У Бога всі живі

4 листопада 2018, 17:43 | Блоги | Блог о. Михайла Мельника | 0 |   | Код для блогу |  | 

 

Це безсумнівна і незаперечна істина нашої віри, яку відкрив Спаситель. В Євангеліях від Матея, Марка та Луки читаємо, як Христос викрив садукеїв у тому, що вони не вірили у воскресіння. А про мертвих – що вони воскреснуть – хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: «Я – Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова!». «Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся», - мовив до них Ісус.

Та більше того, у відомій і думаю чи не всім християнам добре знаній притчі про багача і Лазаря, Спаситель просто, доступно і зрозуміло для всіх говорить про існування потойбічного життя. Так! Він не об’являє пророцтво про майбутнє, про те, що має статися, а про те, що вже відбулося. Отже, вже було лоно Авраама – місце радості і щастя, – куди по своїй смерті була оселена душа Лазаря (бо ж тіло залишилося в землі), і ад, куди по своїй смерті потрапила душа багача. І ще, оскільки є позагробове життя і місце радості, то там і по нині знаходиться душа великого Старозавітного святого патріарха Авраама, іменем якого Господь назвав це місце.

А де знаходяться душі наших рідних, друзів, приятелів, та й усіх померлих? Повну відповідь на це важливе запитання отримаємо всі на Страшному Суді. Та поки ми ще в дорозі до нашої смерті, всім своїм життям до нашого кінця, до переходу у вічність і змагаємо у боротьбі з гріхом, від якого походить все і всяке зло, – щоб якнайбільшою мірою здолати його. Це і є єдиний і спасенний шлях, який веде до лона Авраамового.

А за душі померлих, за наукою Христа, який закликав молитися за всіх, необхідно молитися. За них (у Бога всі живі) і заради Божого милосердя до них творити діла милосердя до ближніх. Це допомагає їм у вирішенні їхньої тимчасової і в майбутньому вічної долі, і полегшує муки тих, хто в аду.

Ось як це потверджує надзвичайно цікава (одна із багатьох подібних) історія видіння одного афонського монаха.

… Закінчилася Літургія поминальної суботи. Одні віряни почали виходити з храму, а інші ще залишилися і підійшли ближче до столика, на якому були їхні пожертви. Вони замовили ще окремі коротенькі відправи-панахиди. Почалася відправа. У цей момент монах, який був на клиросі (місце дяка і нижнього хору), враз побачив, як багато людей почали заходити до храму через двері, вікна і стіни. Їхні постаті були прозорі. Вони вщент наповнили весь храм. Там були жінки, мужчини, юнаки, дівчата і діти. Серед них виділялися священики, єпископи, імператори, воїни, прості робітники, бідні та нещасні. Всі вони тіснилися і було добре видно, що намагалися якнайближче підійти до панахидного столика, але чомусь не могли. Їх було так багато, що кілька живих самі серед них виглядали якби намальованими на тлі тих прозорих фігур. Вони мовчки підходили і ставали біля вівтаря. Одні з них ніби приклоняли коліна, інші схиляли свої голови, якби очікуючи вироку. Діти простягували свої руки до свічок на столику і до рук живих, що молилися.

Ось диякон взяв записки і почав читати написані на них імена. Здивуванню монаху не було меж, коли він побачив, як поривистим радісним рухом виділялася то одна, то інша постать. Вони підходили до тих, хто їх згадав, ставали поряд з ними, дивилися на них очима повними любові і радісного умиротворення. Очевидцеві здалося, що в руках духів появилася духовна палаюча свічка і вони самі, молячись разом з тими, що молилися за них, світилися незвичайними радісними променями.

А в міру того, як прочитувалося кожне ім’я, з натовпу безмовних постатей все більше виділялося радісних фігур. На кінець, коли всі записки були прочитані залишилося багато не записаних і не згаданих засмучених, з опущеними додолу головами. Вони виглядали, як прибулі на загальний празник, про яких забули ті, які могли запросити і згадати їх під час цього великого для них торжества. Деякі з душ з тривогою час від часу поглядали на двері, ніби очікуючи, що може ще прийде близька їм людина і покличе їх в свою чергу.

Та ні, нові обличчя не появлялися, і незгаданим залишилося радіти тільки радістю інших, котрих згадали ті, що прийшли в храм до єднання з ними в молитві любові.

Спостерігаючи це видіння, монах побачив ще чуднішу картину.

У той час коли виголошували слова «Благословенний Ти, Господи, навчи мене оправданням твоїм», або слова «Сам, Господи, упокій душі усопших рабів Твоїх», видно було, як обличчя живих просвітлювалися однаковим світлом з обличчями померлих, як їхні серця зливалися в одно загальне серце, як сльози не смутку, а радості, текли з очей тих, хто ще був у тілесній обгортці, і в той же час якою гарячою любов’ю, безмежною відданістю світилися душі померлих.

А коли при хмарках диму благоговійного кадила, при струмках променів від палаючих свічок зазвучав дивний молитовний заклик: «Зі святими упокій…», чернець побачив, як вся Церква, як одна людина стала на коліна і духи, імена яких пом’янули, молилися і за присутніх, і за себе, а ті, котрих забули, молилися тільки за себе.

На цьому відправа завершилася. Постаті духів зникли .А на обличчях живих, котрі були ще в храмі було добре видно неземний спокій і внутрішнє духовне вдоволення. Припустити можна було тільки одне: з ласки Творця, вони в молитві відчули і пережили реальну зустріч з померлими, за яких молилися. Такої зустрічі в Поминальну суботу, в задушні дні та й в кожній нашій молитві, чекають всі, хто від нас відійшов в інший світ, які нас любили, і яких ми любимо.

Господи, упокій душі померлих слуг Твоїх!

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти