Кого поминати?

5 грудня 2017, 17:46 | Блоги | Блог Руслана Халікова | 6 |   | Код для блогу |  | 

Листопад 2017 року так і не подарував нам нової політичної революції, але на межі зими сталася фактично революція церковна. 30 листопада на Архієрейському соборі Російської православної церкви (за участю українських ієрархів) було розглянуто звернення предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета про відновлення єдності українського православ'я. Собор РПЦ це звернення прийняв, схвалив і почав діяти. І це розтрощило навколоцерковний медіадискурс України.

Прийнято вважати, що у нас з РФ йде війна і немає (практично) ніяких відносин, при тому що Росія залишається головним, принаймні економічним, партнером України, про що наші політики дбайливо мовчать. Так само і в церковній площині, як виявилося, є офіційний дискурс, а є глибинні переговори ієрархів, які дуже слабо залежать від медіа-хвиль. Однак проблема в тому, що будь-яка подія в добу Web 2.0 миттєво стає надбанням громадськості, і не встигли церкви придумати пояснення настільки несподіваного контакту, як ЗМІ та соцмережі вже висунули свої версії, змусивши ієрархів виправдовуватися. Якщо відволіктися від емоцій, у цій історії можна виділити ряд плюсів і мінусів. Почнемо з негативу:

1) Як і в політичному житті, церковні ієрархи України і Росії ведуть дві гри. Перша - на публіку, де Філарет вимагає в американців зброї, а Кирило скаржиться на порушення прав УПЦ. Ця гра створює видимість непримиренного конфлікту, вона вигідна ЗМІ, які повторюють агресивну риторику, роблячи собі рейтинги. Вона задає темпи троллінгу в соцмережах і формує аксіоми мешканців фейсбука. Друга гра - не публічна, про неї в мирний час можуть дізнатися тільки читачі журналів засідань Соборів і Синодів, тобто майже ніхто. В цій грі є здорові відносини між сторонами, збудовані на двотисячолітній історії церковної дипломатії. Вони не такі яскраві та стрімкі, але призводять до реальних результатів (перша гра не призводить до них, тільки дозволяє тримати медіа-тонус). У підсумку, якщо б замість першої гри існувало чесне висвітлення реальних відносин, ніхто б не здивувався миролюбним листам між воюючими країнами. А так це виглядало як конкретна зрада по обидва боки (з одного - це спілкування з агресорами, а з іншого - дружба з фашистами).

2) На жаль, православні церкви України і РФ залишаються церквами ієрархів. При прийнятті рішень ніхто і не думає консультуватися з мирянами, дізнаватися громадську думку. Громадськість лише повідомляють про результати - сьогодні воюємо з Остазією, завтра не воюємо. Передбачається, що низька церковна культура переважної більшості віруючих все одно не дозволить їм зрозуміти, що до чого. І не враховується, що без авторитетної інформації з перших вуст люди будуватимуть своє бачення на основі неавторитетної інформації зі ЗМІ. А потім - виправдовуйся чи ні - буде дуже складно довести, що це журналісти перекрутили рішення, а не церковники запустили качку, щоб подивитися на реакцію вірних.

Однак є і позитив, і він істотний.

1) Церковні ієрархи не втратили розум, хоча таке враження може створити їх публічна поведінка. Вони готові вести і ведуть конструктивну політику. Ведуть як уміють, адже церква завжди ієрархічна, і не звикла до сучасних медіа з їх миттєвим поширенням інформації.

2) Під тиском медіа жодна зі сторін не відступилася. РПЦ створила комісію по переговорах, в яку увійшли і представники УПЦ. УПЦ КП, ймовірно, створить таку ж комісію найближчим часом. Обидві сторони підтвердили готовність до подальшого діалогу, можливо, навіть за участю Кирила та Філарета. Звичайно, було і багато відмовок, спроб не втратити імідж, але це вже частина гри на публіку, яка, як ми зрозуміли, взагалі не відображає реальної ситуації.

3) Ймовірно, така різка дружба свідчить і про бажання політичного істеблішменту налагодити відносини через церковний фронт. Навіть якщо доручення вступити в діалог віддав патріарху Кирилу не сам Путін, як могли подумати чимало з українських користувачів фейсбука, то в Росії безумовно є потужна партія, яка бажає примиритися з Україною, а не просто її підпорядкувати. І в церковному вимірі це буде не входження УПЦ КП в РПЦ, а довгий діалог, який все ж краще ображеного мовчання.

4) Громадськість нарешті отримала дуже хороше щеплення від довіри всьому, що говорить телевізор. Ми тепер знаємо, що не можна будувати свою позицію на підставі публічних істерик, позерства й електоральних обіцянок. Треба розуміти, що за цим драматичним фасадом ховається серйозна гра досвідчених, раціональних дипломатів, і бути готовим прийняти її результати.

5) Об'єднання нехай і не УПЦ з УПЦ КП, а хоча б тільки їх зусиль, робить православний голос в Україні найгучнішим православним голосом світу. За цими двома церквами більше громад, ніж за РПЦ в Росії, потужна структура з десятками єпархій, мільйони парафіян. Якщо хоча б не в політичних, а в моральних питаннях ці дві церкви будуть займати спільну позицію, вони зможуть формувати багато питань порядку денного. Це може не всім сподобатися, але для самих церков і їх вірних є безумовним плюсом.

Отже, головними результатами церковного струсу стали впевненість у тому, що релігійні лідери, нехай і не сучасними способами, але ведуть грамотну дипломатію, а також надія на подальше поліпшення клімату в православній частині України (а може, і РФ). З іншого боку, якщо церкви матимуть намір йти на зближення, їм ще належить навчитися робити це відповідно до сучасних законів публічної поведінки.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
6коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • В. Ясеневий | 5 грудня 2017, 22:16
    Коментувати коментар

    Читаю цей матеріал і думаю, а яке місце обидві сторони переговорів залишають, чи віддають ГОЛОВІ ЦЕРКВИ ХРИСТУ???Чи ІСУС і ЙОГО наука не вищі за всякі там Церковні канони,які є результатом все таки людської логіки, правда привязаної довгою мотузкою до БОЖОЇ НЕПОМИЛЬНОЇ АБСОЛЮТНОЇ - без жодного винятку повної до всіх спасенної ЛЮБОВІ,Чи не цього нам всім найбільше не вистачає???

    • velovs@ukr.net | 6 грудня 2017, 09:07
      Коментувати коментар

      Дуже ПРАВИЛЬНІ й ВКТУАЛЬНІ питання ставите, шановний В.Ясеневий! І дійсно: будь-яка ЖИВА Церква, будь-яка ЖИВА християнська традиція, деномінація та юрисдикція мають бути виключно ХРИСТОЦЕНТРИЧНІ! Тобто - за своєю суттю ти змістовно-світоглядним наповненням - якраз такі, де Сама особистість та наука (віровчення) Глави новозавітнього Тіла Господнього Ісуса Христа й, насамперед, Його морально-етичні заповіді й настанови, які (так чи інакше) "крутяться" навколо найголовнішої з них - заповіді ЛЮБОВІ, мають бути в самому ЦЕНТРІ.----- ------------------------------------------------------- І яку, цю правдиву й досконалу Христову ЛЮБОВ - до Бога й ближнього, просто НЕМОЖЛИВО вповні й успішно осягнути, якщо християни нехтують, занедбують деякі свої - конче потрібні духовні практики і вправи. Й, по-перше, нехтують не тільки регулярним - щоденним молитовним життям, а й необхідністю та важливістю постійного та повсякчасного - ОСОБИСТОГО читання й розважання над текстами Святого Письма, а також іншої духовної літератури. Якщо у віруючих направду відсутні тісні й глибокі ВЗАЄМОСТОСУНКИ зі Святим Духом, якщо Він, цей Божий Дух, практично й благодатно не надихає, не наповнює й не провадить їх по щоденній дорозі їхнього життя-буття!

    • khalikov | 6 грудня 2017, 09:16
      Коментувати коментар

      Сподіваюся, що таки обидві сторони мають бодай якісь міркування про Божу любов та про місце Христа в церкві. Хоча звісно, говорити про Христа - це ще не те ж саме, що жити у Христі. Але вищі церковні посади в тому числі й адміністративні, адже патріархи не відрізняються в своєму священницькому служінні від єпископів, тільки мають ще додаткові повноваження спілкування з зовнішнім світом. Справжнє духовне життя, без домішок політики, треба шукати рівнем нижче, а то і двома.

  • velovs@ukr.net | 5 грудня 2017, 20:47
    Коментувати коментар

    Доволі цікаві і, чесно кажучи, дещо несподівані й неочікувані думки і спокійний, зважений і вдумливий тон і аналіз подій... Разом з тим: поживемо - побачимо, як саме ця ситуація розвиватиметься далі... Одначе щось мені моє внутрішнє відчуття підказує і застерігає, що якогось великого й значного поступу (прориву) від цього діалогу, скоріш за все, чекати не варто. Принаймні, у якомусь певному, а тим паче - близькому майбутньому. Якщо, звичайно, ці контакти й перемовини (поміж РПЦ і УПЦ КП) - дійсно й назагал - будуть мати якесь реальне й більш-менш конструктивне продовження і наповнення...

    • khalikov | 5 грудня 2017, 21:00
      Коментувати коментар

      дякую. Будемо бачити, головне не панікувати та не підхоплювати істерію з соцмереж. Звісно, я теж не думаю, що це призведе до чогось фундаментального і швидко, але попередній етап тривав 20 років і нині, схоже, що закінчився.

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти