Релігійна свобода як фундаментальна складова прав людини

з 10 грудня 2010 12:30 до 16 грудня 2010 17:30

У гостях веб-конференції РІСУ Максим ВАСІН, магістр права, виконавчий директор Інституту релігійної свободи

Провідна тема: Релігійна свобода як фундаментальна складова прав людини

  • Запитання від Олександр, Київ

  • Скажіть, а хто в Україні серйозно займається захистом релігійної свободи? Але не лише теоретично, а й практично.
    Олександре, дякую за запитання. Насправді воно дуже актуальне, адже, на жаль, не так багато кого можна назвати з тих, хто захищає релігійну свободу "серйозно" та "практично".

    В Україні, окрім нашої громадської організації – Інституту релігійної свободи (ІРС), цій сфері приділяють увагу експерти та науковці з Української Асоціації релігійної свободи (УАРС), кілька парламентарів постійно порушують актуальні питання на законодавчому рівні та зрештою – самі конфесії, а насамперед міжконфесійні об’єднання, такі як Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), Нарада представників християнських Церков України, Рада Євангельських Протестантських Церков України (РЄПЦУ). Активна роль віруючих та церковних громад у процесі захисту та утвердження релігійної свободи має ключове значення, адже саме вони є найпершими зацікавленими суб’єктами.

    Водночас до цього переліку варто додати і релігійні ЗМІ, такі як РІСУ та деякі інші, які висвітлюють факти порушень релігійної свободи та подають експертні думки і аналітику. Донесення до широкої громадськості інформації щодо стану релігійної свободи теж має важливе значення.
  • Запитання від Юзьо

  • Пане Максиме, а як Ви оцінюєте ліквідацію Януковичем Комісії із захисту суспільної моралі?
    По-перше, хочу зауважити, що функціонування Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі передбачене Законом України "Про захист суспільної моралі". Тому про остаточну ліквідацію Комісії можна буде сказати лише після скасування або внесення змін до цього Закону. Більш того, в Указі Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 року Віктор Янукович доручив Уряду "вирішити в установленому порядку питання щодо ліквідації" цієї Комісії. Однак це не заважає суспільству, зокрема віруючим та церковним громадам, проявити громадянську активність та у відповідних зверненнях переконати керівництво країни у зворотному, а саме – у доцільності існування як цього Закону, так і відповідної Комісії. Оскільки на даний момент Указ Президента суперечить чинному Закону.

    По-друге, мені особисто видається, що з огляду на нинішні принципи роботи Комісії на чолі з В.В.Костицьким дуже важко віднайти ще більш демократичну та об’єктивну форму суспільного контролю у сфері мас-медіа з метою створення безпечного інформаційного простору та захисту суспільства (а головне – дітей та молоді) від наслідків публічного поширення розпусних матеріалів (порнографічного, еротичного та сексуального характеру) та засилля жорстокості та насильства на телебаченні.

    Разом з цим важливо відзначити, що Комісія складається з діячів культури та мистецтва, експертів, фахівців та громадських діячів, які працюють виключно на громадських засадах та не отримують жодної плати за свою роботу з державного бюджету (лише голова та апарат Комісії утримуються державним коштом). Саме тому на рішення Комісії важко вплинути представникам медіа-бізнесу, які не часто зважають на моральні цінності у порівнянні зі спокусою отримувати надприбутки, експлуатуючи та розбещуючи природні потяги людини.

    На мою думку, ліквідація Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі може створити реальну небезпеку для свободи інформаційної діяльності, ніж ті примарні звинувачення на її адресу, що лунають зараз. Адже у разі ліквідації Комісії функції з підготовки висновків, яких потребують правоохоронні органи, про визнання продукції такою, що має порнографічний чи еротичний характер або містить елементи насильства та жорстокості, можуть бути покладені на якийсь державний орган. Однак державні службовці мають фінансову залежність від держави та навряд чи будуть діяти настільки публічно, щоб постійно перебувати під прискіпливою увагою журналістів, як це є зараз. В результаті такі зміни не будуть на користь ні свободи слова та преси, ні захисту суспільної моралі.

    На останок хочу зауважити, що противники Комісії звинувачують її у цензурі, але насправді це не так. Комісія не обмежує якісь творчі задуми та не цензурує якусь інформацію перед її публікацією. Проте вона реагує лише постфактум – шляхом обмеження публічного доступу до тієї друкованої чи адіовізуальної продукції, яка вже побачила світ, але при цьому порушує Закон про захист суспільної моралі та може зашкодити усьому суспільству чи дітям зокрема.
  • Запитання від Марічка

  • Максиме, на вашу думку ліквідація Держкомнацрелігій негативно вплине на релігійну свободу чи є ще сподівання на краще?
    Свою думку про наслідки цього рішення Президента я вже висловив у коментарі на РІСУ. Додам лише кілька аспектів.

    1. За логікою Указу Президента України №1085/2010, яким була розпочата адміністративна реформа, виникає необхідність внесення змін до деяких законів, серед яких є і Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації". Оскільки на даний момент цей Закон передбачає існування єдиного державного органу у справах релігій, а не розпорошення його повноважень по кількох установах.

    Однак законотворчий процес в Україні часто є непередбачуваним, а тому невідомо яких змін може зазнати цей важливий для віруючих Закон. З огляду на негативний досвід Російської Федерації (1997 року), саме у законотворчому процесі криється найбільша загроза для релігійної свободи в Україні. Такі побоювання у зверненнях до керівництва держави ще раніше висловлювала Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, інші міжконфесійні об’єднання, а також окремо деякі глави конфесій України.

    2. На мою думку, наявність спеціалізованого державного органу у сфері релігій, як це зараз передбачено Законом про свободу совісті та релігійні організації, на даний момент сприяє утвердженню в Україні релігійної свободи. При цьому наслідки ліквідації Держкомнацрелігій найбільше можуть відчути невеличкі релігійні об’єднання та церковні громади, які не мають достатніх контактів та прихильників серед представників влади чи місцевого самоврядування, щоб звертатися по допомогу у випадках дискримінації чи порушення їх права на свободу віросповідання.

    3. Враховуючи наявність відмінностей у ставленні до конфесій на місцевому рівні, для держави було б корисно мати центральний орган виконавчої влади, який би реалізовував єдину державну політику у сфері релігії на підставі чинного Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
  • Запитання від Киянин

  • Шановний Максиме, а як Ви оцінюєте подачки режиму Партії регінів УПЦ МП: храми, земля, гроші? Чому правозахисники мовчать? Це ж відверте порушення Конституції!
    На мою думку, не слід поспішати звинувачувати правозахисників, адже аналіз ситуації потрібно починати не з того, що хтось щось не зробив, а з себе. Переконаний, що на факти порушення релігійної свободи та вимог закону щодо рівності конфесій у першу чергу своє слово має сказати громадськість, в тому числі віруючі та церковні громади, чиї права безпосередньо було порушено. Бо якщо ми прагнемо побудувати громадянське суспільство, в якому влада відповідає за свої рішення перед громадою, тоді саме громада (виборці та платники податків) мають право та громадянський обов’язок спитати у найманих ними державних службовців про будь-які владні рішення – особливо про ті, що були вчинені всупереч закону чи інтересам усього суспільства.

    Погоджуюсь з Вами, що правозахисники не мусять мовчати – та вони зрештою і не мовчать. Проте їх роль у тому, щоб дати певний сигнал у суспільство. Однак після цього вже сама громада зі свого боку має відреагувати на ці сигнали та висловити свій публічний протест на ті чи інші порушення, зловживання. При цьому правозахисники покликані сприяти тому, щоб вчасно і доступним чином інформувати суспільство, а також надавати практичну допомогу задля підвищення ефективності та практичного результату громадських ініціатив.
    В нашій правозахисній діяльності одним із головних завдань ми ставимо собі інформування суспільства про тенденції та загрози у сфері релігійної свободи. З цією метою ми створили сайт ІРС з експертними коментарями та добіркою законодавства зі сфери релігії – www.irs.in.ua
  • Запитання від Православний

  • А як Ви оцінюєте документ, що стосується прав людини, підготований Московською патріархією?
    Дякую за запитання. З цієї нагоди знову переглянув український переклад Основ вчення РПЦ "Про гідність, свободу і права людини", який минулого року отримав на презентації в Києво-Печерській Лаврі.

    На мою думку, головні ідеї та зміст цього документу є близькими для багатьох християн різних конфесій. Відомо, що Християни сприймають своє місце у суспільстві та державі у першу чергу з огляду на Біблійні заповіді та Євангелію Ісуса Христа.
  • Запитання від Іван

  • Шановний п. Васін, чи не є, на вашу думку, відмова держави реєструвати УПГКЦ ущемленням свободи віросповідання в Україні? Якщо ні то чому?
    Важко оцінити рішення органів влади по цьому питанню без попереднього ознайомлення з відповідними офіційними документами. Може бути неналежне оформлення документів, а може мають місце і невідповідності статутних документів та діяльності УПГКЦ чинному законодавству. Як би це не було, але будь-яка релігійна група має будувати свою діяльність, поважаючи права і свободи інших людей та релігійних організацій, адже релігійна свобода – це не тільки право, але й обов’язок – насамперед у відносинах з іншими людьми. У цьому контексті нещодавні факти силового захоплення культових споруд УГКЦ у Тернопільській області представниками УПГКЦ, про які повідомляли ЗМІ, видаються тривожними.

    З огляду на це, цілком можливо, що органи влади беруть до уваги положення статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», де зазначено, що “здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян”. Наскільки відомо, наразі справа про відмову в реєстрації статутних документів УПГКЦ знаходиться на розгляді суду апеляційної інстанції. Тому варто сподіватись на справедливий і законний судовий розгляд, результати якого могли би дати більш конкретну відповідь на поставлене Вами питання.
  • Запитання від Юзьо

  • Максиме, як Ви думаєте, чим керуються в УПЦ МП, коли вимагають від влади заборонити доступ священикам з інших конфесій на столичні кладовища? І чому мовчать правозахисники, коли так відверто МП і влада порушують конституційні норми про недопущення утисків на релігійному ґрунті?
    На аналогічне Ваше питання (четверте у переліку) щодо ролі правозахисників я відповів раніше. Зауважу, що зазвичай влада швидше реагує не на заклики експертів/правозахисників, а на публічну реакцію громадськості стосовно того чи іншого рішення, яке суперечить законодавству та принципу рівності конфесій перед законом. Зокрема така реакція може бути як у вигляді письмових скарг та публічних акцій, так і у відповідних висновках під час чергових виборів до органів влади. Це є механізми впливу на владу у демократичному суспільстві, яке ми прагнемо побудувати.

    Мені не відомо чим керуються представники названої Вами конфесії, проте суспільство має більше турбувати те, чим при цьому керуються державні службовці, які зі свого боку мають діяти в інтересах усієї громади та на підставі чинного законодавства. Тому у випадках порушень Закону та зловживань владою логічною була б і реакція органів прокуратури, які здійснюють прокурорський нагляд за додержанням законів в Україні, насамперед в роботі органів влади та органів місцевого самоврядування.
  • Запитання від Олександр

  • Пане Максиме, Ви є членом кількох громадських рад при міністерствах. Попередній уряд сам ініціював їх створення. А як нинішні міністри до них ставляться, чи вони можуть впливати на урядову політику?
    Протягом останніх двох років і до цього часу у форматі спеціалізованих громадських рад (чи інших дорадчих органів) Церкви та релігійні організації доволі активно співпрацюють з Міністерством освіти та науки, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством оборони, Національною експертною комісію з питань захисту суспільної моралі. У цьому році була започаткована співпраця Всеукраїнської Ради Церков також із Міністерством закордонних справ та ініційована співпраця з Міністерством культури і туризму.

    Ваше питання є дуже влучним, адже ефективність кожної громадської ради при органах виконавчої влади можна оцінити по конкретних результатах, тобто по мірі впливу громадськості на політику держави. З одного боку важливим є особисте ставлення того чи іншого міністра до пропозицій громадськості та готовність удосконалюватись, враховуючі зауваження інститутів громадянського суспільства, до яких належать і Церкви. З іншого – рівень активності у роботі та здатність до формування конструктивних пропозицій з боку самих Церков часто визначає чи буде співпраця з тим чи іншим міністерством ефективною. При цьому, на мою думку, наявність останнього названого фактору може мати свої позитивні плоди навіть за відсутності першого.
  • Запитання від Русскоговорящий

  • Здравствуйте, господин Максим! Я очень ценю,как и многие другие, ту работу которую Вы и Александр Васильевич делаете для религиозной свободы в Украине. Скажите пожалуйста: насколько сегодня велика степень инертности верующих различных конфессий и деноминаций в вопросе защиты своих прав на такую свободу, а также насколько сегодня "монолитна" религиозная среда не титульных вероисповеданий в Украине как "коллективный разум" в защиту "плюрализма веры".
    Благодарю за вопрос. Полагаю, что на данный момент, к сожалению, в некоторых аспектах действительно присутствует инертность религиозных организаций и самих верующих в вопросах обеспечения и утверждения религиозной свободы в Украине. Конечно же Церквями проводится определенная работа в этой сфере, но она требует усиления, систематизации, лучшего использования медиа-ресурсов.

    Возможно некоторая пассивность связана с тем, что по сравнению с соседними постсоветскими странами в Украине сохраняется довольно высокий уровень обеспечения права верующих на свободу вероисповедания. При этом важным, но не для всех очевидным, является тот факт, что в любом обществе для утверждения ценности прав и свобод человека нужно постоянно прилагать усилия – и право на свободу вероисповедания не является исключением. Особенно в Украине, которая, будучи молодым государством, пока ещё не имеет устоявшихся демократических традиций.

    P.S. Ваш вопрос о состоянии религиозной среды рекомендую переадресовать религиоведам, которые являются специалистами в данной сфере.
  • Запитання від Андрій Смирнов

  • Підбиваючи підсумки діяльності Держкомнацрелігій, як Ви вважаєте, хто був найбільш ефективним керівником: Саган, Решетніков чи Богуцький?
    Якщо коротко відповісти на це питання, то, на мою думку, О.Н.Саган почав якісно нові зміни в структурі та підвищенні ефективності роботи Держкомнацрелігій, оскільки він як науковець добре розуміється на проблематиці у сфері релігій. Ці зміни продовжив та вдосконалював роботу Комітету і Ю.Є.Решетніков, який теж до призначення на цю посаду багато років присвятив питанням забезпечення релігійної свободи в Україні. У свою чергу Ю.П.Богуцький має багатий досвід роботи в урядових органах, проте не так багато часу працює головою Комітету, а тому ймовірно не всі задуми встиг реалізувати.

    Однак слід зауважити, що сфера міжконфесійних відносин та державно-церковного діалогу залишається важливою, виходячи з інтересу держави щодо утвердження миру і злагоди у суспільстві. Тому релігійне та експертне середовище не полишають надії на перегляд рішення Глави держави та відновлення роботи єдиного державного органу у сфері релігій, яким на даний момент є Держкомнацрелігій та існування якого передбачено чинним Законом про свободу совісті.