Філарет і КГБ

3 липня 2019, 18:33 | Блоги | Блог Анатолія Бабинського | 0 |   | Код для блогу |  | 

Чергова заява владики Філарета (Денисенка) про співпрацю між Церквою і КГБ в радянський час не є сенсацією. Він, до слова, є одним з небагатьох архієреїв РПЦ часів СРСР, які про це взагалі говорять. Бодай так. 

На жаль, ці слова не супроводжуються жодною конкретикою: поясненням механізмів цієї співпраці, обґрунтуванням мотивації, називанням конкретних фактів і «спільних операцій» чи «акцій». Неможливо сказати, що ми взагалі нічого не знаємо. Такі дослідження, як наприклад «Церква тих, що вижили» Наталії Шліхти, добре показують і мотивації, і стратегію Церкви та різних ієрархів стосовно співпраці з радянською владою і навпаки. Проте Філарет знає набагато більше. Як я вже писав раніше, ні митрополит Онуфрій, ні Агафангел ніколи нічого не розкажуть, а він мав шанс розповісти і не бути шельмованим.

Найжахливіше, що Філарет міг зробити Московському Патріархатові, це не створення УПЦ КП у 1992 році, а розповісти правду про діяльність РПЦ в радянський період, співпрацю з КГБ. Не дивно, що зі словами Філарета про те, що співпраця з КГБ не була гріхом, відразу погодився одіозний протоієрей РПЦ – Всеволод Чаплін. Філарет наробив для РПЦ чимало проблем, але не торкнувся «святая святих» - співжиття Церкви і режиму за часів СРСР. 

Проте нова заява владики Філарета має й свою новизну. Оскільки він не просто в черговий раз підтвердив те, що ми і так знали, але також перевів розмову в моральну площину, сказавши, що така співпраця не була гріхом. Це вже не про факти, які були б корисними для істориків. Це вже питання для богословів. Аргументація словами про кесареве і Боже, чи словами апостола Павла про покору перед владою, виглядають сьогодні як мінімум дивно. Співпраця християн з Гітлером, які виправдовували її саме такими словами, раз і назавжди поставила залізобетонну плиту на таких аргументах. Після досвіду тоталітарних режимів ХХ століття, а радянський режим був одним з них, говорити таке є дико. 

Переосмислення цього досвіду ХХ століття було і є важливим етапом в житті Церков на Заході, який українським християнам ще треба, як виглядає, пройти. Це буде «церковною декомунізацією», яка потрібна Церквам не менш, ніж цілому суспільству. Можливо, одним з перших спільних проектів ПЦУ і УГКЦ має бути саме це: переосмислення комуністичного минулого, його наслідків в церковному житті, духовному? Не затерте до дірок Filioque і питання вселенського примату, а саме це? Відповіді на багато питань радянського часу дадуть нам дороговкази у багатьох нинішніх головоломках. Які межі співпраці з державною владою можуть бути? Як оцінювати з моральної точки зору дії тих чи інших політиків, і як на це реагувати, як з ними взагалі спілкуватись? Це, до речі, питання, які ставлять сьогодні знову й західні християни, застановляючись над тим, як жити в часи нових ідеологій.

Світлої пам’яті архімандрит Роберт Тафт говорячи якось про досвід Православної Церкви в радянський час сказав: «Ми ще могли зрозуміти, коли вони брехали, бо до їхньої скроні був приставлений револьвер. Але чому продовжувати брехати, коли револьвера вже немає - зрозуміти неможливо».

Мене давно турбував в цьому контексті один епізод з життя владики Філарета, який трапився під час його візиту до США навесні 1963 року. 6 березня в Баффало відбулась прес-конференція, від РПЦ були владика Філарет та прот. Віталій Боровой. На запитання Вальтера Чопика: «Ви сказали, що в СРСР є свобода релігії. Але чому тоді глава УГКЦ – Йосиф Сліпий 18 років перебував в ув’язненні?», єпископ (тоді Віденський і Австрійський) Філарет відповів наступне: «Важливо підкреслити, що ми маємо справжню релігійну свободу і якщо Йосиф Сліпий був покараний, то це сталось не тому, що він віруюча людина, а тому що він вчинив злочин проти СРСР». Вальтер Чопик перепитав: «Якщо б Ви пояснили мені, які саме злочини він учинив, я був би радий». Відповідь Філарета була феноменальною: «Радянський союз вчинив акт гуманізму по відношенню до Йосифа Сліпого. Ми звільнили його з ув’язнення, але не тому, що наш уряд вважає його не винним, але лише з почуття гуманності». Чопик знову перепитав: "То, які злочини він вчинив?". Далі ситуацію рятував Віталій Боровой. Він почав говорити про розділення держави і Церкви в СРСР і т.п., в підсумку - просто "забалтывал" тему (інтерв’ю було надруковане в The Ukrainian Bulletin (місячник Українського Конгресового Комітету Америки за квітень 1963). Вся ця історія цікава ще з одного огляду, бо за схожими темниками, тепер вже ФСБ, я переконаний, працюють і нинішні "зовнішні" органи РПЦ-УПЦ (МП).

Врешті-решт, виходячи з методології Роберта Тафта, можна було б зрозуміти, навіщо владика Філарет брехав щодо свободи релігії в СРСР і ув’язнення Йосифа Сліпого у 1963 році. Але як зрозуміти його слова про те, що співпраця з КГБ не була гріхом сьогодні? Чи брехня (масштаб якої був чималий) вже перестала бути гріхом?

 

Система Orphus
Рейтинг
0
0
0коментарів

Коментарі

додати коментар 

    Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти