Думки вголос: про папу

22 серпня 2013, 21:25 | Блоги | Блог священика Василя Ткачука | 9 |   | Код для блогу |  | 

Короля творить оточення. В цьому простому правилі, Церква не є винятком. Саме свита того чи іншого архіпастиря, нерідко створює як позитивний, так і негативний імідж як його самого, так і цілої Церкви яку він очолює і в цьому особливо переконуємось в теперішньому інформаційно-відкритому світі. 

Те, що, здається, тільки вчора, було темою для кількох людей, сьогодні стає предметом розмови тисяч осіб. І явний прокол чи недогляд того чи іншого священика, а тим більш церковного чиновника, стає не просто об'єктом, а топ темою як ЗМІ, так і численних форумів. Так, ми можемо відмахуватися від тих злих коментарів під негативними статтями як від надоїдливих мух, робити вигляд, що ми про них не знаємо, не чули, для нас, мовляв, головне думка наших парафіян яких ми леліємо і бавимо тощо. Але питання в тому, що ось ті чи інші інтернеткоментатори, вони так само є чиїмись парафіянами, якщо ще є, якщо не втрачені. Як писав один із них під відомими всім статтями: «я не можу більше вважати себе віруючим цієї Церкви, бо якщо вони дурять мене в питанні був чи не був той годинник, то як я можу довіритися їм у питанні мого спасіння».

Певно буде помилково думати, що ось той чи інший достойник не винен в тому, що сталося, а повинна виключно його свита. Ніхто ж бо інший як сам «король» і оточив себе тими чи іншими особами, які створюють йому комфортне життя і помахуючи довколо трону величезними опахалами, дають йому можливість насолоджуватись співом райських пташок, не допускаючи до шановних вух цілком інших, буденних голосів та ховаючи за високими парканами та чорними вікнами мерседесів, не надто приємні для його погляду речі.

Феномен папи Франциска, не в якійсь його надзвичайній харизмі, а в тому, що він ризикнув вирватись з обіймів століттями незмінного папського оточення та етикету, наважився вийти за межі ватиканського раю. Його винятковість в тому, що на відміну від багатьох, пересічних священиків, не кажучи про кардиналів та єпископів, він насмілився показати світу те про що всі і так давно знали, що священнослужитель, навіть такого високого рангу – це жива людина. Тож з однієї сторони, близько пів року тому, Хорхе Маріо Берґольйо перегорнув чергову сторінку свого життя, яка кардинально перемінила його існування, а з іншої, він не забув і не відкинув нічого, що було записано в тій книзі раніше, а записало в ній життя чимало. Можливо, саме тому, на відміну від багатьох інших церковних достойників як західних, так і східних, як сучасних так і тих хто залишився в далекому минулому, Патріарх Вселенської Церкви дивиться на світ не через призму папської тіари, а очима Христового священика. Він вміє бачити і слухати Церкву і світ. Він зберіг неймовірне для свого становища бачення Церкви, не як кола вибраних осіб, а насамперед як спільноти вірних, що творять собою Тіло Христове.

Саме тому, кожне його слово, знаходить такий гарячий відгук у серцях і умах християн цілого світу. Проблема більшої частини проповідників полягає в тому, що беручи у руки мікрофон, вони перестають чути людей, чують тільки себе. І тому їхні, нехай навіть найкращі, найкрасномовніші промови - це тільки монологи тих, кого обрали і хто уже встиг відчути себе Мойсеями нового світу. Папа Франциск, здається, навіть не проповідує Христа, він лише прагне жити як один із Його учнів.

На превеликий жаль, наслідникам Візантії, з нашою манією цезарепапізму, перейти цю грань ще дуже важко. 

