Рука допомоги - право чи обов*язок?

5 серпня 2014, 21:54 | Блоги | Блог священика Василя Ткачука | 1 |   | Код для блогу |  | 

Святий Пахомій Великий, чернець Ілля Муромець, Преподобний Тит Печерський, святитель Феодосій, ієромонах Андрій Трух, що здавалось би спільного в цих кількох особах та зрештою, ще в тисяч інших святих, блаженних, преподобних відомих всьому християнському світові та тисяч інших, абсолютно невідомих світові осіб, що єднає їх всіх окрім Христа? Відповідь проста і в той же час трагічна для багатьох із них – військова служба. Не просто виконання військового обов’язку як воно було раніше з більшістю чоловіків нашої країни, а саме військова служба у воєнний час. А для декого, війна навіть була професією.

Мушу чесно визнати, раніше не розумів причини яка від самих початків християнства, спонукала окремих, часто мужніх та сильних вояків, в одну мить змінювати своє життя та ставати пустинниками, ченцями затворниками та священиками. А саме такі історії доводилося читати про окремих відомих та знаних в християнському світі як з числа монашої братії, так і світського духовенства. Так відбувалося у всі часи. І починаючи від сотника Лонгіна продовжувалося у всій Римській та Візантійській імперії до їх занепаду. Рівно ж, було так і на наших землях від часів Київської Русі. Певна річ, найбільше свідчень маємо з тих пір, коли все це можна було задокументувати письмово, чимала кількість братії, особливо отців Василіян, поповнювалася за рахунок ветеранів Українського Січового Стрілецтва.

Та вже зовсім інша справа стала з ветеранами Другої Світової та ветеранами Афгану. Ці, здебільшого молоді та вже фізично і духовно скалічені воїни, повертались додому де Бог був ще більшим ворогом, а ніж той хто тримав їх на мушці автомата. І таким чином, ці переповнені болем молоді люди, приглушували його алкоголем, наркотою, ставали членами банд, поповнювали рекетирські угроповування. Тобто вони, в силу довколишніх обставин, ламали свої долі до кінця.

Для чого я все це пишу. Сьогодні Україна переживає далеко не найкращі свої часи. Уже повертаються до своїх домівок поранені, покалічені молоді хлопці. Тисячі інших ще знаходяться на лінію фронту. Святий обов’язок як нашої Церкви, так і інших Церков бути готовими до цього. Було би дуже добре, щоби окремі монастирі, які мають можливості для цього і розташовані в тихих, чудових місцях таких як Унів, Крехів, тощо, подбали би про створення у своїх стінах реабілітаційних центрів для цих молодих ветеранів. Бо інакше вони все одно будуть в якихось світських установах. Чимало нечесних людей які сьогодні організовують фальшиві добродійні фонди, завтра будуть створювати як державні, так і фальшиві реабілітаційні центри, де не дуже порядні психологи будуть намагатися за величезні гроші повертати наших нинішніх солдат до повноцінного життя. На жаль, а може на щастя, без Бога їм відновитися не вдасться. Тому відповідальність за них, за їхнє майбутнє, сьогодні лежить на всіх нас, незчисленній диванній сотні.

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
1коментарів

Коментарі

додати коментар 

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти