Кшиштоф Зануссі: Різниця між Заходом і Сходом пролягла після Каносси

5 березня 2012, 18:14 | Блоги | Блог Магістерської програми з журналістики УКУ | 0 |   | Код для блогу |  | 

«Кіно морального неспокою» - так критики характеризують стрічки польського кінорежисера Кшиштофа Зануссі  За його плечима понад сорок художніх і документальних фільмів, які ставлять перед глядачем філософські й морально-етичні питання. Кшиштоф Зануссі – активний католик, член Папської ради у справах культури - скромно відмовляється називати себе християнським режисером, залишаючи це на розсуд глядача. Під час зустрічі із студентами магістерської програми з журналістики Українського католицького університету пан Зануссі поділився своїми міркуваннями про сучасне й минуле церкви на Заході і Сході.

 

 

На Сході поширений духовний екстремізм. Із цього приводу згадую саркастичний анекдот, який мені розповів режисер Андрій Тарковський. До католицького священика прийшов сповідатись чоловік, який бив свою дружину й нічого не міг із цим удіяти. Священик сказав йому: якщо не можеш перестати бити, тоді бий легше й рідше. Коли ж він пішов до православного священика, той сказав: тоді вбий її, здайся поліції, покайся, а на тому світі зустрінетесь.

 

Філософії святого Августина й Томи Аквінського Схід не сприйняв. Наша західна традиція розповіді, а отже література й театр походять від святого Августина та його принципу інтроспекції, пізнання самого себе. Він почав дивитись, як у дзеркало, у свою душу. Подібного не знайдете ні на далекому Сході, ні в античній грецькій традиції.

 

Каносса – це перелом для Заходу. Відтоді, як імператор на колінах три дні просив помилування в Папи, почався розподіл влади. Виявилось, що нічого святого у владі немає. Кардинальна різниця між Заходом і Сходом  пролягла саме після Каносси: на Заході відбулась ця десакралізація влади, на Сході – ні. До революції російські чиновники й офіцери мали раз на рік ходити до сповіді й приносити підтвердження цього начальству. Ось до якої міри зрощені були світська й духовна влада. На Заході такого й уявити не можна було. Коли ж до Польщі прийшли комуністи, їхня влада була нам незручною й неблизькою, адже вони мали інше мислення.

 

У Росії існує глибока ненависть до Риму. Народ там узагалі не розбирається, що таке католицизм, а деякі навіть уважають, що католики не християни. І в цьому винні не тільки православні, але й Рим. У тому, що Рим напав на Константинополь, був великий злочин, за який Папа нещодавно перепрошував. Однак це залишилось глибоко в серці. З іншого боку, православні часто не пам’ятають, що триста років серце християнство було в Римі. Для них воно стрибнуло з Єрусалиму прямо до Константинополя. Але ж перші триста років, коли християнство розвивалось, Константинополя не було! Хоча різниця між нами зовсім невелика – три букви – que. Латиною це означає «і». У католиків – «Святий Дух від Отця і Сина», у православних – «від Отця». Всі інші відмінності не лежать у площині теології.

 

Хто не відчуває таємниці, той не має нічого спільного з релігією. Ми всі намагаємось вірити, а як ми вірили – дізнаємось на Страшному Суді. Якщо серйозно дивитись на світ, то все, що нас оточує – таємниця, а таємниця – це вже релігійне відчуття.

 

Церкву рятують не єпископи й не Папи, а тільки глибоко віруючі люди. Неважливо, де вони перебувають, та саме від них залежить доля церкви, а не від структури, організації та будівель. На жаль, Іван Павло ІІ не мав великого таланту до обрання людей на пости. Однак я як людина театру завжди його захищаю: він робив кастинг. Люди, яких Папа обрав, мають чудовий вигляд, однак хтось мав би написати їм ролі. А вони пишуть їх самі собі. Зараз католицька церква переживає не найкращі часи. Католицизм виживає завдяки рухам молоді, а з більшості єпископів користі мало.

 

Валентин Дігтяренко, Магістерська програма з журналістики УКУ

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти