Мій Томас Мертон

1 вересня 2017, 09:35 | Блоги | Блог Христини Содомори | 0 |   | Код для блогу |  | 

Цього року, коли Свічадо видало перший переклад українською “Семиярусної гори” Томаса Мертона, що безумовно можна назвати найбільшою подією на ринку релігійної літератури в Україні, я почала відмотувати назад плівку власної пам’яті, щоб знайти той перший кадр, в якому з’явилося ім’я Томаса Мертона. Я нечасто можу сама себе здивувати - і оце був власне той рідкісний випадок. Довелося відмотати плівку аж на 10 років назад.

 

Невеличке австрійське містечку Тульн-на-Дунаї, прекрасний травневий день, повертаюся із обідньої прогулянки чарівною квітучою набережною Дунаю до нашого пансіонату. (Це був тиждень так званого екуменічного семінару учасників WSCF). І бачу - сидить хлопець - британець, англіканин, і читає книжку. Коли запитую, що він читає, він відповідає, що Томаса Мертона. Я розумію, що нічого не читала цього автора, але схвально киваю головою, так наче почула про Шекспіра чи Діккенса. Тобто ім’я мені було знайоме, хоч і невідомо звідки. На жаль, я не можу пригадати, що саме він читав, але моя візуальна пам'ять чомусь видає мені кадри обкладинки у світложовтих кольорах, у яких були старі видання “Семиярусної гори”. Але менше з тим.

 

Здавалось би, що випадок як випадок. Проте він чомусь мені надто чітко врізався в пам’ять, закарбувався настільки сильно, що я й зараз можу згадати, у що був одягнений той хлопець, якою була погода і на якій лавці він сидів. І чітко чую ім’я Томаса Мертона з його вуст.

 

І лише нещодавно я зрозуміла, що цей випадок не був випадковим. (Як і в принципі всі випадки у нашому житті, але щоразу це досвідчуєш наново, дивуючись і захоплюючись.) Зрозуміла, що згодом буду сама це ім’я часто виговорювати до інших. Чітко.

 

 

Коли я вже знала, що у Свічадо готується до друку автобіографічний роман Мертона, то натрапила вже не просто на згадку його імені, а власне на посилання на цей роман. Отець Лазар у своїй невеликій книжечці про пустельне життя “Незвичайна історія сучасного пустельника” зізнається, яким переворотом свідомості і поштовхом до вибору монашого життя була “Семиярусна гора”, на яку він випадково натрапив у шпитальній бібліотеці.

 

Ось що пише отець Лазар:

 

Історія, яку я прочитав в автобіографії Мертона, дуже нагадувала мені моє життя. Мертон був філософом, який політично схилявся до лівиці. Він також втратив матір. Як виявилося, він дивився ті самі фільми та читав ті самі книжки, які впливали і на мої погляди. Його життя було ніби віддзеркаленням мого життя. Часом мені видавалося, що я читаю автобіографію. Нас відрізняло хіба те, що він жив у Сполучених Штатах Америки, а я – в Австралії…

 

Коли я читав його автобіографію, то часто помічав багато подібностей. Мертон був філософом, упродовж багатьох років – атеїстом. Це був інтелігентний чоловік, який вмів критично дивитися на своє життя. Щойно в монастирській келії він віднайшов душевну рівновагу. Мертон працював в університеті, де мав приятеля, який допоміг йому навернутися і віднайти шлях до Бога.

 

Я помітив у цій книжці один дуже цікавий факт. Мертон змінив університет на монастир. І щойно там віднайшов душевний мир, якого так довго шукав. Тож я подумав, що спробую піти його слідами. Чому б не змінити праці в університеті на монастирське життя”.



 

Згодом, вже прочитавши український переклад роману, я почала знову несподівано натрапляти на згадки про нього в інших книжках. Несподівано тому, що це не була релігійна література. Зокрема у серії уроків Регіни Бретт “Бог ніколи не моргає” є кілька цитувань і згадок про Мертона.

 

Хтось колись сказав, що Господь приходить до нас у вигляді нашого життя. У хаосі цього життя, у всіх тих проблемах і недоліках, яких нам хотілося б позбутись, які ми молимо забрати в нас. У свій щоденник я вклеїла цитату Томаса Мертона, яка нагадує мені, що для Бога я бездоганна навіть з усіма моїми недоліками. Мертон був ченцем-трапістом, поетом і громадським активістом. Він помер у 1968 році. Більшу частину життя він провів в усамітненні й молитвах у Гефсиманському абатстві в Кентуккі. Він вірив, що кожен з нас має особливу долю і виняткову мету, яка належить лише вам. Бог створив усе так, щоб вона ніколи в жодної людини не повторювалась”.

 

Регіна зізнається, що у ”дні, коли я грузну у своїй внутрішній трясовині… завжди допомагає одна молитва Томаса Мертона. У ній він від самого початку зізнається Богові, що загубився, не бачить шляху перед собою і не знає, куди йде. Мені це теж знайоме”.



 

І ловлю себе на тому, що на певному етапі синхронність з Мертоном вже перестає дивувати…

 

Хоча все таки дещо ще мене здивувало, мабуть найбільше. Завершуючи “Шлях митця” Джулії Кемерон в епілозі я доходжу до абзацу, де авторка пише про “Семиярусну гору”. Я ледь книжку з рук не випустила. Настільки неочікувано це було. І хоча авторці йдеться радше про обкладинку, я розумію, що “Семиярусна гора” і загалом ім’я Томаса Мертона звучать легко і природно, наче цей роман вона як американка і її читачі знають ще зі шкільної програми. Дозволю собі зацитувати великий фрагмент, який вкотре засвідчує ширину і глибину інтерпретацій, вплетення власного досвіду (досвіду митця) у мертонівський контекст (контекст сходження на гору), творячи тим вже свою - АВТОбіографію… І рефлексії Джулії Кемерон - це не лише роздуми митця. Я певна, що вони відгукнуться кожному з не меншою силою, аніж власне “Семиярусна гора”. Раджу їх сприймати як невеличкий коментар до автобіографії Мертона.

 

Я прочитала цю книжку багато років тому, ще у дванадцятирічному віці, бо, як на свій вік, розвивалася дуже швидко. Тепер мені пригадується гора [гора із обкладинки - авт.], обрисами схожа на Гімалаї, до самої верхівки якої в’ється спіралеподібна стежка. Саме такою стежиною я уявляю собі Шлях митця. Тому, хто піднімається на гору, відкриваються ті самі краєвиди, знову і знову, лише з різної висоти. “Я тут вже був (була)”, - думаємо ми, переживаючи періоди посухи. Так, у певному сенсі ми вже тут були. Дорога ніколи не буває прямою. Ріст - процес, який відбувається по спіралі, повторюючи цикли і дозволяючи переоцінити побачене та перегрупуватися. Ми, митці, на своєму шляху часто наштовхуємося на непрохідну місцевість і бурі. Туман може не давати нам розгледіти відстань, яку ми вже пройшли у напрямку до своєї цілі. Хоча перед нашими очима інколи відкриватимуться дивовижні краєвиди, все-таки краще ступати крок за кроком, зосереджуючись на стежці під ногами так само, як і на висоті попереду”.

 

І я щораз більше радію, що нарешті український читач має змогу прочитати Томаса Мертона. Не лише християнський читач. Хоча передовсім все таки християнський читач. Бо це книжка, яку умовно можна внести до канону книг, які повинен прочитати християнин. Канону, де крім Мертона присутній Клайв Стейплз Люїс, о.Олександр Мень, Томаш Галік… (і це тільки перші три імені, які мені спонтанно спали на гадку).

 

Бо не може християнин годуватися лише історіями для душі, казками для серця і тому подібного. Для росту і духовного поступу треба піднімати і рівень того, що читаємо. Книги - це духовна їжа, все таки… Тому я б внесла “Семиярусну гору” в меню християнина як основну страву. А не просто як солодкий десерт на завершення трапези, без якого в принципі можна обійтися, щоб бува не набрати зайвих калорій.

 

 

P.S. Я лише описала найяскравіші згадки про Томаса Мертона і його “Семиярусну гору”, які трапилися зі мною протягом останнього року-двох. Очевидно, літературний контекст цього роману вимагає великих досліджень.

 

Декілька цікавих спонтанних фактів:

  • Томас Мертон жив у ХХ столітті, багато подорожував, аж доки у 27 років не опинився у монастирі трапістів у США. Монах і водночас літератор і письменник, Мертон не міг не писати - більш ніж 60 книжок у його доробку.

  • В Україні переклали лише дві, і то пройшли вони якось тихо і непомітно, а зараз вже й не знайдеш тих видань.

  • “Семиярусна гора” - бестселер, про що свідчать цифри: за перші місяці продалося 100 тисяч примірників, а за рік – 600 тисяч. За майже 70 років вийшло понад мільйон книжок 20-ма мовами.

  •  “Семиярусна гора” - одна зі ста ста християнських книжок, що змінили ХХ століття. ЇЇ часто називають “сповіддю сучасного Августина”.

  • Спершу читачі не знали, як виглядає Томас Мертон, бо настоятелі (він належав до Ордену трапістів) заборонили друкувати його світлини.

  • Під час свого візиту до США у 2015 році Папа Франциск, виступаючи 24 вересня у Конгресі США, назвав Томаса Мертона в числі чотирьох людей, які втілюють найкраще з культури та історії Америки. Його ім’я прозвучало поруч з такими людьми як Абрагам Лінкольн, Мартін Лютер Кінг та Дороті Дей.

  • “Семиярусна гора” була улюбленою книжкою Папи Івана ХХІІІ, який ініціював ІІ Ватиканський Собор.

  • “Семиярусна гора” була улюбеною книжкою письменника Ґрема Ґріна, автор всесвітньо відомого роману «Сила і слава».

  • “Семиярусна гора” була книжкою, яка в юності вплинула на владику Бориса Ґудзяка

 

Фото Христини Содомори

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти