УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З КОЖНОГО ІЗ НАС!

Таку незаперечну істину іноді чуємо з уст наших патріотів: депутатів, можновладців, лідерів партій тощо. Але ж ця правильна і мудра теза викликає важливі запитання, від вирішення яких великою мірою залежить формування правильної позиції, а значить і правильних дій. Бо ж хіба однаковою мірою залежить і впливає на важливі процеси державотворення, скажімо прибиральниця та її начальник – власник потужного прибуткового підприємства з великим колективом; студент і ректор; підлеглі та їхні начальники і т. д.?

СОБІ ПОДІБНИХ ВИБИРАЄМ

Так, від кожного з нас в міру розуміння, свідомості, можливості, громадянської позиції, суспільного становища і активності починається держава. Але в кому, ким і як вона твориться? І чим, і як зреалізовується? На превеликий жаль, з нашої сумної історії можемо констатувати тільки трагічне завершення всіх намагань побудувати свою вільну та незалежну державу. А сьогодні? …

Звісно, джерелом влади є народ, який і володіє її повнотою. А звершують всі процеси державотворення та функціонування делеговані громадою народні обранці. Тому, ніби «мудре» пояснення причин усіх наших бід та негараздів у всіх сферах життєдіяльності держави (політичній, економічній, фінансовій, соціальній і т. д.) іноді чуємо і такі слова: «Який народ, така й влада, а, отже, - й держава»; «народ має таку владу, на яку заслуговує». Але хіба наш народ може зробити правильний вибір кандидатів до влади, якщо крім гарних програм і відмінних характеристик, більш нічого з їхнього минулого не знає? В нас не прийнято, як у країнах західної демократії, до найменших дрібниць говорити все, і в тому числі негативне, про кожного обранця.

Ось, до прикладу, вражаюча історія передвиборчої кампанії в президенти США, коли один журналіст дізнався, як тридцять років тому теперішній кандидат, а тоді ще молодий студент, курив сигарету з наркотиком, і опублікував цю інформацію в пресі. І це сприйнялося суспільством просто як високий професіоналізм журналіста, який, щоби зібрати якомога більше інформації, проїхав тисячі кілометрів, спілкувався з десятками однокурсників і викладачів цього кандидата. Звичайно, за викриття цієї ж інформації його ніхто не покарав. Натомість, майбутній президент вибачився перед своїми виборцями і засвідчив, що це була перша, єдина, до кінця не викурена, але остання цигарка в його житті. Зате успіхи, досягнення і кар’єрний ріст були чесними, справедливими і заслуженими завдяки його наполегливій праці. А мови і навіть думки про підкупи виборців у США не існує.

А в нас? У нас все дуже просто. Кожен кандидат до влади (і чим вищої, тим більшою мірою), згідно з повідомленнями ЗМІ, широко розповсюджених агіток, частих і повсюдних виступів агітаторів з команди кожного висуванця та їх самих, – це неперевершений професіонал своєї справи, найбільший патріот свого народу, який віддасть все, що має, і зробить все, що зможе, з однією метою – покращити життя свого народу. Як годиться в наш час, в кінці, після повідомлень про різного роду захоплення (хобі), про сімейний стан та про своє віросповідання, із зрозумілих причин, без повідомлення про належність до конкретної Церкви (А якби були повідомлення про часті сповіді та причастя. А чому немає?). Ось і ввесь духовно-моральний образ. А хіба він не важливий? Та пройде небагато часу, як про «щасливого» вибраного народом його слугу, ще в час його (її) каденції, а тим більше після її завершення, поширюватимуться дійсно правдиві інформації про далеко не моральний і зовсім не християнський шлях до влади: про всеможливі фальшування заради кар’єри, тобто для здобуття земних матеріальних цінностей; про непомірно великий оклад, в той час, коли більшості народу і мізерну платню затримували місяцями; про протизаконні оборудки з приватизації різних приміщень; про будівлю палаців, купівлю квартир і розкішних автомобілів.

І як розуміти і сприймати тоді запальні «патріотичні» виступи таких слуг народу??? Чи не в цьому причина і корінь всіх наших бід? Хіба не через це душу бідного українця переповнює відчай, розпач і розчарування?Так, маємо визнати, що українці зневірилися у своїх етнічних провідниках.

Тому категорично заявляю і наголошую, що будувати нашу державу – це найперше будувати чесні, справедливі, щирі, жертовні та дружелюбні відносини між усіма українцями, бо тільки від цього найбільшою мірою залежить вирішення всіх наших проблем. І в цьому ніякі асоціації чи союзи не допоможуть нам. Бо навіть Господь не допомагає тому, хто сам собі не допомагає, тобто не робить нічого згідно зі святою волею Творця. То ж спочатку віра, діла згідно з нею, високий духовно-моральний стан, а потім, на цій основі, обов’язково буде успішне вирішення фінансово-економічних та й усіх інших проблем. Власне, таким шляхом пройшли всі високорозвинені країни Заходу і побудували суспільство щасливих людей.

ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ

Україна не ефемерне поняття. Україна – це не лише конкретна земля, Батьківщина батьків, дідів і прадідів. Так, це рідна мова, історія, культура, пісня, звичаї і традиції. Але найбільша цінність кожної держави – людина. Тому й для України безцінними є її сини та дочки. Тож будувати нашу державу – це ревно, щиро і жертовно служити кожному українцеві.

А ось вам, дорогі наші патріоти: митці, журналісти, депутати та можновладці всіх рівнів, педагоги та батьки, священнослужителі та віряни всіх Церков, конфесій та деномінацій, найкращий повчальний приклад, з чого починати і як будувати щасливе майбутнє нашої України, яке тільки в такому разі дійсно залежить від кожного з нас.

Одна наша краянка, добра, лагідна, щира, привітна християнка, в недалекому минулому успішна вчителька, за сімейними обставинами виїхала на заробітки за кордон. Один час вона працювала гувернанткою в поважних панів. Згідно обов’язку, у великі свята, коли збиралася уся родина, вона мала поставити на стіл у гостинній графин з водою і, за категоричною і строгою забороною, в жодному випадку не мала права туди заходити, коли всі були там. Але так сталося, що одного разу наша заробітчанка замешкалася з прибиранням і не встигла занести графин з водою. Перелякавшись не на жарт, вона вирішила щиро вибачитися і занести воду. А коли тихо відчинила двері, то побачила, що всі: дорослі та діти, стояли і молилися. Молитву проводив найстарший (очевидно, дідусь). За ним всі голосно повторювали кожне слово молитви. Вони дякували Богові за все: за Його велику любов і довготерпіння до кожного з них грішних, просили благословення для себе і всього їхнього народу (!). Обіцяли строго дотримуватися всіх приписів Божого Закону, щиро любити Творця та всіх своїх одноплемінників. А потім, крім старшого, всі сіли. І тут звершилося дійство, яке найбільше вразило гувернантку. Найстарший взяв у руки хліб і промовив: «Так, як я ламаю цей хліб і даю кожному з вас, так і ви, де не були б на цій землі, маєте ділитися усім з нашими одноплемінниками, в усьому їх підтримувати і ніколи, і ні в чому між собою не ворогувати. Діючи так, ми будемо найдружнішим, а значить найсильнішим народом». На цих словах, побачивши нашу краянку, він зупинився. Всі глянули в її сторону. У їхніх очах було неприховане недобре здивування і жаль, що їх в чомусь дуже важливому, прихованому і таємному, якби якихось злочинців викрито… Після короткого замешкання присутніх, до нашої краянки підійшла господиня, взяла її під руку і вивела з кімнати…

Ось це і є те дійство, яке я називаю воістину священнодійством, яке найкраще вчить, виховує і спонукає підтримувати, поважати, шанувати і любити своїх – свій народ. Чи може будь-яка інша педагогіка придумати щось правильніше і мудріше для доброго, національно-патріотичного виховання дітей, батьків та й всього народу?! Уявляєте, що таке дійство звершується в кожній сім’ї цього народу… І тому цей невеликий народ, дійсно, найдружніший і найбагатший з усіх народів світу. Підтримка одне одного, щирі, дружні і жертовні відносини між своїми, без сумніву є найкращим прикладом для наслідування. Сподіваюсь, усі розуміють, про який народ мовиться.

А яке у нас національно-патріотичне виховання?

ЗА КОГО, ЗА ЩО МОЛИТВА?

Нещодавно дізнався, як одна іноземка проводила урок катехизації з нашими дітьми і запитала їх, за кого і про що вони моляться. Всі відповіли однаково, що моляться за своє здоров’я і всіх рідних. Одиниці говорили, що моляться за щасливу дорогу батьків, за якісь речі, щоб їх придбати і т. п.

- А за свій народ, за Україну? – запитала катехитка.

Діти, нічого не відповідаючи, потискали плечима, здивовано переглядалися між собою і, напевно, думали: про що це вона нас запитує?

- То як ви хочете і можете мати свою державу? - сумно сказала вчителька.

Та, на жаль, і молитва не все вирішує, бо й після молитви треба діяти згідно з наукою Спасителя. Дуже шкода, що сьогодні священнослужителі на наших майданах закликають лише до молитви за Україну та її майбутнє. Та й взагалі шкода, що особливо на велелюдних прощах, храмових святах і часто на недільних відправах священнослужителі переповідаючи, дійсно, правдиві історії чудесних зцілень, підтримують людей у вірі і заохочують їх до молитви, в основному за тілесне здоров’я. Хіба не подолання гріха та зла в собі, а через це й у світі – основна місія християнства??? Та ми цю спасенну місію перетворили в релігію і культ поклоніння храмам, капличкам, святим місцям, святим предметам та речам, обрядам та традиціям з єдиною метою – мати добре здоров’я та успіхи в усьому земному. До теми, вже стало традицією посвячувати дорогі машини, офіси, ресторани, кафе, брати участь у гучних бенкетах, розвагах, забавах, де панує дух мамони і гординя переповнює душі можновладців. І що це має спільного з Христовим вченням, основою якого є правдивість, чесність, простота, вбогість, скромність, щирість, доброта і т. п. Дуже шкода, що навіть церковні ЗМІ у недалекі важкі 90-ті роки не закликали наших краян, можновладців, підприємців бути чесними та справедливими до своїх підлеглих – наших бідних українців, яким не лише затримували зарплату, а то й взагалі не виплачували. Великим згіршенням було для наших злидарів-українців, коли такі ж наші багатії за пожертви на храми отримували церковні нагороди. Тому згідно науки Христа, необхідно закликати не стільки до молитов за земне благополуччя, як до покаяння, до переродження, до переображення, до поклоніння в дусі та істині – тобто до праведного життя в Святому Дусі, яке вже тут на землі є початком щасливого вічного життя. А тому й необхідно якнайчастіше нагадувати, просити і молити, щоби українці жили між собою в мирі, злагоді та любові. Це основна місія Церкви і всіх її священнослужителів, які, власне, такі взаємовідносини мають свідчити своїм життям і до них спонукати та заохочувати всіх вірян. Зрештою тільки таке життя може поєднати всіх нас, християн, в одну Церкву і наш народ в одну дружну сім’ю. Категорично наголошую, що будує, єднає і спасає тільки любов!

Ми – християни!

Тому згідно з євангельською наукою, яку сповідуємо і намагаємось нею жити, – Христос є в кожному ближньому. Отже, до кожного ближнього маємо ставитися, як до самого Христа.

Ми – українці! Тому й у кожному українцеві маємо бачити Україну, тобто кожного любити, підтримувати, в усьому допомагати заради їхнього, а отже – і нашого спільного майбутнього.

Воістину, це є єдина правильна тверда і рятівна основа будування держави, яке тільки таким чином починається із кожного з нас і обов’язково закінчиться успішно. Тільки тоді наша Україна, направду, стане країною щасливих людей!

Поможи ж нам у цьому Господи!