Православна Церква в Україні після Томосу: шанси і ризики

з 3 вересня 2018 10:30 до 13 вересня 2018 16:30

У гостях веб-конференції — протоєрей УПЦ Георгій КОВАЛЕНКО, ректор Відкритого Православного Університету св. Софії-Премудрості

Провідна тема: Православна Церква в Україні після Томосу: шанси і ризики

  • Запитання від Олексій

  • Вітаю Вас, отче Георгію! Скажіть, будь ласка, як би Ви оцінили чисельність і впливовість своїх однодумців серед кліру УПЦ (МП) у питанні майбутнього Православної Церкви в Україні? Заздалегідь дякую за відповідь.
    Шановний Олексіє, я ніколи не переймався питанням власної впливовості і не робив спеціальних досліджень щодо чисельності однодумців. Але судячи зі спілкування на вулицях різних міст, в соціальних мережах та безпосередньо зі знайомими мені людьми, те що ми говоримо і робимо у Відкритому православному університеті і ті позиції, які декларуємо публічно, є співзвучними багатьом українцям (духовенству і вірянам), які хочуть бачити Православну Церкву в Україні більш відкритою до людей і суспільства. А щодо майбутнього наших ідей, є просте правило: якщо вони від Бога і на справжньому фундаменті, яким є Христос і Євангеліє, то незважаючи на кількість однодумців сьогодні, вони як те євангельське зерно, проростуть і дадуть плід; а, якщо це тільки наші наївні мрії, то про них дуже швидко забудуть, або відкинуть. Але вже сьогодні публічно говорити про те, якою має бути наша Церква, це наш свідомий вибір. Хто має вуха, той почує та ще й зробить щось відповідно до власних можливостей. В нас немає бажання керувати однодумцями, хоча координація нашої спільної діяльності, коли це потрібно, звичайно, можлива.
  • Запитання від Ольга

  • Всі ми були свідками того, як згубно вплинули на Церкву ідеї "русского миру". Як нам убезпечитись від того, щоб не почати будувати свій мир, український, замість Церкви Христової? Чи бачите Ви таку небезпеку і як цьому запобігти?
    Шановна Ольго, Саме для того, щоб позбутися від тоталітарних, імперських та інших неприродніх Церкві нашарувань, нам потрібен тривалий соборний теоретичний і практичний процес обговорення, формульованні і втілення принципів розбудови нашої Церкви. Не тільки її устрою, але відносин між єпископатом, духовенством і вірянами, питань, пов'язаних з просвітою, освітою, доброчинністю і різними церковними служіннями, які б впливали на рівень любові, взаємної поваги і взаємодопомоги в суспільстві. Нам треба вчитися справжній соборності. Нам треба вчитися вести діалог і знаходити рішення, які би сприймалися і більшістю і меншістю. Нам треба назавжди відмовитися від мови ворожнечі щодо іншого і інакшого. Це велика робота не на один рік. А щодо "руського миру", то головне його завдання - обслуговувати неоімперську ідеологію російської держави. На противагу цьому нам в Україні варто поставити в центр ідею цінності кожної людини та громади (суспільства) з їх реальними духовними (і не тільки) потребами. І, звичайно, якщо й поширювати, то "мир Христов" та Божі Заповіді, віддаючи "кесарево кесареві, а Боже Богові". При цьому варто вчитися не політизувати Церкву і не сакралізувати державу.
  • Запитання від Лаврентович Андрій

  • Скажіть, будь ласка, чи буде звернена особлива увага на усю мовну множину майбутньої церкви, тобто упорядкування української богослужбової літератури, впровадження української мови у всій повноті літургійного життя, уніфікація церковної термінології, перекладні дослідження і видавництва, створення і перегляд українських молитовників, повернення до українського транслітерування церковнослов‘янської мови, українська традиція в іконописанні тощо? А, зрештою, сворення справжньої багатовимірної традиції церковноукраїнського життя?
    Шановний Андріє, мені подобається вжитий Вами термін "багатовимірності традиції" і я дуже обережно ставлюся до також вжитого Вами терміну "уніфікація". В плюральному і вільному світі різномаїття є перевагою і свідченням реального життя. Я за те, щоб український священнослужитль міг вільно використовувати як українську, так і церковно-слов'янську мову (в декількох її фонетичних варіантах), а також за потреби і мову тих національних спільнот, серед яких йому доведеться звершувати своє служіння і проповідь Христового Євангелія. Я за співіснування різних перекладів Святого Письма і богослужбових текстів, а також за постійну і фахову роботу над ними. Звичайно, потрібні нові словники, дослідження, науково-дослідницькі інституції і видавництва. До речі, такою роботою постійно займається видавництво "Дух і Літера", а пару років тому було видано дуже цікавий "Молитвослов православного вірянина", який, до речі, починається з "Молитви за єдність українського православ'я". Сподіваюся, окрім збереження традицій в Українскій Церкві буде місце і для творчості, особливо там, де релігійне святкування виходить за межі храмів і монастирів, і коли релігійні свята є державними і такими, що відзначаються усім загалом. Так само нових форм потребують капеланські, лікарняні і пенітенціарні служіння. І я знаю людей, які над цим працюють.
  • Запитання від Сергій Кандул

  • Отче, Христос посеред нас! Одразу кілька питань: 1) Наскільки реально в новій помісній церкві відродити обрання священиків вірянами громади, як пропонував у своєму виступі отець Кирило Говорун. Чи підтримуєте Ви таку ідею? 2) Як використати надання Томосу для подолання розколу в українській церкві? Можливо, він дозволить зрештою співслужити та співпричащатися вірянам різних юрисдикцій? 3) Як позначиться автокефалія української церкви на житті православних українців діаспори, де зараз є лише поодинокі парафії УПЦ Константипольського Патріархату, вони теж ввійдуть до помісної церкви чи будуть створюватися нові парафії. Дякую Вам!
    Шановний Сергіє, відповідатиму по запитанням:
    1) Без відродження і створення механізмів соборності на парафіяльному, єпархіальному і загальноцерковному рівні не буде справжньої української Церкви. Щодо обрання священиків вірянами, мені ситуація здається багатовимірною. З одного боку, єпископ має залишити за собою право призначати священика на парафію, але парафія має мати право не погоджуватися з запропонованим єпископом кандидатом (реалізація "анаксіос"). З іншого боку, парафія має мати право пропонувати кандидата на священика, але єпископ має мати право не погоджуватися з вибором парафії. Далі мають тривати перемовини без анафем, заборон і відлучень, допоки не буде знайдено варіанту, який задовільнить сторони. Те саме і з призначенням єпископів на кафедри. Та можливістю духовенства єпархій брати участь у цьому процесі. Але, те, що я написав, це лише один з можливих варіантів, всі інші мають бути прописані у відповідних положеннях статуту і відправцьовуватися в реаліях парафіяльного і єпархіального життя. Головне, щоб ми позбулися волюнтаристських практик і безвідповідальності громад за свою долю.
    2) Надання Томосу і існування в Україні двох визнаних світовим православ'ям юрисдикцій - це вже крок вперед до єдності українського православ'я. Я вважаю співіснування і співслужіння духовенства різних юрисдикцій по-справжньому християнською ситуацією, коли адміністративні і майнові питання не заважають бути єдиними у Христі. Саме це в своєму зверненні запропонувала "Мережа відкритого православ'я": "Замість війни юрисдикцій - мирне співіснування, співпраця і співслужіння". Ми віримо, що це можливо.
    3) Доля і приналежність діаспорних парафій має бути предметом братнього діалогу між Вселенським Патріархатом, Помісною Церквою України і самими парафіями. Особисто мені до вподоби варіант, коли діаспорні парафії одночасно перебуватимуть в юрисдикції Вселенського Патріарха або Помісної Церкви, на території якої вони перебувають, і при цьому матимуть тісний зв'язок і з Православною Церквою України. Так само, нові парафії, створені місіонерськими зусиллями Помісної Церкви за її кордонами, можуть бути в подвійному підпорядкування чи в тому статусі, якій погодять усі зацікавлені сторони. Я за діалог і пошук нестандартних соборних рішень.
  • Запитання від ієрей Дмитро Шаповалов

  • Слава Ісусу Христу! Отче, на Вашу думку, з чим майбутня помісна церква входитиме в родину православних церков світу? Тобто як ми можемо бути цікавими, цінними для інших, чим можемо поділитися, збагатити когось. Які напрямки Ви бачите перспективними?
    Для мене перспективним є розвиток незалежної сучасної богословської освіти і створення потужного православного університету. З іншого боку, саме українська діаспора могла б бути прикладом того, як маючи власну помісну церкву, можна перебувати в юрисдикції Вселенського патріарха (УПЦ в США і УПЦ в Канаді), або в юрисдикціях помісних церков, на території яких перебувають православні українці. А ще, мені здається, медіа-можливості православних українців є потужнішими, ніж у будь-кого. І це могло б дати нам перспективу створення потужних загальноправославних медіа-проектів.
  • Запитання від Agiopolis

  • Отче, скажіть будь ласка, яка модель буде домінувати після Томосу - 1) Тотальне обєднання майже усіх православних на базі НОВОЇ православної деномінації, за винятком таких екзотів, як єпископ Жар, Агафангел, Друзь, "спж" чи 2) легалізація УПЦ КП, куди перейдуть дисиденти з РПЦ МП, типу єпископів Дробинко, Говоруна, отців Коваленко, Огульчанського та інших "українофілів"? Яка модель є найкращою для України?
    Мені більш імпонує модель, про яку говорили з квітня цього року. Це створення нової структури, до якої за координції Константинополя і в результаті об'єднавчого Собору, увійдуть ті, хто прагне єдності і незалежності українського православ'я. Ті, хто забажає залишатися у Московському патріархаті, матимуть таке право. При цьому процес переходу громад, а також ситуації, коли громади розділяться на прихильників і противників автокефалії, має перебувати під канонічним і правовим контролем відповідних авторитетних структур, щоб унеможливите силове протистояння. Тобто, 1) матимемо структури нової Церкви, визнаної світовим Православ'ям; 2) матимемо структури Московського патріархату; 3) матимемо парафії і монастирі, де ці дві структури співіснуватимуть в одному просторі. Саме ця модель є найкращою з реалістичних. Але, нажаль, є великі небезпеки силового протистояння, якщо держава і "партії миру" в церквах не втримають ситуацію під контролем.
  • Запитання від Олексій Домінов

  • Добрий день отче! Питання: Очікуєм томос та об'єднавчий собор! Складується таке враження, що окрім патр.Філарета (Денисенко) не має інших кандидатів на посаду предстоятеля, якщо є то де вони? Наскільки мені відомо, в УПЦ КП всі погоджуються, що іншого кандидата не буде, всередині немає інтелектуальної опозиції, яка б бачила майбутній розвиток Церкви. Питання про сам процес вибору предстоятеля дуже незрозумілий: припустимо, на соборі братимуть участь- 100% єпископату УПЦ КП, 100% єпископату УАПЦ, та 1-5% УПЦ, зрозуміло, що обрання за таких умов буде передбачуваним - Патр.Філарет. Мені здається, що зараз треба ставити умови для участі в соборі священиків та мирян. Як Ви вважаєте? Дякую!
    Шановний Олексіє, Я за те, щоб і священики, і віряни брали участь в Соборах Православної Церкви України. Щодо кандидатури Предстоятеля має визначатися Собор, на якому мали б бути знайдені не тільки кількісні механізми участі у виборі. Це можуть бути механізми, пропорційні не тільки кількості єпископів, але й кількості духовенства чи громад. А може бути й жереб, як це буває в практиці деяких Помісних Церков. Але, чесно скажу, для мене це питання не є принциповим, якщо будуть створені справжні механізми соборності Церкви в цілому. Коли кожен архієрей, священик і вірянин буде почуватися гідно, а предстоятель буде не "деспотом", а справжнім батьком.
  • Запитання від Віталій

  • Слава Ісусу Христу! Отче, як ви вважаєте, що буде з священослужителями, які не погодяться на автокефалію після Томосу? Чи бачите ви головною літургійною мовою в новій церкві саме українську мову? І як ставитися до переходу на Новоюліанський календар?
    Шановний Віталіє,
    Гадаю, що священнослужителі і віряни, які не погодяться на автокефалію і не приєднаються до Помісної Православної Церкви, залишаться в своїх юрисдикціях. До речі, може так статися, що це будуть не тільки вірні Московського патріархату, але й деякі священики і парафії УПЦ-КП і УАПЦ. Я не бачу в цьому нічого жахливого. Навпаки, Україна має продемонструвати, що гарантована Конституцією свобода совісті є реальністю.
    Головною літургійною мовою в новій Церкві очевидно буде українська, але поруч з нею будуть вільно існувати і церковнослов'янська, і румунська, і будь-яка інша за бажанням громади.
    А щодо календаря, то я за те, щоб знайти такий варіант календаря, який би єднав нас зі Вселенським православ'ям і, одночасно, залишав звичні для нас дати свят. Над цим маємо соборно попрацювати, взявши Новоюліанский календар за взірець поєднання різних традицій.
  • Запитання від Matthew Marcyniuk

  • Багато священиків покинули Московський Патріархат, а також багато парафій. Для тих духовенства, які залишилися лояльними до Москви, навіть з російським вторгненням у Крим, Донбас та ін., Як їм можна довіряти, якщо вони приєднаються до найближчим часом, щоб отримати Автокефальну церкву з Київським Партіаріактом та УАПЦ? Як ми знаємо, що вони насправді мають найкращі наміри, а не діють, щоб викликати проблеми в новій церкві. Адже ці клірики залишилися вірними Кирилу та Москві, а не залишали вступити до Київського Патріархату, коли це було неканонічно визнано.
    Довіряти і прощати - це по-християнські. Колись апостол Петро тричі зрікся Христа, але Господь довірив йому бути первоверховним апостолом. І саме на християнських принципах і чеснотах має будуватися Церква, а не на політичній лояльності. З іншого боку, це питання до церковного проводу, хто і до якого служіння може бути покликаним і на яких умовах ті, чи інші спільноти і священнослужителі можуть долучатися до Церкви.
  • Запитання від Олекса Пустоцвіт

  • Шановний отче, роками клир УПЦ МП і УПЦ КП налаштовували вороже свою паству одну одним. Як тепер вийти із ситуації взаємної ненависті, недовіри, ворожості? І чи Ви бачите передумови для примирення зараз? Бо я особисто бачу серед клиру УПЦ КП поширений дух переможця, наповнений нехристиянськими бажаннями помсти і зверхності.
    Нажаль, мова ворожнечі і апологетика, що живиться міфами, сьогодні є нормою в середині релігійних спільнот. коли йдеться про представників інших конфесій чи релігій. І це стосується не тільки православ'я. Сьогодні, в кожній конфесії нам потрібно розвивати богослів'я любові і поваги до іншого і інакшого. Одночасно, дуже важливими є міжконфесійні зустрічі і спілкування між громадами і реальними парафіянами різних конфесій. Саме особисте спілкування, в якому немає бажання навернути до своєї віри, а лише поділитися власним досвідом віри, руйнує міфи. А знайомство з іншою традицією дозволяє глибше зрозуміти традицію власну. Плюс дуже добре розвивати медіа-проекти за участі представників різних конфесій. Саме таким проектом є телепрограма "Світло" на UA:ПЕРШИЙ, яка виходить вже не менше 8 років, і серіал "Таємний код віри" на 1+1, який вийшов у 2017 році.