Думки вголос: про "втрату віри" і довір'я. *

7 серпня 2013, 16:02 | Блоги | Блог священика Василя Ткачука | 10 |   | Код для блогу |  | 

Людина шукає ідеалу. Напевно, це прагнення вічного пошуку ідеального щастя, ідеальної людини, закладено у нас Творцем, хоч цілком можливо, що воно тривожить нас, як один із наслідків первородного гріха. Походить від того споконвічного бажання людини, спровокованого дияволом, стати таким самим ідеальним як сам Господь. Але на жаль, а може й на щастя, ідеалу, а значить й ідеальних особистостей на землі не існує та й не існувало ніколи, окрім самого Христа.

Так, Святе Письмо, подає нам історії людей, яких древні автори називали приятелями Бога, але буде помилкою дивитися на них, як на ангелів во плоті? Це зараз, коли ми так загально говоримо про них то ім’я кожного звучить як символ святості і покірної величі, але в реальності всі вони були звичайними людьми зі своїми недоліками, зі своїми вадами та немочами.

Адам, особисте творіння рук Господніх. Святе Письмо згадує, що Ягве, ховаючись у саду під час денної прохолоди розмовляв з Адамом, як зі своїм другом, а виявилось, що друг, як то воно інколи буває, був несправжнім. Адам зрадив свого Приятеля і свого Бога.

Ной, особливо вибраний Творцем, можемо назвати його Адамом нового світу, щирий і відданий на слово Боже. Святе Письмо пише про нього: «Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом» (Буття 6, 9). Але в той же час, праведний Ной, мав одну людську хибу -  любив вино. І ось завдяки випадку, що стався, коли він випив більше як зумів винести, згадка про цю його ваду залишилась у Біблії на тисячоліття.

Не на багато краща справа із Авраамом. Той, кого сам Бог називав своїм приятелем, теж був людиною далекою від досконалості. У серці, яке прагнуло Бога понад усе, разом зі щирою відданістю до нього поміщалися також й інші далеко не найкращі риси: боягузтво та користолюбство. Святе Письмо містить декілька не дуже приємних описів із життя Авраама та його дружини, коли Авраам робив з Сари, фактично, наложницю, маючи за це непогані дивіденди (Буття 12, 11-16; Буття 20, 2).

Якова, онука Авраама, Святе Письмо зображує як людину з однієї сторони повної страху перед Божою величчю і в той же час, як великого хитруна. Він обманом відібрав у свого брата благословення первородства, обманув і свого тестя Лавана.

Великому вождю Ізраїлю - Мойсеєві, якого Бог покликав вивести свій народ із неволі Єгипетської, часами теж бракувало і сміливості і віри. Про це читаємо як в історії його покликання, коли він відмовлявся від накладеного на нього обов’язку, так і в деяких інших випадках у часі подорожі по Синайській пустині.

Ми захоплюємося постаттю царя Давида і його славними псалмами, але при цьому не часто задумуємось над тим, що за можливість юдеїв та християн, ось уже три тисячі років втішати свою душу плачем п’ятдесятого псалма - заплачено людським життям. Цар відправив на погибель Урію чоловіка Ветсавії, своєї коханки, а коли Бог покарав його за цей злочин хворобою та смертю сина, народженого із цього перелюбу, Давид і укладає цей уславлений покаянний псалом.

А що би було, якби перші слухачі апостольської проповіді, заговорили між собою, а що їх слухати, погляньте на Юду, він був біля Ісуса три роки і що з того - продав Христа. Та, що ви слухаєте того Петра та ж він тричі відрікся свого Учителя, а тепер нас навчає. А потім, змогли би знайти причину для того щоби кинути каменем у святого Тому, що не повірив у воскресіння Ісуса. Якова та Івана, які жадали влади у Христовому Царстві. Павла, що переслідував перших християн, а потім навіть посварився з Варнавою через Марка, а з Петром через його слабкодухість. Зрештою, причин для того, щоби побачити щось людське, можна було знайти в кожному з одинадцятьох, бо ж недаремно каже Господь, що й праведник двадцять разів на день грішить. Але поза тим всім, ось ці такі прості, звичайні, недосконалі люди заклали фундамент та вимурували стіни Христової Церкви.

Я не пишу все це для того, щоби оправдати патріарха Кирила з його олігархічними нахилами, та митрополита Павла, що вже давно став «притчею во язиках», для цілої України, Бог їм суддя, зрештою, таких павлів та кирилів, щоправда, значно меншого маштабу, вистачає у всіх конфесіях. А Господь у таких випадках каже, що краще такій людині взяти на шию жорновий камінь і кинутись в море, а ніж дати згіршення одному з братів моїх менших. Але це так каже Господь, а хто із нас, має повноту морального права закидати їх камінням? Та в той же час, я далекий від того, щоби захоплюватися і протестантськими проповідниками. Так, згоден, у них дещо інше, не так застаріло, без помпезного візантійсько-імперського шику та розмаху, але теж далеко не все гладко і просто. І якщо чесно, візантійський рівень богослужінь, більшості з нас, багато чим ближчий, більш звичний, ніж дешево-амеракансько-попсовий, що його спостерігаємо у протестанських домінаціях (я не хочу торкатись тут теології). А взагалі-то, чим відрізняється, наприклад, одіозний Лєдяєв від Кирила. Хіба тим, що один прибув з Мокви до України на власному поїзді, а інший добирався з Прибалтики до України, на власній яхті. Чи велика різниця між вихованцем Лєдяєва, колишнім громадянином злиденної Нігерії, який за якихось 15-20 років перебування на Україні, став одним із засновників банку в себе на батьківщині, в який вклав не мало не багато, а лише якихось 4 мільярда доларів, та Володимиром Гундяєм, який з такою ж кількістю валюти на рахунку, приблизно в цей же таки час, 2008 року, купив собі патріарше крісло в Москві.

Щоправда, все ж таки різниця є. Гундяєв, заробив капітали, прикриваючись ім’ям Ісуса Христа та російським спецслужбами, займаючись різними не надто законними оборудками, а Сандей, використовуючи ім’я Ісуса, будував фінансові піраміди. А чим краща за митрополита Павла, широко відома євангелистка-мультимільйонерка Джойс Майєр? Своїм розкішним способом життя, вона так само, не надто може слугувати взірцем християнської доброчесності та убогості. Так, вона закликає до жертвенності, до благодійності, допомагає злиденним десь в Азії, але хіба не про це саме говорять і патріарх Кирил і його митрополити? Але не тільки пташки такого високого польоту, живуть «зодягаючись в порфир та вісон, бенкетуючи щодня розкішно», але й на нижчому рівні, протестантські пастори, живуть набагато заможніше, а ніж пересічні священики християнських Церков, просто живуть вони більш закрито, не на видноті, на відміну від священиків не на парафіях, тож відповідно, не демонструючи своїх достатків широкому загалу своїх вірних, а якщо члени їхніх спільнот і бачать те все, то знають, що двох-трьох поверхові вілли їхніх провідників, це не людські гроші, «зароблені на свічках», а ніщо інше як «Боже благословення», тому про нього розводитися багато не варто.

Можливо, це тільки моя власна думка, але, здається мені, що саме на протестантизмі лежить найбільша провина за сучасний духовний занепад Європи. Так, з однієї сторони, від самого початку, протестанти у своїх деномінаціях, ревно проповідували Боже Слово і так же ревно намагалися відносно нього жити. Але ще більш заповзятливо, із самого початку, вони намагалися знищити католицизм у всіх його проявах. І війна тривала як в духовній, так і фізичній площині. Так, папський престол, було чого критикувати, але у критиці, важливо не передати куті меду. Палиця ж, як відомо - має два кінці. Численні протестантські письменники та проповідники, своїми, нерідко, ніде правди діти, чудовими творами, не тільки знизили повагу до Католицької Церкви, але з часом понизили повагу й до самого християнства. Камінь, який вони кинули у грішників католиків, виявився бумерангом який з не меншою силою вдарив по тих, хто його кинув. В результаті, весь той бруд, той негатив, що їх протестантизм виливав на католиків, цілковито забруднив і їх самих і ціле християнство.  

Але те, що для Європи вже пройдений етап, те сьогодні спостерігаємо на Україні та Росії. Так, ми маємо за що критикувати традиційні Церкви, особливо Московського Патріархату з його імперськими замашками як на вищому, так і на нижчому рівні. Але надто критикуючи, будьмо обережні, бо може так статися, що разом з водою викинемо й немовля. Лютер гарно почав, тільки погано завершив.

І ті, хто сьогодні взяв на себе чи то право, чи то обов’язок відірвати «нещасних віруючих» від «сліпої» прив’язаності до власної Церкви, як ото телебачення з його викривальними програмами, як ось такі викривально-просвітительні статті з його одами чи то протестантизму, чи буддизму, замість добра, копають для своїх ближніх яму. Людина без віри існувати не зможе. І якщо сьогодні, вона не піде до православної Церкви і не купить та не поставить там свічку (ну що поробиш, така ось її віра на сьогоднішній день, вона ще не готова до твердої їжі) то завтра вона чи її син, або дочка піде до Аделаджі чи його чергового послідовника, а він замість гривневої свічки, попросить пожертвувати квартиру.

Ага, ледь не забув, окрім набившого декому оскому християнству з його надужиттями, маємо ще таку гарну і захопливу заміну у вигляді українського язичництва. Але тим, хто надто захопився цим милим та казковим древньоруським поганством, варто все ж таки нагадати, що його практикування на Русі не було таким загадковим та невинним яким його показують сьогоднішні наші так звані язичники, зі співами та танцями з короваєм навколо вогнища. Все йшло за всіма законами поганського жанру, що на Русі, що в Карфагені, що в ацтеків чи майя – криваві жертви, особливо цінними вважалися дитячі жертвоприношення. Поганські капища переповнювалися кров’ю маленьких дітей. І ось тут, хоч не хоч, приходить думка, скільки мине часу, поки в середовищі наших рунвіровців з’явиться новий "великий пророк", який вселить у голови своїх адептів переконання про повернення до джерел первісної практики поклоніння перунам та дажбогам. І жахливе підтвердження ймовірності такого варіанту, уже  доводилося спостерігати, коли чергові розчаровані в традиційному християнстві примкнувши до тієї чи іншої секти, намагалися чи й приносили криваві жертви з близьких людей.

Ми маємо шукати істину. Ми маємо право шукати ідеал, шукати щастя, але разом із тим, маємо пам’ятати, що на цій дорозі разом із нами, чимало шахраїв, чимало сліпців, яку будуть щасливо підстрибувати і кричати: ходіть сюди – у мене істина.

Коли, в давніші часи, першопрохідці попадали у нові місця, то вони мали кілька способів вирішення питань з тубільцями. І це не завжди були грабунки та війни. Часто за звичайні скельця, брязкальця, дзеркальця, умілі торговці вимінювали в аборигенів цілі багатства. Ось так і сьогодні, ми отримали у спадок величезне багатство, тільки наші предки не надто про нього дбали, золото потускніло, вкрилося  окисом, а ми замість того, щоби почистити його, викидаємо, жадібно хапаючи яскраві дзеркальця та дешеві брязкальця які нам пропонують на обмін.

 

*http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/53240/

 

 

Система Orphus
Рейтинг
1
1
10коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • Давид | 14 серпня 2013, 14:33
    Коментувати коментар

    Перепрошую, отче, але я упустив деякі важливі моменти в спростуванні закидів у співпраці чи то архім. Кирила Гундяєва, чи його духовного наставника митр. Никодима Ротова з КГБ. Тут я процитую слова Патр. Кирила: "До останнього моменту навіть покійний владика Никодим був упевнений, що може в будь-який момент настати той час, коли ми знову всі опинимось в таборах. Він мені про це прямо говорив: "Ми повинні про це пам'ятати. Ця перспектива нікуди не зникає. В будь-яку мить це може статись."" Митр. Никодим мав відправити молодого й здібного Кирила після закінчення дух. академії на навчання за кордон. Тут треба зазначити, що це було тоді можливим, незважаючи на строгий контроль радянської влади, яка, як я вже писав, своїм дещо лояльним ставленням до поїздок духовенства за кордон хотіла сформувати думку іноземців про свободу в Рад. Союзі. На навчання за кордон відправляли, як правило, найздібніших студентів. А ректорат і зокрема митр. Никодим перед контролюючими органами були зобов'язані повністю ручатися і брати на себе відповідальність за студентів, яких вони відправляли на навчання за кордон. Коли ієром. Кирил запитував митр. Никодима, куди він направить його на навчання після академії, той відповів, що скоріш за все в Оксфорд. Але коли академія була закінчена, владика сказав: "Наступне покоління буде навчатися в Оксфорді, а твоєму поколінню треба працювати." і відправив його представником в Женеву при Всесвітній Раді Церков. Ось яким чином молодий Кирил потрапив до Швейцарії, де й мав змогу кататися на лижах. Тому всякі закиди про його "ревну" співпрацю з КГБ явно несправедливі.

  • Давид | 12 серпня 2013, 01:35
    Коментувати коментар

    2) Ви пишете, що в радянські часи ніхто не міг виїхати за кордон, "не проявивши ревного служіння" владі чи спецслужбам. Це неправда. Як би там не було, рад. влада якоюсь мірою мусила рахуватися з церковними ієрархами, не перешкоджаючи поїздкам за кордон - знову ж таки "для виду", для формування думки іноземців, що в Рад. Союзі все, мовляв, в порядку. Дуже сильною і видатною фігурою РПЦ був тоді митрополит Никодим Ротов, з яким і мусила влада рахуватися, хоча й постійно не давала йому спокою (що, без сумніву, руйнувало його здоров'я - він пережив 7 інфарктів, померши на аудієнції в Папи у віці 49 років). Одні називали його "генералом КГБ", інші підозрювали його в тому, що він - таємний римо-католик. Але ні одне, ні інше не відповідало правді. Перше можна спростувати хоча б тим, що митр. Никодим запросив викладати в дух. академію отця-єзуїта (!) Мігеля Аранца. Для радянської держави це був нонсенс. Так-от, саме митр. Никодим порадив молодому Володі Гундяєву поступити в дух. семінарію, відрадивши його від вступу на фізичний факультет, обгрунтувавши це тим, що в Рад. Союзі й так багато фізиків, а от священиків бракує. Саме митр. Никодим на початку навчання в семінарії побачив у Володі Гундяєві винятковий талант до навчання і проповідей. Тому він вимагав від нього здавати 2 курси за один рік, що він дуже успішно й зробив. Митрополит створив для нього такі умови, що, як сам Патр. Кирил каже, він навіть не мав часу у вікно глянути, не те що шукати майбутню дружину і зустрічатись з нею. Він знав, на що натискати. Знав, що в нього був великий потяг до навчання. Тут я хочу особливо підкреслити, що саме великі виняткові здібності до навчання і проповідництва (а кожен семінарист час від часу мав виголошувати проповідь у соборі) молодого Володі Гундяєва стали запорукою того, що митрополит Никодим, будучи "інструментом" Божого Провидіння, постриг його у монашество, а потім дуже скоро висвятив на диякона, ієромонаха, а через два роки і на архімандрита. Ось чому Володимир Гундяєв в такому молодому віці став архімандритом. А у віці 28 років (!) і ректором семінарії та академії. Треба відзначити, що молодий ректор Кирил Гундяєв був чудовим організатором, а як викладач - майстерно читав лекції на найвищому рівні, не користуючись підручними засобами. Дивлячись назад, немає сумніву, що Боже Провидіння через митрополита Никодима вказало правильний шлях майбутньому патріарху. Тим, хто хоче отримувати правдиву інформацію, раджу користуватись першоджерелами і самим аналізувати і робити висновки. Почитайте, але без упередження, проповіді чи виступи патріарха, і побачите глибину мудрості і духовного досвіду. Вибачте, отче Василю, за мою довгу відповідь і що витратили свій час на її прочитання. Дякую. Нехай Господь допомагає вам.

  • Давид | 12 серпня 2013, 01:34
    Коментувати коментар

    Дякую за вашу відповідь. Не хочу бути нав'язливим, але мушу до кінця прояснити деякі питання стосовно Патр. Кирила. Я б цього не робив, якби ледь не всі ЗМІ не обливали брудом патріарха. Зауважте, що світ ніколи не любив людей Церкви, які всі свої сили віддають на служіння Богові, активно працюють на благо Церкви і народу та відкрито викривають той порочний, перелюбний світ. Йому ніколи це не подобалося і ніколи й не буде довподоби, адже коли гріх для людей "світу цього" є нормою, стилем життя, а Церква устами своїх служителів викриває, критикує такий стиль життя, називаючи його неправильним і закликаючи до переміни, то хіба це може подобатися тим людям, які такої переміни не хочуть? Вони озлоблюються і всякими способами намагаються очорнити, облити брудом наклепів тих служителів. А саме таким є Патр. Кирил, який завжди дуже голосно і наполегливо таке говорить. Саме тому, вважаю, його так не любить цей світ. А наші церковні ЗМІ, на превеликий жаль, долучається до нього і допомагає йому. Чому так? А тому, що ніхто не старається дивитися на все через призму постаті Христа: "а що сказав би на це наш Господь Ісус Христос?", а нагромаджені упередження до сусідів через історичні обставини не дають побачити в них друзів, а лише - ворогів. Я не маю наміру тут вихвалювати патріарха, бо кожна людина до останнього подиху веде важку боротьбу і будь-коли може впасти, і це падіння якоюсь мірою може перекреслити ті похвали, а тоді знайдуться ті, які зловтішатимуться і говоритимуть: "Он бачите, як його хвалили, а він впав у такий-то гріх". Ніхто не застрахований від падіння. Я лише хочу спростувати ті несправедливі наклепи, які майже на кожному кроці спрямовують проти патріарха. 1) Ще про співпрацю з КГБ. Підписатися на "співпрацю" з КГБ, серед уже згаданого, означало певне зобов'язання не виступати проти радянської ідеології та свідчити іноземцям про свободу слова, релігії в Рад. Союзі, щоб створювати враження нормальної нерепресивної країни. До речі, а ви знаєте, чому деякі священнослужителі радо йшли на співпрацю з КГБ і якими рисами вони відзначалися? А тому, щоб таким шляхом здобути собі кращі парафії. І ними були переважно ті священики, які не відзначалися освіченістю, були не дуже добрими проповідниками, а натомість требовиконавцями, підлими, хитрими, підступними, лицемірними людьми. Тому не треба дивуватися, чому багато не дуже освічених і аморальних священиків були деканами (чи благочинними), мали кращі парафії, а освічені священики, добрі проповідники, смиренні духовні отці "задовольнялися" малими і часто далековіддаленими парафіями. До слова, сьогодні дуже схожа ситуація чи не в кожній конфесії, зокрема в УГКЦ.

  • vasyltk | 11 серпня 2013, 19:17
    Коментувати коментар

    Шановний Давиде, я перепрошую якщо я образив ваші чи чиїсь інші почуття до патріарха Кирила. Особисто я нічого проти нього не маю. Чи співпрацював він з КГБ чи не співпрацював я не збираюся його ані захищати, ані осуджувати. Я знаю священиків які в радянські часи підписувалися на співпрацю, знаю таких які не підписувалися. Я не знаю, що я би вчинив будучи на їхньому місці, можливо, я виявився б гіршим за них усіх разом. Блог я писав не для того, щоби зневажити когось, це була спроба врівноважити подане раніше в статті http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/53240/ І певна річ, немає нічого поганого в тому, щоби їздити на лижах хто би то не був: патріарх Кирил, папа Іван Павло ІІ чи владика Гудзяк, навпаки – це дуже добре. Але визнайте врешті-решт, що коли в закритій наглухо країні, де з підозрою дивилися на кожного, де призначення на будь-яку посаду, особливо в Церкві, без відома спецслужб було нереальне, а про виїзд закордон ті хто не проявив ревного служіння, навіть не могли мріяти, історія про призначення 25-літнього Володі Гундяєва архімандритом, з подальшим його виїздом до Швейцарії, де він і катався на гірських лижах, у світлі всіх тих подій є в певній мірі ну надто підозрілою.

  • Давид | 10 серпня 2013, 12:43
    Коментувати коментар

    P. S. Ще стосовно роздумів вл. Бориса. А у вас самих немає тих же претензій до написаного владикою? Чи ви вважаєте за краще у всьому потакати владикам, незважаючи на те, що вони в чомусь помиляються? Його роздуми читали ще кілька досить освічених людей (серед них - священики, колишній семінарист, директор школи), і вони абсолютно поділяють мою думку. Невже ви самі об'єктивно не можете оцінювати?

  • Давид | 10 серпня 2013, 12:19
    Коментувати коментар

    Продовження: (не тириторіальною і політичною!) єдністю з братніми народами Білорусі та Росії, з якими можна було б спільно виступати проти всілякої гидоти, яку нам хочуть нав'язати з Заходу під гарними, але фальшивими гаслами, то я, не сумніваючись, вибрав би друге. Краще співпрацювати зі своїми сусудами, щоб не допускати морально-духовного розкладу суспільства, аніж приймати аморальні, антилюдські та антихристиянські закони, зраджуючи цим і Христа, і своїх ближніх. Що краще: з українським прапором плювати на Слово Боже і так прямувати до пекла, чи живучи в любові і співпраці з білорусами, росіянами мати змогу спільними зусиллями протистояти злу, не зраджуючи Слова Божого? Мені, напр., дуже приємно, як О. Лукашенко захищає загальнолюдські моральні цінності і як насправді багато він робить для свого народу. Так само приємно, що і в Росії законодавчо не легалізують гріх, а за пропаганду ще й карають. Це дуже добре. Ще б у нас так. Якби ж то тільки в цьому була проблема... Справа в тому, що проти загальнолюдських і християнських цінностей, проти Церкви працює ціла індустрія (приміром, батотисячні блоги, які спрямовані проти Церкви), зокрема з боку ООН та ЄС існує цілий проект руйнації вищезгаданого, який нині так активно реалізують. Але щоб це все побачити, треба щиро хотіти і старатись шукати правду - не якусь "свою", українську, а об'єктивну.

  • Давид | 10 серпня 2013, 12:07
    Коментувати коментар

    Дякую, отче Василю, що відреагували на мій коментар (на відміну від вл. Бориса). Постараюсь дати вам відповідь. Ви закидаєте, що не бачите в моєму коментарі в блозі вл. Бориса любові. А правду бачите? Любити - не означає мовчати на зло, на неправду, на щось неправильне. Згадайте, що про любов батька до сина сказано в Слові Божомі: "Хто любить свого сина, той не жалітиме для нього різки". Я навів цю цитату, щоб лише показати логіку любові. Так, я визнаю, що не маю, на жаль, такої любові і до Бога, і до ближніх, яку мав би мати. Але хіба я мушу мовчати на неправильні, а часом і кричущі речі? Думаю, що я ще дуже м'яко написав відгук. Згадайте картання св. Івана Хрестителя. Він що, теж не мав любові через те, що так гостро викривав лицемірство фарисеїв, книжників? А як говорив Христос? Я можу навести ще немало прикладів, коли правдиві Божі слуги гостро викривали всяке зло в середовищі Церкви. А тепер скажіть мені, пункт за пунктом що я написав несправедливо чи неправдиво. Якщо ж написав добре, то чому докоряєте мені («Якщо я зле сказав, доведи, що воно зле; а як добре, завіщо б'єш мене?» (Ів. 18, 23))? Коли мова йде про Папу, то чомусь недобачають того всього, чим і якими подарунками вони користуються. А коли мова заходить про Патр. Кирила, то "моралістів" не бракує. Те, що з болю душі (як відчувається) написав священик під псевдонімом Владимир ХРИСТОВЫЙ, стосується всіх конфесій, але такі проблеми там мають, так би мовити, різні відтінки.А те, що внизу написала редакція газети "Русь Православная", написано в сектантському дусі, де присутній крайній, хворий радикалізм (особливо два останні абзаци). Так, виглядає, що митрополит міг би увечері займатись кориснішою справою, ніж вигулуювати собак. Але я не знаю ще такого активного ієрарха, який би так жертовно працював для блага Церкви і свого народу. В нього й так фактично не було (і немає) вихідних. Невже він не мав права трохи часу виділити на прогулянку, нехай і з собаками. А, скажімо, покійний греко-католицький єпископ Миколай (Сімкайло) не вигулював собак? Див. фото: http://www.credo-ua.org/2013/05/83531. Я б на це може й не вказав, якби Глава УГКЦ Святослав на його похороні не поставив йому таку високу планку, назвавши його "святим Миколаєм". Звичайно, архієреї мають подавати якнайкращий приклад. І хтось, можливо, думає, що їм і плавати не можна. Це також крайність. Наприклад, Папа Іван-Павло ІІ також плавав у басейні. І що? Просто його ніхто про це не питав, а митр. Кирила це запитали, і він як завжди відповів відкрито. До речі, не треба робити якихось вигадок про те, ніби Патр. Кирил завжди прагнув якоїсь кар'єри. Він сам про це каже так: "Якщо я прагнув би кар'єри, то я б це прямо говорив: "Так, я хотів добра Церкві і тому намагався робити для цього якнайбільше". Але в мене ніколи не було бажання посідати найвищі пости в Церкві, в мене була мрія: до кінця життя працювати професором в духовній академії". Ось так. Але Божий Промисел, без сумніву, розпорядився інакше. Та й хіба могло бути інакше з такою надзвичайно обдарованою і працьовитою людиною? Далі закидають про їзду на гірських лижах. А тут що поганого? Той же Папа Іван-Павло ІІ теж любив їздити в Альпах на лижах. Але це йому приписували (думаю, ви також) до позитивних рис, а от коли мова про митр. Кирила, то що ж, тут як завжди критика. А щодо "домика в горах" - це з того ж ряду чуток-пліток: "говорят...". А пропоноване вами "Как я с антихристом чаи гонял (мемуар)" навіть не беруся коментувати - воно належить до того, що, як я писав у першому коментарі, гидко читати. Я б вам також міг скинути посилання на подібну за змістом писанину іншого автора про митр. Кирила і яка набагато огидніша, тому що автор там вигадує таку натуралістично (з аморальним описом) непристойну брехню, що волосся дибом стає від такого і за що хотілося авторові подивитися в очі й дати прочухана. Отче Василю, я повторюю, що знаю про особу Патр. Кирила значно більше, ніж ви і ті автори, тому можете мені не давати всяких посилань. Я знаю, як легко в інформаційному просторі поширюється штампована брехня, перекручення і наклепи. Їх подають в потрібному вигляді, але майже ніхто не намагається критично осмислювати подану інформацію. Думаю, ви добре розумієте, що я маю на увазі. На кінець хочу сказати таке. Я - українець, який не цурається свого походження і який прагне добра для свого народу. Але якби мені, наприклад, дали такий вибір: вступити в ЄС, де намагаються приглушити національну ідентичність, де немає свободи слова (хоч брехливо стверджують, що вона є. Згадайте Францію, де мирних демонстрантів і тих, які просто носили футболку з малюнком "тато, мама і дитина" на якийсь час ув'язнювали; тисячі дітей, яких соціальні служби забрали у їхніх батьків і тих матерів, які з горя вчинили через це самогубство; і те, що в кількох країнах і виховних і навчальних закладах забороняють вживати слова тато і мама; а ще згадайте швецького пастора, якого на місяць посадили до в'язниці за те, що він у проповіді на основі Біблії гомосексуалізм називав гріхом... Я міг би перелічувати далі) і де Бога брутально на законодавчому рівні брутально викидають із суспільного життя та між духовною (не тириторіальною і політ%

  • vasyltk | 9 серпня 2013, 20:54
    Коментувати коментар

    Дякую Давиду за його детальний коментар. Особливо сподобалися два моменти, перший це останні кілька речень, з якими я абсолютно згоден і під якими теж готовий підписатися. «Насамкінець дуже хочу попросити, щоб Ви, отче Василю, та й усі священнослужителі, не займалися поширенням наклепів, не очорнювали і не обмовляли інших братів-християн, бо це не личить робити навіть невіруючій, але моральній людині, не те що священнослужителеві. Проповіді чи статті, в яких є щось подібне, нікого не наближають, а навпаки - віддаляють від Христа; не будують, а руйнують. Тому добре думайте, що говорите чи пишете на публіку. І запитуйте себе, що ви цим хочете досягти: згіршення інших, чи їх навернення. У всьому керуймось виключно любов'ю до Бога і ближніх.» Дуже гарно написано, але на превеликий жаль, коли говориш про подібні речі, ми всі (чи у всякому разі більшість) забуваємо про любов та мораль і думаю, що сам Давид знає це не гірше за мене, а якщо забув, нехай повернеться до свого коментаря під блогом владики Гудзяка, http://risu.org.ua/ua/index/blog/~borysgudziak/52937/ може я помиляюсь, але скільки не перечитував, ну не бачив я там любові, хіба такої як в біблійного Давида, була до Голіафа. Друга річ яка мені сподобалася це порівняння власного поїзда Кирила з папомобілем. «Схожість» дивовижна, а якщо ще врахувати, що поїзд московський патріарх купив за «власні заощадження», а папомобіль це подарунок від фірми Мерседес, то ще більша подібність спостерігається. Більш детально можна побачити тут http://www.youtube.com/watch?v=CIV-EfWRBxc#at=368 Біографією патріарха Кирила, спеціально не цікавився. Вистачає тієї інформації яка чисельно подавалася ЗМІ, хто пам’ятає, одним із перших, хто привідкрив завісу з МП був отець Гліб Якунін, а дальше вже пішло-поїхало. Але якщо вам цікаво де ще є підтвердження тих слів можу навести кілька адрес звідки можна почерпнути інформацію про вашого патрона http://www.russia-talk.org/cd-history/otkliki/ot-440.htm http://golishev.livejournal.com/1935645.html ; дуже багато ось тут (якщо чесно я то не перечитував http://diagnostica.rx22.ru/viewtopic.php?f=11&t=36 і т. д.

  • Давид | 9 серпня 2013, 01:00
    Коментувати коментар

    Продовження: Тут теж треба розрізняти підпорядкування владі та Богові. Що залежало від влади, те треба було виконувати. Проте єпископи знали: що стосується церкви та її інтересів, віри, те недоторканне. В питаннях святині єпископи не зраджували, а йшли навіть на заслання.". Від себе додам, що духовенство "співпрацювало" з КГБ не лише і не стільки з метою самозбереження, а заради того, щоб віруюча паства мала своїх духовних пастирів і змогу приступати до Св. Тайн! В протилежному випадку цього всього просто не було б! Хто ж мав священнодіяти? Тому кожен єпископ мусив формально, "для виду" співпрацювати з КГБ. Така співпраця зовсім не означала, що духовенство догоджало КГБ. Приміром, у 80-ті рр. КГБ змусило верхівку РПЦ звільнити архієп. Кирила (Гундяєва) з посади ректора ЛДА за його активну діяльність, відправивши його на єпископську кафедру Смоленська (а Смоленська єпархія була тоді найбіднішою), що було явним пониженням. Там йому заборонили їздити по єпархії та проповідувати (лише - в Смоленську). І перше, що він зробив - ослухався радянську владу і поїхав по єпархії. Так само з проповіддю. Також у 80-ті рр. тоді ще молодого архієп. Кирила під час візиту за кордоном журналісти запитали, як він ставиться до введення радянських військ до Афганістану, на що він відповів, що вважає це помилкою і йому прикро, що так сталося. Після цього його теж чекали утиски з боку КГБ. Думаю, що знаючи історію і такі факти, буде немудро стверджувати про якесь прикриття спецслужбами. Далі Ви закидаєте, що патр. Кирил займався "різними не надто законними оборудками". Якими це оборудками? Якщо Ви маєте на увазі т.зв. "тютюновий скандал", то і тут, на жаль, не знаєте правди. Прочитайте, будь ласка, цей матеріал (який, зауважте, написав журналіст В. Соловйов - за віросповіданням юдей): http://www.pravmir.ru/vladimir-solovev-o-besede-s-patriarxom-kirillom-o-chasax-kvartire-i-russkoj-rechi-audio-tekst/ Тут він трохи згадує і про "тютюновий скандал", і про годинник, і про квартиру. Такого ні "Експрес", ні інший укр. медіа-ресурс не опублікує. Особисто я захоплююсь тим, як потужно й самовіддано Патріарх Кирил працює для Церкви і свого народу. І як сміливо зло називає злом. І як віддавна безперестанку перед будь-якою публікою захищає духовно-моральні цінності та викриває злі наміри антихристиянських сил. Як застерігає від загроз і небезпек, пов’язаних з глобалізацією та аморальною політикою ЄС і т.д. Насамкінець дуже хочу попросити, щоб Ви, отче Василю, та й усі священнослужителі, не займалися поширенням наклепів, не очорнювали і не обмовляли інших братів-християн, бо це не личить робити навіть невіруючій, але моральній людині, не те що священнослужителеві. Проповіді чи статті, в яких є щось подібне, нікого не наближають, а навпаки - віддаляють від Христа; не будують, а руйнують. Тому добре думайте, що говорите чи пишете на публіку. І запитуйте себе, що ви цим хочете досягти: згіршення інших, чи їх навернення. У всьому керуймось виключно любов'ю до Бога і ближніх.

  • Давид | 9 серпня 2013, 00:57
    Коментувати коментар

    Шановний отче Василю! Своїми думками Ви змусили мене відреагувати на них. Перш за все відзначу, що поділяю Ваші думки про біблійних осіб, а особливо щодо українського язичництва, яке останнім часом дехто намагається представити в привабливому світлі. Тепер про патріарха Кирила. Оскільки Ви в своїх роздумах особливу увагу приділили йому, і саме під негативним кутом зору, то і я висловлю деякі свої рефлексії про його особу. Наперед впевнено зазначу, що знаю про його особу значно більше, ніж Ви, і то не з сумнівних джерел (а такими є, на жаль, більшість укр. ЗМІ, включно з церковними), а від тих, хто знав і знає його особисто, а також зі своїх кількарічних інтенсивних, постійних і уважних спостережень. Я давно помітив, що висвітленим нашими ЗМІ, в т.ч. досить відомими і шанованими (як-от "Експрес" та ін.) питанням, які стосуються російського православ'я, не можна довіряти, адже вони явно спрямовані майже буквально проти всього, що називається російським. І немає значення, чи правда саме на їхній стороні. Коли ж мова заходить про патріарха Кирила, то тут наші ЗМІ просто неперевершені: їм немає рівних в перекрученні правди, написанні напівправд і очорненні особи патріарха. Однією з причин цього є упередженість, яка заважає об'єктивно і незаангажовано подивитись чи то на якусь певну подію, чи на певну особу. Упередженість породжує засліпленість і через це заважає тверезо мислити. Іншою причиною є сліпа довіра написаному: коли беззастережно довіряють всьому, що напише, скажімо, газета "Експрес" чи якийсь інший інформ. ресурс. Заради сенсації або на чиєсь замовлення автори, і взагалі редакція, готові перекрутити правду та очорнити потрібну їм особу. Часто вони просто не вникають в суть справи. Після цього інформація постає в потрібному їм вигляді, і аж гидко й обурливо читати подібні речі, коли ти знаєш, що написане геть не відображає правди. Тепер конкретно про написане Вами. Не зовсім зрозуміло, що маєте на увазі під "олігархічними нахилами" патріарха. Тут треба сказати, що будь-які негативні схильності можуть згіршити людей, і вони є в багатьох ієрархів, зокрема греко-католицьких. Але я не хочу називати конкретні хиби конкретних осіб (що і Вам раджу робити). А Ваше порівняння патр. Кирила з О. Лєдяєвим взагалі нікудишнє. Цим Ви лише підтверджуєте, що знаєте про патріарха лише з того, що говорять чи пишуть його недоброзичливці та заздрісники. Яким це "власним" поїздом патріарх приїхав?? Він є настільки його власністю, наскільки власністю Папи є папамобіль, його апартаменти і т.д. А скільки швейцарських гвардійців його охороняє! Далі Ви, очевидно, поширюєте плітку про якісь 4 мільярди доларів на рахунку патріарха... І те, що він начебто "купив собі патріарше крісло". Мені прикро і дивно, що таке пише священик. Я б не здивувався, ябки це написав якийсь журналіст-безбожник. Доведу до Вашого відома, що митр. Кирил до обрання на патріарший престол був дуже добре відомий не лише в церковних колах, а й широкій публіці як в Росії, так і за кордоном. Він був надзвичайно активним учасником християнських теле- і радіопередач, а з 90-х рр. веде свої телепередачі (напр., "Слово пастиря"). Його проповідницько-просвітницька робота була (і є) настільки активною і потужною, його богословське, громадське, соціальне напрацювання настільки очевидне, що його кандидатурі практично у всіх відношеннях просто не було рівних. Тому його обрання на патріарший престол стало закономірним результатом його надзвичайно активної діяльності, духовного, викладацького, адміністративного досвіду, проповідницької діяльності, всебічного розвитку і надзвичайно високого інтелектуального рівня. Його обрання патріархом було настільки закономірним, наскільки таким воно було свого часу при обранні Папою Римським кардинала Й. Ратцінгера, який своїм богословським напрацюванням перевершував усіх претендентів на папський престол. Тому, отче Василю, не кидайте на вітер повну брехню. Потім Ви пишете, що "Гундяєв заробив капітали, прикриваючись ім’ям Ісуса Христа та російським спецслужбами, займаючись різними не надто законними оборудками". Першим закидом Ви, отче, очорнюєте патріарха, нічого достеменно про це не знаючи. Служетелеві Христа таке зовсім не личить говорити. Запитую конкретно: які капітали? Це ніщо інше, як наклеп, який легко поширюється в інформаційному просторі. А що ж Ви маєте на увазі про спецслужби? Якщо те, що патр. Кирил начебто співпрацював з ними, то мушу вказати на Ваше незнання історії РПЦ у важкі радянські часи. І Вам дуже пощастило, що Ви не служите в такий репресивний період. Ось що говорить патр. Філарет (Денисенко) про т.зв. "співпрацю" духовенства з КДБ: «Всі без винятку! За радянських часів ніхто не міг стати архієреєм, якщо на це не давав згоди КДБ. Тому стверджувати, що я не був пов`язаний з КДБ, було б неправдою. Був пов`язаний, як і всі». І ще: «Потрібно врахувати, що в радянській тоталітарній державі все було під контролем. Я повинен був погоджувати свою діяльність з державою. Наприклад, архієрей не мав права призначити священика на парафію без згоди КДБ»; На запитання, чи були священнослужителі, які не "співпрацювали", патр. Філарет відповів так: "А таких немає, бо за радянських часів ця спецслужба контролювала не тільки Церкву, а й усю діяльність культури, науки, військову промисловість тощо. Статус особливої підконтрольності мала церква як ідейна противниця марксистської ідеології. Тому й наглядали за нею найбільше. Тоді існувало положення, що без КГБ не можна було не лише призначити єпископа, а й рукопокласти священика, призначити його на парафію. Нині не існує реєстрації настоятелів, а тоді без запису уповноваженого священик не мав права служити в себе у храмі. Єпископи мусили спілкуватися з уповноваженими представниками, аби священиків усе ж таки призначали. Отакою була ця співпраця. Хоча правда й те, що деякі священики та єпископи писали доноси один на одного. Тут теж %D

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти