Українське православ'я: 1025 років після Хрещення

з 30 липня 2013 09:30 до 5 серпня 2013 17:30

У гостях веб-конференції — архиєпископ Чернігівський і Ніжинський ЄВСТРАТІЙ (Зоря), секретар Священного Синоду, голова Інформаційного управління Української Православної Церкви Київського Патріархату

Провідна тема: Українське православ'я: 1025 років після Хрещення

  • Запитання від Іван

  • Владико, як Ви гадаєте, чому на святкування 1025-річчя Хрещення Русі не приїхав Константинопольський Патріарх? Адже хрещення ми прийняли звідти. За логікою, він мав би і очолити молебень на Володимирській гірці. Патріарх Варфоломей, до того ж, має знати дорогу в Україну. П’ять років тому він вже був у Києві.
    На мою думку він не захотів бути статистом на святі «русского мира». Він приїде, коли буде можливість представляти свою позицію, а не фон для патріарха Кирила.
  • Запитання від Олексій Корч

  • Владико, в інтернеті існує середовище людей, які живуть тим, що пишуть гидоту на інших людей. Їх ще називають тролями. А як Ви ставитеся до того, коли такими речами займаються православні священики? Наприклад, протоієрей Заплетнюк.
    Я згадую слова Писання, що за всяке пусте слово людина дасть відповідь в день Суду. Особливо за слово образливе. А на священикові лежить більша відповідальність, бо кому багато дано, з того багато спитається.
  • Запитання від Євген Паланиця

  • Слава Богу. Владико хочу запитати Вас, як голову прес- служби УПЦ КП, чому Київський патріархат не розвиває себе в мережі інтернет? Є тільки офіційні сайти єпархій та парафій, а сайтів де б були викладені цікаві статті, новини світового православ"я майже немає. Чи не планує Київський патріархат робити інфрмаційні сайти?
    Не погоджуся з Вами в оцінці того, що є. Не варто забувати, що життя не вичерпується інтернетом. А те, що хочеться більшого і кращого – це природно.
  • Запитання від Маркіян Тимченко

  • Шановний владико, навіщо УПЦ КП прийняла до себе єпископів-перебіжчиків з УАПЦ? Тим більше таких, які там нічим хорошим себе не проявили?
    Ми завжди прагнули і прагнемо єднання українського православ’я. Досвід показав, що як цілісна структура УАПЦ на чолі з митрополитом Мефодієм до єднання не здатна. Тому ми припинили переговори та йдемо шляхом відкритості до тих, хто бажає єднання.
    Щодо оцінки особистостей – зрозуміло, що навздогін єпископам, яких ми прийняли, УАПЦ може сказати лише щось подібне до Ваших слів. Але це – Ваша оцінка.
  • Запитання від Максимук Виктор

  • Если духовная жизнь в УПЦ МП И УПЦ КП одинакова, то какой смысл вопреки всех канонов создавать новую УПЦ КП, даже под страхом анафемы, и порождать раскол.
    Духовная жизнь епархий одной Церкви (скажем, Полтавской и Черниговской) также одинакова. Однако согласно канонам каждая епархия имеет определенный уровень самоуправления и епископ одной епархии не может не только назначать или снимать священников в другой, до даже совершать богослужение на территории чужой епархии без ведома и согласия ее архиерея.
    Не следует смешивать административную структуру и духовную жизнь. Единство во Христе и единство под властью Московского патриарха - не одно и то же.
    Мы не находимся в расколе - как и все Поместные Церкви, административно независимые друг от друга, но сохраняющие единство веры.
  • Запитання від Остап Терлецький

  • Преосвященніший владико, як Ви бачите вихід з патової (на мою думку) ситуації порозуміння між православними Церквами в Україні? Частина УПЦ (МП) ніколи не піде на розрив з МП. Чи можлива така форма, що УПЦ КП погодиться на те, що стане митрополією Константинопольського Патріархату, можливо на якихось особливих умовах? Що для УПЦ КП важливіше: визнання матірною Константинопольською Церквою чи збереження патріаршого статусу (який, напевно, в Константинополі не захочуть відразу визнати)?
    У нас є бачення виходу з ситуації, яку Ви вважаєте патовою. Про що йдеться - зараз не час говорити публічно, щоб не зашкодити. Зрештою, також ніколи не слід забувати, що неможливе для людей - можливе для Бога.
    Щодо входження до складу іншої Церкви, тобто відмови від автокефалії - в нашій Церкві такий варіант не сприймається. Окрім породження багатьох інших проблем, на мою думку, подібний варіант не сприятиме подоланню існуючого церковного розділення, а лише поглибить його. Бо значна частина Київського Патріархату ніколи не погодиться на відмову від автокефалії - я це знаю з досвіду внутрішніх дискусій у попередні роки. Таким чином замість єднання виникло би лише розділення Київського Патріархату, чого ми не маємо допускати.
    Досвід подолання криз у відносинах між Церквами з питання визнання автокефалії свідчить, що таке визнання завжди відбувалося без попередньої відмови від автокефалії. Ані Болгарська, ані Грузинська, ані інші Церкви, які проголосили свою автокефлію без згоди Церкви, якій вони підпорядковувалися, вже ніколи не поверталися до її складу. Відбувалося лише визнання довершеності автокефалії. Це - ще один аргумент на користь того, що Київському Патріархату відмовлятися від автокефалії немає підстав.
    Щодо патріаршого статусу, то тут питання, на мою думку, має досить просте рішення. Більшість православних Предстоятелів мають розширені титули, які містять визначення "патріарх, митрополит, архієпископ". Ніщо не заважає ввести для Київського патріарха такий самий розширений титул. І тоді без всяких дипломатичних перешкод інші можуть називати нашого Предстоятеля митрополитом або Архієпископом, а ми будемо іменувати його Патріархом. Московського Патріарха в РПЦ іменують "Святійшим", а Константинополь - "Блаженнійшим", і нічого. Але підкреслю - це лише моя приватна думка. Буде так, як вирішить Церква. Від самонайменування "Київський Патріархат" ми не повинні відмовлятися, і на це є ряд причин, які, вважаю, будуть переконливими для інших Помісних Церков.
  • Запитання від bopa1

  • Слава Ісусу Христу, Високопреосвященніший владико! Дозвольте привітати Вас зі знаменною датою, побажати Вам ревносного архиєрейського служіння на ниві розбудови християнської Церкви на Київських горах. Щиро вдячний за відновлення служіння дійсною церковнослов'янською мовою! Нажаль, більшість не відчуває своїх духовних джерел. Питання: Чи з позицій догматичного богослов'я, літургики перспективне для Київського патріархату розвивати концепцію Петра Могили і якщо так, то в яких напрямках? Дякую. Господнього Вам, Владико, благословіння.
    Слава навіки! Дякую за вітання. Щодо служіння ЦСМ - не зовсім зрозумів, що мається на увазі. Сам звершую богослужіння українською мовою, зазвичай ЦСМ лише читаю ті літургійні молитви, які не читаються вголос - щоби не втратити практичних навичок у цій мові.
    Щодо концепції свт. Петра Могили, то я бачу лише єдиний напрямок її реалізації - єднання навколо Київського патріаршого престолу, як престолу автокефальної, Помісної УПЦ.
  • Запитання від Анатолій Бабинський

  • Слава Ісусу Христу! Владико Євстратіє, скажіть будь-ласка, чи Церква, до якої Ви належите, відчуває потребу в тому, що католики означують як "нова євангелізація"? Тобто в оживленні віри (яка в нашій ситуації великою мірою зведена до формалізму і т.п.). Якщо відчуває, то чи шукає нових шляхів проповіді, свідчення. Чи може вже знайшла? Чи Ви не бачите з цим жодної проблеми? Дякую.
    Слава навіки Богу! Церква - живий організм, як і кожен її член, кожна особа, що складає її тіло. Духовне життя саме тому і називається життям, що воно є не статичним існуванням, а рухом особи до обоження через сповнення Духом Святим, до найвищої досконалості у єднанні з Творцем. Це духовне життя виявляється у примноженні плодів. Коли немає плодів - значить щось не так з рухом…
    Очевидно, що християнське життя не може зводитися лише до традицій, ритуалів, обрядів, якщо від них залишається лише зовнішність. Через зовнішність традиції особа повинна приймати і внутрішній зміст, який оновлює її.
    Як на мене, Церква повинна саме оживляти, актуалізувати весь той досвід, що накопичений Переданням за дві тисячі років, а не намагатися придумувати щось нове. Тобто нове за формою повинно наповнюватися вічним за змістом. І робити це треба розсудливо, щоби під виглядом оновлення до Церкви не входив дух світу цього. Для мене яскравим прикладом подібного входження є англіканство та лютеранство, які починалися під гарними гаслами оживлення віри. А нині в багатьох випадках спостерігаємо у громадах цих напрямків (безперечно що не у всіх!) таке, від чого бере духовний жах.
    Щодо самого терміну "нова євангелізація", то я би це назвав "внутрішньою місією". Це - і оживлення проповідництва, і духовна освіта мирян, і позахрамова діяльність, в т.ч. благодійна. Більше про це говориться у документі нашого Архієрейського собору 2010 р. "Послання до пастирів".
  • Запитання від Ігор Адаменко

  • Дякую за попердню відповідь Владико. Вона в мені підійняла ще низку питань. Спершу, на чому базується Ваше спостереження популярності Біблії в перекладі Патріарха Філарета? В Україні найбільш поширеним є переклад Огієнка, а серед католиків Хоменка, тираж перекладу Турконяка миттєво розійшовся. Переклад Патріарха, власне як переклад має низьку цінність. Хоч за відсутності іншого, для вжитку звісно він піде на користь. Але як переклад з перекладу, він не має вартості. І тут власне в мене є питання. Перекладаючи з російської мови (а святих отців я так розумію перекладають теж з російської) УПЦ КП засвідчує вторинність української мови і церковної традиції по відношенню до російської. Те з чим Київський Патріархат бореться - сам це підтверджує. Підкреслює меншовартість. Навіщо так себе принижувати? Чи не варто робити саме переклади, з оригіналів, а не переспіви з російської?
    Щодо високої чи низької цінності перекладу - у кожного може бути власне судження. Недолік всіх попередніх перекладів, в т. ч. о. Рафаїла, на мою думку, полягає у нестатку однієї зі складових - або богословської, або мовної. Тобто, перекладач або не має достатньої богословської кваліфікації, або мова перекладу відрізняється від зрозумілої літературної норми. Зокрема, саме мова - недолік перекладів м. Іларіона та о. Рафаїла. Вони робили переклад з оригінальних мов, але вживана ними українська мова є важкою для сприйняття.
    Щодо "перкладу з перекладу", то сучасний старослов'янський текст в основі своїй - переклад з Септуагінти, яка є перекладом з івриту. Сам факт "перекладу з перкладу" - не підстава занижувати оцінку тексту.
    Щодо меншовартості - завдяки перекладацькій праці Патріарха Філарета та під його керівництвом ВЖЕ існує великий корпус богослужбової та богословської літератури сучасною українською мовою. Це - результат. А що "можна зробити краще" - це мрії. Хто може зробити краще, нехай зробить, це буде лише на користь.
  • Запитання від Микола Зоряний

  • Шановний архієпископе, як Ви оцінюєте ініціативу російського президента зі створення робочої групи з підготовки заходів до 1000-річчя смерті князя Володимира? Це бажання взяти реванш за святкування у Києві 1025-річчя хрещення Русі на найвищому державному рівні? Чи може це пов'язано з президентськими виборами в Україні 2015 року і черговою спробою нав'язати Києву російський вектор зовнішньої політики?
    Російська державна ідея - імперська. Вона не може існувати без відповідної міфології. Яскравим символом цього є "шапка Мономаха" - татарський головний убор, який видавали за візантійську корону. Чи двоголовий візантійський орел. Без прив'язки до Київської держави та кн. Володимира сучасна Росія змушена буде починати історію московської державності з дарування татарським ханом ярлика на велике князівство Володимирське Івану Калиті, тобто з поч. ХІV ст., а це незручно. Тому мабуть і вирішили провести своє святкування на честь св. Володимира, бо його можна організувати і без України - на відміну від святкування на честь Хрещення Руси. Мабуть спробують використати пропагандистський концепт: "Росія - від святого Володимира до Володимира Володимировича".