«А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу, дати Його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулась на нас Світло з висоти, щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру.»

(Євангеліє від Луки)

Такі пророчі слова під натхненням Святого Духа промовив праведний священик Захарія про свого новонародженого сина. І повністю сповнились вони на святому Іванові Хрестителеві. Він гідно звершив визначену для нього самим Творцем місію приготування дороги для Спасителя. А коли прийшов на землю Господь, святий Іван на Йордані першим вказав на нього і в найглибшій покорі і смиренні, щиро з почуттям найбільшої любові визнав Його божественну велич. Тепер сам Христос звершуватиме спасительну місію, хрестячи Святим Духом, йдучи дорогою приготовленою для Нього його святим предтечею.

Дивно і страшно. Христос прийшов для Богом вибраного юдейського народу і для всього світу(!), а свої Його не прийняли. Але ж вони чекали на прихід Месії? Хотіли спасіння? Була ж старозавітня Церква? Були першосвященики, священики, левити, ревні виконавці Божого Закону, книжники та фарисеї. Очевидно, що не приготували для Нього правдивої дороги. А вона починається з покаяння, тобто з очищення від душевного гріховного бруду, як від тих перепон: каміння, ущелин, хащів, горбів, які трапляються на звичайній земній дорозі. А чи готують і як, сьогодні, цю дорогу для Спасителя наші Церкви в особі своїх священнослужителів (єпископів, священиків, монахів і монахинь) та мирян? Ми ж чекаємо на другий прихід Христа, хочемо, віримо і надіємося на спасіння.

Дороги, дороги, дороги. Скільки вас на всьому світі? У кожної планети і галактики своя. А де їх початок? Куди вони прямують, яке їх призначення і завершення?

«Мої дороги, не ваші дороги» - сказав Творець. І наші земні дороги також у кожного свої. Та скільки б їх не було у нашій життєвій мандрівці, всі вони сходяться до однієї, яка починається народженням і завершується смертю. Для чого вона у кожного з нас? Щоби звершити свою коротеньку подорож і в останній зупинці на вічно і безповоротно зникнути в безконечній круговерті часу і простору?

Ні, сьогодні сам Спаситель закликає всіх нас приготувати для Нього дорогу. А починається вона щирим розкаянням у своїх гріхах. І тоді Господь першим прийде по ній до нас, як до своїх любих дітей і, взявши кожного за руку поведе дорогою у щасливу вічну мандрівку.