Блог о. Богдана Огульчанського_image

Блог о. Богдана Огульчанського

ЯК ВАЖЛИВО ТОЧНО ДОНОСИТИ ПОЗИЦІЮ ЩОДО ЄДИНОЇ ПОМІСНОЇ ЦЕРКВИ

30.05.2018, 14:54

Не дуже давно журналіст "Громадського телебачення"  попросив мене висловитися з приводу ситуації, яка зараз має місце в українському Православ'ї. Після деяких вагань я наважився – хоча в короткому інтерв’ю складно сказати щось особливе і нове, але, оскільки в публічному просторі, на мою думку, можуть мати місце не лише офіційні позиції речників церков, але й бачення вірян і рядових священиків, я дав згоду на інтерв’ю.

Інтерв'ю було частиною  програми "Громадського", яка йде за культурним обміном за межі України (зокрема, на Білорусь та Молдову), тому довелося його дати незвичною для мене російською.

Хоча саме відео було суттєво скомпоноване і скорочене, і це дещо деформувало мої тези, я не став реагувати, вважаючи, що коротке відеоінтерв’ю – це незначна хвилька у глобальному океані подій. Але журналіст "Громадського" Дмитро Білобров подав як свою інтерпретацію і текстову версію, яку можуть прочитати і люди, які мене знають особисто (вона також розміщена на сайті РІСУ), і у декого може скластися хибне враження про мої погляди. Тому я і розміщую свою реакцію, оскільки надрукована версія не завжди точно передає те, що я висловив у розмові з журналістом.

Інтерв'ю зі мною є частиною більшого тексту, і йому передує розмова журналіста з митрополитом Олександром (Драбинко).

Д. Білобров, можливо, на "контрасті" хотів підкреслити, що є різниця  у позиціях архієрея та священика.  Тому відразу зауважу, що у ключовій позиції про необхідність Єдиної Помісної Церкви в Україні та шляхів досягнення єдности я із владикою цілком солідарний, і тут відмінностей немає. Митрополит Олександр продовжує той вектор руху щодо єдности Православ'я, який існував ще при Блаженнійшому Володимирові.

Далі зупинюся на важливості точного формулювання позицій. Журналіст приписує Богдану Огульчанському, начебто він "сумнівається", що "Україна отримає Томос" (поправлю журналіста – не Україна як держава – а Православна Церква України). Відповідь: Огульчанський не "сумнівається" і не "не сумнівається" – він не вважає за доцільне давати запевнення у майбутньому, якого він не знає. Але до всіх можливих сценаріїв відповідальним людям (і загалом церковному народу) треба готуватися.

Далі, журналіст мені приписує якісь дивні і невідповідальні слова – начебто мені "не хотелось бы, чтобы в основе единой поместной церкви был Киевский патриархат, поскольку он, по его словам, создан по примеру Московского".

Людина, яка має трохи логіки (сподіваюся, це мене стосується), так не скаже. Тому що з цього цитування випливає, що ні Українська Православна церква Київського Патріархату, ні Українська Православна церква Московського Патріархату (бо в цитаті вони опиняються в одному ряду) "не годяться" для Помісної Церкви, що є абсурдом. Навпаки, лише члени і структури цих церков можуть скласти тіло Помісної Церкви. З іншого боку, не відмовляюся від тої точки зору, що для основних церков українського Православ'я хотілося би більшої, соборної участи усіх членів Церкви, не лише єпископів, у визначенні основних засад і самого життя Церкви.

Іще один момент, який прозвучав у відеоверсії інтерв’ю неповно (через скорочення). Я не зміг вичерпно, одною фразою відповісти на питання – чи буду я як священик на наступний день після проголошення Томоса переходити до Єдиної Помісної церкви. Питання звучало по-журналістськи провокативно (і це зрозуміло, це звичний сучасний стиль), але не зовсім коректно з точки зору принципів церковного життя. Будь-який священик на парафії є членом парафіяльної громади, з якою він має складати певну духовну єдність, християнську родину. Священик, який несе пастирську відповідальність (так само, як і інші парафіяни, які мають християнську відповідальність) не може запросто кинути свою громаду, тому що він з громадою та іншими кліриками складають певне ціле, а священики повинні брати приклад з істинного Пастиря Ісуса Христа, який дуже виразно пояснив різницю між пастирем і наймитом.  Але громада в цілому може приймати свої рішення і рухатися в обраному напрямку.

Ось такі мої зауваження. Бажаю журналістам і "Громадського", і усієї нашої спільноти враховувати своєрідність і не завжди очевидну специфіку церковного життя.  

Останні новини

Вчора