков. Ми маємо дійти самі до розуміння того, що порушення прав на свободу совісті однієї людини, групи людей чи цілої конфесії — це не лише їх проблема. Це проблема суспільства, яке зневажає або віру людини, або її інославність. Цінність релігійної свободи є нічим не меншою, ніж цінність свободи слова, свободи пересування, свободи зібрання, права людини на працю, на освіту, навіть на життя. В цілому цивілізованому світі держава не просто гарантує захист цих прав, вона є частиною громадянської відповідальності кожного. Уряди деяких країн навіть намагаються підтримати релігійну свободу в інших країнах. Відомими є звіти Держдепартаменту США про права людини і свободу релігій по всіх країнах світу. І це не просто папери, покладені на полицю. Вони також впливають на політичний, економічний, навіть інвестиційний імідж країн. Звичайно, свобода не передбачає вседозволеність. У тій самій Німеччині певні культи є визнані небезпечними або переведені у категорію комерційних і позбавлені податкових пільг. Але ніхто не скаже, що там обмежують чи не поважають релігійну свободу.

Вже давно стало зрозуміло, що в Україні найкраще захищати свої права разом, на рівні рад, від ВРЦіРО до місцевих. Саме створення таких рад, там, де їх ще немає, та активізація існуючих — це має стати одним з перших завдань цього пріоритету. А враховуючи розвиток подій та тенденції в країні — це потрібно робити максимально оперативно.

Власне міжконфесійна співпраця у формі дієвих і суспільно активних рад, відкритість до мас-медіа, прозорість у роботі та інші подібні речі й творять громадське обличчя Церкви, роблять її суб’єктом, що впливає на формування громадянського суспільства в Україні, захищає його. І не лише свої корпоративні інтереси щодо нього, але й інші його складові, скажімо, свободу слова. Чому Церква і мас-медіа не можуть тут стати партнерами і однодумцями, оскільки мають обоє завдання нести слово правди у суспільство?

Впевнений, що наші церковні провідники вміють працювати стратегічно. Потрібно навчити так працювати всю мережу церковного управління, насамперед відповідальних (якщо такі є) за зв’язки з мас-медіа. Та навчити відстоювати свої права і цінувати права інших. А коли є потреба, то необхідно визнати свої помилки і вміти провести межу між добром і злом.

В основі цієї статті лист до учасників зустрічі Ради євангельських протестантських Церков України 7 лютого ц.р.

Система Orphus
Рейтинг
1
1
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти