Наша спасенна зустріч з Ісусом

15 лютого 2019, 19:19 | Блоги | Блог о. Михайла Мельника | 6 |   | Код для блогу |  | 

До роздумів про неї нас спонукає празник Стрітення Господа, який відзначаємо сьогодні 15-го лютого. А причиною його встановлення і вшанування стала зустріч біля Єрусалимського храму Ісуса двома побожними старцями: Симеоном та пророчицею Анною, дочкою Фануїла з покоління Асера. Важливість цієї події полягає в тому, що ці двоє людей похилого віку, будучи водимі Духом Святим, побачили в сорокаденному від народження Немовляті Христа Господа, Спасителя Ізраїля та й всього світу і це відкрито свідчили. Звичайно, вони не дожили до того часу, щоби слухати спасенні науки Сина Божого, бачити чи чути про чуда, які Він творив, бути очевидцями Його хресної дороги, розп’яття, смерті, поховання, Воскресіння і Вознесіння. Проте їхнє визнання Ісуса обіцяним Богом Спасителем, Який прийшов уже в світ, щоби спасти його, було настільки важливим і необхідним, що св. ап. Лука так детально записав про це у своїй Євангелії.

 Незрівнянно більше за цих двох старців знаємо ми про життя і земну місію  Ісуса, про Його спасенну науку…Та хіба від цього ми стали побожнішими і святішими ?!  А чому, ні?

А де, коли, за яких обставин та умов ми можемо зустріти Ісуса?

Будь-де і будь-коли на молитві: вдома, в храмі, на вулиці, в транспорті чи в будь-якому іншому місці.

Присутність Господа переживаємо і приймаємо Його до свого серця під час слухання євангельських наук на радіо, телебаченні, в інтернеті, під час читання духовної літератури, глибоких роздумів і бесід на теми духовного життя.

А Святі Тайни – це найдієвіші Святі Засоби для зустрічі з Ісусом. Та, власне, Свята Євхаристія, Яку за певних обставин та умов можна приймати навіть кожного дня і тоді кожен день буде невимовною радістю від переживання не просто зустрічі з Господом, а від прийняття Його до свого серця, від злиття з Ним в одне ціле. Власне, така зустріч і є спасенною. А від глибокого її переживання захочеться тільки одного – щоби вона не проминала…

Ось як це засвідчує Сам Спаситель у Своїй розмові з відомою мирянкою і місіонеркою  Євхаристійного Серця Ісуса, Каталіною.

Після закінчення відправи Ісус промовив до неї: «Не йди поспішно, коли відправа завершена. Залишайся на деякий час зі Мною. Радій нашому спільному перебуванню і дозволь Мені радіти перебуванню з Тобою». Каталіна запитала: «Господи, як довго Ти залишаєшся з нами після Причастя?». Ісус відповів: «Весь час, поки Ти хочеш залишатися зі Мною. Якщо будеш розмовляти зі Мною протягом всього дня, звертаючись до Мене, виконуючи свої обов’язки, Я буду слухати тебе. Я завжди з тобою. Це ти Мене покидаєш. Виходиш після відправи з храму і вважаєш, що виконала обов’язок? Чи не подумаєш навіть, що Мені хотілося б ділити з тобою твоє сімейне життя, хоча б в день Господній (…)? О, як багато милостей втрачає людина, не залишаючи Мені місця у своєму житті!».

Далі Ісус говорив, що споживаючи Його як їжу, люди в цьому стоять вище за ангелів, але ці безцінні Святі Дари мають спонукати їх творити діла милосердя і любові до всіх ближніх.

І це також є важливою і необхідною для кожного християнина можливістю і нагодою спасенної зустрічі з Ісусом в особі кожної людини.

Ще в IV ст. св. Іван Золотоустий говорив, що якби всі християни були б такими якими мали б бути послідовники Христа, то давно на світі не було б уже не християн. І я, негідний та багатогрішний, згідно цих слів великого святого, та й особливо згідно євангельських слів Христа, Який сказав: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили», - стверджую, якби ми всі – християни, відносились один до одного, як до Господа, то так само давно самі спаслись би, спасли б все людство і земля стала б раєм. Та, на превеликий жаль, на заваді різні пристрасті, пороки, гріхи, зваби світу цього і демонські сили зла. Вони занапащають душу і своїми нечистотами забруднюють серце. І воно тоді не може бачити Ісуса в ближньому, чи підноситись до Нього в молитві.

Великою трудністю для християн високопосадовців, керівників, начальників і т.д.,  і навіть високих духовних достойників є та сама, як і для всіх вірних, необхідність намагатись бачити Господа в особах своїх підлеглих та й всіх ближніх, згідно євангельської науки, відноситись до них, як до старших і до своїх начальників. Незаперечно, таких прикладів дуже мало. І тому таке то наше християнство, направду далеке від Христа. Натомість зневажливі, принижуючі та зверхні відносини до підлеглих породжують, провокують і буквально спонукають підлеглих до всякого фальшування, крутійства, дволичності, лицемірства, лукавства, підступності, підкупності,  хабарництва (в Церкві – це симонія), облесливості і т.д. І навіть духовні особи, які першими мають боротись проти цих всіх гріхів, забувають, що все це, а особливо облесливість походить від самого диявола, який, власне, облесливістю обманув і спокусив Єву, а через неї і Адама до гріхопадіння. Що ж, очевидно високим духовним достойником подобається, коли перед ними плазують , раболіпствують і гнуться в три дуги. І в цьому немає нічого Божого, а тільки диявольське. Кому ж тоді ці вищі чини служать?

Отже, першою і найважливішою умовою для спасенної зустрічі з Ісусом будь-де, будь-коли, за будь-яких обставин є - чистота серця. Якою мірою воно чисте, такою ж мірою в ньому і присутній Господь. Для святих навіть найбільші грішники були любими Божими дітьми. Вони, як і Христос, відносились до них з великою любов’ю: їх жаліли, вболівали, наставляли і молилися за них і таким чином багатьох спасали. Тому й ми за їхнім прикладом маємо до всіх без винятку відноситися з великою любов’ю  і вона спасатиме їх та нас і це буде найбільшою запорукою нашої спасенної зустрічі з Ісусом і тут на землі і там у небі в Його Царстві.

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
6коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 18 лютого 2019, 18:53
    Коментувати коментар

    Дуже дякую, шановний о. Михайле, за цю Вашу рефлексію. Повністю згоден з цими Вашими думками і спостереженнями. Так: "дух Каїна" + "дух Содома й Гоморри" + багато ще чого іншого (і якраз суто сатанинського). Як з цим боротися? Як цьому протистояти? Причому, успішно й ефективно... ---------- Суто людськими благими намірами й зусиллями - мабуть, навряд чи це можливо. Тут, вочевидь, потрібне дуже-дуже потужне й благодатне втручання і допомога Божого Провидіння. --------- Так от, з цього приводу також є немало пророцтв (в т. ч. і біблійних, і інших). --------- І зокрема. Що в ці наші - вже, судячи з усього, (дійсно) в ЕСХАТОЛОГІЧНІ - "в останні роки" і "в останні дні" (Єз.38:8,16) Історії спасіння людського роду (тобто на початку "третього дня" = "третього тисячоліття" новозавітньої ери) Господь Бог на Христову Церкву Сходу і Заходу, а особливо тут, в Україні ("у краю на північ" - від близькосхідного регіону), вельми могутньо й благословенно зіллє "пізній дощ" Свого Святого Духа. І Який благотворно, глибинно й ретельно "зросить землю" (Ос.6:2,3; Зах.6:8,15; 2Пет.3:8). ----------- Не буду далі більше нічого продовжувати. А, зі свого боку, хочу порекомендувати й попросити Вас знайти певний час і - якраз у цьому контексті - уважно ознайомитися й порозважати, наприклад, над змістом і аналізом (аргументацією) ось цієї (правда, досить немалої і "непростої") публікації: https://kyrios.org.ua/literature/articles/20424-dzvoni-chornobilja-bozhe-poslannja-dlja-ukrayini-i-svitu.html

    • velovs@ukr.net | 18 лютого 2019, 19:08
      Коментувати коментар

      P. S. До речі, шановний о. Михайле, як своєрідну предтечу цього - вже досить скорого й суперпотужного злиття Духа Божого на Христову Церкву Сходу і Заходу я - серед різного іншого - вбачаю, зокрема, в діяльності і служінні (громад, середовищ і спільнот) "Руху віднови у Святому Дусі". ------ Не знаю, як Ви ставитеся до цього Руху, одначе: от як один з яскравих позитивних - і саме МІЖКОНФЕСІЙНИХ - прикладів такого служіння я вбачаю, наприклад, в діяльності Християнської служби порятунку: https://crs-center.org/

  • m.melnyk | 18 лютого 2019, 09:27
    Коментувати коментар

    Шановний п. Веловс. Не маю багато вільного часу, тому про дещо коротко. Ще у 1984 році кардинал Бенедикт Рацінгер (пізніше ПАПА) в одному інтерв'ю говорив про кризу в Кат.Ц. і завершив такими словами:"...Людина потребує святості, а не менеджменту".Сьогодні, мені так виглядає, що, власне, менджмент у традиційних Церквах і є на першому місці(зовнішнє, обряд, форма, храми, святі місця і т.д.) "Дух Каїна" доповнений сатанинським духом Содому і Гоморри чи не повністю опанував весь інформаційний простір і 24 години на добу згубно діє, на превеликий жаль, не лише на молодь, а й на дітей дошкільного віку. Переконатися в цьому дуже легко, просто переглянути кілька мультфільмів. А що вже говорити про різні реклані ролики...? До речі вже є казочки, як принц закохався в принца і т.д. Розваги і задоволення для молодих людей стають головними в житті і ніхто не має права їх за це критикувати і лякати якимись там гріхами і карами за них. А відомий слоган "розгнуздати, щоби загнуздати" безперешкодно працює на всю потужність. Я вірю передбаченням багатьох святих, зокрема Серафиму Саровському,Оптинським старцям, Матроні Московській, Івану Кронштадському, Паїсію афонському(1924-1994),Серафиму Вирицькому та іншим , яким, за їхнє святе життя, Господь відкрив духовно-моральний стан останніх часів, в які ми і живемо.А стан цей дуже сумний, якщо ще повністю не катастрофічний.Як з цим боротися? Як цьому протистояти? На це,зокрема, маємо відповісти кожен для себе...Перегляньте,будь ласка, за пошуком...Всесвітнє Броварське телебачення..."Звернення Д.Корчинського до ієрархів християнських конфесій".

  • velovs@ukr.net | 16 лютого 2019, 08:13
    Коментувати коментар

    Й ця - зазначена Вами, шановний о. Михайле, проблема і ситуація - тобто деструктивно-руйнівна і згубна дія цього заздрісно-братовбивчого "духу Каїна" (Бут.4:10-12) ніяк не нова для наших вітчизняних теренів. А сягає вже, на превеликий жаль, досить багатьох століть. І саме ця обставина і становила (якщо казати більш "глобально" і відверто) одну з тих поважних - і якраз глибинних ДУХОВНО-ЕТИЧИХ - причин, через які у нашій історії неодноразово ставалися такі події, що ми їх досвідчуємо і, зазвичай, характеризуємо не інакше, як тяжкі й прикрі "українські поразки". ------- А надто у ХVII-XVII і першій половині ХХ ст. Або, як каже й наголошує - з приводу ПОДІБНОГО - у Своєму пророчому Слові Божому Сам Господь, "легко і скоро Я поверну [цю] помсту вашу на голови ваші..." (Іоїл 3:4). Й тому ось "і Я вилив на них гнів Мій за ту [невинну] кров, яку вони [рясно й нещадно] проливали на цій землі, і за те, що вони осквернювали її ідолами своїми" (Єз.36:18). --------------------------------- І одним із характерних і прикрих символів і синонімів таких от - жорстоко-кривавих "акцій помсти", які незмінно викликають справедливий гнів Божий, стала, скажімо, масова трагедія, що трапилася 15 лютого 1919 р. - себто якраз у свято Стрітення Господнього - в Проскурові. Й, між іншим, в числі її жертв опинився один місцевий православний священик, що відважно спробував було - "Не убий!" - зупинити цю жахливу й безглузду погромницьку розправу...

    • velovs@ukr.net | 16 лютого 2019, 08:30
      Коментувати коментар

      Й тут, мабуть, слід зауважити, що особливо, починаючи, зокрема, від драматичного (постберестейського) розколу на зламі ХVI-XVII cт. історичної Київської Церкви та вітчизняного соціуму ("Русь нищить Русь") і надалі, на превеликий жаль, в ментально-психологічній свідомості нашої людності особливо масштабно, характерно й підступно запанував цей "дух Каїна". ---------------------- А надто, коли 1648 р. вибухнула Хмельниччина: з тими великими кривавими трагедіями, що її супроводжували. Включаючи чималі жертви - на ґрунті релігійної та етнічної, соціально-станової і суспільно-політичної нетерпимості й конкуренції, заздрості і ворожнечі. ---------------- Й, зрозуміло, що подібного штибу трагічні зіткнення й заворушення, протистояння і розправи, які геть і ніяк не сприяли цьому правдивому й спасенному "стрітенню" багатьох і багатьох наших земляків з Христом, подеколи, як згадувалося мною вище, спалахували ще впродовж трьох наступних століть вітчизняної минувшини. Включаючи і період Другої світової війни. --------------- Інакше кажучи, в невинній крові тих численних жертв, за влучною і слушною заувагою Левка Чикаленка, кожного разу всуціль захлиналась і потопала українська свобода...

    • velovs@ukr.net | 16 лютого 2019, 09:17
      Коментувати коментар

      Разом з тим не все було так уже трагічно й безнадійно. ----------- В т. ч. якраз відома й, зокрема, тогочасна (часів Другої світової війни) - смілива й відверто-відкрита публічна громадянська позиція і конкретна практична дія праведного митрополита Андрея ШЕПТИЦЬКОГО, в т. ч. його - і датоване (якраз в урочистість) 21 листопада 1942 р.(!) - знамените пастирське послання "Не убий", вельми допомогли закладанню певних ДУХОВНО-ЕТИЧНИХ підвалин. ------------- Себто саме тих, на тлі яких - майже через ПІВСТОЛІТТЯ по тому - в контексті розвалу й розпаду "європейського соцтабору", а особливо, власне, самого СРСР, - розпочався вихід на волю українського християнства та була відновлена національно-державна самостійність і незалежність України: "і освятіть П'ЯТДЕСЯТИЙ рік і оголосіть свободу на [цій вашій] землі всім жителям її; нехай буде це у вас ювілей" (Лев.25:10). -------------- І якщо у Вас, шановний о. Михайле, виникне бажання щось зрефлексувати - на ці мої роздуми й міркування, то з великою охотою і зацікавленням готовий їх "почути" (прочитати)... :)

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти