Пророк надії

31 березня 2020, 16:38 | Блоги | Блог Василя Калити | 2 |   | Код для блогу |  | 

У період непевності, коли руйнується усталений уклад нашого життя, коли кожен день ставить перед нами все нові виклики, а ми відчуваємо себе дезорієнтованими, розгубленими, є загроза у цій розгубленості й застрягнути, опустити руки і в аморфному байдужому стані душі плисти за течією.

У такому стані, який охопив юдеїв після повернення з вавилонської неволі. У 537 р. до Хр. депортовані повернулися до Єрусалиму, відновили на місці Господнього храму, зруйнованого вавилонським царем Навуходоносором, жертовник і, зіткнувшись з перешкодами від сусідніх народів та своїх «доброзичливців», на цьому зупинилися. Ще й відповідальність за свою пасивність спробували перекласти на Бога, як це іронічно висловив один із пророків цього часу Аггей: «Не настав ще час відбудувати дім Господній» (Агг 1,2). Подібно, як і ми сьогодні полюбляємо важливі рішення відкладати до «якогось часу», бо боїмося докладати зусиль, долати опір, неминучі при їхньому здійсненні. Сидимо у «наших вигідних домах» (пор. Агг 1,4).

А Бог кличе до чогось більшого. До відбудови Храму. Чи то в буквальному розумінні Єрусалимського, який для юдеїв мав стати символом поглиблення стосунків з Богом, Його присутності серед їхнього народу, відродження та консолідації, чи то в алегоричному – «переміни обновленням нашого розуму» (пор. Рм 12,2) і всіх сфер нашого життя. Для юдеїв VI ст. поштовх до активних дій дав вищезгаданий пророк Аггей. І продовжив цю нелегку справу – будити сонних – ще один пророк Захарія. Якщо Аггей пророкував протягом кількох місяців «другого року царя Дарія» (тобто 520 р. до Хр.), то місія Захарії охопила два роки – 520-518 рр. до Хр. Її перебіг викладено в 1-8 розділах книги Захарії. Інші дві частини цієї книги написані авторами наступних століть, які намагаються розвивати ті ж теми, що й Захарія: розділи 9-11 (кін. IV cт. до Хр.) і розділи 12-14 (ІІІ ст. до Хр.).

Захарія часто посилається на пророків попередніх поколінь, звертається до їхніх навчань. Він каже про своїх сучасників: «Зробили своє серце твердим, як алмаз, щоб не слухатися закону й слів, що Господь сил послав був духом своїм через перших пророків» (Зах 7,12). Однак його риторика дещо відрізняється від їхньої. Адже пророкує Захарія в час занепаду, а не розквіту й розкошів. Його мета – також будити, але не із ситої самопевності, як це робили жорсткими словами і погрозами пророки до вавилонського виселення, а з охлялості, млявості. У такому випадку найкраще підійде підбадьорення, яке здатне зродити надію: «Не бійтесь, нехай кріпляться ваші руки» (Зах 8,13).

Захарія і двоє його наступників (так звані Девтерозахарія і Трітозахарія) картають своїх сучасників за різні хиби, марновірство, викривають соціальну несправедливість, але крізь усі три частини книги лунає мотив надії. Щоб він став актуальним у житті кожного, потрібно небагато: «Поверніться до мене, - слово Господа сил, - і я повернусь до вас» (Зах 1,3). За таких умов Бог обіцяє юдеям VI ст.: «Я вертаюся знов до Єрусалиму з милосердям; мій дім буде збудований у ньому» (Зах 1,16). І, як завжди, виконує обіцяне: відбудовує Єрусалимську святиню 515 р. до Хр. за співдією первосвященика Ісуса, сина Йоцадака, та політичного лідера Зоровавела.

Але книга Захарії не обмежується лише відбудовою Єрусалимського храму і ексклюзивізмом юдеїв, через який вони пізніше спіткнуться. Вона обіцяє спасіння й іншим народам, сягаючи не майбутнього в п’ять найближчих літ, а значно далі. Перша частина книги Захарії закінчується словами: «Десятеро з усяких різномовних народів ухоплять за полу юдея й казатимуть: Ми підемо з вами, бо ми чули, що Бог з вами» (Зах 8,23).

Якщо власне Захарія зосереджується здебільшого на помазаниках свого часу, причетних до відновлення святині, то Другий Захарія говорить про Когось іншого, Того, Хто принесе справжню надію: «Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці» (Зах 9,9). Царство Його не полягатиме у військовій потузі: «Я знищу колісницю з Ефраїму й коня з Єрусалиму; воєнний лук буде зламаний» (Зах 9,10), а радше характеризуватиметься дбайливістю Доброго Пастуха, Який «пастиме, мов овець, народ свій» (Зах 9,16). Прийде до тих, які «блукають, немов вівці» (Зах 10,2), «до призначених на заріз – найнужденніших з отари» (пор. Зах 11,7) і «зробить їх сильними в Господі, і вони будуть славитися його ім’ям» (пор. Зах 10,12).

Немовби підхоплює думки своїх попередників і Третій Захарія, висловлюючи наступні месіанські пророцтва: «На мешканців Єрусалиму зіллю дух ласки та благання, і вони глядітимуть на мене, якого прокололи» (Зах 12,10), «Ой, мечу, встань проти мого пастуха, проти мужа, спільника мого, - слово Господа сил. Я вдарю пастуха, і розбіжаться вівці» (Зах 13,7).

Сумно, що ці пророцтва, які літургійна традиція Церкви пропонує нам до розважання на богослужіннях Великої Седмиці, цьогоріч ми будемо слухати через «апарати штучної вентиляції душі». Але в них же ми знайдемо відповідь на усі наші переживання. Зло і страждання – недовговічні. Про це говорять останні розділи книги Захарії. Про час, коли «прийде Господь, Бог мій, й усі святі з ним» (Зах 14,5), коли Він «стане царем над усією землею» (Зах 14,9), коли «потечуть живі води з Єрусалиму» (Зах 14,8), «і житимуть у ньому, й прокляття більш не буде, і Єрусалим стоятиме безпечно» (Зах 14,11).

У цьому і полягає остаточна надія християн. Нам Святе Письмо не обіцяє вигідного життя на землі. Навпаки, каже нам Бог в одкровенні книги Захарії: «Я їх розтоплю, як топлять срібло; я випробую їх, як випробовують золото» (Зах 13,9). Щоб вкінці могти справедливо назвати нас Своїм народом, а ми услід за пророком Захарією та апостолом Томою щирим серцем могли сказати: «Господь і Бог мій» (пор. Зах 13,9; Йо 20,28).

Система Orphus
Рейтинг
0
0
2коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • velovs@ukr.net | 1 квітня 2020, 07:23
    Коментувати коментар

    В книзі Захарії також читаємо, зокрема, і такі - досить оптимістично-пророчі рядки: "Тоді він гукнув до мене й сказав до мене: "Дивись! Ті, що йдуть у край на північ, заспокоїли дух мій у краю на півночі." І далі про мешканців саме цього краю: "І ті, що далеко перебувають, прийдуть і будуватимуть Господній храм, і ви зрозумієте, що Господь сил послав мене до вас, і це станеться, коли ви пильно слухатимете голосу Господа, Бога вашого" (Зах. 6, 8,15). ----------- Так от, стосовно цього "краю на півночі", жителі якого "далеко перебувають" від Святої Землі та, загалом, усього регіону Близького Сходу, то є вагомі підстави й аргументи припускати й вважати, що йдеться якраз про сучасну Україну. І що, як відомо, розташована саме на північ - через Чорне море - від близькосхідного ареалу... ---------- І, так виглядає, щоби (в т. ч. і зокрема) і нас, різноликих українських християн, "вкінці могти справедливо називати" Божим народом, і допущені Вищим Провидінням оці - нинішні серйозні труднощі й випробування... Щоби ми, врешті-решт, здатні й спроможні були гідно й успішно та натхненно реалізовувати те - важливе й відповідальне Господнє доручення і завдання, що нині (та в подальшому) маємо виконувати...

    • velovs@ukr.net | 1 квітня 2020, 07:33
      Коментувати коментар

      Р. S. І, до речі, принаймні, деякі з характерних пророчих ознак якраз нашого часу читаємо також і в книзі Аггея (в іншому перекладі): "...дух Мій перебуває серед вас: не бійтеся! Бо так говорить Господь Саваот: ще раз, і це буде скоро, Я потрясу небо і землю, море і сушу, і потрясу всі народи, і [згодом знову - вже вдруге] прийде Бажаний усіма народами [Христос-Месія], і наповню дім цей [Мою правдиву Церкву Нового Завіту] славою, - говорить Господь Саваот. Моє срібло і Моє золото, - говорить Господь Саваот. Слава цього останнього храму буде більшою, ніж першого, - говорить Господь Саваот; і на цім місці Я дам вам мир, - говорить Господь Саваот" (Аг. 2, 5-9). Досконалий, благословенний і вічний Божий мир. Амінь. :)

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти