Сьогодні празник Воздвиження Чесного Хреста і ми знову згадуємо Голгофу, жахливі муки і смерть Спасителя. Так, це заради нас грішних і нашого спасіння помер на хресті Єдинородний Син Божий. Проте своєю смертю Він переміг смерть, диявола і гріх, і відкрив для всіх, хто прагне спасіння, дорогу до щасливої вічності. Починається вона з глибокого усвідомлення своєї гріховності, добровільного прийняття на себе свого хреста, як всепереможної спасенної сили для боротьби з дияволом, гріхом, злом, пристрастями і звабами світу цього, і завершується вона повною перемогою кожного з нас на нашій особистій Голгофі. Цей тріумф запевнив усім своїм послідовникам Спаситель світу словами: «Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний мене». Отже, бути достойним Ісуса – це нести хрест свій дорогою, якою Він пройшов. А вона повна принижень, зневаги, знущань, скорбот, страждань і терпінь. Хто з нас добровільно хоче такої дороги??? Чи не все віддаємо, щоби не мати найменших клопотів, переживань, терпінь і скорбот? Задля цього і молимося, і постимо, відбуваємо місії та реколекції, звершуємо паломництво до святих місць і чинимо діла милосердя. До цього дуже ревно заохочують і закликають різними чудесними життєвими прикладами у своїх проповідях священнослужителі своїх вірян. Тож виходить, що земне найважливіше і на першому місці. А спасенне несіння хреста – це боротьба з самим собою, зі своїми внутрішніми вадами: егоїзмом, байдужістю, славолюбством, владолюбством, марнославством, показовим смиренням, лукавством, лицемірством, дволичністю, підлабуз-ництвом, захланністю, зарозумілістю, постійним виокремленням з-посеред оточуючих, співпрацівників, показуючи себе кращим за них, тобто тим самим їх принижуючи…

Христос сказав, що дорога до неба вузька, терниста і ворота тісні. Хто з нас, направду, хоче і намагається йти такою дорогою? Без жодного сумніву, чи не всі ми шукаємо для себе якнайлегшої життєвої дороги в багатствах, комфортах, високих посадах, пошані і славі. І при цьому не зважаємо на свій душевний гріховний стан. Та й навіть ми, священнослужителі, чи можемо засвідчити один перед одним, перед нашими вірянами, що за словом Спасителя, Якому надіємося, що служимо, що не прагнемо вищих посад і перших місць, а намагаємося бути слугами для всіх і останніми? Ось проти чого необхідно нам боротися. І це є спасенним несінням хреста.

Святий Апостол Павло в листі до галатів закликає: «Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити: бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному… Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, – як я уже й раніше казав, що ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують».

Ми всі несемо кожен свій хрест. Розуміючи мету цього несіння, не нарікаймо на всі труднощі, які трапляються нам на нашій життєвій дорозі. Все одно нарікання нічого не змінює, тому краще, мудріше і правильніше, зважаючи на свою гріховність, зі смиренням переносити їх, як спасенний засіб для очищення своєї душі та серця від всякого зла і гріха. Таким чином, наша Голгофа буде для нас спасенною.