Про вибори, нову владу і зміни в суспільстві

26 лютого 2010, 13:52 | Блоги | Блог Юрія Вавринюка | 2 |   | Код для блогу |  | 

Ну от і маємо нового президента. Пристрасті потроху влягаються, але тривожне очікування чогось (гіршого чи кращого) залишається. Мої закордонні друзі не раз дивувалися тому, наскільки багато уваги ми приділяємо зміні влади, чи то новому парламенту, чи президенту. Для політично стабільних держав це справді не зрозуміло, адже там зміна лідера не настільки впливає на життя пересічного громадянина, як у нас.

Наше українське суспільство у нинішніх і в попередніх виборах як президента, так і парламенту показало одну важливу і тривожну тенденцію: різкий поділ на дві майже рівні частини, які прямо протилежні за своїми політичними симпатіями. Це вносить суттєву напругу. І ще одне: як у більшості передвиборчих промовах кандидатів, так і в коментарях політичних оглядачів і простих людей червоною ниткою проходила думка про унікальну здатність того чи іншого кандидата ощасливити країну своєю державотворчою діяльністю і повну нездатність суперника зробити це. Це призводить до того, що прості люди починають вірити і покладати надії на «доброго царя», який одним помахом чарівної палички змінить ситуацію на краще. І це особливість не лише сучасної України. Так було завжди, коли суспільство стикалося з якимись проблемами і шукало лідера, який би вивів державу чи народ зі скрутного становища.

В принципі, часто так воно і є, багато чого залежить від того чи іншого лідера. Історія знає чимало імен, які без перебільшення змінили хід історії, чи то в кращий, чи в гірший бік. Але я, як людина віруюча, спостерігаючи за пристрастями навколо виборів і за тим, як люди надіються на ту чи іншу політичну партію, на того чи іншого кандидата як єдину силу, що здатна виправити складне політичне та економічне становище, зауважив одну тривожну особливість.

Згідно опитувань, що нині дуже популярні, серед інституцій, яким найбільше довіряють люди в Україні, на одному з перших місць стоїть Церква, яка залишає позаду політичні партії та органи виконавчої влади. Але дивно: в такій важливій справі, як вибір майбутньої влади, про Церкву практично не чути. Я не маю на увазі участі самої Церкви чи священнослужителів у політичній діяльності чи у виборчому процесі. Мене дивує, що, найбільше довіряючи Церкві, люди зовсім не беруть її до уваги, вибираючи нового президента чи місцевого мера. Що я маю на увазі?

Згідно Біблії, Церква (не конфесія чи об’єднання громад, а зібрання усіх віруючих в Ісуса людей), будучи, в принципі, «не від світу цього», тим не менше, має великий вплив на суспільство. Не буду вдавалися в богословські міркування та аргументи, про це багато сказано, зазначу лише, що саме від Церкви, як представника Небесного Царства на землі залежить моральний, економічний та духовний стан суспільства, в якому живуть члени Церкви. У Старому Заповіті Бог чітко і конкретно про це казав так: «Коли ти слухатимешся голосу Господа, Бога свого, то… благословенний ти в місті, і благословенний ти на полі! Благословенний плід утроби твоєї, і плід твоєї землі, і плід худоби твоєї, порід биків твоїх і котіння отари твоєї! Благословенний твій кіш та діжа твоя! Благословенний ти у вході своїм, і благословенний ти в виході своїм!» (5 М. 28:2-14). І навпаки: «Коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його, що Я сьогодні наказую тобі, то прийдуть на тебе всі оці прокляття, і досягнуть тебе…»  (5 М. 28:15-64). У Новому Заповіті народ ізраїльський є прообразом Церкви, таким чином, усі ці слова стосуються і новозавітніх віруючих. Пояснюючи таємниці Царства Божого, Ісус каже: «Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже ні на що, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:13-16). Христос порівнює віруючих людей із сіллю, основні властивості якої: придавати смак та запобігати псуванню, порівнює зі світлом, при дії якого легко правильно орієнтуватися.

Історія як народу ізраїльського, так і Церкви яскраво підтверджує цю духовну закономірність: коли віруючі живуть згідно Слова Божого, благословенні і вони особисто, і суспільство, членами якого вони є, благословенні керівники населених пунктів та країни. Якщо народ Божий відходив від Господніх заповідей, він, а разом з ним і оточуючі, терпіли різні економічні, політичні та національні негаразди.

Не винятком є і нинішній час. Як людина, як громадянин, я вірю, що життя в країні залежить і від того, хто в даний час є при владі. Але з другого боку, як віруючий, усвідомлюю, що від духовного стану сучасної Церкви (в тому числі національної), і мене, як частинки цієї спільноти, залежить, якою буде ця влада, економічний та політичний стан країни. Стан суспільства (моральний, політичний, економічний) — це барометр духовного стану Церкви. Тому першим кроком до національного благополуччя, вважаю, є ревізія наших власних взаємостосунків з Богом, це перевірка того, як і наскільки Церква в сучасних умовах впливає на духовний стан суспільства. Не відкидаючи ролі політиків та державотворців, ми, віруючі, повинні розуміти, що зцілення держави чи нації розпочинається з нашого духовного стану. І якщо наше становище перед Творцем буде таким, яким Він його хоче бачити, Бог, у «руці Якого серце царя», дасть нам і мудру та добру владу, дасть процвітання і оптимістичне майбутнє.

Народна мудрість каже, що кожен народ має того керівника, якого він достойний. Тому, якщо після виборів не виправдаються наші сподівання (обрали не того, чи той, кого обрали, виявився не таким), не винуймо у цьому політиків — Бог дав нам тих, кого ми варті.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
2коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Стрингер | 7 березня 2010, 00:31
    Коментувати коментар

    На выборах при либеральной демократии кучка денежных мешков назначает своего менеджера. Правда, между ними есть внутривидовая борьба, также влияют и внешние центры, особенно в таком слабом государстве, как наше. Потому есть определенная непредсказуемость. И басни для народа, что якобы он выбирает, и сам виноват - ерунда.

  • Ira | 26 лютого 2010, 14:32
    Коментувати коментар

    "Бог дав нам тих, кого ми варті" На жаль, це абсолютно справедливе твердження.

Відповідь на коментар
Коментар
Ім'я
Введіть код