Нещодавно я закінчила роботу над перекладом книжки "5 мов прохання про пробачення", яка скоро з"явиться у видавництві "Світла зірка". І попри те, що я здебільшого люблю всі книжки, із якими працюю, ця зачепила особливо. Бо вона з тих книг, які змінюють уявлення про світ. Довідник по географії стосунків, так би мовити. Якби вона була спеціалізованим атласом для Пілігрима, я би назвала її так: "Болота образ і як із них вибратися, якщо метод барона Мюнгаузена не діє".

Узагалі-то, більшість людей не любить, коли їх «вчать жити». Тому до книжок типу «10 кроків до…» чи «20 кроків від…» ставляться з осторогою. І, тим не менше, побачивши заголовок «5 мов…» та ініціали й прізвище доктора Чепмена, поспішають хуткіше забрати книгу з прилавка й заховати до власної сумки.

А все почалося з того, що доктор філософії та християнський сімейний консультант виявив, що різні люди висловлюють свою любов по-різному. Більше того, різні люди усвідомлюють, що їх люблять, лише коли до них звертаються їхньою «мовою любові» Для когось важливо чути слова підбадьорення, комусь необхідно відчувати дотик, ще іншим – отримувати допомогу чи подарунки, або ж проводити разом час. Зробивши це неймовірне відкриття в царині людських взаємовідносин, Чепмен написав книгу «П’ять мов любові», яка одразу ж стала бестселером за версією газети «New York Times».

 Згодом автор написав понад десяток книжок, де більш детально розглядав різні аспекти застосування цієї теорії – любов до дітей, до чоловіка/дружини, підлітків і т.д.

Аж поки одна з його читачок – психолог і сімейний консультант Дженіфер Томас – не звернулася до доктора Чемпена з іще однією ідеєю: жінка зауважила, що люди по-різному реагують не лише на вияви любові, але й на те, як у них просять пробачення. І якщо комусь достатньо простих слів: «Мені прикро, що це сталося» чи «Я шкодую про це», для іншого вони не значитимуть абсолютно нічого. І не тому, що ця людина черства чи не має бажання відбудовувати стосунки, а виключно тому, що її мова прохання про пробачення зовсім інша, а такі слова для неї залишаються цілком незрозумілими.

Тож доктор Чепмен і доктор Томас написали книгу, яка – як вірять вони – спричинить справжню революцію в царині психології стосунків, а тисячі сімейних пар, друзів, родичів, співробітників, сусідів, працівників, дітей і батьків зможуть отримати щире прощення й відновити зруйновані стосунки.

Кожен розділ складається з багатьох коротких історій, які так чи інакше читач може співставити з власним досвідом, до них також подаються короткі теоретичні коментарі. На прикладі інших людей, інших ситуацій, навіть інших культур читач вчиться, як визначити власну мову прохання про пробачення, як розуміти близьких йому людей, як варто звертатися з вибаченням до тих, кого він скривдив. А також розуміє, що бувають моменти, коли варто попросити пробачення в себе – і пробачити себе. «Коли ви просите пробачення в іншої людини, то сподіваєтеся, що вибачення усуне перешкоду між вами двома, щоби ваші стосунки могли продовжувати зростати. Коли ви просите пробачення в себе, то ви маєте на меті усунути емоційну невідповідність між тою людиною, якою ви хочете бути (ідеальним собою) і людиною, якою ви є (реальним собою)». Ненав’язливі пояснення авторів не відволікають, навпаки, допомагають краще розібратися з кожним випадком зокрема. У книзі також пропонуються практичні поради, зразки фраз, якими можна скористатися, психологічний тест на визначення власної мови прохання про пробачення і короткий посібник для роботи із поданим матеріалом у групах.

Але, звісно, найважливіше – це маленькі відкриття, які начебто ненароком помічаєш серед потоку слів. Фрази, які зачіпають, змінюють, надихають. «Зрілі люди розпізнають свої страхи, але відмовляються бути їхніми заручниками, - каже автор. – Якщо вони цінують стосунки, то будуть готові піти всупереч своїм страхам і зроблять необхідні кроки, щоби принести зцілення в ці стосунки».

Книжка спрямована на те, щоби показати читачам цінність і значимість відносин, а також їхню крихкість і вразливість. Для того, щоби побудувати міцні стосунки, потрібно зрощувати їх крок за кроком, слово за словом, вчинок за вчинком. Автори наголошують, що всі ми – люди, і нам властиво помилятися. Але рідко бувають помилки, які неможливо виправити. Більшість конфліктів і проблем, насправді, вирішуються щирим проханням про пробачення – а також рішенням скривдженої людини пробачити, відпустити образу й будувати стосунки й надалі.  

Як  сказала Лін Джонстон, «Вибачення – це суперклей життя. Він може склеїти практично все». Головне – використовувати його з любов’ю і розумінням.