Прямими наслідками т. зв. антидискримінаційної поправки до Трудового Кодексу, яка забороняє дискримінацію не тільки за статевою ознакою, але й за статевою орієнтацією та гендерною ідентичністю є, до прикладу, те, що роботодавець, який не дозволить, скажімо, біологічному чоловікові, який твердить про себе, що він має гендерну ідентичність жінки, відвідувати жіночий туалет чи душову, має усі шанси програти суд.

Потопаючи у вирі війни, глибокої економічної кризи, нахабної й тотальної корупції та цинічних політичних ігрищ українське суспільство, виглядає, цілком втратило духовний імунітет, майже не реагуючи на т. зв. евросоюзівські новації в законодавстві, які несуть пряму загрозу християнським цінностям виховання та підкладають міну уповільненої дії під інституції сім’ї.

«Нова Зоря» майже рік тому в публікації «Чому Церква стає мовчазною?» закликала усі релігійні конфесії в Україні рішуче і масово стати на захист Закону Божого і не допустити проникнення в Конституцію і державне законодавство принципів гендеризму, але наша позиція виявилась голосом волаючого в пустелі і навіть спричинила різку негацію в  середовищі «власть імущіх».

Чудову нагоду стати одностайно в обороні гідності Божої і людської було тоді втрачено. Українське християнство програло серйозну битву, яка насправді  так і не відбулася, – в Україні без найменшого спротиву законодавчо прийнято т. зв.  антидискримінаційну поправку до Трудового Кодексу, яка забороняє дискримінацію не тільки за статевою ознакою, але й за статевою орієнтацією та гендерною ідентичністю.

Прямими наслідками такого тексту поправки є, до прикладу, те, що роботодавець, який не дозволить, скажімо, біологічному чоловікові, який твердить про себе, що він має гендерну ідентичність жінки, відвідувати жіночий туалет чи душову, має усі шанси програти суд. За цією поправкою роботодавець дискримінує свого працівника через його гендерну ідентичність. Або, скажімо, педофіла, який ґвалтував дітей, не можна засудити, адже це би було дискримінацією його за сексуальною орієнтацією. Більше того, навіть уже засудженого педофіла дитсадок чи школа змушені тепер прийняти на роботу, оскільки у разі відмови, це може розглядатися, як дискримінація через сексуальну орієнтацію.

І це не байки про страшне майбутнє. Це – доволі скоро стане реальністю нашого сьогодення. Адже зараз в Україні доволі агресивно просувають гендерну ідеологію всюди: у виші, у законодавство, в науку, в культуру. Саме зараз ЗМІ, щільно заплющивши очі, недобачають Маршів за життя, а в той же ж час ведуть доволі агресивну пропаганду так званих «прав» ЛГБТ, просуваючи їх як європейську цінність.

Одним словом, суспільство посилено готують до законодавчого проголошення ненормальності нормальністю, збочення – природним станом, проповідь Євангелія – екстремізмом. І все це під заколисуючу анестезію безвізового режиму, європейськості, відкритого суспільства, гуманізму, толерантності, прогресу тощо.

І своєрідним тестом на духовний імунітет українського суспільства і, зокрема, християнських Церков, має стати ЛГБТ-марш у Києві 12 червня, який має засвідчити наш «європейський» вибір, а влада на Банковій, Грушевського і Хрещатику гарантує кольоровим демонстрантам повну безпеку і правоохоронну підтримку.

Тому відрадно (хоч із значним запізненням!), що нарешті з ініціативи Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій 4 червня, у суботу, в Києві відбудеться перша Всеукраїнська хода на захист прав дітей і сім`ї.

Мета цієї акції на випередження – привернути увагу до проблем захисту прав дітей, утвердити в суспільстві принципи любові й поваги, виступити на захист сім’ї як союзу чоловіка і жінки, що відповідає Божому задуму та природі людини.

Дуже важливо, щоб до цієї ходи масово долучилися мирянські організації з усіх куточців України, особливо – з побожної Галичини. Бо якщо й тепер виявимо нашу традиційну байдужість – то проспимо майбутнє своїх дітей і втратимо моральне право називати себе християнами.