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
9коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • В. Ясеневий | 3 вересня 2013, 18:12
    Коментувати коментар

    Хочу подякувати Давидові за приклад св. Івана Золотоустого, як істинного Христового пастиря. Думаю, що ніхто з сучасних священнослужителів УГКЦ, які не проходили предмету "Патрологія" як науки святих отців про Бога, Пресв. Тройцю, Христологію, Пневматологію і т.д., які глибоко не вивчаються в духовних навчальних закладах УГКЦ і РКЦ, не можуть глибоко знати і життя великих святих і Вчителів Церкви (дорогі отці, дайте самі собі відповідь на ці слова). Бо що ж, як не їхня наука, може спонукати кожного з нас захопитися їхнім життям, яке нам потрібне не для гарних розмов про цих святих, а для наслідування їхнього життя. Та навіть якщо дуже побожний сучасний єпископ намагається засвідчувати свою вбогість, все одно він не може мати внутрішнього відчуття невпевненості, а тим більше переживання і турботи за завтрашній день (за який сьогодні так переживають чи не більшість наших бідних українців-християн), наприклад, щодо того, яким автом (бо ж усі мають по кілька) поїхати в службових справах; як прохарчуватися (бо є відповідні працівниці-кухарки) і т.д. і т.д. - на вирішення чи не всіх проблем є відповідні служби. Проте неймовірно дивує і викликає захоплення у світу сьогоднішній Папа Франциск. Він засвідчує своїм життям євангельську простоту, скромність і убогість. До цього ж закликає всіх священнослужителів, наголошуючи, що власне єпископи мають бути у цьому першими. Та, на превеликий жаль, власне, єпископи і церковні ЗМІ, в т.ч. УГКЦ, чомусь це широко не коментують і не обговорюють, як це майже завжи було за попередніх пап протягом років незалежності України. А може вони без усяких обговорень ревно слідують його настановам? Чи це так, дорогі наші отці та віряни?

  • Давид | 29 серпня 2013, 21:12
    Коментувати коментар

    Назву кількох достойних і праведних православних єпископів: 1) Святитель Лука Кримський (Войно-Ясенецький +1961), всесвітньовідомий хірург, д-р медицини, першовідкривач в області гнійної хірургії. У нього світове визнання. Він пройшов біля 12 років тюрем і заслань за віру. Його нагороди: від Бога, через явні чисельні чуда (зцілення від різних і в т.ч. невиліковних хворіб як за життя, так і по сьогодні) - потвердження його святості; а від безбожної влади за досягнення в медицині, воістину гідні Нобелівської премії - Сталінська премія І ступеня, кошти якої віддав на дітей-сиріт, батьки яких загинули в роки війни 1941-45 рр. Він завжди піклувався про всіх своїх священнослужителів і помагав їм, як міг. Раджу вам знайти і почитати про нього більше. Впевнений, що коли почитаєте про нього, будете зачаровані воістину добрим і мудрим пастирем Христа. (Я зробив про цього святого коментар, бо багато про нього прочитав і маю особливе шанобливе ставлення). 2) Про Митр. Никодима (Ротов, +1978) можна писати дуже багато. Часто на прогулянці, зустрічаючи будь-якого студента ЛДАіС, спілкувався з ним, цікавлячись сімейним станом, особливо хворими батьками і всім потребуючим семінаристам благословляв (давав) достатню фінансову підтримку на лікування рідних... Феномен: після вступних екзаменів до семінарії кожного студента знав по імені, прізвищу і його сімейні проблеми. А чи чули ви коли-небудь, отче, щось подібне. Митр. Никодим картав одного разу свого келейника (монаха-референта) за певну провину, яку він не вчинив. Келейник, покірно вислухавши, тихо мовив: "Вибачте, дорогий владико, але то був не я". Після цих слів владика впав на коліна, схиливши голову до землі і щиро мовив: "Прости мені, брате!". Вам буде дуже цікаво дізнатися також про життя і діяльність митр. Антонія (Вадковського). 3)Блаж. пам. Патр. Павло Сербський. Відзначався неймовірною євангельсько-апостольською простотою і вбогістю. Їздив громадським транспортом; носив взуття, яке знайшов на смітнику... Мав до себе велику пошану, повагу і любов від вірних (та не від усіх єпископів. А чому?). (До речі, поцікавтесь також життям і діяльністю свят. Миколая Сербського). 4) Добре відомо, що прізвиська дають за якісь певні, особливі риси характеру, темпераменту і т.д. Особливо це буває серед студентів у ставленні до викладачів. Так-от, сьогоднішнього Митрополита Дніпропетровського Іринея студенти-семінаристи ЛДАіС прозвали "ангелом". Чи важко здогадатись, чому? Таким він є і по сьогодні. 5) Варте уваги страдницьке і жертовне життя заради Христа нині правлячого Архієп. Чернігівсього Амвросія (Полікопи). Священнослужителі та вірні також його називають ангелом... До речі, я не чув жодного випадку в УГКЦ з часу виходу Її з підпілля, щоби єпископ переживав, вболівав і переймався особистими проблемами кожного священика (правда, крім приближених). А що вже говорити про звичайних вірян. На першому місці були і залишилися фінансові питання і оборудки. Доведіть протилежне, бо можу навести конкретні факти. І щиро прошу: повірте, мене аніскільки не тішить це, а болить...

  • Давид | 26 серпня 2013, 22:28
    Коментувати коментар

    Продовження: Таким чином, за сприянням імператора Аркадія та імператриці Євдоксії нечестивими єпископами-наклепниками був скликаний нелегітимний Собор, відомий в історії як Собор "при Дубе". Ів. Зол. відправив Соборові послання, в якому висував 2 вимоги: Собор повинен проходити в Константинополі та зі складу суддів мають бути виключені його головні вороги-опоненти - чотири єпископи, серед яких був і Акакій Веррійський (який образився на скромний прийом). Останні можуть бути присутні лише в якості його обвинувачів, і в такому разі він буде готовий відповідати на несправедливі звинувачення не тільки перед Собором "при Дубе", а й перед Вселенським Собором. Звичайно, до його вимог ніхто не збирався прислухатися, інакше всі звинувачення були б спростовані, а обвинувачі самі могли стати звинуваченими. Головні обвинувачі Івана Зол-го підкупили багатьох (або й усіх) учасників Собору. Таким чином Івана Зол-го скинули з кафедри і відправили у заслання (403 р.). Потім з певних причин Ів. Зол-го за указом імп-ра повернули на констант-ську кафедру. Через короткий час в місті перед будівлею Сенату була встановлена срібна статуя імп. Євдоксії, а з цієї нагоди влаштовані народні ігри і театральні видовища, що й викликало невдоволення Ів. Зол-го; він виголосив проповідь, в якій засудив організаторів ігор. Це картання імп. Євдоксія сприйняла за особисту образу і вирішила скликати другий Собор проти архієпископа. За її ініціативою в Констант-поль прибули різні єпископи (деякі з них були нові, а деякі - колишні обвинувачі), які знову цілком несправедливо, з висуненням неправдивих звинувачень і підтасування фактів засудили Ів. Зол-го і згодом відправили в заслання, під час якого він і помер (напр., його 2 місяці вели без головного убору під палючим сонцем, не даючи добре відпочити). Ось як брати-єпископи розправились з великим праведником і проповідником. Ким же був св. Іван Зол-тий, враховуючи те, як він вокривав і критикував пороки серед кліру: бджолою чи мухою? До слова, однією з перших справ Ів. Зол. в якості єпископа була перевірка фінансів Констант-кої Церкви, в результаті чого врізав значну частину витрат. Передусім він скоротив витрати на утримання єпископського палацу. Офіц. помпезні прийоми, вишуканий стіл і розкошні прийоми приїжджаючих єпископів були відмінені. Ці ж кошти були перенаправлені на притулок для потребуючих. Також за розпорядж. Ів. Зол-го була відкрита невел. лікарня на чолі з 2-ма пресвітерами і повним штатом лікарів, кухарів і т.д. Це все викликало нерозуміння як з боку вищого духовенства, так і світських чиновників: нехтуючи дипломатичними нормами, Ів. Зол. цим порушував прийняті звичаї гостинності. Крім того, Ів. Зол. розпорядився продати мармур, приготований єп. Нектарієм (який любив розкішне життя) для обробки невеличкої церкви Воскресіння, в якій проповідував ще свт. Григорій Богослов (як думаєте: єпископу Нектарію це сподобалось?). І це ще не весь список того, що робив цей великий святий і за що його ненавиділи інші єпископи і більша частина ін. духовенства. Ось якиими мають бути єпископи! 3) Вона для мене не чужа: і за духом, і за наукою. Подумайте над цим всім.

