Влада і церква: непрості взаємини

24 жовтня 2011, 14:46 | Блоги | Блог Максима Балаклицького | 0 |   | Код для блогу |  | 

vd_325.jpgВідгук на статтю Станіслава Мірошниченка “С крестом на власть” у журналі “Власть денег” (2011, 21-27 октября).

Матеріал помітно відрізняється від журналістського писання "про попів": представлено всі течії християнства. Автор знає, що в Україні існує багато церков, і не бачить проблеми почати з аналізу баптистських ініціатив. Хоча вплив юдаїзму на українську владу, думається, більший з розрахунку на чисельність течії, та іслам має локальний, однак прозорий вплив на владу Криму. Не згадано вплив езотеричних кіл на політикум: баби Ванги, Павла Глоби й подібних діячів окультного фронту. Не секрет, що до них за консультаціями політики звертаються не рідше, ніж до священиків будь-якої з представлених в Україні релігій.

Приємно, що меседж статті - не беззмістовна "страшилка", а чітка пропозиція. Однак з огляду на критичне ставлення автора до роботи церков з політикумом, можливо, акцент на протестантах (Комендант, Унгурян, Уколов) - якраз намагання виставити останніх у негативному світлі.

Автор щасливо уник слів "секта" й подібних; фактаж великий, спирається на інтерв'ю, прізвища; аналіз комплексний, де коректно перелічено основні методи комунікації церков із владою. Плюс автору й редакції: підготувати матеріал такого обсягу, тематики й тональності, не зачепивши тему "ІКС" (інвестори - Кінгс Кепітал — Сандей Аделаджа) - просто приклад журналістської послідовності.

Отже, це спроба серйозно та спокійно розібратися в темі.

Стиль статті зневажливий, але обережний. Цинічна стилістика характерна для журналу в цілому, однак автори сусідніх публікацій до неї вдаються набагато рідше. У подібному тоні “ВД” пише тільки про політиків. Бізнесмени - поза підозрою. Для журналу вони “свої”. Однак чи не йде бізнес у політику, щоб захистити свої інтереси та впливати на владу? Чи можна порівняти фінансові можливості провідних українських церков і провідних українських мільйонерів? Чи не більше на стороні бізнесу фактів маніпулювання владою, зв'язків з силовиками, кримінальних дій, ніж на боці церков - теж далеко не ідеальних?

Тільки раз сарказм автора позбавив висловлювання змісту: “Среди откровенно “политических” решений, которые были реализованы как раз в ходе таких личных встреч, епископ называет выделение УПЦ МП трех гектаров земли для строительства кафедрального собора”. Якщо рішення відверто політичне, чому “політичне” в лапках? Якщо воно “політичне” тільки в лапках, бо його метою було функціонування самої церкви, до чого тут слово відверто?

Автор не оцінює ефективність впливу церков на владу. Прийняття законів - примітний показник. Однак, як видно на прикладі рішення про ігровий бізнес, декларації та реальність життя - це, зазвичай, “дві великі різниці”. Відвідуючи різні міста, я без зусиль помічаю на центральних вулицях характерні задраповані вітрини, за якими будь-який ігроман може спустити останню сорочку з тіла.

За текстом лишаються запитання: а як повинно бути? Який реальний ефект діяльності церков? Бо ж реальний зміст поняття “світська держава” сильно різниться в різних країнах: це може бути загальнонаціональний збір церковного податку в Німеччині або войовничий секуляризм у Франції, політичне лобі церков у США чи терор і тортури віруючих та атеїстична індоктринація населення в Китаї.

Зі слушною думкою єпископа УПЦ КП, “Большинство политиков принадлежит к той или иной конфессии. Таких, которые причисляют себя к атеистам, у нас практически нет”, згоджується й автор, твердячи, що описувана ним діяльність відбувається “в одной из самых верующих стран мира”. Чи не має віруюча нація право вирішувати, що гарно та прийнятно для неї, а що ні?

Пан Станіслав сумлінно перелічує рішення, яких “вибили з політиків” церковні емісари. Серед них одверто “егоїстичними” є отримання земельних ділянок під будівництво культових споруд, захист релігійних традицій (православне крило) та оборона релігійної свободи (протестантське крило).

А тепер доведіть, що наступні законодавчі рішення продиктовані турботою церков виключно про себе:

  • заборона одностатевих шлюбів, руху геїв;
  • заборона діяльності екстрасенсів, гадалок;
  • захист громадської моралі;
  • заборона реклами на алкоголь;
  • заборона ігорного бізнесу.

Якщо перші два пункти ще можна списати на конкурентну “боротьбу за душі”, то два останні - прямий удар по надзвичайно прибутковим формам підприємницької діяльності, й, цинічно оцінюючи, церкви могли б виграти більше, не протиставляй вони себе індустрії заробітку на людських пороках.

Важливе застереження: само по собі українське законодавство не гарантує дотримання задекларованих у нім прав. Теза речника УГКЦ зі статті: “церкви заинтересованы в том, чтобы конкретный государственный служащий симпатизировал им. Потому что это намного упрощает работу церквей хотя бы по реализации тех же конституционных прав”. Фраза автора статті: “Представители религиозных общин давно поняли, что без своих людей во власти добиться нужных решений практически невозможно”.

Цим пан Мірошниченко визнає, що церковники принаймні намагаються грати в правовому полі. Відтак, їх “похід у політику”, при всій його юридичній та моральній двозначності, певною мірою є кроком вимушеним.

І чи є проявом законності та норми, що депутат Уколов, що відвідує громаду найбільшого в Європі баптистського союзу, заявляє: “Наша церковь находится на берегу Днепра, где мы уже восемь лет проводим служения в обычной комнате. Там помещается человек сто”? Чи нормально те, що церква, яка представляє найчисельнішу протестантську течію “в одной из самых верующих стран мира”, займає непристосоване приміщення?  Виходить, вибір неширокий - “окучувати” політиків або тулитися по підвалах чи жилих кімнатах, заважаючи іновірним сусідам?

Може, найсерйозніший недолік українських медіа, що вкотре показала ця стаття - відсутність громадських сил, думкою яких шановний журналіст міг би урівноважити “попівське мракобісся”. Українці декларують свою довіру до розуму, в нашій країні рекордна кількість ВНЗ й осіб з науковими ступенями, однак пан Мірошниченко не схотів / не зміг / не подумав звернутися за коментарем до політологів / релігієзнавців / соціологів / філософів / богословів за роз'ясненням ситуації. Вкотре спрацювало інцестуозне мислення ЗМІ: оцінювати будь-що на світі може людина, що вважає себе журналістом (Олександр Володарський), а от її поведінку не може оцінювати ніхто. Невже в 48-мільйонній державі не знайшлося більшого морального барометра (бо ж священики для бізнесового світу, видно, не авторитет), ніж Володарський - чоловік, “задержанный в ноябре 2010 года за имитацию полового акта под стенами Верховной Рады. ...Володарский, осужденный по статье 296 ч.2 (групповое хулиганство) за акцию протеста перед Верховной Радой, вынужден отправиться для отбытия наказания в исправительный центр 132, расположенный в поселке городского типа Коцюбинское Киевской области”.

Звичайно, організовувати у Верховній Раді молитовні сніданки (“нардепы читают Библию, неспешно пьют чай, кофе и хором оттачивают слова «Отче наш»”) - більший гріх, ніж “громадська діяльність” Володарського: “обнаженные протестующие имитировали у стен парламента половой акт и демонстрировали фото порнографического содержания” (“Корреспондент”).

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти