РПЦ чинитиме опір Томосу навіть після його видачі

4 вересня 2018, 21:26 | Блоги | Блог Дмитра Горєвого | 0 |   | Код для блогу |  | 

Московська патріархія буде чинити опір українській церковній незалежності навіть після видачі Томосу про автокефалію. Для РПЦ догляд України – це великий символічний удар. Адже, по суті, ставиться хрест на всій ідеї 1000-річного «російського православ’я». На ділі виявиться, що РПЦ веде своє існування з 1589 року, коли після шантажу та ув’язнення Вселенський патріарх Ієремія заснував в Москві патріаршество. Причому важлива деталь – заснував, як сказано в соборній грамоті на прохання царя Бориса Годунова. Про це сором’язливо замовчують спікери РПЦ та УПЦ (МП), коли говорять, що, мовляв, політики не мають права ініціювати тему автокефалії.

Так ось за Україну Московський патріархат буде боротися до кінця, і навіть після кінця ... кінця єдності Російської Православної Церкви. Свіжий приклад – через кілька днів після невдалих переговорів із Вселенським патріархом глава РПЦ Кирило виступив із проповіддю. Він заявив, що неможливо розірвати духовну єдність Російської Церкви, відокремити Україну і іншу божевільну маячню. Ну і традиційно він підводить під це історичне обґрунтування. Воно настільки ж не відповідає історичним реаліям, наскільки претензії російської історіографії на Київську Русь. Патріарх без тіні сумніву стверджує про те, що в XV столітті від автокефальної Руської Церкви відірвали «западнорусские» єпархії.

Почнемо з того, що саме словосполучення «западнорусские» не дуже коректно. Є територія Русі, Рутенії, а є територія, яку згодом була об’єднана у Московське князівство. По-друге, в середині XV століття саме Московські митрополити та іже з ними пішли в розкол, самовільно відокремившись від Церкви-Матері Константинопольського патріархату. А єпархії на території Русі (України, Білорусі, Литви та західній частині РФ) залишилися вірними своїй Церкві-Матері. У словах патріарха все перевернуто з ніг на голову. Зрада = вірність, а вірність = зрада. Все за Оруеллом.

Ще одним з рупорів антиавтокефальной тематики є УПЦ (МП). В митрополії дуже показово відреагували на провал візиту Кирила на Фанар. «Все добре», «це ще нічого не означає», «нічого не вирішили» та інше. В УПЦ (МП) займаються самозаспокоєнням. Спочатку говорили, що влада не має права це питання ініціювати. Коли було уточнено, що це умови Фанара, почали говорити, що українське питання не в юрисдикції Константинополя, а Москви. Коли з’ясувалося, що все-таки Константинополя почали кричати, що тільки УПЦ може звертатися бо інші розкольники. Коли Вселенський сказав, що вони прийняли заяву від українських церковних властей. Тоді стали лякати, що повинен бути консенсус всіх Помісних Церков. Тепер, після того як Константинополь затвердив за собою право надавати автокефалію самостійно, без узгодження з іншими церквами, противники Томосу кажуть, що він нічого не вирішить, а головне це примирення.

Це дуже добре показує, що в керівництві УПЦ (МП) не хочуть ні примирення, ні діалогу, ні незалежності. Бо якби хотіли – йшли би на компроміс і спілкування. А так – відсутність реальних аргументів «проти», а замість цього тотальна демагогія. Для верхівки митрополії вигідний status quo. Вони монополісти «канонічності», храмів у них більше, нехай і з підступними табличками «Українська православна церква» і ні дай Бог, ніякий не Московський патріархат (хоча в абсолютно протилежному вони переконували всіх навколо ще в 2013 році). Та й грошей на украінфобську та антиавтокефальну істерію для балакучих голів з УПЦ (МП) не шкодують.

Тут звичайно є ще й чисто психологічний аспект. За довгий час позиціонування себе «найбільш поєздатими» у них сталася професійна деформація, внаслідок якої багато хто вже не може адекватно сприймати реальність. Це до речі було видно і по патріарху Кирилу, після переговорів на Фанарі. «Світ змінився» – тричі сказав він. Насправді людина змінюється разом зі світом, але якщо постійно носити рожеві окуляри канонічності, то дійсно можна і не помітити, як людство перейшло з XIX століття в XXI.

Ще один фактор, яким намагаються маніпулювати противники автокефалії – це нинішній статус УПЦ (МП). Вони кажуть, нібито патріарх Алексій II в 1990 році дав Україні Томос про самостійність. І далі проводять лінію, що, мовляв, у нас все є, але ми не змогли цим скористатися. Це чистої води маніпуляція. Патріарх Алексій II дійсно видав документ, але це був не Томос, а Благословенна Грамота. Так в ній прописана самостійність, але в суто внутрішніх справах. А в якості актора на всеправославному рівні УПЦ ніщо, тільки рядові єпархії Московського патріархату. Більш того, після Архієрейського Собору РПЦ в грудні 2017 року самостійні права УПЦ були нівельовані, так що апеляції до документу патріарха Алексія II абсурдні, оскільки з того моменту права УПЦ були зменшені.

Ну і нарешті, наостанок. РПЦ та її сателіти будуть боротися проти автокефалії ще довго, поки у них у свідомості щось не перемкне. І після видачі Томосу це не припиниться. Нас ще чекають історичні «обґрунтування» необхідності духовної єдності України та Росії, проплачена псевдо правозахисна діяльність, крики про релігійні переслідування в Україні та інше. На жаль, це не припиниться відразу, але головне – ми на вірному шляху. Ну і не переживайте, все буде Томос.

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти