Щороку, 24 серпня, Українці святкують День незалежності України. Величне та гучне свято. Вершина мрій сотень і тисяч відомих і невідомих борців за волю України. Це свято, що покликане наповнити щастям та гордістю серця й уми кожного громадянина України. Це свято, коли вітають один одного з незалежністю та бажають многих літ свободи  - та не всі….

            На жаль не всі, хто має громадянство України, щиро радіють її незалежності, чомусь навіть на Галичині, що славиться своїм патріотизмом, далеко не на кожному будинку майорить синьо-жовтий стяг на честь цього свята, далеко не кожен вітає свого сусіда чи родича з незалежністю, а коли і вітає то додає але…, але не та держава яку б хотілося, але не ті можливості, але, але, але… Часто саме розчарованість у стані справ у державі стає причиною зневіри, апатії та цілковитої байдужості до суспільних проблем, тенденцій та рухів. Якраз те що потрібно ворогу, якраз те що робить нас слабкими, якраз той стан в якому ми, як нація, не здатні на спротив, якраз те, до чого нас штовхають україноненависники.

            Чому так?

            Відсутність правдивих стрижневих цінностей, чи їх девальвація, неминуче ведуть націю до розпорошеності, асиміляції та втрати самоідентичності. Основу основ – роль Бога, на себе приміряють багато хто. Політики, що твердять буцімто щось можуть самі змінити в державі без Бога, бо самі хочуть бути богами, а насправді лиш прагнуть влади, лукаво обіцяючи краще завтра; псевдо релігійні лідери, що творять різні секти, різного роду торгівельно - розважальні комплекси, які обіцяють подарувати людині «щастя» за її гроші. Чималу роль у відтягуванні людей від правдивого Бога відіграють творці моди та модних тенденцій, різного роду «зірки» і все що називається шоу-бізнес, вони часто достосовують до себе слово «ікона», «ікона моди», «ікона стилю», девальвуючи це поняття займаються самопрославою. Тож чи не є причиною нашого сьогоднішнього стану суспільства втрата віри в єдиного Бога, чи не наробили ми собі божків більше, ніж в давній Греції чи Римі, чи не забули ми про першу заповідь Божу?

            З року в рік все менше людей приходить до церкви на третій день Різдв’яних чи Великодніх свят, на свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, бо це ж робочі дні. Проте завжди є багато вихідних довкола 8 березня, 1-2 травня, 9 травня. Як часто в неділю люди від ранку працюють в торгівельних закладах, перукарнях, в місцях, де без жодних втрат можна було б почати роботу на кілька годин пізніше, щоб дати можливість людям взяти участь у недільній Літургії. Скільки мужчин покірно йдуть класти асфальт чи цеглу в неділю за наказом свого безбожного керівництва. Чи це не рабство і боягузтво, чи не забули ми день святий святкувати?

            Забувши навчання попередніх поколінь, нащадки перестали шанувати Батьківщину, бо не шануючи батьків неможливо шанувати все, що з ними пов’язане – мову, культуру, традиції. Забувши віру батьків, нащадки живуть в так званих громадянських шлюбах, вбивають через аборти своїх власних дітей, приносячи їх в жертву власному егоїзму, крадуть у своїх же братів, даючи і баручи хабарі і з того ще й горді, бо мають у цьому «успіх». Батьки купують дітям одяг, на який соромно дивитись, зате він модний і дарма що оголює все, що одяг має прикривати, проте дивуються чому їх діти стають розбещеними. І що найгірше, не вірять, що це все коли-небудь можна змінити.

Лиш одинокий голос Церкви, намагаючись пробитись крізь несамовитий крик спотвореного світу, нагадує людям, що надія є – це Віра в Бога. Шлях є – це дотримання заповідей Божих. І саме це є шлях до Свободи і Незалежності насправді і без Але. Це шлях хоробрих і незламних воїнів Христових, шлях щирих і добрих Українців. Цей шлях сьогодні не модний, бо це не шлях викривленого втратою правдивих цінностей, розбещеного і зневіреного суспільства рабів. Це не їх шлях, а Наш з Вами. Борітеся поборете вам Бог помагає.

            Слава Україні! Слава її хоробрим, вірним Богові синам і дочкам! Слава героям! Герой це ти – проснись!

Патріот. Вірний син своїх предків. Ваш брат Українець, Володимир Пігічин.