Повстання митарів?

11 лютого 2014, 17:08 | Блоги | Блог священика Василя Ткачука | 0 |   | Код для блогу |  | 
  

«Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий – митар» (Лк. 18, 10). Фарисей і митар, двоє людей, невідомих, навіть неіснуючих, але з хвилини, в яку Господь Ісус вперше виголосив цю притчу, вона, як зрештою, і все чого навчав і про що говорив Ісус, ось уже дві тисячі літ змушує кожного мислячого християнина, застановитися над власним існуванням.

Історія ця вигадана, але, зрештою, щось схоже, цілком могло трапитись. Сотні, а у великі свята й тисячі юдеїв сходилися до Єрусалимської святині, на молитву та приносячи щедрі жертви. Серед того побожного люду, було чимало, в дійсності, праведних фарисеїв, таких, що з відчуттям усвідомленої гідності могли підписатися під словами апостола Павла: «Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв» (Дія. 23, 6). І видається, що цим людям, цілком справедливо було чим пишатися. Вони вірно й у всьому притримувалися приписів Мойсеєвого закону. Ба навіть, намагалися його перевершити, ось як цей фарисей з притчі: «пощу двічі на тиждень». Закон говорив про одноденний піст в день очищення, а він, прагнучи більше сподобатися Богові, жертвував ще один день посту. З усіх прибутків давав на храм десятину, робив милостиню, ревно та регулярно молився, тобто чинив все від себе можливе, щоб не бути оскарженим перед Богом.

Чому ж тоді, Ісус його осудив? Зло народилося в хвилину, коли фарисей замість того, щоб і дальше з надією і покорою дивитися в долоні Господні, сам відчув себе на троні. Зі своєю показовою праведністю почувався вище інших і той широкий загал люду, що оточував його «п’єдестал», фарисей міряв відносно висоти власної гордині: «Дякую Тобі, Боже, що я не такий як інші…». Якщо не тільки Господь, а й диявол слухав молитву цього чоловіка, то після цих слів, він залишився ним задоволений. Підносячись у власній святості, фарисей, як і кожен зарозумілий не тільки відірвався від реальності у своїй суб’єктивній оцінці, а й цілком закономірно – осуджує: «Господи, всі ці люди грішники, блудники, злодії, здирщики, пияки та розпусники лише я один залишаюся вірний Тобі.» Добре подумаймо чи не нагадують ці слова нам щось знайоме, а може навіть і дуже близьке. То ж навіть, якщо й придумав Ісус образ цього фарисея то все одно таких людей було чимало, як в часі Христової проповіді, так є вони і сьогодні.

Ба навіть більше, саме фарисейство, є однією з основних причин тієї трагічної ситуації яку маємо сьогодні в країні. В певний період свого життя, та чи інша людина виглядає цілком адекватною і на перший погляд нічим не відрізняється від своїх пересічних земляків, в усякому разі якщо ще й не розкаяний митар то виглядає, що уже намагається кинутись услід за Закхеєм. Та ось доля посміхнулася і певній особі щастить піднятися дещо вище. Нехай не надто, не на вершину суспільної драбини, а лише на один-два щаблі вище від тих, хто оточував її до цього дня. І ось навколишні, стають свідками дивних метаморфоз. Твердішає погляд, замість звичного прямого зору, очі отримують дивну властивість дивитися крізь і повз, гордий погляд вверх, зневажливий вниз,  починається зміна зовнішнього покрову: вишуканий одяг, шикарні штиблети, коштовні прикраси та розкішні аксесуари, дальше слідує придбання нових більш престижних засобів пересування, проживання і т.д., наступними кроками є охорона яка дбає про недоторканність цінного тіла. А воно – це фарисейське тіло, ощасливлюючи свої сідниці натуральною шкірою фешенебельних чиновницьких фотелів та кабінетних крісел, презирливо та з погордою глядить на всіх чергових митарів, які насмілюються тривожити його, навіть не своїми проханнями, а й самим фактом власного існування.

Важко сказати чи цей фарисей уже згадує про Бога, в певній мірі так. Щоправда, здебільшого, звичайні парафіяльні храми, пересічні священики,  уже недостойні лицезріти його присутність, можливо, якісь там туристичні тури до святих місць, до визначних соборів, до місць прощ, одноразові та багаті пожертви, особливо, якщо він думає та має можливість просуватися дальше у фарисейсько-кар’єрному рості, то при цьому бажано, щоби кожна із них була засвідчена вголос церковниками, а ще краще журналістами.

Я не стверджую, що всі ті, хто знаходиться в урядових та чиновницьких кабінетах стовідсоткові фарисеї, а ті хто перебуває на барикадах Києва – це щиро розкаяні митарі. Цілком ймовірно, що певна частина із цих других, якщо би отримала раніше шанс співвимірний з першими, то теж з не менш великою погордою гляділа б на решту і відчувала б себе з Богом на рівних. Цілком ймовірно, що частина з числа на сьогодні зарозумілих фарисеїв, в протилежних обставинах, поводила б себе ще з більшим запалом та ревністю як ті на кого вони сьогодні без огиди й дивитися не хочуть. Я зовсім про інше, про те, що у відносинах людини і Бога ми не тільки інших, часто ми й себе не можемо реально оцінити та визначити власне місце, тому всі маємо змагатися за те, щоби кожен фарисей, який часто навіть не ховає своєї зверхності за маскою любові та співчуття, щоби він – чи то священик, який і таке буває, не встигне навіть призабути день своїх свячень як вже споглядає на паству мов на сіру масу, чи то лікар, міліціонер чи прокурор, більший чи менший чиновник, бачачи з протилежної сторони свого стола іншу людину, бачив у ній не бидло, а саме людину, таку я він. Видів свого брата за якого як і за нього Христос приніс у жертву самого себе, бачив Божу дитину, що його Господь як і його самого привів до життя. І якщо йому важко робити це з любові то нехай робить зі страху та користі, бо цілком може статися так, що саме від цих зневажених та скривджених може залежати їхня участь останнього дня.

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти