Феномен літургійної мови

13 січня 2011, 14:17 | Блоги | "Галицькі літургійності" (Блог Василя Рудейка) | 16 |   | Код для блогу |  | 

Цю довідку готую і як відповідь на коментар пана римсько-католика Миколи до мого допису “Про шкрабового песика”, і просто як інформацію для всіх, хто цікавиться літургійною тематикою.

Часто різноманітні літургійні “реформи” обґрунтовують постановами ІІ Ватиканського собору. Мовляв, отці на соборі “вселенськи” постановили те чи се. Насправді і на превеликий жаль більшість людей ніколи не читали самих соборових постанов. Часто можна почути: “Собор скасував латинську мову”, “Собор заборонив тридентійську месу”, “Собор постановив молитися до лицем до народу”. Гляньте у конституції, декрети чи постанови собору і ви переконаєтесь у тому, що все це не більше ніж бажання того, хто це говорить.

Існує таке поняття як "літургійна мова". ІІ Ватиканський собор дозволив використання народних мов з пасторальних причин, але він не відмінив літургійної мови. Літургійною мовою римо-католицької церкви і надалі є латинська мова. з неї перекладають на народні мови літургійні тексти. Літургійною мовою УГКЦ є церковно-слов’янська мова. Офіційні тексти видані цією мовою, а вже із неї перекладаються на українську, російську, русинську ітд. Церковно-слов’янська мова як і латина зовсім не є "мертвою" мовою. Це може для викладачів наукового атеїзму вона мертва, але для вірних церков Володимирового хрещення вона є більш ніж живою. Вона є життєдайною. Нею Євангеліє увійшло у нашу культуру, нею живилася і живиться літургійна традиція донині. Кожна церква має свою літургійну мову. Сирійці мають свою, вірмени свою. І вони гордяться цим. І ми повинні гордитись, що в нас є особлива літургійна мова.

Літургійна мова возносить нас із життя буденності до переображеної літургією реальності. Кожна мова, яка претендує стати літургійною повинна пройти шлях молитовності. Увібрати в себе дух літургії для того, щоб передавати його тим, хто братиме участь у богослужіннях. Дуже шкода, що у школах не викладають церковно-словянської мови. І великою втратою для церкви і культури є повне витіснення літургійної мови із притаманного їй вжитку.

У додатку подаю витяги із Конституції ІІ Ватиканського собору, які стосуються питання літургійної мови та постанову собору єпископів УГКЦ щодо офіційної літургійної мови.

 

ПАВЛО ЄПИСКОП СЛУГА СЛУГ БОЖИХ СПІЛЬНО З ОТЦЯМИ СВЯЩЕННОГО СОБОРУ НА ВІЧНУ ПАМ’ЯТЬ СПРАВИ

 

 

КОНСТИТУЦІЯ ПРО СВЯТУ ЛІТУРГІЮ

Розділ І: ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОНОВЛЕННЯ Й ПЛЕКАННЯ ЛІТУРГІЇ

(Компетентна влада)

Арт. 22. § 1. Нормування святої Літургії залежить тільки від церковної влади, яку виконує Апостольський Престіл та, згідно з нормами права, єпископ.

§ 2. Силою власти, даної правом, нормування літургійних справ, у визначених межах, належить також до компетентних різного роду територіальних єпископських зборів, правно встановлених.

(Мова св. Літургії)

Арт. 36. § 1. В латинських обрядах, за винятком місцевого права, нехай зберігається латинська мова.

§ 2. Тому, що вживання живої мови чи то на Службі Божій, чи в виконуванні святих Тайн, а чи в інших яких частинах Літургії часто може бути дуже корисним для народу, більше місця можна їй приділити, перш за все в читаннях і повчаннях, в деяких молитвах і піснях, згідно з нормами, які в наступних розділах поосібно встановлюється.

§ 3. Дотримуючись цих норм, відповідна помісна церковна влада, про яку в арт. 22 § 2, - також, в разі потреби, за порадою з сусідніми єпископами областей тієї ж мови вирішить і встановить обсяг уживання живої мови, після того, як Апостольський Престіл одобрить чи затвердить їхні акти.

§ 4. Переклад латинського тексту на народну мову для вжитку в Літургії має потвердити відповідна місцева церковна влада, про яку вище згадано.

(Компетенція в пристосуваннях)

Арт. 40. Тому, однак, що в різних місцях й обставинах треба основнішого пристосування Літургії, і воно є труднішим, то:

1) Компетентна місцева церковна влада, про яку н арт. 22 § 2, має дбайливо й розсудливо дослідити, що в цій справі, з традицій і ментальності кожного народу можна з користю допустити до богопочитання. А всі ті пристосування, що виглядають корисні або потрібні, слід пред'явити Апостольському Престолові та ввести їх за його згодою.

2) Та щоб таке пристосування було зроблено з необхідною обережністю, тій же місцевій церковній владі дасть Апостольський Престіл повновласть, щоб вона, якщо зайде потреба, дозволяла й керувала потрібними пробними дослідами в деяких громадах, для цього спосібних, і на означений час.

3) 3 огляду на те, що літургійні закони щодо пристосування звичайно мають особливі труднощі, головно на місіях, для їхнього укладу треба мати досвідчених у цій справі знавців.

 

Розділ II ПРЕСВЯТА ТАЙНА ЄВХАРИСТІЇ

(Народна мова)

Арт. 54. Живій мові на Службах Божих, які відправляється при участі народу, можна дати відповідне місце, зокрема на читаннях і в « спільній молитві » й, залежно від обставин місця, теж і в тих частинах, які належать до людей, згідно з засадою 36 арт. цієї Конституції.

Треба однак подбати про те, щоб вірні також і латинською мовою могли спільно проказувати чи співати ті частини чину Служби Божої, які до них належать.

Якщо б одначе десь виглядало, що підхожим було б вживання рідної мови на Службі Божій, тоді слід дотримуватися приписів 40 арт. цієї Конституції.

 

Розділ III ПРО ІНШІ СВЯТІ ТАЙНИ ТА ПРО БЛАГОСЛОВЕННЯ

(Вживання народної мови)

Арт. 63. Тому, що в виконуванні Святих Тайн і Благословень часто для народу було б дуже корисним уживання живої мови, то треба приділити їй більше місця, згідно з наступними нормами:

а) В виконуванні Святих Тайн і Благословень можна вживати живу мову, згідно з арт. 36.

б) Треба, щоб місцева компетентна церковна влада, про яку в арт. 22 § 2 цієї Конституції, щоскоріш зготувала поосібні Устави за Уставом римського видання, достосовані до потреб поодиноких областей як теж і до мови, та Й, після затвердження актів Апостольським Престолом, уживати їх у дотичних країнах. Але в тих Уставах, чи в окремо складених Збірниках обрядів, не слід залишати тих пояснень, що їх у Римському Уставі додано до окремих обрядів, чи вони будуть душпастирського й обрядового характеру, чи тих, які мають якесь особливе суспільне значення.

 

Розділ IV ЦЕРКОВНЕ ПРАВИЛО

(Мова Церковного Правила)

101. § 1. Згідно з віковою традицією латинського обряду, клирики в церковному Правилі мають уживати латинську мову; проте Єрарх має власть, в окремих випадках, дозволити на користування перекладом у рідній мові, складеним за нормою арт. 36, тим клирикам, для яких вживання латинської мови є важкою перешкодою, щоб могти як слід проказувати церковне Правило.

§ 2. Компетентний настоятель може дозволити монахам як теж членам Інститутів стану досконалости, так чоловікам не клирикам, як жінкам, щоб вони церковне Правило, навіть відправляючи його в хорі, проказували рідною мовою, аби лише переклад був затверджений.

§ 3. Кожний клирик, зобов'язаний до церковного Правила, виконає свій обов'язок, якщо в громаді вірних, чи з тими, що їх вичислено під § 2, відправляє церковне Правило народною мовою, аби тільки був затверджений текст перекладу.

 

РІШЕННЯ І ПОСТАНОВИ

схвалені Синодом Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся в Римі в днях з 24 вересня до 8 жовтня 1989 р. Б.

1. Синод стверджує, що офіційною літургічною мовою в УГКЦ є церковно-слов'янська мова. По Другому Ватиканському Соборі існує тенденція в богослужіннях уживати більш зрозумілу вірними живу народну мову. Синод схвалює практику в наших богослужіннях уживати живу українську мову (чи мови країн нашого поселення) там, де є така потреба, для кращої євангелизації наших вірних, а особливо молодих поколінь.

 

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
16коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • firemark | 16 січня 2011, 21:25
    Коментувати коментар

    Пане nykodym, чи як там Вас, Василе, Мабуть Ви зрозуміли (чи не зрозуміли?) тон відповідей, бо зараз СЦМ асоціюється з УПЦ мп, або з чим иншим гіршим (РМ наприклад)... Розумієте, кон"юнктура політична (про що я вже коментував). Ви на всі мої питання відповіли, ала щодо мелодійного ряду літургії... Я Сам 15 років тому вважав, що опера мае співатися італійською, літургія латиною, або церковнослов"янською, філософія писатися німецькою, книги про бізнес англійською, романи французькою й т.и. Але часами пкреосмислюєш. З.І. Сьогодні я перед українською Службою Божою був на англійський, там добрий хор, прекрасні мелодії, але вони так само близьки до мене, як ЦС чи латина... В единому ви є правий, що наступній країні нема ані єврея, грека, скіфа, халдія, араба, etc.

    • nykodym | 17 січня 2011, 08:19
      Коментувати коментар

      Я чудово все розумію, пане Миколо, а тому і виступаю проти такого ставлення до цсм. Ми, українці, дуже часто не дбаємо за нашу історію, втрачаємо наше коріння і асимілюємося. Це неправильно. ЦСМ у першу чергу є мовою київських пагорбів, а вже потім московських боліт. Сьогодні ж ми готові віддати її московській церкві як і іконографію, літургійну традицію ітд. У мене природне питання "Чому?". Чому ми соромимося архаїзмів у нашій мові, які роблять її поетичною, чому ми завжди віддаємо щось комусь? В тому, що східну візантійську традицію, ЦСМ та іконографію пов’язують із Росією та РПЦ винні ми самі. Через наше мавпування Москви і сором признатися до нашої традиції. Вони все це візьмуть і їх за це буде поважати світ, а ми знову спіймаємо облизня. Єдина церква, котра дійсно бореться за Софію київську є РПЦ і не треба буде дивуватись, якщо її таки долучать до Києво-печерського заповідника. За своє треба дбати, його треба знати і не відрізати себе від свого коріння. Я за українську у богослужінні, але я також за те, щоб при цьому завжди пам’ятати, що наше коріння у слов’янській традиції.

  • Irinni | 16 січня 2011, 09:56
    Коментувати коментар

    Церковно-слов"янська мова - це церковна (тобто, не вулична) і слов"янська (тобто, не чужа нам). Я не проти переводу на українську мову, але перекладач поминен бути духовно зрілим, добре знати і мову оригіналу, і українську мову, бути поетом, добре відчувати стиль і музичний такт письма та ще багато різних "але". Такі обдаровані віруючі талановиті поети народжуються раз у сто років. Тож будемо чекати. А з переводами на живу розмовну мову я особисто стикаюся кожний день. Результати плачевні. Ми не знаємо досконало рідної української мови.

  • Паломник | 14 січня 2011, 15:23
    Коментувати коментар

    Вивчення мов,в тому числі і церковно-слов'янської,не є чуже для мене.Але ходити в той храм,де служби ведуться церковно-слов'янською,я не буду.На мою думку,служби мають вестися живою розмновною мовою.

    • nykodym | 14 січня 2011, 22:13
      Коментувати коментар

      В яку церкву ходити і для чого - справа кожного зокрема. Якщо Ви маєте на увазі під живою розмовною мовою мову класиків української літератури, я з Вами згоден. Якщо ж це буде мова, якою розмовляють у львівських чи київських маршрутках, я в таку церкву не піду.

  • Лучка Олександр | 14 січня 2011, 15:22
    Коментувати коментар

    Вітаю Вас пане Василю з днем Ангела! Перечитав Ваші статті і мушу поділитись своїми враженнями. Не ображайтесь, але для мене "червоною ниткою" через три статті проходить чомусь дух книжництва. Ось хоча б деякі з Ваших цитат: "потрібно також розвивати традицію", "галицькою християнською традицією", "Чому у навечір’я Різдва та Богоявлення молимося постове повечір’я?...", "Набагато краще молитися церковно-словянською", "Богослужіння повинне бути...", "Чому ми мусимо молитися "віки вічні", якщо правильніше "віки віків", "літургійна мова" і т.п. З одного боку Ви пишете, що "Віра наша повинна бути свідомою", а з іншого не погоджуєтесь про перехід на сучасну, живу, рідну і зрозумілу всім українську мову в молитвах, мову яка у нас в підсвідомості і найкраще зробить віру нашу свідомою. Згідний, що не завжди є вдалим переклад. І не тільки молитов, але і Святого письма. Але це не є питання мови - а лише перекладу. Українська мова має настільки багатющий словарний запас, що можна знайти вдалий еквівалент любому слову з любої мови (сучасної чи минулої). Духовне зростання особи відбувається не тільки і не стільки завдяки формулярам Соборів і Синодів, але завдяки власному одкровенню, даному особі Богом, яке є дуже особистісним. Якщо б я навіть не знав зовсім нічого з постанов про питання літургійної мови, мені Бог дав відповідь на це питання - це повинна бути українська. Я не знаю, як це пояснити, але в мене немає жодного сумніву з цього питання. Настільки, що навіть не хочу сперечатись. Так само я переконаний і повністю з Вами погоджуюсь у тому, що кожен християнин повинен шукати відповіді і покращувати свої знання щодо розуміння літургійних, молитовних і біблійних текстів. Правда це вимагає праці, але Бог відкриває тільки тому, хто шукає.

    • firemark | 14 січня 2011, 21:55
      Коментувати коментар

      Автор правий!!! Gloria Patri, et Filio, et Spiritui Sancto, Sicut erat in principio, et nunc, et semper, et in saecula saeculorum. Amen. ???? ????? ??? ??? ??? ???? ????????, ??? ??? ??? ??? ??? ??? ???? ?????? ??? ??????. ????. В обох фразах дослівно перекладаєбться "віки віків"

    • nykodym | 14 січня 2011, 22:22
      Коментувати коментар

      Дякую за вітання і коментар. Я намагався писати про факти. Є факт існування літургійної мови. Є фактична відсутність якісних перекладів. Є таке поняття як традиція. Тут нічого не вдієш. Я говорю з свого щоденного досвіду. Я - дяк і для мене це щоденна дійсність. Помоліться кілька тижнів поспіль щоденну та недільну утреню та вечірню і Ви мене зрозумієте.

  • anatolius | 14 січня 2011, 15:11
    Коментувати коментар

    В мене таке запитання до пана Василя. Ви написали, що грубо "кажучи" канонічним текстом для УГКЦ є текст цсм. З нього вже робиться переклад. А чи так є з текстами новомученикам УГКЦ? Є "оригінали" на цсм?

    • nykodym | 14 січня 2011, 22:00
      Коментувати коментар

      Офіційного тексту ще немає. Є спроби у кількох єпархіях, але офіційного тексту ще немає. Виходячи з тексту постанови синоду мав би бути цсл.

  • firemark | 14 січня 2011, 09:43
    Коментувати коментар

    (продовження) Ще деякі аспекти: 4. Кожна мова літургії має СВОЮ музичну складову, свою мелодіку. А оскільки українська мова дуже мелодична, то чи потрібно нам від неї відмовлятися. Так, літургія латиною, або грецькою теж дуже красива (в т.ч. мелодіею), але чи сприймається вона так глибоко, якщо мелодійний ряд "не дуже" рідний, український? Бо Ви сами писали "про песика": "Богослужіння повинне бути далеким від такої псевдотаїнственності. Воно повинне бути простим, але водночас глибоким." На мій погляд глибина досягаеться не якоюсь мовною формою, але дарами Духа Святого... 5. Ще про одне: Окрім чисто літургії є особливі молебни в різні часи літургійного року - Гірки жалі підчас великого посту (доречи, вони прийшли з Заходу але дуже прижилися в УГКЦ, УПЦ КП), не кажу вже про різдвяні колядки. Гірки жалі та колядки задовго до 2 Ватиканського собору співались національними мовами, але вже стали частиною Божої Служби. Дуже чекаю на Ваші відповіді та коментарі. З повагою, Микола.

    • nykodym | 14 січня 2011, 14:58
      Коментувати коментар

      На деякі з Ваших питань я вже відповів у коментарі до допису “Паломника”. Я вважаю, що краще молитися добрим текстом церковно-словянською мовою, аніж поганим українським перекладом. Говорю це з власного досвіду довгорічного дякування. У більшості випадків українські переклади дуже спотворюють зміст молитов, не кажучи вже про поетику цих перекладів чи їх відповідність для літургійного співу. У своїх дописах я просто хотів наголосити на тому, щоб церковні джерела подавались більш точніше і щоб їх взагалі читали перед тим, як починати дискусію. У більшості випадків цього не трапляється. Щодо церковнословянської мови “”русскаго извода”, як Ви це подаєте, тут з Вами погоджуюсь. Я вже писав про це деінде http://nykodym.blogspot.com/2010/06/blog-post_19.html , http://nykodym.blogspot.com/2011/01/blog-post.html. Бажання приподобатися московській церкві, навернути Росію, “очистити” обряд від латинізмів, призвели до того, що на початок ХХ ст. навіть УГКЦ почала використовувати у своїй традиції синодальний обряд з його мовною редакцією. Це проблема, над якою треба працювати багатьом науковцям. До речі певні напрацювання вже є. Взяти хоча б працю о.Рафаїла Турконяка про Літургію Передосвячених Дарів. Там тенденції русифікації церковнословянської мови у Київській церкві подані. Якщо ми будемо мудрими і позбудемось комплексів меншовартості перед нашими північними сусідами, ми повернемось до властивої нам традиції, хоча б до могилянських церковнословянських видань. Щодо Святого Письма, тут я абсолютно за українську мову. Але і тут потрібно попрацювати. Існує літургійна екзкгеза. Певні місця у Святому Письмі пояснені у літургійних текстах. Дотепер перекладачі дуже рідко звертали увагу на літургійну екзкгезу. З іншого боку, що стосується текстів Старого Завіту, вони і в латинській традиції і в візантійській літургійно орієнтувалися на Септуагінту. Переклади цього тексту потрібно використовувати, інакше певні літургійні тексти, чи писання Отців не будуть повністю зрозумілими. Мені особисто дуже подобається переклад вл.Іларіона Огієнка. Але подивіться на ті ж колядки. Вони не використовують народну мову. Вони написані із багатим використанням літургійної мови. Так само як поезія Шевченка рясніє церковнословянізмами і коляди повні їх. Це приклад входження народної мови у світ літургії. Взагалі єдине проти чого я виступав і завжди буду виступати є не використання народних мов, а примітивізація богослужіння. Якесь наївне уявлення, що вірні занадто тупі, щоб сприйняти високу мову, занадто неосвічені, щоб зрозуміти текст латиною чи церковнословянською. Це зовсім не так. Люди потребують возвишення. Вони втікають у толкінський світ мов ельфів. Це лише один приклад. Не треба недооцінювати вірних, треба з ними працювати, спонукати їх до пошуку і навчання. Літургія має показати, що існує інший преображений світ.

  • firemark | 13 січня 2011, 22:27
    Коментувати коментар

    Все правильно автор виставляє, але є декілька аспектів: 1. по-перше є кон"юнктурні аспекти вжитку рідної мови в Літургії (У Польщі вона вкорінилася дуже швидко, ніж в РКЦ Украіни з 1992р.) 2. церковнослов"янська мова (русскаго извода, котра формуровалася з часів "синодального перевода" Біблії аж до 1917р.), чи вона може бути основою літургії УГКЦ? Це вже політичний аспект. Може це инша церковнослов"янська? 3. Доречи мені закидали, що Синодальну Біблію яку іноді цітую, не зважаючи на якість перекладу є російськомовною (середина 19ст.), яле якісний переклад я зустрічав тільки у Новому Завіті (один варіянт, це переклад з грецької під ред. Івана Мірослава к. Любачівського). Питання: Невже читання Евангелія під час Літургії має бути церковнослов"янською, невідомо якого віку перекладене з грецької, чи наново перкладене з грецької кардиналом Любачівським? Дуже чекаю на відповіді. P.S. Я сам дуже полюбляю літургію латиною, бо знаю як вона звучить украінською, але ніде в світі вона після 2 Ватиканського Собору не є домінуючою (за винятком монастирів бенедиктинів etc.) Для мене літургія - це лійсно спілкування з Богом, а не якесь, акудемічне хобі. Тож до чого ці статті? P.P.S. Зараз при ниньошньому Папі Римському дещо повертається до традицій, незважаючи на "революційні" рішення 2 Ватиканського Собору, й це я дуже вітаю... З поагою Микола вірний РКЦ, парафія св.Олександра, м.Київ.

  • Паломник | 13 січня 2011, 16:00
    Коментувати коментар

    "Кожна мова,яка претендує стати літургійною,повинна пройти шлях молитовності."Якже ж українська мова може пройти шлях молитовності,якщо шановний автор пропонує виключити її з богослужбового вжитку?

    • nykodym | 14 січня 2011, 14:20
      Коментувати коментар

      Я зовсім не пропонував вилучати українську мову з літургійного вжитку. Дві речі, на які я хотів наголосити є по-перше, що кожна церква має свою літургійну мову, яка відрізняється від розмовної і навіть від писемної. І в католицькій церкві жодна розмовна мова не є літургійною. Церква дозволяє користуватись розмовними мовами, але наголошує на потребу зберігати, вивчати і користуватися також і в першу чергу літургійною мовою. Українська мова може стати літургійною поступово. Випрацювавши свою лексику, яка б відповідала потребам літургійної традиції, вона може стати літургійною. Вона може стати літургійною, коли нею будуть написані і потверджені церквою, власні літургійні тексти. Літургійна мова передбачає поетичність, музичність, своєрідну таїнственність. Кожна мова може це випрацювати, подолавши шлях літургійного росту. Українська в цьому випадку поки що є на дуже ранньому етапі розвитку. Говорю це з власного досвіду перекладів літургійних текстів українською мовою. Дуже добрий початок вже зроблено перекладацькою майстернею Трипіснець trypisnec.org.ua Запрошую глянути на їх роботу і долучитись до літургізації української мови.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти