Реформація по-українськи. Частина 2

7 листопада 2017, 17:48 | Блоги | Блог Оксани Горкуші | 0 |   | Код для блогу |  | 

Косяк Сергій, пастор з Донецька, координатор міжконфесійного Молитовного Марафону "За Любов, Мир та Цілісність України" (2014 року) у Донецьку (в період захоплення міста бойовиками). Про досвід громадянського служіння на передовій дійсності спілкувались 1 липня 2017р. у другій передачі циклу «Реформація по-українськи» в рамках авторської програми Горкуші Оксани філософсько-релігієзнавчих діалогів «Самовизначення» (Харченко, продакшн ТБ-7).

Донецьк – Україна. Україна потребує духовно-християнської реформації. Провідниками такої можуть стати ті духовні особистості, що, тримаючи в одній руці Біблію, а в другій – Конституцію України, йдуть назустріч сучасній громадянській спільноті з її конкретними життєвими проблемами і потребами. Духовно-діяльне служіння людині на передовій дійсності, а не в закапелку теологічних міркувань чи суто релігійних повчань. Патріот – це той, хто бере на себе відповідальність і за небесну, і за земну, маленьку і велику Батьківщину, хто діє і будує тут і зараз.

1. Самовизначення

Сергій Косяк з одного боку – типовий представник Донецького регіону. Народився в Макіївці, в сім’ї шахтаря. Пройшов звичайний шлях донеччанина-трудівника: школа, металургійне училище, металургійний комбінат, гірничий інститу, шахта. «Голос Донецька» у класичному варіанті із внутрішнім розумінням його змісту, потреб та поглядів.

Щоб зрозуміти цей регіон, слід взяти до уваги, що це була солянка з трударів з усього колишнього Союзу, які приїхали сюди розбудовувати вугільні шахти та піднімати металургію. Всі приїхали працювати, заробляти гроші, здобувати власний добробут. Тому головним показником завжди був показник працездатності. Традиційні, національні, релігійні ідентичності не брались до уваги. Фактично – вони були неважливими . Тож можна сказати, що для менталітету донецького регіону характерною ознакою є відсутність традицій, не вкоріненість у традиційність. Усе, що міг дати тато, який з 16 років працював шахтарем, – відвести сина працювати у шахту. Відразу після металургійного технікуму Сергій пішов працювати на металургійний комбінат імені Кірова в м.Макіївка. Потім – гірничий інститут, після закінчення якого спочатку працював машиністом бурового станка на шахті, а потім – геологом. На шахті, де все життя (із 16 років) пропрацював його тато (32 роки). Де тато і загинув під завалом. Працювати і гинути в шахті – ось особливий життєвий контекст донецької ідентичності.

Релігійне виховання: Хоча прадід був пасторем баптистської церкви, але дід – атеїстом. Бабуся натомість – православною, але глибоко віруючою - не номінально чи традиційно, а за способом життя та світовідчуття. Власне бабуся щоденно і займалась релігійним вихованням внука. Для неї не були вагомими якісь номінальні показники церковної належності – молилась, щодня співала духовних пісень та читала Біблію з внуком. У 16 років Сергій потрапив у протестантське середовище, у 20 зробив усвідомлений крок і вирішив присвятити життя служінню Божому. У 22 – вже був молодіжним керівником у церкві, в 25 – пастором, в 27 – рукопокладеним пастором у Церкві.

У шахту працювати вже пішов, коли був свідомими християнином – пасторем – у 20 років. Трудовий шлях і пасторське служіння доповнювали життєвий шлях Сергія. Вважає, що служіння Богу не повинно перетворюватись на спосіб заробітку. Заробіток на роботі і служіння Богу за духовним покликом можуть взаємодоповнюватись. Доречно було б, щоб пастор в церкві або ж був на фіксованій зарплаті, або мав би заробіток від іншої діяльності – зарплата на роботі чи власний бізнес. Але служіння Богу не повинно ставати засобом самозбагачення.

Релігійне самовизначення вплинуло на життєву позицію Сергія. Перебуваючи в оточенні трударів-шахтарів, усе життя яких зосереджувалось на роботі та заробітку, а релаксація пов’язувалась із вживанням алкоголю, Сергій спромігся досягати поваги, демонструючи свої життєві принципи і живучи за ними. І його поважали як людину, яка має принципи, розумні й ціннісновмотивовані принципи. Поважали за його послідовну позицію, тверезий спосіб життя, цілеспрямованість, працездатність й готовність спиратись та жити згідно з власними принципами в будь-яких обставинах. Часто навіть тому, що не мали таких принципів, або ж не могли так себе дисциплінувати, аби  послідовно керуватись у житті такими принципами. «Нормальний хлопець», хоча й з принципами – так ставились співробітники-шахтарі.

2. Донецьк на вістрі подій. Пастор на передовій дійсності. Життєва позиція та буттєві обставини. Молитовний марафон «За Любов, Мир та Цілісність України».

Молитовний Майдан чи міжконфесійний марафон «За Любов, Мир та Цілісність України» - один з найцікавіших моментів у релігійному житті Донецького регіону. Коли почались інтенсивні події і вже були висловлені найрізноманітніші точки зору від різних діячів та політиків, настав час сказати своє слово і релігійній спільноті. Сергій Косяк на той момент був секретарем міжрелігійної Ради в місті Донецьку. Організували Круглий стіл, куди запросили перших осіб релігійних спільнот Донецька. Тут було представлено 90% усіх конфесій Донецька, 95% - християнських (включно з представниками УПЦ МП). У сформульованій Резолюції Круглого Столу, підписаній усіма, зазначалось, що Церкви Донецька «За мир, любов і цілісність України». Ця резолюція мала теологічні підстави, спільні для всієї палітри релігійних конфесій. Адже Бог завжди за мир та єдність. Провокатором розділення чи сепарації є Сатана. Тоді ж Сергія Косяка призначили координатором робочої групи із впровадження цієї декларації в публічній формі.

Доносити рішення Круглого столу та зміст Резолюції, підписаної керівниками різних конфесій в Донецьку, до широкого загалу вирішили двома способами: через парафії та засобом Міжконфесійного Молитовного Марафону «За Любов, Мир та Цілісність України». Щодня з 18 до 19 години представники різних конфесій збирались у центрі Донецька під цим гаслом для спільної міжконфесійної молитви. Приєднатись збирались навіть буддисти, але через особливості їхньої молитовної практики, що не сумісна із притаманними авраамістичним релігіям, домовились, що молитимуться християни та мусульмани. Активними учасниками щоденного молитовного марафону були представники різних християнських конфесій (УГКЦ, УПЦ КП, РКЦ, протестанти). Разом з нами молились «За Любов, Мир та Цілісність України» і мусульмани.

Спочатку просто приходили на молитву, потім з’явились плакати: «Тут моляться за мир в Україні, за цілісність України», пізніше з’явилась молитовна палатка, стіни якої були закриті банерами, на яких проголошувались тези Круглого столу: «Тут моляться за мир, любов і цілісність України». Із зростанням напруги й накопиченням агресивності в середовищі Донецька ця палатка декілька разів метаморфізувалась у своїх гаслах, її рвали, різали, руйнували. 15 молитовників з Марафону побували в полоні у бойовиків. 4-ро проходили через фейкові розстріли. Двоє і зараз лишаються у підвалах днр. Дехто досі перебуває у Донецьку після обробітку місцевими спецслужбами і перевірки на лояльність. Їх побили, полякали, пересвідчились, що вони не небезпечні і відпустили. Значна частина – виїхали з Донецька.

Наш молитовний Марафон пережив три зміни влади в Донецьку. Із нагнітання агресивності у ставленні щодо молитовників Міжконфесійного Марафону можна відстежити 3 хвилі захоплення Донецька.

У Донецьку нічого не відбувається без вказівки зверху. Всі ці рухи, мітинги проросійські – були добре спланованими й організованими. Щодо нашого молитовного Марафону, то за першої хвилі вони не знали, що з нами робити. Адже люди просто моляться. Якісь маргінальні елементи виявляли відверту агресію, але цілеспрямованих нищівних дій проти нас не застосовували. Так, маргінали бачили в нас ворогів, доносили на нас в нквд, стріляли та рвали палатку, ламали плакати, одного разу побили чергового… але цілеспрямованої вказівки нас розганяти не було. Бо ж ми молились за мир і любов… стояли з Бібліями. А серед місцевих бойовиків також були віруючі. Зокрема і ті, хто особисто знав та поважав Сергія. Тому негатив щодо молитовників постійно притишувався. Однак після однієї гучної всеукраїнської акції, яку організовувала по всій Україні Руслана (Молитва за Україну), не помічати Марафон у центрі Донецьку стало неможливо. І після приїзду Руслани з її інформаційним супроводом та розголосом на всю Україну до нас у Донецьк на наш Марафон, Сергія Косяка заарештували. Допитували, били, катували, але залишили живим і відпустили. Завдяки особистому знайомству і розумінню, що він – християнин і пастор, якого поважають.

Але коли прийшов зі Слов’янська Стрілков зі своїми польовими командирами – почався справжній цілеспрямований терор. Ці чужі люди зовсім не орієнтувались у місцевій ситуації. І перший час приглядались. Серед стрілковців був найрізноманітніший зброд включно із найманцями-бойовиками з цілої Росії та далекого зарубіжжя – йорданці, єгиптяни. Тож якщо до липня 2014 року Молитовний Марафон потерпав від ситуативної ворожості агресивних маргіналів, то із приходом стрілковських польових отаманів почалась систематична боротьба проти молитовників. Постійні арешти… і у серпні молитовники змушені вже були перейти у підпілля.

Третя хвиля характерна тим, що розгул анархії польових командирів (в кого кулемет – у того і влада) змінився на більш-менш систематизоване управління й оформлення певних «владних» структур. Фсб зачистило польових отаманів та на їхні місця поставили російських офіцерів. Останніми, кого зачистило фсб, були гіві та моторола. Але після усіх цих подій молитись «за любов, мир та цілісність України» в центрі Донецька уже ніхто не міг.

Унікальність нашого Молитовного Майдану – у молитві за любов, мир та цілісність України він об’єднав віруючих найрізноманітніших конфесій, багато хто з яких постраждав, був арештованим, катованим за свою віру й чітку позицію у цій ситуації. Двоє учасників, включно з Козловським Ігорем Анатолійовичем, досі перебувають в увязненні днрівцями.

3. Щодо причин сепаратизму, проблем переселенців з окупованої території та шляхів духовно-світоглядної інтеграції українських громадян.

Сергій Косяк – російськомовний українець. Виріс і жив в російськомовному середовищі. Переконаний, що будь-які питання, які піднімаються і загострюються для розділення суспільства – включно з мовним питанням – провокують сепаратизм. Акцентуація на інакшості, другосортності через цю інакшість, включно з російськомовністю, чи спроб вивести якийсь унікальний донецький менталітет і йому приписати провину щодо сучасної ситуації в Донецьку, - ведуть до розділення, ворожнечі, провокують сепаратизм. «Розділяй і владарюй» - класична схема маніпуляції суспільною свідомістю. Не російськомовні бабусі спровокували окупацію проросійськими бойовиками та російськими військами частин Донецької та Луганської області. Але цьому сприяла також відсутність послідовної державної стратегії України в інформаційному полі. Ніколи мешканці донецького регіону не мали якогось антиукраїнського чи проросійського настрою. Але систематично дивлячись проросійські канали можна повірити у їхній варіант «правди». Особливо, якщо дивитись на дійсність крізь призму телевізора. Не всі можуть його вимкнути. А на окупованих територіях лише російські канали й показують.

Загарбання донецького регіону починалось із поширення, зокрема і засобами масової інформації, міфу про «страшних бандерівців» - ворогів, що прийдуть захоплювати Донецьк. Тому прикро, що перебуваючи в Україні ми спостерігаємо за сучасним поширенням негативного стереотипу «донецького переселенця» як безвідповідального, невихованого, потенційного колаборанта загарбників. Це – штучний міф. Але він шкодить інтеграції та адаптації переселенців з окупованих територій в Україні. Як шкодить і ставлення державних органів та всіляких управлінців до людей, які втратили домівку, власну зону комфорту, роботу та все, що мали, але вибрали бути громадянами України й виїхали з окупованих територій, як до людей якогось іншого, гіршого сорту.

На міжконфесійному Молитовному Марафоні ми всі були різні, але нас об’єднувала єдина спільна дія – молитва за любов, мир та цілісність України. І ми були сильні у своїй єдності завдяки і унікальності та індивідуальності кожного. Кожного, хто стояв на власних релігійних переконаннях, але діяв задля спільної мети. А ця мета – та ідея, яка здатна об’єднати щирих віруючих громадян тут і зараз. Ми всі різні – різних релігій, мов, культур, традицій, але розуміємо, що ми українці. Унікальність єдності – коли ми різні, але складаємо одну націю, один народ, одне тіло. Не мова є предметом об’єднання. Але таким об’єднавчим фактором є ідея, висловлена узгоджено. Ми стояли за цілісність і єдність України не в політичному, а в богословському розумінні. Тож тут і Божа правда була присутня. Люди, які вірять в Бога та хочуть жити в цілісній Україні і спираються у своєму житті на певний регламентативний релігійний морально-етичний базис, спільно діють. Для нас це було просто – діяти щиро згідно із власним переконанням.

4. Персональна позиція та особисте життя як епіцентр подій України.

Після того, як Сергія Косяка випустили з підвалів донецького мгб, він поїхав до Києва до родини, яку відправив в Україну ще у травні, розуміючи крайню небезпеку для тих, хто поруч. І ось у кінці серпня Сергій вирішив повернутись у Донецьк. Уже коли був на вокзалі, куди він прийшов у футболці, шортах та з ноутбуком у рюкзаку, йому передзвонили з Донецька. Арештували й катували Олександра Хомченка, хотіли розстріляти, думаючи, що це Сергій Косяк. Попередили, щоб він за жодних обставин не повертався, бо там його шукають і є реальна загроза знищення.

Людина на вокзалі. Між світами й часами. Людина, що втратила все – домівку, церкву, у якій служив, роботу, на якій працював. Втратив усе, що мав. Момент розпачу. Молитва до Бога. Рішення змінити вектор життєдіяльності. Зміна вектору – найважче, що необхідно зробити переселенцям для адаптації та інтеграції в Україні. Треба зрозуміти, що втрачене, якщо і вернеться, то не так швидко, як сподівалось. Але треба жити. Діяти. Будувати нове життя.

Тоді Сергій Косяк зайнявся облаштуванням переселенців. Сприяння місцевої влади Красного Лиману, Табір «Берізка», допомога тим, хто втікав від війни. Волонтерська допомога від громадян України, яка давала можливість годувати, вдягати, облаштовувати до 140 переселенців за день. Успішні випадки адаптації: коли хлопець Ваня з Макіївки, який був шахтарем, але все життя мріяв стати фермером, за допомогою і підтримкою центру для переселенців, організованого Сергієм Косяком, таки став успішним фермером в Україні. Він зміг змінити життєвий вектор та здійснити мрію.

Але донецький регіон поступово відмирає. Емоційно відмирає, економічно відпадає від України. Інформаційно ампутується від неї. І цьому сприяє також повсякчасна корупція та брутальність у поводженні з переселенцями та тими мешканцями Донецька, хто лишився жити на окупованих територіях, бо ж їм не створили нормальних умов для влаштування в Україні. Корупція і приниження при перетині лінії розмежування, корупція і приниження в кабінетах, корупція і гнилість усієї системи управління. Ця корупція із владної системи управління перебирається і в церковні структури. І люди, які зневіряються і починають ненавидіти, вони ненавидять не Україну, а те приниження й потурання, якому піддаються з боку безлічі службовців. Приниження особистої гідності та дорікання у іншосортності – причина поступового відпадіння донецьких мешканців від України. Вони ненавидять не Україну, а беззаконня і власне безсилля такому протистояти.

Сергій Косяк прагне жити в новій Україні. У країні, де влада поступово переходить до ініціативних громадян – активних і відповідальних, дієвих і ефективних громадських активістів, ціннісновмотивованих і щирих. Своєрідну модель консолідації громадянського активу на самоврядування на місцях він організовував у Донецьку. Але діяти такий громадянин та громадський актив повинен почати з того місця і там, де може – з власної родини, роботи, місцевої та містечкової громади. Контролювати владу. І не лише контролювати та стимулювати – але й самому розуміти свою відповідальність за організацію життєвого простору.

А щодо духовних лідерів – то духовно-світоглядна реформація в Україні можлива у випадку, коли священики та пастори, взявши в одну руку Біблію, а в іншу – Конституцію України, вийдуть назустріч кожному громадянину з його конкретними проблемами та запитами, щоб захистити від беззаконня. Бо лише релігійне повчання не є настільки ефективним, як активна громадська позиція ціннісно-вмотивованих духівників. Суспільство приймає тих, хто є корисним. Запитаність християнської позиції залежить від зацікавлення християн суспільними проблемами. Бо якщо священик хоче змінити суспільство, але бере у руки лише Біблію, забувши Конституцію – у нього нічого не вийде. Слід почати із захисту прав громадян. Суспільство не запитує лише проповідників, але потребує активних громадян високого духу, які спираються на релігійні переконання і є носіями морально-духовних цінностей, але переймаються проблемами живих конкретних громадян. Навіть якщо ці громадяни не належать до церкви.

Кожен сьогодні має усвідомити себе маленькою зернинкою великого громадянського суспільства. Знайти себе унікальним незамінним елементом такого, побачити справжню вартісну мету і рухатись у її напрямку. Для кожного є місце і спосіб долучитись. І для християн тим більше. Бо їхні зернини – живі і натхненні духовними цінностями.

 Коротко переказала Горкуша Оксана.

Захоплена цією особистістю, його незламністю духу й силою віри, його дієвістю щирого вірного відповідального християнина. В найважчі моменти історичного випробовування він діяв як відповідальний громадянин і християнин, що служить Богові та своєму народові, сповідує правду і діє згідно з нею. Для специфічно української реформації, час якої очевидно настав (бо іншого шляху нам вирватись вперед і виграти у війні за власне виживання немає), слід, щоб щонайперше трансформувався підхід віруючих - священослужитель сьогодні має в одній руці тримати Біблію, а в іншій - Конситутцію України - і так проповідувати. - це слова Пастора Косяка Сергія. Дякую за цікаву й актукальну бесіду!!!

Дякую за сприяння в реалізації проекту Стельмащуку Юрію Івановичу. За запис передачі колективу каналу "Харченко, продакшн ТБ-7".

В пам’ять про головного редактора й координатора каналу (Харченко, продакшн ТБ-7) Леоніда Харченко. Завдяки його неспокійному серцю, громадській ініціативності, патріотичній позиції та фаховій діяльності мали можливість поспілкуватись. Світлої пам’яті та Царства Небесного панові Леоніду. Дочасно залишив нас 5.11.2017.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти