Посилання від партнерів
Блоги
Блог Ігоря Перфецького
"Занадто багато храмів". Грекофілам на замітку.
За Томос ми грекам дуже вдячні і щиро радіємо радістю великою. Але по-перше, Христос у наших храмах був і без Томосу, і Таїнства були завжди благодатними. Тому Томос - це знак єдності Святої Соборної Апостольської Церкви, протидія брехні Москви, але не франшиза і не ліцензія на звершення Таїнств. Варфоломій - не православний папа Римський. Тому при можливих протиріччях із греками труба з благодаттю не перекриється.
12 січня 2019, 12:38 |
Блог Володимира Мельника
Отець Сергій Овсянников: Справжній пастир і друг Христов
Рік пройшов з тих пір як у Різдвяну ніч зустрівся з Христом прот. Сергій Овсянников, настоятель Свято-Миколаївської парафії Амстердаму - на рідкість щира людина і справжній пастир, який любив Христа і нікому не дозволяв затьмарювати Його.
7 січня 2019, 14:13 |
Блог Володимира Мельника
Коли швондери беруться за місіонерство
Часто буває, що люди, зовсім не вникаючи в суть питання, намагаються загнати всіх інших «залізною рукою в щастя». Зазвичай, це лише породжує відторгнення і агресію.
6 січня 2019, 15:24 |
Блог о. Петра Балога
ДУРЕНЬ ПОГАНИЙ У ВАТИКАНСЬКОМУ КОДЕКСІ
Спеціалісти твердять, що Ватиканський Кодекс був написаний двома писарями: один писав більшу частину Старого Завіту, другий – решту Старого Завіту і весь Новий Завіт. Крім того, з плином часу, над Кодексом працювали коректори. Також двоє: перший десь у V-VI столітті, другий – близько X-XI століття. Той другий займався не стільки корекцією тексту, скільки відновлював вицвілі з часом літери.
3 січня 2019, 17:39 |
Блог Оксани Горкуші
Самовизначення: Христос народився!
Про Різдво Христа як подію втілення сенсу міркували з отцем Богданом Огульчанським у студії ТБ-7 продакшн 27 грудня 2018
31 грудня 2018, 11:29 |
Блог о. Богдана Огульчанського
2018: НАСЛІДКИ РОКУ У РЕЛІГІЙНО-ПОЛІТИЧНОМУ ВИМІРІ
Що найважливіше відбувалося в Україні і навколо неї у 2018 році? - Відповідь не буде оригінальною: продовження напруженої боротьби за майбутнє країни на багатомірній шаховій дошці. Якщо мене запитають, що найважливіше відбувалося в Україні і навколо неї у 2018 році, то відповідь не буде оригінальною: продовження напруженої боротьби за майбутнє країни на багатомірній шаховій дошці, в якій фігури кількох ґатунків: ідеологічного, дипломатичного, економічного, звісно військового і , особливо зараз виразно - релігійного виміру. Якщо розглянути український простір сам по собі - маємо реалізовані на "задовільно з мінусиком" деякі державні програми, а деякі нереалізовані через неефективні методи управління та відповідні якості чиновників і політиків (і лише такими вони можуть бути у бідній країні, де маємо до того ж спровоковані ззовні агресію та зневіру). Якщо ж подивитися ззовні на напружену партію, у якій Україна є суб'єктом - побачимо такі собі гібридні шахи. При тому, що це не інтелектуальна гра, а змагання за право жити - з противником, який грає без правил, в будь-який момент перетворює шахи на "Чапаєва" і має мету: змести з дошки геть усі фігури опонента і його самого. Тому ключова подія на церковному полі - початок життя Православної Церкви в Україні - зараз більше подія релігійно-політична. Хоча, звичайно, тим, хто вважає, що найперше для релігійної спільноти - необхідність шукати для церковної спільноти життя у Христі і християнського культурного і морального змісту (так вважаю і я) та, в перспективі, проростання засіяних у наш час християнських цінностей та ідеалів - може здатися, що релігійно-політичне забарвлення цих подій значно переважає інші виміри. Але є очевидним: не ми обирали такий формат релігійної палітри. Не українські церковні лідери, і не Константинополь обрали мову ультиматумів і релігійної війни. В цьому плані релігійні фігури тої сторони - які претендують на світову першість у православ'ї! - виявилися легкими фігурками в шаховій армії Гібридовождя ;(. Фігурками, які слухняно і охоче слідують помахам його натренованих пальців наперсточника. Неприємною несподіванкою для багатьох виявилося те, що серед нашої, найправильнішої, найканонічнішої української церкви (спікери якої зараз так щиро б'ють себе в українські груди!) виявилося багато тих, які злагоджено дріботять за цими помахами пальців і обирають амплуа навіть не легких фігурок, а пішачків... При тому - найпростодушніші обирають амплуа пішакової масовки з наївною вірою, що так відстоюють Істину... (( . Поправді, єдине насправді видатне досягнення кількавікової потьомкінсько-сталінсько-сусловсько-путінської цивілізації - це здатність маніпулювати свідомістю. Тут їм немає рівних! (Ну, хіба що велика цивілізація чучхе ; ) ). Два кита цього вибору - це наріжні камені третьоримського віросповідання: 1) віра у ВИКЛЮЧНУ істинність свого сповідання православ'я, усе інше православ'я або другого ґатунку, або "розкольницьке", що робить "розкольників" у їхніх очах гидкіше, аморальніше за яких-небудь мормонів, ієговістів чи комуністів (своїх, рідних); "розкольники" для такого світогляду -гірше Іуди; і 2) СТРАХ. "Шаг вправо, шаг влево - приравнивается к (побегу) вечной гибели души". Одна із основних проявів цього страху - страх "выпасть из строя". Недайбоже мати власну незалежну думку! Ми в послушанії у старців і начальствующих "аскетів-молитвеників". Уже навіть у пострадянському православ'ї не одне покоління навчене: віддай відповідальність за себе, за свої рішення духовному авторитету! І тоді стає просто і зрозуміло, як ходити строєм. В мене серце обливалось, коли бачив, як милі, наївні люди навіть після 14-го року їздили в паломництва в Росію (деякі - на два тижні! віддавали купу грошей) і приїжджали звідти з олов'яними очима і русміровськими "речьовками". Тому й вигляд, вираз очей русміровських православних (в Росії, Україні та ще деінде) - це страх, придавленість, несвобода. А у православних (і не тільки!) християн, які обходяться без цих двох "китів" - в очах свобода, відкритість і приязнь. А з цим - шлях до християнської любові. Зрештою, додам ще два посилання на розумних українського і російського опозиційного авторів, політичну оцінку ситуації яких я поважаю. Євген Головаха: https://apostrophe.ua/ua/article/politics/elections/2018-12-29/nastroeniya-ukrainskogo-obschestva-plohie---izvestnyiy-sotsiolog/22990 Ілля Мільштейн: https://graniru.org/opinion/milshtein/m.274524.html Тим не менше - ми цей рік прожили! Віримо, що у прийдешньому буде краще ) . Отож, маємо установку: постійні, ретельні зусилля з готовністю терпіти - дають плід у свій час.Хочеться сподіватися, що політичні турбулентності (вибори одні й інші) не зможуть радикально змінити тренди руху креативної частини української спільности. З Божою поміччю ).
31 грудня 2018, 10:12 |
Блог о. Петра Балога
НЕВЛАСТИВЕ РОЗУМІННЯ ПРО ВТІЛЕНОГО ХРИСТА У ПЕРШИХ ВІКАХ ХРИСТИЯНСТВА
Проголошення Доброї Новини про Ісуса Христа не відбувалося в культурному вакуумі, але поширювалося серед конкретного культурно-релігійного середовища даного часу. Чи це були юдео-християни, чи язичники, які навернулися на християнство, в усіх залишалися в тій чи іншій мірі свої релігійні ментальність, переконання, а також помилки. Варто також пам’ятати про філософський контекст тих часів, в основному еллінський. Тому часто Євангеліє входило в таке а не інше суспільство, не витісняючи повністю дотеперішні поняття чи системи, але адаптуючись до них, або перемішуючись з ними.
29 грудня 2018, 17:19 |
Блог о. Петра Балога
ПРЕДВІЧНІСТЬ ХРИСТА І ЙОГО ВТІЛЕННЯ: КАРЛ БАРТ ТА ОСКАР КУЛЬМАН
Аналізуючи відношення між Сином Божим перед Втіленням та Сином Божим після Втілення, богослови найчастіше саме так і формулюють свої дослідження: щось «було перед», щось «стало після». З точки зору біблійної мови тут все добре, однак з точки зору правди про предвічність та незмінність Бога, така мова є неточною, бо предвічність виключає звичайні наші терміни, такі як «було», «стало», «перед», «після». Як тоді пояснити, що предвічне Слово «раніше не було» людиною, а «потім стало» нею?
28 грудня 2018, 00:05 |
Блог о. Петра Балога
ТОМА АКВІНСЬКИЙ ПРО ВТІЛЕННЯ ХРИСТА
Розглядаючи спосіб Втілення, Тома тримається традиції у цьому питанні і стоїть по стороні рішень Вселенських Соборів, відкидаючи погляди єретиків, тобто йде за думкою і вченням Церкви. Додає при цьому аристотелівську метафізичну інтерпретацію поняття «особа», згідно з якою suppositum, тобто «під-става», є синонімом hypostasis, і краще підходить для визначення особи, ніж substantia. Suppositum – це акт існування, який в особі Христа є основою єдності, і є нею відвічне Слово.
26 грудня 2018, 23:49 |
Блог о. Петра Балога
БОГОСЛОВСЬКА ПРОБЛЕМАТИКА ВТІЛЕННЯ
Втілення є таємницею, причому не лише з точки зору теології (поєднання в одній Особі двох природ), але й з точки зору психології людей: як Бог може стати одним з персонажів людської історії? Труднощі зі сприйняттям факту, що Бог справді став людиною, призводили (і призводять) до різних спроб пояснень Втілення, а деколи – до фактичного заперечення Боговтілення.
25 грудня 2018, 12:48 |