про шаленого Ірода

1 квітня 2013, 21:28 | Блоги | Блог священика Василя Ткачука | 1 |   | Код для блогу |  | 

Давно це було (це якщо під словом давно мати на увазі 20 років), йшов перший рік чи радше перші місяці (може й тижні) мого священства. Напевно, то було Богородичне свято бо після Служби Божої я взяв Акафіст до Богородиці. Молитвеника «Прийдіте поклонімося» в тій церкві не було, з собою не мав, «Акафістника» на українській мові на той час теж ще ніхто не надрукував, тож взяв акафіст на церковнослов’янській. Та коли дійшов до половини, на 6 кондаку, я на мить вмовк і майже впав у ступор. Ну ніяк в ту хвилину, я не міг знайти синонім до слова, яке автор акафісту адресував до Ірода, а сказати його в оригіналі - язик не повертався.  Для наочності, подаю той злощасний кондак з тим не дуже приємним (як на мене) словом.

 

 

Чому я сьогодні згадую ту давню історію? Та, не так давно, в кількох місцях перечитав, думаю знайому багатьом думку про відродження (реанімацію) церковнослов’янської мови у нашій Церкві, тому і згадалися діла давно минувших днів.

Я не проти церковнослов’янської мови, хоча оцінюючи ситуацію з нею згадую розмову двох «докторів» з чудового дитячого фільму: «Думаю пацієнт швидше живий як мертвий та ні пацієнт швидше мертвий як живий». Не знаю, можливо помиляюсь, але чомусь мені здається не туди і не на те, ми сили докладаємо. Так, «бабусю» шанувати треба, але разом із тим всі розуміємо, що її час пройшов. Яким чином ті богослужіння, що їх ще напишуть, можуть написати на церковнослов’янській з подальшим перекладом на українську? Хто це може написати? Де вони живі носії, що вільно розмовляють церковнослов’янською? Найкращий письменник чи поет не напише гарного твору на мові яка не є для нього розмовною. Виходить потрібно писати українською, перекладати і перевіряти церковнослов’янською, а потім знову перекладати ще раз на українську. Це одне, а як каже один мій приятель, ті хто ратує за повернення церковнослов’янської повинні й проповідь на ній говорити, в принципі, я з ним згоден, а то інакше якесь загравання виходить.  

 Відносно нового перекладу богослужінь, який треба робити по новому, незважаючи на попередні то це нагадує мені ситуацію в державі. Ось уже майже чверть століття, кожен президент, кожен уряд, веде наш народ своїм власним шляхом.  Є приклад історії інших народів, держав, відомі помилки яких вони допустилися і те до чого це все привело, але ні, на кожному кроці чуємо від наших можновладців, нам це не підходить, нам потрібно будувати власний шлях, нам потрібні власні граблі. Так, ми бачимо, що вони тих і тих вже добряче луснули по чолі, але наші граблі будуть інакші і вони так сильно бити не будуть. Але на жаль, граблі граблями. Я не тверджу, що переклад «василіянки» чи Літургії є досконалий і у всьому задовольняє, навпаки, є чимало моментів які нам парафіяльним священикам не подобаються, але вся суть в тому, що кращого на даний момент немає. І замість того, щоби на голому місці придумувати новий ровер, візьмімо старий і якщо можемо то спробуймо його вдосконалити, якщо бракує хисту, то ще їдьмо на такому який він є, все ж таки краще як ходити пішки.

Як і більшість українців я люблю старовину, історію, але «віддайте Богові Боже, а кесареві кесареве», двічі в одну річку вступити не можливо. Час пройшов і немає потреби безнастанно повертатися в минуле і казати було так чи так, все було благочестиво і свято. Ми живемо сьогодні і про сьогодні нашої Церкви і нашого народу треба думати, каже Христос «не журіться завтрашнім днем, завтрашній день журитиметься сам за себе», «ось я з вами по всі дні аж до кінця віку».

Тому, можливо, мої слова комусь здадуться непатріотичними, неправильними, але більшість цих розмов про гарну минувшину, про благодатну церковнослов’янську мову тощо, видаються ностальгічним плачем зрілої людини за дитячими роками: і сонце тоді яскравіше світило, і зими були більш морозні, і люди добріші, і вишні та яблука солодші.

На кінець трохи жарту до теми. Оженився один вдівець. Взяв гарну господиню, яка прибирає в домі, приварює зі всіх сил, чекає на похвалу, а натомість тільки й чує: «не так як небіжка варила». З кожним днем нові страви, нові старання, а все «не так як небіжка варила». Прийшов ґазда одного вечора додому, а жінка не встигала, страва пригоріла, вона подає на стіл, а сама й думає: «ну якщо я не вгодила йому раніше, то тепер він мене вже приб’є». Чоловік, взяв, попробував, передихнув і задоволений сказав: «нарешті таке як небіжка варила».

             Це така народна «мудрість», а мудрість автора книги Проповідника, дещо інша, але якщо не брати до уваги деталі, то все ж таки схожа: «Не кажи, що часи колишні були ліпші, ніж теперішні, бо то не мудрість піддала тобі це питання.»

Система Orphus
Рейтинг
2
2
1коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • anatolius | 1 квітня 2013, 23:15
    Коментувати коментар

    Мені здається, отче, Ви не добре зрозуміли ті слова владики Венедикта (в першому варіанті блогу вони згадувались). Оскільки те інтерв'ю робив власне я, то трохи поясню те як я зрозумів владику. Йшлось по-перше не про масове введення на кожній парафії. А про те, що часом десь можна служити Літургії, щоб люди могли, якщо бажають їх чути. Думаєте таких людей немає? Є. Латинську мову ще менше людей розуміють (чи взагалі ніхто), але це офіційна богослужбова мова Латинської Церкви (так як в нас ЦС і це ніхто не скасовував) і час від часу нею служать. Вона (латина) теж не має живих носіїв мови (а нею навіть оф. доки пишуть!!!)... Зрештою ЦС ніхто ніколи не говорив, тому таких живих носіїв ніколи не існувало:) Хоча питання, як написати служби, слушне. Я теж про це думав. Тим більше не варто протиставляти питання перекладів вживанню ЦСЯ. І одне треба і інше не погано. А щодо деяких слів, їх можна замінити. Замінили жеж молитви за імператора, той це якщо буде слушно можна виправити. Зрештою в найбільш вживаних богослужбах таких випадків я не зустрічав. Хоча загалом мені Ваша логіка абсолютно зрозуміла,але не треба робити протиставлень.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти