Українське Православ'я за крок до Томосу про автокефалію

з 22 травня 2018 15:30 до 6 червня 2018 15:30

У гостях веб-конференції — архиєпископ Чернігівський і Ніжинський ЄВСТРАТІЙ (Зоря), секретар Священного Синоду, голова Інформаційного управління Української Православної Церкви Київського Патріархату

Провідна тема: Українське Православ'я за крок до Томосу про автокефалію

  • Запитання від Євген Коваль

  • 1. УАПЦ і УПЦ КП, які зверталися до Вселенського патріарха, наразі не об'єднані в єдину структуру. Кому Константинополь конкретно має надати Томос про автокефалію? 2. За яким принципом обиратимуть керівництво помісної Православної Церкви?
    Томос надаватиметься Православній Церкві в Україні на прохання ієрархів, що звернулися до Вселенського Патріарха з відповідними зверненнями. Таким чином сам Томос є платформою для єдиної церковної структури.
    У діалозі та підготовці до цієї події ми маємо рамкове узгоджене бачення основних елементів процесу. Остаточно все буде узгоджене після рішення Вселенського Патріарха та Синоду про Томос, коли вестиметься підготовка до його офіційного проголошення. Це стосується, зокрема, і керівництва автокефальної УПЦ.
    Безперечно, наша Церква бачить Предстоятелем автокефальної УПЦ Патріарха Філарета, адже він - єдиний серед ієрархів, хто має найбільший досвід та суспільний авторитет. Також до керівництва мають увійти ключові особи серед ієрархів, які зараз не належать до Київського Патріархату.
    Випереджаючи можливі спекуляції, якими полюбляють займатися наші опоненти, хочу підкреслити: жодних застережень, заперечень чи інших умов з боку Константинополя, які би робили неможливим обрання Патріарха Філарета Предстоятелем автокефальної УПЦ - немає.
    Хотів би також нагадати, що з точки зору канонічного порядку Патріарх Філарет не був осуджений дійсним церковним судом, належна процедура щодо нього не була дотримана. Тому санкції з боку РПЦ щодо нього є від початку не дійсними. Вся належна інформація з цього приводу є у розпорядженні Вселенського Патріархату, в тому числі канонічна апеляція на ім’я Вселенського Патріарха щодо рішення РПЦ.
    Також слід підкреслити, що канонічна лінія апостольського наступництва практично всіх ієрархів, які мають скласти автокефальну УПЦ, походить від Патріарха Філарета, і тому є неможливим визнавати цих ієрархів - не визнаючи недійсним рішення РПЦ проти Патріарха Філарета.
  • Запитання від Agiopolis

  • Владико, чому досі не створено центр координації зусиль як священників, так і світських осіб для просування ідеї автокефалії Української Православної Церкви у суспільстві, обєднання дій різних верств населення і місцевих органів влади для допомоги відродженій Церкві? Навіть після Томоса роботи буде ще на десятиліття, і інформаційної, і церковної, і наукової і іншої... (Запитання до Вас як до представника найбільшої православної церкви, яка вже має і інфраструктуру і кваліфікованих спеціалістів і активістів для цього проекту)
    Зараз, як і протягом попередніх майже трьох десятиліть, цим питанням займається фактично вся Церква.
    Що стосується створення спеціальних структур - то попередній досвід показав, що вони не можуть досягати поставленої мети (наприклад - «За Помісну Україну» чи різні братства). Можливо після проголошення Томосу в об‘єднаній Церкві подібна структура і з‘явиться.
  • Запитання від Volodymyr_Mamchyn

  • Високопреосвященний владико! Так чи інакше питання надання Автокефалії Українському Православ'ю Константинопольською Церквою-Матір'ю заторкне Російську Православну Церкву. Довгі роки з уст багатьох експертів лунала думка, що Константинополь не піде на такий крок через теоретично можливу "Всеправославну схизму", тобто у разі надання Автокефалії Українському Православ'ю Московська Церква і Церкви, які знаходяться у сфері її впливу, розірвуть сопричастя із Константинопольським Патріархатом. Зараз можливість Автокефалії, за словами Церковних і державних діячів України, "як ніколи реальна". Розумію, що таке питання краще було б адресувати представникам Вселенського Патріархату, та все ж - хотілося б почути Вашу думку. Що змінилось? Константинополь перестав боятись можливої схизми? Чи є думки, що Москва не наважиться розірвати сопричастя? Чи, якщо розірве, то ніхто із Церков її не підтримає? Чи якісь інші мотиви? Вдячний за відповідь.
    Це питання ставлять дуже часто. Адже спроби Константинополя вирішити українське церковне питання були й раніше. Найближчі до нас за часом - 2000-01 років та 2008 року.
    Що ж змінилося і чому саме зараз є підстави очікувати успішного завершення справи?
    Найперше - це ситуація навколо Всеправославного Собору. Адже фактично до кінця минулого року саме це питання залишалося пріоритетом для Фанару.
    Чому? Бо Собор є реальним механізмом здійснення Константинопольським Патріархом свого особливого служіння, як Патріарха Вселенського. Посилання на канони та історію - це фундамент для такого служіння, але цілком очевидно, що потрібен сучасний і регулярний механізм. Таким механізмом є і має стати у майбутньому Собор, що скликається Патріархом і якого він є головою.
    Московська патріархія у союзі з Кремлем жодним чином не зацікавлені у тому, щоби такий механізм став діяти. Адже це у перспективі кладе край глобальним амбіціям Москви бути «Третім Римом», для чого має бути «знецінений» Новий Рим.
    Тому, як відомо, Москва тривалий час саботувала підготовку до Собору. Лише події 2008 р. навколо України змогли її спонукати домовлятися з Фанаром. Натомість Фанар змушений був залишатися неактивним в українському питанні.
    До такої конфігурації його з очевидністю спонукала логіка: Собор перш за все. А ціна, за яку Москва згоджувалась на Собор - це Україна. І як би нам не було прикро, цю логіку ми маємо зрозуміти та не шукати «винних», бо інакше будемо приречені не рухатися вперед, а ходити колом.
    Однак сталося те, що багато хто передбачав, в тому числі в оточенні Патріарха Варфоломія - Москва не дотрималася обіцянки та спробувала підірвати авторитет Собору.
    Однак до грудня минулого року ще залишалася можливість з боку РПЦ включитися у процес «пост фактум», визнавши рішення Собору і його всеправославний характер. І Москва грала цією можливістю, залишаючи для Фанару примарну надію.
    Одночасно, на моє переконання, Москва готувала і продовжує готувати «контрнаступ» на авторитет Константинополя. Для цього у Москві має бути скликаний «альтернативний Собор», який би оголосив себе «справді Всеправославним», а Московського патріарха наділив би авторитетом першості.
    На перший погляд таке припущення може видатися неймовірним. Але у мене є всі підстави говорити про реальність цього плану.
    В рамках підготовки такого «анти-Критського собору» відбувалося і минулорічне святкувння 100-ліття відновлення Патріаршества в РПЦ. Насправді це був лише привід зібрати глав Церков і провести ніби «генеральну репетицію», показати, що Фанар не зміг зібрати всіх на Крит, а Москва - може, тому вона - реальний центр тяжіння для Світового Православ‘я.
    Фанар добре зрозумів ці наміри, тому попри всі намагання, ані Патріарх, ані делегація не брали участь у святі. Також було відсутнє представництво від Афін.
    Таким чином «генеральна репетиція» не вдалася. У відповідь РПЦ на Архієрейському соборі остаточно відкинула авторитет Собору і його документів. Отже двері зачинилися і всі компроміси між Фанаром і МП втратили актуальність. Розпочався новий дипломатичний цикл.
    Не маючи позитивного (в т.ч. з точки зору Фанару) порядку денного, МП зараз робить дві речі, жодна з яких не свідчить про бажання хоча б компромісу.
    По-перше, РПЦ продовжує роботу з концентрації навколо себе цілих Помісних Церков та окремих ієрархів у тих Церквах, де не може вплинути на Предстоятелів (як от у Греції). Мета - «анти-Собор», який би складався з архієреїв, а не лише з делегацій, бо таким чином РПЦ зможе забезпечити представництво від усіх Церков, навіть проти волі Поедстоятелів, і заявити про «всеправославність».
    По-друге, РПЦ лякає «великою схизмою», бажаючи цим самим паралізувати волю своїх опонентів. Це є відображенням залякувань ядерною зброєю, які останніми роками вживає Кремль, щоби паралізувати спротив Заходу глобальній агресії Росії.
    Однак якщо говорити об‘єктивно, то розділення Православ‘я вже відбулося, хоча воно не має ще форми розриву євхаристійного спілкування. Москва та її союзники вже відступили від єдності, відкинувши Собор.
    Тож перед Фанаром та Помісними Церквами лежить питання: чіплятися за примарну «єдність», умиротворюючи агресора, чи чинити опір? Історія та сучасність доводять, що умиротворення агресора веде не до миру, а до відкладання війни, посилення агресора та більш тяжких наслідків конфлікту, коли він неминуче розпочинається.
    В таких умовах єдиний логічний, розумний та відповідальний крок для розв‘язання всього комплексу проблем - визнання автокефалії Церкви в Україні. Це позбавить Москву можливості доказово стверджувати, що РПЦ є найбільшою Помісною Церквою. Це з нинішньої парадигми «слов‘яни проти греків» переведе протистояння в парадигму «противники єдності проти прихильників», адже Київ, як найбільша після МП слов‘янська Церква буде на боці Константинополя.
    Очевидно, що у короткостроковій перспективі Москва вибухне низкою рішень про розрив спілкування, спробами утворити свою «сім‘ю Церков». Однак вже зараз за стриманою реакцією Помісних Церков на дипломатичні зусилля РПЦ та РФ перешкодити Томосу, видно, що Москва залишиться у меншості. А тому буде змушена рано чи пізно домовлятися. Або перетворитися на самозамкнену структуру сектантського типу, на кшталт грецьких старостильників. І домовлятися вже в нових реаліях і на умовах Фанару, який, очевидно, буде наполягати на визнанні з боку РПЦ і Критського Собору, і української автокефалії. Вірогідно, що при Путіні Кремль не дозволить МП так вчинити, однак «вічний Президент РФ» - не вічний, а Фанар вміє чекати.
    Отже, якщо коротко - або Константинополь зараз зважується на операцію з видалення ракової пухлини московського гегемонізму, що пускає метастази у всіх Помісних Церквах, або згоджується на роль «стамбульського патріарха», яким його хочуть бачити з Росії.
    Друге для Патріарха Варфоломія очевидно є неприйнятним. А якщо операція - то саме зараз, коли всі зовнішні умови є найбільш сприятливими для Фанару і найменш сприятливі для Москви.
  • Запитання від Олександр Єрємєєв

  • Високопреосвященніший владико!
    1.Чи є обов"язковою умовою впровадження у дію Томосу про автокефалію об"єднання УПЦ-КП, УАПЦ, частини УПЦ-МП (РПЦвУ) у єдину структуру? Наскільки це реалістично? Можливо, зрощування варто вести не через скликання Об"єднавчого Помісного Собору (досвід 2000-х - 2010-х рр. щодо єднання УПЦ-КП та УАПЦ, на жаль, виявився невдалим), а поступово, через конкретну міжцерковну співпрацю та окремі спільні спеціалізовані структури (приклад -євроінтеграція по Другій Світовій війні)?
    2.Чи буде євхаристійне спілкування незалежного від Москви українського православ"я з Вселенським патріархатом без єдиної церковної структури?
    3.Чи є ефективною протидія з боку українських церков і влади спробам Москви зірвати надання Томосу?
    4.На Вашу думку, якою мірою становлення Української Помісної Православної Церкви є пріоритетною серед широкого загалу українського суспільства та українських можновладців зокрема? Можливо, ця проблема потребує широкої популяризації серед більшості українського населення?
    Дякую!
    1. Єдина передумова - щодо індивідуальних звернень архієреїв з проханням надати Томос про автокефалію - виконана. Подальші процеси відбуватимуться на основі Томосу.
    2. Автокефальна УПЦ в силу Томосу з очевидністю перебуватиме в євхаристійному єднанні зі Вселенським Патріархатом та усіма Помісними Церквами, які визнають Томос.
    3. Оцінку ефективності можна буде дати за підсумками процесу. На даний момент протидія спробам Москви з моєї точки зору є ефективною.
    4. За даними соцопитувань понад 50% населення України у тій чи іншій формі підтримують справу єдиної Помісної Православної Церкви в Україні. За подальше підпорядкування Церкви Москві висловлюються лише трохи більше 9%. Слід зауважити, що наведені дані відображають настрої станом на березень цього року. Переконаний, що підтримка єдиної Помісної Церкви зараз є більшою.
    Щодо пріоритетності, то очевидно, що у суспільства в пріоритеті не є церковні справи. І враховуючи загальний стан на п‘ятому році війни, я вважаю, що рівень популяризації ідеї є відповідним. Його посилення може викликати зворотню реакцію - як писав Бродський про ставлення до Євтушенка: «Якщо він проти колгоспів, то я буду за».
  • Запитання від Хочу церковного миру в Україні

  • Хто зніме анафему з митр. Філарета? Чи не може, хіба, зняти тільки той хто наклав? Багатьом в УПЦ неприйнятна його кандидатура на патріарха. Думаю, що дві треті УПЦ підуть в помісну церкву. Решта згодом підтянуться. Як Ви дивитесь на церковнословянську мову. Мені, наприклад, - станьмо побожно, будьмо уважні - ні при яких умовах не ляже до душі. Премудрость прости и вонмем я ніколи не проміняю.
    Як я писав раніше, канонічної процедури в РПЦ у справі Патріарха Філарета не було, тому всі рішення РПЦ, включно з «анафемою», є від початку не дійсними. Отже «відміняти» їх - справа самої РПЦ, адже саме їй ці рішення заважають визнавати Українську Церкву.
    Якщо Вселенський Патріарх вважатиме за потрібне висловитися з цього приводу - він це зробить. Зрештою, саме він є апеляційною судовою інстанцією, тому має повно право встановлювати канонічність чи неканонічність згаданих рішень РПЦ.
    Що ставлення в МПвУ до особи нашого Патріарха - то якби ми зважали на такі аргументи, то нічого б не досягли ані у розбудові нашої Церкви, ані у наближенні часу визнання автокефалії.
    Церковнослов’янська мова - частина українського спадку, «приватизована» Московським патріархатом, як і багато чого іншого з нашої історії. Тому вживання цієї мови там, де цього бажатимуть, не повинно викликати жодних заперечень.
  • Запитання від Тетяна Деркач

  • Слава Ісусу Христу! Владико. Мене попросили поставити Вам ці запитання знайомі представники УПЦ МП, буду вдячна за відповіді хоча б у бліц-форматі.
    1.Какова схема создания Единой поместной церкви? Через Константинопольский экзархат с назначением здесь временного греческого наместника? Есть уже кандидаты на предстоятеля ЕПЦ?
    2.Будет ли в автокефальной церкви запрещено молиться тем святым, которые уже были канонизированы в УПЦ и в РПЦ (император-страстотерпец Николай, арх.Серафим Соболев)?
    3. Сможет ли община, перешедшая из Московского патриархата, продолжать вести службы на церковнославянском языке?
    4. При переходе духовных учебных заведений в автокефальную церковь не будет ли «люстрация» их дипломов, выданных ранее?
    5. Предполагается ли внедрить выборность священников и архиереев общинами, или все останется как и сейчас, по назначению сверху?
    6. Не станут ли какие-то недочеты в оформлении имущества общины или землеотвода поводом к принудительному переводу прихода в ЕПЦ или отбору храма, если община не захочет переходить в автокефалию?
    Слава навіки!
    1. Томос. Його проголошення від Вселенського Патріархату. Собор, який реалізує Томос, зокрема обирає єдиного Предстоятеля. Про кандидатуру вже відповідав. Все це не потребує призначення «тимчасової адміністрації». Інших деталей не вважаю за належне зараз поширювати.
    2. Заборони молитися не буде, але в Українській Церкві культ Російської імперії під виглядом шанування її діячів - нонсенс. Наприклад, Миколай Романов не був імператором на момент вбивства, адже відрікся від імперії - чому тоді його мають шанувати як імператора?
    3. Безперечно зможе. Ширше я вже відповідав на це питання.
    4. «Люстрацію» дипломів вже здійснює Міністерство освіти, в Церкві цим, очевидно, не займатимуться. Тим більше, що не диплом, а наявність реальних знань і досвіду - найкращий вияв наявності освіти.
    5. Наявність виборів в державі - чи гарантує якість обраних? Мені здається очевидним, що більше потрібно дбати про зростання взаємної відповідальності, а не лише змінювати спосіб обрання.
    6. Ми хочемо єдності віруючих, а не майна.
  • Запитання від Хочу церковного миру в Україні

  • Очільник КП автоматично стане патріархом, чи має відбутись собор і вибори предстоятеля? Якщо виберуть Євстратія Зорю чи Олександра Драбинко, чи не стануть амбіції собрата во Христі Філарета новою перешкодою в об'єднанні?
    Буде Собор, який на підставі Томосу здійснить вибір. Київський Патріархат має Предстоятеля, тому жодних інших кандидатів від нас не буде. Доки Патріарха Філарета Бог не покликав до кращого світу - він не має кращої альтернативи. Це - особисто моє переконання, яке я буду і підтримувати, і захищати.
  • Запитання від Тарас

  • Високопреосвященніший владико, сьогодні все частіше говорять про назву майбутньої об'єднаної і визнаної Церкви як УПЦ. Але юридично в Україні вже існує УПЦ - частина МП. Ви знаєте, як активно вони вимагають, щоби їх називали саме УПЦ без додавання МП. Чи не буде це конфлікт назв і ще більше непорозуміння? І оскільки дійсно нинішня УПЦ це насамперед МП, то чи не варто ставити питання про їх перейменування для чіткого визначення хто вони є?
    Питання вже поставлене - законопроект 5309 повинен бути прийнятий. Згідно з ним офіційна назва МПвУ повинна бути приведена до фактичного становища, адже насправді це «РПЦ в Україні».
  • Запитання від Олекса Пустоцвіт

  • Зараз Кремль і Московський патріархат активно ведуть міжнародну роботу з православними центрами щодо недопущення канонічної автокефалії Української Церкви. Чи має УПЦ КП можливості впливати на Православні Церкви, щоби вони підтримали нашу справу? Чи маєте контакти з тими Церквами, які опинилися у подібній ситуації?
    Ті можливості, які є - ми використовуємо. Контакти також є.
  • Запитання від Герасімова Олена

  • Слава Ісусу Христу! Високопреосвященний владико! Прокоментуйте будь-ласка доволі агресивну заяву Сербського патріарха Іренея, яку він озвучив учора в Москві. http://spc.rs/sr/patrijarhu_irineju_urucheno_visoko_priznanje_u_moskvi Як багато ієрархів церков розділяють його позицію. побоюючись шантажу з боку Москви?
    І друге, не менш важливе питання: чи збільшилась за останній тиждень кількість підписантів звернення до Вселенського Патріарху про надання Томосу про автокефалію від представників РПЦвУ (маю на увазі вище духовенство, а не писульки від прочан)? Дякую.
    Заява Сербського Патріарха у Москві є очікуваною, адже контекстом його перебування у російській столиці була демонстрація союзництва, символічно закріпленого премією «Фонду єдності православних народів» - державно-церковної структури, спрямовованої на просування концепції «русского міра» у Світовому Православ‘ї.
    Підставою для такої заяви є проблеми самої Сербської Церкви, адже так само як РПЦ бореться проти автокефалії Церкви в Україні, СПЦ бореться проти автокефалії Церков у Македонії та Чорногорії. Фактично сучасний провід СПЦ уражений тими ж фантомними імперськими болями, що і провід РПЦ. Якщо Московська патріархія має глобальні, всесвітні амбіції, то Сербська патріархія має велико-сербські амбіції, які виходять далеко за межі сучасної Республіки Сербської і які з очевидністю не можливо навіть мріяти реалізувати без всебічної підтримки Росії.
    Тому за рахунок гучних заяв щодо України, Сербський Патріарх сподівається мати реальну вигоду від прихильності МП та Кремля.
    Інші Помісні Церкви (за виключенням, мабуть Антіохійської) не мають такої критичної потреби у союзництві з МП. Тому, до речі, дуже показово, що на відміну від минулих років, цього року на іменини Московського патріарха не приїздили делегації інших Помісних Церков. І не важливо - їх не запрошували чи МП від ідеї запрошення відмовилася, розуміючи, що не зможе зібрати всіх - факт полягає в тому, що ситуація з впливом РПЦ на Світове Православ‘я не така «райдужна», якою її хотіли би бачити в Москві.
    Щодо підписів архієреїв Московського Патріархату в Україні за автокефалію - то я вже відповідав раніше, що зі зрозумілих причин не можу коментувати це питання. Тому пропоную орієнтуватися на заяву митрополита Софронія (Дмитрука), який говорить про підписи десяти ієрархів.