Сьогодні ми святкуємо величну подію: Введення в храм Пресвятої Богородиці. Вона приходить до нас з далекого минулого, спонукає до глибоких роздумів про її духовний смисл, про особливу непроминаючу цінність і важливість для нас, християн ХХІ ст. Так, вона не є лише просто спомином і вшануванням Пресвятої Діви Марії, а найважливішою наукою для всіх, хто прагне і змагає до спасіння.

Згідно припису Закону Мойсея, всіх вірних юдеїв ще в дитинстві вперше урочисто вводили в Єрусалимську святиню на посвячення і подяку Богові. Та тільки одна вийшла з неї Сама, ставши нерукотворним святим Храмом, вмістивши в Собі Невмістимого.

Для Діви Марії храм був школою і дорогою святості, яку Вона пройшла гідно і неперевершену ніким – досконало.

А чим для нас є наші храми?

Храми земні – це особливі місця присутності Всюдиприсутнього. Сьогодні у нас в Україні, можна сказати, що їх уже предостатньо, хоч ще зводиться чимало нових. Та якою мірою вони виконують свої функції, місії і призначення? Чи є вони школами святості, дорогами до Бога і місцем єднання з Небесним Отцем? Сумні, негативні і жалюгідні відповіді на ці запитання може дати будь-хто, уважно спостерігаючи за духовно-моральним станом (тобто за занепадом) нашого суспільства. Так у нас жахлива всеохоплююча і нездоланна корупція, розгнузданість, розбещеність, озлобленість, чи не повсюдне фальшування і обман, крутійства, інтриги, чи не найбільша відсутність правдивості, чесності та справедливості при великій гонитві за матеріальним безмежним збагаченням і комфортами…

Один видний богослов сказав такі мудрі слова: «Бог робить все, щоби спасти людину, а людина (в першу чергу і найбільшою мірою, як духовні вчителі і провідники – священнослужителі) робить все, щоб спасти обряд». Тоді таке так зване «служіння» можна назвати обрядопоклонінням, а ще вірніше – обрядомагією. Це ніби язичницьке шаманство, коли звершується певний ритуал, а там – нехай діють вищі сили.

Христос відкрив, що Небесне Царство є всередині людини і вказав, що збудувати Його можна тільки в чистому серці, на дорозі покаяння, переродження і переображення. Тому й св. ап. Павло назвав тіло людини – храмом душі. Отже, без цього храму ніхто і ніколи в ніяких інших земних храмах не спасеться.

Вражаючі слова промовив преп. Іван Ліствичник: «Цілий світ нерівноцінний душі людській. Світ минає (це говорив Христос – о. М.М.), а душа людська нетлінна і буде нетлінною». Тому глибокомислячі богослови стверджують, що й всі храми світу не варті однієї людини. А згідно нашого надмірно ейфорійного відношення до відреставрованих, відремонтованих чи новозведених храмів виникають наступні запитання: що гірше, коли, не дай Бог, храм згорить чи одна людина відійде від нього, тобто від віри? Або що є важливіше – звести храм чи навернути одну людину до храму, тобто – до віри? Думаю, що відповіді всім зрозумілі, але чому ми так тріумфуємо при посвяченні нових храмів? Чи багатьох  з нас вони приведуть до святості? Дай то, Боже! А без цього чого вони тоді варті?

До речі, останніми десятиліттями і роками на Заході спостерігається загальна всеохоплююча сумна картина – самоліквідація багатьох парафій, закриття десятків й сотень католицьких, англіканських і протестантських храмів та жахливе падіння духовно-морального життя. Наприклад, за різними і в тому числі церковними джерелами, в Німеччині не використовується більше 10 тис. храмів. За 10 р. в РКЦ закрито 515 парафій. За оцінками вищого керівництва країни в Голандії у наступні десять років закриється 2/3 з 1600 парафій, і, скоріше всього, в наступні 4 роки будуть закриті 700 протестантських церков. Така ж картина в Англії, у країнах північної Європи та на Американському континенті. Храми викуповують і перетворюють їх в ринки, казино, паби, бари, ресторани, нічні клуби, спортивні зали, магазини, бібліотеки, музеї, концертні зали, арт-галереї, помешкання…

А роль священнослужителів, які вели народ до Бога, великою мірою замінили парапсихологи, екстрасенси, чародії, маги, ворожбити. За свідченням відомих екзорцистів (зокрема о. Габріеля Аморта, пом. 16.09.2016), буквально десятки мільйонів людей звертаються за послугами до цих «служителів». В їхньому числі більшість політиків, акторів, спортсменів, артистів, студентів і т.д.

Що ж, ситому Заходові Бог і християнські спасаючі вічні цінності не потрібні. Потрібне тільки максимальне вдоволення від земного життя.

Очевидно, спостерігаючи це все, 12 березня цього року нігерійський кардинал і архієпископ Онайкен відкрито заявив, що католики Європи концентрують свою увагу на другорядних проблемах, не вирішуючи головну – порожніх храмів.

Звичайно, потрібно вирішувати катастрофічні для всього людства проблеми екології, піклуватися забезпеченням бідних, відстоювати права робітників, відкривати їдальні потребуючим, допомагати молоді в питаннях якісної освіти, стояти в боротьбі за мир, в боротьбі з корупцією, вимагати чесності та справедливості у взаємовідносинах між людьми… Але все це – другорядні проблеми, бо в темі духовного життя, згідно науки Христа, на першому місці стоїть боротьба з гріхами, від яких походить це та все інше зло.

На превеликий жаль, і в Україні ситуація не краща. І до нас легко, безперешкодно і безупинно за всі роки незалежності через ввесь інформаційний простір 24 год. в добу сіється бездуховний, тобто сатанинський, аморальний бруд, який спотворює, збезчещує, розгнуздує, руйнує і губить душі людські, починаючи вже навіть з невинних дітей дошкільного віку через аморальні мультфільми та фільми, через різні безглузді реклами та шоу. І в цьому найперша і найбільша вина паде на нас – священнослужителів. Хіба за всі ці роки ми просили Президента, уряд і Верховну Раду заборонити всі ці аморальні гидоти, щоби спасати душі дітей, молоді, виховуючи їх висококультурними, високоморальними і високодуховними. Адже будучи тільки такими, вони будуть добрими, чесними, законопослушними і справедливими громадянами нашої держави. Та поза все це, таким чином, вони йшли б спасенною дорогою до щасливої вічності. А це найважливіше за всі матеріальні цінності.

Що ж, признаймося чесно, що сьогодні тема боротьби з гріхом і осягнення святості і в нас завмирає. Матеріалізм, гедонізм (вигода, вдоволення, комфорт) і всі скоропроминаючі земні цінності чи не повністю подолали духовність і вічні моральні чесноти ?! Відчувається, що тема святості, це ніби відголосок далекого, відмерлого і незрозумілого нам християнам ХХІ ст. минулого. Для чого ж тоді йдемо ще до храму? Що ще найважливіше та найнеобхідніше може дати нам для повноти правдивої радості і непроминаючого щастя? Насправді, спокуси та оманливі земні цінності ведуть своїх поклонників до могили, до повного і безповоротного зникнення на віки вічні. Можливо, хтось бачить в цьому велич і тріумф людини? Цілковите безглуздя і абсурд. Він може бути і є тільки на дорозі до земного храму, на який вже в трьохлітньому віці вступила Пресвята Діва Марія. Вона і є найкращим прикладом для всіх, хто прагне і змагає до спасіння. Нехай Вона і допоможе в цьому кожному з нас.

Пресвята Богородице, спаси нас!