Випадково довелось послухати інтерв’ю, що давав Радіо «Марія» владика Ян Собіло 2 лютого 2017 року. Ці дні загалом були досить напруженими в контексті української дійсності: загострення ситуації на фронті, прощання в Києві із загиблими захисниками України тощо. Тож можна було б і не звернути увагу на це інтерв’ю, якби не каменюка в бік цілого українського академічного релігієзнавства, випущена рукою не представника Московського патріархату (до таких ми вже маємо резистентність), а з крила щирої віри представника Римо-Католицької Церкви.

Каменюку зловили. Подякували за досвід та наступне поглиблення розуміння ситуації. Спокуса не відповідати, бо ж Бог та люди і так правду знайдуть, була великою. Але смиренно, розуміючи, що обмежена знаннями й недосконало розумію ситуацію, вирішила попросити милості уточнити декілька висловлювань. Та й Христос вчив, що раз уже вдарили по одній щоці, то…

Аби не бути голослівною, наведу декілька тез з висловлювань владики Яна Собіло, які викликали в моїй свідомості чимало запитань та породили спрагле бажання дошуковуватись відповідей, хай навіть і своїм нікчемним розумом, але з надією на милість людей обізнаних й просвітлених правдивою вірою. Читачі зможуть ознайомитись із цілим інтерв’ю на радіо «Марія» й пересвідчитись, чи правильно вловлені мною тези й чи справді висловлене було саме так сказано за посиланням: http://radiomaria.org.ua/vse-sho-vidbuvatsya-sogodni-v-ukrani-ce-znishennya-derjavi-vladika-yan-sobilo-4450

Теза 1. Місія нунція на захоплених підросійськими бойовиками та російськими військами територіях Сходу України є так само важливою, як і зустріч Папи Франциска і патріарха Кіріла в Гавані.

Тут без коментарів. Шляхи Ватиканської дипломатії, як про те красномовно й безпосередньо було вказано нам далі, можуть бути зрозумілими не розумом, а щирою вірою.

Очевидність, досягнута шляхом розуму, є наслідком теоретичних міркувань й постає у формі розуміння, а очевидність, досягнута шляхом віри - є наслідком безпосереднього релігійного досвіду й довіри до церковного авторитету та постає у формі переконання. Це звичайно не спростовує можливості мудрого поєднання віри та розуму у пошуці правди людиною, до чого закликав ще Папа Іоанн-Павло ІІ в енцикліці «Віра та розум – двоє крил людського духу». Але нам шановний владика Ян Собіло однозначно вказав, що в даному разі намагатись збагнути стратегічну мету Ватиканської дипломатії обмеженим українським релігієзнавством розумом зась. Маємо слабку надію, що колись таки окрилений вірою намір нам спробують пояснити на зрозумілій прискіпливому та обмеженому людськими здібностями розуму мові.

Теза 2. «Весь народ України» був задоволений візитом нунція на окуповану підросійськими бойовиками територію Луганської та Донецької областей.

Термін «весь народ України», на нашу недосконалу думку, є надто загальним. В даному контексті він має невизначеним обсяг та зміст. Припустимо, що цим поняттям позначають усіх мешканців України – всі вікові та статеві групи, незалежно від їхньої конфесійної, фахової, географічної, історичної, історіографічної тощо належності, світоглядних переконань, політичних вподобань, включеності в сучасні гострі події та ставлення до Російської агресії стосовно України. Маємо сумнів, що такий строкатий суб’єкт висловлюватиметься однозначно та одностайно щодо конкретного візиту нунція. В усякому випадку, вже й сам владика Ян Собіло зізнається, що таки «декілька націоналістів» будуть цей факт сприймати негативно чи, принаймні, критично.

Теза 3. «в Україні мудрий народ і має знати, щоб не слухати націоналістів, бо вони є винуваті в багатьох проблемах, які Україна зараз переживає».

Хотілось би побачити перелік тих сучасних проблем, які Україна зараз переживає з вини «націоналістів» та, звичайно, обгрунтування того, що ці проблеми виникли саме через діяльність «націоналістів». Та пропозицію того, кого ж має слухати «мудрий народ України», аби уникати подібних проблем на майбутнє. Як і роз’яснення, чим поради останніх народу України є кращими від порад «націоналістів».

Теза 4. «Не слухати людей, які говорять, що папа щось не те каже, висловлювання людей на РІСУ, які скритикували нунція за те, що він був в Луганську й Донецьку. Де нунцій поїхав? В Росію? – він був на Україні. Донецьк, Луганськ – це Україна. Нунцій поїхав з пастирським візитом на Україну».

У мене над робочим столом ще з травня 2014 року якраз над монітором висить прапорець «Україна єдина» - гасло, за яке й піддавали тортурам мирних мешканців Донецька та Луганська в момент окупації підросійськими бойовиками та під час цієї самої окупації. Не наважусь запитати, чи проголошував нунцій цю свою позицію, перебуваючи в окупованому Донецьку. Сподіваюсь, нунцій обізнаний із долею учасників «молитовного Донецького марафону за єдину Україну», турбується й піклується такою не менше, ніж духовною опікою своєї пастви в захопленому Донецьку чи Луганську. Для мене, наприклад, немає сумніву, що Донецьк та Луганськ – Україна, і нунцій здійснював свій пастирський візит «в Україні», а не на території Росії, правда з темпорально-дійснісним уточненням – в тій частині України, що сьогодні знаходиться в окупації підросійськими бойовиками.

Теза 5. «Він поїхав на Україну до своєї церкви до Римо-католиків, зустрічався також з православними, з людьми доброї волі і був підтримкою».

Ось уже рік в підвалах Донецька перебуває наш колега, людина доброї волі й релігієзнавець, який свого часу багато сприяв зокрема й римо-католикам Донецька у вирішенні їхніх конкретних потреб під час реєстрації релігійних громад та здійснення ними культурно-просвітницької роботи. Ми були б безмежно вдячні нунцію, аби він став підтримкою й Ігорю Анатолійовичу Козловському, сприяв, зокрема й засобами вишуканої Ватиканської дипломатії, його визволенню з безпідставного полону бойовиками.  

Теза 6. «Але комусь залежить, хтось гроші платить таким пісуарам, які пишуть заказні статті з метою обхаяти нунція і Церкву».

Маємо надію, що ці висловлювання владики Яна Собіло є не простим маніпулятивним прийомом з метою дискредитації тих, хто висловлює відмінну, від його особистої, точку зору. В усякому разі сподіваємось, що владика зможе надати дані і щодо тих, хто “за гроші” «обхаює нунція і Церкву», і щодо тих, хто ж їм замовляє ці «заказні статті».

Теза 7. «Хто забороняє їздити всім патріархам, єпископам і архієпископам різних конфесій на Донецьк? Чого вони не їдуть? Ніхто їм не забороняє. Хай не думають, що вони такі важливі, що їх там будуть зразу стріляти. Вони нікому там не нужні. Тільки бояться. Страх – тричі страх. Не пускають їх туди? Кажуть – ну як я поїду? Мені ж там можуть щось зробити? А хто тобі буде робити? Коли ти сам боїшся свого страху бо сам боїшся своєї тіні»

Не можу й уявити, як воно для єпископів різних конфесій, але пам’ятаю, що разом з волонтерами змогла доїхати лише за декілька кілометрів до лінії фронту…. Бо таки лінія фронту, і далі наші ж військові нас не пропустили… так, здурів навігатор, і ми декілька разів шалено боялись, що вже заїхали на окуповану територію, знаючи, як використовується «живий український товар» бойовиками… але й справді, може то «страх своєї тіні».  Дуже прошу вельмишановного нунція, якщо раптом прочитає чи йому перекажуть, взяти мене із собою в пастирську поїздку до Донецька та Луганська, щоб можна було з власного досвіду зробити висновок про те, як воно там насправді усе й не боятись власної тіні. Хоча надії на таке величезне приниження гідності  представника Папи скромний український релігієзнавець з точки зору владики Яна Собіло, звичайно ж не заслуговує.

Теза 8. «Нунцій відважний і правдивий пастир в Україні. І тому деяким людям невигідно, що правдивий пастир від Папи їде і говорить що думає: що це Україна, що треба закінчувати війну».

З-поміж моїх знайомих та незнайомих опонентів немає нікого, хто б не хотів, аби війна закінчилась. Проблема полягає лише в тому, що кожен дає власні рецепти закінчення цієї війни. І деякі з цих рецептів таки не передбачають існування в майбутньому вільної незалежної України. Було б цікаво дізнатись про ті рецепти, які пропонує Нунцій з обґрунтуванням їх доцільності, дієвості та ефективності, з врахуванням ризиків та можливих наслідків зокрема й для України.

Теза 9. «Сьогодні маємо також таку справу, що дійсно нам потрібно дуже великої солідарності в молитві та у висловлюванні конкретної нашої позиції».

Мене, як негідного уваги некомпетентного у багатьох питаннях віри й неосвіченого духовно українського релігієзнавця, увесь час турбує питання: з ким же ж у висловленні конкретної позиції щодо дійсності України готовий солідаризуватись Ватикан? Чи за умови такої солідаризації не поступляться моєю земною Батьківщиною, а отже й моїм природним правом жити вільно, гідно й відповідально своїм життям в Україні, заради примарного глобально-цінного «миру в усьому світі»? Як справедливо наголошує владика Ян Собіло, «Сатана знає про церкву більше, ніж деякі релігіовєди», то ж чи не скористається він цим своїм знанням ефективно для власного зиску?