    • vasyltk | 27 серпня 2013, 10:27
      Коментувати коментар

      Давид, я на 100 відсотків згоден що такі єпископи повинні бути, відкрийте світу правду де ви таких знайшли в православній церкві?

  • Давид | 26 серпня 2013, 22:28
    Коментувати коментар

    1) Навіщо ці смішні прискіпуванння до слова "член"? Воно абсолютно правильне і стосується не лише осіб, які належать до певної партії, а взагалі осіб, які входять до складу тієї чи іншої групи, організації - як світської, так і церковної. Будь-якого вірянина, священика чи єпископа можна назвати членом Церкви. Це лише зовнішня номінація, а головне те, що за тим словом стоїть. Тому не хочу зупинятися на цьому непотрібному зауваженні. І я не вважаю себе таким, а таким є. А позитив і негатив є всюди, але не всюди однаковою мірою і не всюди в однаково важливих справах. І я це розумію. 2) Помиляєтесь, що бачу в УГКЦ тільки погане. Можна виділити і багато доброго, але вихвалянь на її адресу аж забагато, в т.ч. на цьому сайті. Натомість св. ап. Павло остерігався хвалитися чимось іншим, як своїми немочами. Тому зосереджую свою увагу на проблемних питаннях. А те, що в ній є вкрай неправильного, несправедливого і т.д., і то в дуже важливих питаннях, зокрема духовності, неможливо описати кількома реченнями, для цього треба написати величезну статтю. Завжди треба відрізняти справедливу і конструктивну критику. Щоб могти щось правильно критикувати - не просто заради самої критики чи для викриття когось в чомусь і зловтішання цим, а заради лікування тих недоліків, які хвилюють того, хто критикує, потрібно, так би мовити, "ввійти в колію", у те середовище. Одна справа - критика з боку людей невоцерковлених, неофітів, невіруючих (хоча й вони часто мають рацію в критиці), і зовсім інша - людини воцерковленої і яка знає ситуацію "зсередини". Я з пеленок у цій колії, в цьому середовищі. Так, я грішний і недостойний, в мене є свої слабкості. Але я не можу мовчати на кричущу неправду і несправедливість. Зовсім не порівнюю себе з ГНІХ-ом, Іваном Хрестителем, першомучеником Стефаном, Іваном Золотоустим та ін. великими святими, але згадайте, як вони викривали пороки в Церкві. За що ж Христа так ненавиділи, завжди шукали "компромату" на Нього, а потім і розіп'яли? А згадайте сцену допиту Христа в дворі Каяфи. Хто ж, по суті, засудив Христа? - Старозавітня офіційна Церква. А Іван Хреститель як картав і Ірода, і фарисеїв з книжниками, називаючи "гадючим поріддям"? Вникніть також в ситуацію, коли диякон Стефан, натхненний Святим Духом, гостро скартав тогочасне офіційне духовенство. Це були революційні для первосвящеників, "старших народу" слова. Якби ж вони прислухались до того голосу правди, який лунав з уст Стефана!.. А щодо св. Івана Золотоустого, то там ціла історія... Кількома словами відзначу лише найголовніше. Коли одного разу в 402 р. до архієп. Івана Золотоустого прибув зі своїми прислужниками єпископ Акакій Веррійський, той його прийняв дуже скромно, пригостивши простими харчами (бо сам жив і харчувався дуже скромно). Єп. Акакій обурився через це, оскільки звик, як і більшість єпископів, до пишних прийомів, і при свідках пообіцяв архієп. Івану, що він колись ще "влаштує йому бенкет". Пізніше, коли на Івана Золотоустого група єпископів, зненавидівши його за аскетичне життя і особливо за різке картання пороків (симонію, несправедливість, розкішне життя, бенкетування і т.д.) серед єпископів і духовенства, почали зводити на нього наклепи перед імператоркою Євдоксією. Імп. Євдоксія також ненавиділа Івана Золотоустого, подібно як Іродіада Івана Хрестителя, - за публічне картання розкішного життя імператорського двору, влаштування непристойних театральних видовищ, які згішували народ, за конфлікт, який стався через відібрання імператрицею в однієї вдовиці гарного виноградника і за яку заступався архієп. Іван.

  • vasyltk | 26 серпня 2013, 19:02
    Коментувати коментар

    «P. S. Хочу додати, що я, як член УГКЦ, вже кілька років серйозно задумуюсь над тим, чи не вийти з цієї Церкви й не перейти до православних братів.» Давид, я здивований, не тим, що ви задумуєтесь над темою переходу до православних, а тим, що ви вважаєте себе членом УГКЦ. Судячи з ваших дописів, я цього ніде не зауважив. Перша ваша помилка в тому, що ви вважаєте себе членом УГКЦ, УГКЦ не партія, це Церква, можливо, не така якою хочете ви її бачите, не така якою я її хочу бачити (але тому я пишу свої статті, в надії додзвонитися  ) , в Церкві, нехай і не досконалій членів нема, там є вірні, духовенство, віряни, і всі вони за словам святого Василія Великого, творять собою царське священство християнства. І поки ви не відчуєте себе вірянином цієї Церкви (чи священиком (хто ви там є за ніком Давид не надто зрозуміло), до того часу ви не будете бачити Церкві позитиву. Друга ваша помилка в тому, (точніше не помилка, а біда), що ви бачите в УГКЦ тільки погане. Так воно є і його чимало, але доброго без порівняння більше. Є чудова притча про старця який пояснював проблему існування в Церкві зла. Він казав зло є, але людям які акцентують на ньому я наводжу два приклада про бджолу і муху. Муха, де б вона не була вона всюди шукає гнилі, гною. Навіть у прекрасному саду вона не зауважить прекрасних квітів які там ростуть, але знайте нечистоти. Бджола, навпаки, вона не бачить нечисті, вона шукає цвіту. Ось так і люди, є люди які подібні до мух, а є до бджоли і нам треба вибирати до кого ми подібні. Третю вашу (та й не тільки вашу) проблему, записану у процитованій мною на початку цитаті, я не буду описувати, для цього напишу краще декілька приказок, а ви вже самі вирішуйте, що вони значать: «Чужа жінка всім дівкою здається.» «Чужа жінка доти добра доки не своя». «Чужа жінка лебідонька, а своя полин гіркий.»

  • Давид | 26 серпня 2013, 15:08
    Коментувати коментар

    P. S. Хочу додати, що я, як член УГКЦ, вже кілька років серйозно задумуюсь над тим, чи не вийти з цієї Церкви й не перейти до православних братів. А причин для цього, повірте, є багато і дуже поважних. Дуже хотілося б, аби наші ієрархи (особливо) і духовенство нарешті задумались над катастрофічним станом УГКЦ і взагалі суспільства, а не займались піаром і самовихвалянням, яке навіть не має під собою грунту. Зокрема, треба боротись проти зла, яке нам насаджують із Заходу, а не бути засліпленими і тішитись великою кількістю вірян на прощах. А результат який? Величезна частина тих вірян (не хочу вгадувати у відсотках) йдуть у прощі просто заради традиції або через декрети і накази єпископів, які зобов'язують священиків відправити автобус-два паломників, інші йдуть заради гарного проведення часу, ще інші - просити здоров'я, матеріальних благ... Тобто всього земного, земного, земного... А місця прощ перетворюються, перепрошую, в базари й збіговисько людей. Звісно, кожен мусить дивитись і відповідати за себе. Але коли провід нашої УГКЦ піариться, вихвалюється цим, то мені, м'яко кажучи, соромно за них і мою Церкву. Ну що ж, а що нашим єпископам ще важливіше, як не великі пожертви, які паломники приносять із собою? На кожному кроці серед єпископів і їх оточення бачимо підлабузництво, лицемірство, підступність, фальш, брехню, зверність і байдужість у ставленні до "віддалених" священиків, проблем простих вірян і т.д. Як це все прикро і яке далеке від науки Христа! І як не хочеться мовчати на це і залишатись у цій "печері розбійників". І якби не приклад кількох теперішніх справжніх слуг Христових у цій Церкві, то я б уже напевно не втримався...

  • vasyltk | 23 серпня 2013, 15:09
    Коментувати коментар

    "А як же бути з попередніми папами, які не виривались "з обіймів століттями незмінного папського оточення та етикету" і не наважувались вийти "за межі ватиканського раю"? Адже серед них є проголошені блаженними, канонізовані, а деяких ось-ось мають канонізувати..." Давид, та саме тому їх і визнали блаженними та святими, що вони вирвалися за межі, нехай не фізично, але душею були далеко від мурів що їх оточували

  • Давид | 22 серпня 2013, 23:26
    Коментувати коментар

    Повністю згоден з Вами, отче Василю, про папу Франциска. Але не забувайте, що дари Святого Духа бувають різні: "Дари різні, а Дух один і той же, і служіння різні, а Господь один і той же",– вчить ап. Павло (1 Кор. 12, 4 -5). Хтось має дар пророкувати, хтось - вчити, хтось - напоумляти, а хтось - проповідувати. Тому, приміром, не кожного доброго проповідника можна вважати таким, що виголошує "монологи" і нібито відчуває себе Мойсеєм. Насправді неважко побачити й відчути, чи проповідник говорить щиро, чи ні; чи впадає в своєрідний екстаз, захоплюючись собою, а чи не втрачає духовної тверезості; чи говорить штампованими, шаблонними і завченими фразами, а чи - зі свого серця, своїх глибоких роздумів і духовного досвіду. Ще стосовно пап. А як же бути з попередніми папами, які не виривались "з обіймів століттями незмінного папського оточення та етикету" і не наважувались вийти "за межі ватиканського раю"? Адже серед них є проголошені блаженними, канонізовані, а деяких ось-ось мають канонізувати... Хоча я вірю, що Господь зволив стати папою такому кардиналові як Хорхе Берґольйо, щоб він своїм життям свідчив світові Христа як простий, скромний слуга Божий, який любить і підтримує бідних і потребуючих, який говорить прямим текстом, а не "політкоректною" мовою, і щоб присоромлював і напоумляв розгнузданий ватиканський клір, та й всіх єпископів і все духовенство. До речі, майте на увазі, що не всі титули, які папи римські традиційно носять, відповідають їх покликанню. Наприклад, до 1969 р. папи римські носили титул "Царюючий у славі", який є абсолютно неприпустимим для наступника св. Петра! Цей титул, слава Богу, в зазначеному році відмінив папа Павло VI, мудро і правильно замінивши його на титул "Раб рабів Божих [або Слуга слуг Божих]". А папа Бенедикт XVI у 2006 р. відмінив титул "Патріарх Заходу".

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти