Найбільша крадіжка в ХХІ ст.

29 травня 2019, 11:21 | Блоги | Блог Дениса Коляди | 0 |   | Код для блогу |  | 

Здавалося секуляризація і правий популізм — це кардинально різні речі, які не можуть між собою перетинатися. Адже дуже часто саме правий популізм намагається повернути суспільство до традиційних цінностей, серед яких релігія є однією з ключових. Таку тенденцію ми можемо спостерігати в Чехії, Угорщині, а особливо в Польщі. Але як, не парадоксально саме секуляризація - є однією з головних причин появи правих популістів і дестабілізації єдності Європи.

Європа як і ЄС - це діти християнства. Політичні діти. В основі ЄС лежить солідарність та примирення яке, не можливе без християнського переосмислення цих речей. Бо формулу примирення через покаяння і жертовність, придумали саме християни. Примирення Бога з людиною, у християнському богослові відбувається через покаяння, жертву і прощення. Цікаво як ця формула перетекла спочатку в суспільну, а потім і в політичну площину.

Солідарність - приходить з усвідомлення морального закону. Бо відповідь на питання чому я повинен бути солідарним з іншим, не лежить в матеріальній площині, а духовній. Як писав К.С.Льюїс, єдина відповідь на питання потреби солідарності, це відповідь - тому що так від нас хоче Бог.

Сьогоднішні діти постмодернізму часто кажуть, що немає істини, у кожного своя правда, свій кут зору, чи своя перспектива і до того ж вони борються за права людини, вимагають рівності і законності. Вони хочуть моралі без Бога і законності без правди. Ще Достоєвський озвучив всю трагедію такого мислення: «Якщо Бога немає, то все дозволено». Саме ця тенденція приводить до того, що пожежа в Notre-Dame de Paris, викликає більший медійний розголос у формі жалобних постів, сліз в Інстаграмі, ніж теракти в християнських церквах на ШріЛанці. У світі торжества цінності людського життя, руйнація споруди заслуговує більше уваги ніж загибель невинних людей. Це і є світ напівправди. Іншими словами моральність без морального ідеалу, не можлива. Так само як законність - без розуміння правди. Бо головна причина легітимності закону в його правді. Не даром наші предки називали першу збірку законів «Руська Правда». Так само як слово правда спільнокореневе зі словом право. Якщо ж правди не має, то в кожного свій закон. Або іншими словами в кого більше сили, того й закон. І саме цю тенденцію сьогодні дуже добре зрозумів Путін. Не в правді сила, а в твоєму ядерному потенціалу. І як, не соромно це визнавати Заходу - не має що сьогодні протиставити такому аргументу володаря Кремля. Кінцем кінців - ми самі створили цю систему напівправди, та вседозволеності влаштувавши найграндіозніше розлучення тисячоліття - між Богом (вірою) і мораллю, законом і правдою.

Це розлучення призвело до появи позашлюбних дітей - "бастардів" псевдо християнства і правого популізму. Бо саме такі бастарди зараз і взивають до нас то з трибун Польського сему, то з Російської госдуми, то з уряду Угорщини. Ці «бастарди» коронують Ісуса - королем Польщі, а потім забувають про уроки Войтили і ухвалють закони про кримінальну відповідальність за "інакомислення" (це я про закон стосовно участі поляків в голокості і УПА). Ті самі байстрюки говорять про духовну велич Росії, яка протистоїть секулярному Заходу. Забуваючи настанову апостола Павла: «Не всякому духу вірте». Бо «релігійність» - не значить віра, а «побожність», не тотожне християнству. Адже саме побожні люди були першими гонителями християн.

Але це, не просто розлучення, це ще й викрадення. Повертаючись до історії можна сміло сказати що Європа з її правами й свободами — це плід віри й свідчення тисячі людей протягом століть. Починаючи від Сократа, для якого правда була цінністю, чи старозавітних пророків які за правду, чи то були каменовані, чи розпиляні, чи заколені своїм власним народом, через християнських мучеників, до Коперника і Галілея і закінчуючи дисидентами радянських часів — всі вони були людьми віри і водночас творцями сьогодення. Кожний з них вніс свій слід у те, що ми називаємо сьогодення. Саме віра, здавалося б зовсім, не матеріальна річ, була найбільшим двигуном змін, як ідейних, так і матеріальних.

Для мене, як для випускника УКУ, особистим є приклад віри патріарха Йосипа Сліпого, або Владики Borys Gudziak. Якби вони, не вірили, я б навряд зараз писав цей текст. В моєму житті^ не було б більшості важливих подій, зустрічей і друзів. Все це матеріальне і духовне, що мене зараз оточує, є можливо лише через віру цих людей. Та сама історія з усією Західною цивілізацію. Все за що ми її любимо і нею цінуємо, є плодом віри наших попередників. Натомість сьогоднішнє (моє) покоління постмодернізму каже щось на зразок такого: «дякуємо вам за права, інституції й цінності, ми цим будемо користатися, але віру залиште собі» Це і є найбільша крадіжка сьогодення.

Ми ніяк, не второпаємо що ця машина (Європа, яку ми любимо і знаємо) працює на вірі і свідченні і нічим іншим її заправити не можливо. Хочемо їхати далі, мусимо навчитися добувати паливо.

То як обвінчати вже розлучене, чи як повернути вкрадене? Над цим варто задуматися нашому поколінню. Але до того ж пам'ятати декілька засторог, які насправді прописані ще в Новому Заповіті, але чомусь про них всі забувають. Закон це лише початок, а не фінал, страх - поганий порадник і боятися - це означає не любити. Солідарність - це не тільки разом святкувати, це в першу чергу «носити тягарі один одного». Все починається з віри. Любов - це найважчий шлях, але єдино правильний.

Руйнування храму

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти