Проповідь до притчі про Сіяча (Лк. 8, 5-15)

6 листопада 2019, 11:31 | Блоги | Блог Романа Гуменюка | 8 |   | Код для блогу |  | 

У сьогоднішній притчі Ісус знову намагається викласти Божу науку шляхом її порівняння зі щоденним життям своїх слухачів. Більшість присутніх – селяни, то ж кому, як не їм знати, що означає виростити хліб в місцях, де бракує води. Якщо від’їхати від Генезаретського озера якихось 5-10 км на схід, то там ви побачите кам’янистий грунт, порослий терням і хащами. Уявити собі, що на цій землі при середній температурі +45°C, нульових опадах і безпощадно палючому сонцю може рости будь-яка сільськогосподарська культура – дуже важко. Напевне, докладаючи неймовірних зусиль, місцеві мешканці якось вирощували той необхідний мінімум хліба, але значно частіше вони спостерігали, як дорогоцінні і добуті надлюдським зусиллям колоски просто гинуть: грунт надто твердий, дикий терен росте значно швидше на обробленій і удобреній землі, птахи також не дрімають... Ясно також, що надія селянина – це ота невелика частина посіву, що все-таки дозволяє зібрати хоча б невеликий урожай.

Одним словом притча Ісуса – це їхні будні. Однак, яка ж мораль цієї історії? Грубо кажучи, Вчитель оповів про важке життя хлібороба, та й годі. Про потаємний зміст здогадуються лише найближчі учні, але і їм потрібне додаткове тлумачення Оповідача. Самим – не здогадатися, занадто вже буденна ця історія. Можна сказати – на межі нецікавої констатації очевидного. Запропонована подальша інтерпретація, насправді, також містить «підводні камені». Я думаю, що істинне розуміння цієї притчі може прийти до нас лише після прочитання Прологу до Євангелії від Івана. Там ми дізнаємося, що Слово – це Бог. Отож головна Зернина, яку сіє Сіяч-Бог-Отець – це Сам Ісус-Бог-Слово, що падає на грунт нашого серця. Грунт – дуже часто поганий і необроблений, але навіть якщо він «добрий», то Зернина мусить все-одно в ньому померти. Біологія не передбачає іншого шляху для отримання плоду.

Тому притча про сіяча – вона також і пророча, бо вказує на рясний плід – наше з вами безсмертя, яке наступає після смерті Ісуса на Хресті. Вона також пророча з огляду на Св. Тайну Євхаристії, де ми з’єднуємося в одне з Богом-Словом, що входить в нас під видами Хліба і Вина. І знову, який фантастичний підтекст закладений у притчі: Бог входить в нас як Зернина, щоб наповнити через Свою смерть Життям вічним.

З іншого боку, спрощена інтерпретація, котру Ісус подає апостолам – відповідає рівню їхнього пізнання Бога в даний момент і заохочує повправлятися у слуханні і виконанні науки Господньої. І повірте, так як звичайний хліб насичує нас, так само й почуте Слово Боже дарує нам відчуття ситості і вдоволення. Якщо би це було не так, то чому великий натовп прийшов послухати Господа? Вони і так нічого не зрозуміли: інтерпретація притчі була повідомлена лише учням. Відповідь одна: чути Бога – це радість і мир, навіть якщо Він оповідає щось незрозуміле. Так, слухаючи часто незрозумілі для них речі, апостоли будучи повними Слова Божого через кілька років досягли успіху, збагнувши головну істину: Слово – це Ісус. А яку істину осягнули ми з вами? Як ми вивчаємо і зберігаємо Слово Боже? Ми взагалі, ставимо собі питання, де те Слово можна знайти? В Біблії? А як часто ми туди заглядаємо?

Одного разу на блошиному ринку в Дрездені я побачив новеньку Біблію. Добротна обкладинка з гарним золотим тисненням зраджувала вік цієї Книги: мінімум сотня років. Тепер такої якості друку зустрінеш нечасто. Я взяв це Святе Письмо до рук і був вражений ще більше: новенькі сторінки, фантастичні ілюстрації, рік видання – 1908. На титульній сторінці акуратним шрифтом виведений дарчий підпис: подружжю Н. у день вінчання 1910 року від парафії в Кьоніґштайн, підпис пастора і печатка. Я зачаровано гортав сторінки і розглядав прекрасні грав’юри. І чим довше я оглядав цю книгу – тим більше у мені наростало здивування: невже за 100 років до неї ніхто, ні разу не заглянув? З цього стану «напівтрансу» мене вивів гучний оклик: «Вона – твоя!». Я оглянувся довкола і побачив продавця, що стояв за міні-прилавком. «Вибачаюся − сказав я, − Ви промовляєте до мене?». На що продавець схильно кивнув головою, і додав: «Я бачу, що тобі Книга сподобалася, бери Її просто так. Дарую: спішу додому, не хочеться назад тягар везти»...

На початку ХХ століття в лютеранських церквах у Німеччині дарували кожній молодій парі Біблію, тому тираж тих якісних Книг був дуже великий і колекційної вартості вони не мають, що й пояснювало поведінку продавця. Однак, у цій історії найбільше вражає факт, що це Слово Боже, яке так старанно сіялося, лежало на камені і ніколи не проросло: ні молоде подружжя, ні їхні діти, що записані на сторінці про родину, ні внуки ніколи в ту Біблію не заглянули. А правнуки просто викинули непотрібний баласт...

А де лежить у нас вдома Біблія? Думаю, що є у кожного. Вона також в ідеальному новенькому стані, ні разу не відкрита? Якщо так, то будьмо певні – пролог до Євангелія від Івана ми ніколи не осягнемо нашими серцями. Нам ніколи не вдасться збагнути, як це можна «жити не хлібом єдиним» і як це бути по-справжньому ситим. Бо ситим є лише той, у кого серце є повне Божого Слова, без нього ми в’янемо і засихаємо як зерна під палючим сонцем на кам’янистому грунті Галилеї. Амінь

Система Orphus
Рейтинг
0
0
8коментарів

Коментарі

додати коментар 
  • RG41 | 6 листопада 2019, 18:35
    Коментувати коментар

    Це, нажаль, проблема не тільки Німеччини. Вона зараз у цілому світі.

    • velovs@ukr.net | 6 листопада 2019, 19:03
      Коментувати коментар

      І справді: наразі це (начебто) так і є... ------------ Разом з тим, так виглядає, що далеко не все нині так уже - зовсім безнадійно і похмуро. Принаймні, (все-таки) є деякі ознаки і знамення, що (вже), судячи з усього, досить скоро мають розпочатися певні зміни на краще. ----------- Причому, саме незалежна Україна та її різнолике християнство, відроджене, відновлене й проваджене Святим Духом, тут можуть зіграти не останню роль... --------------- Коротше кажучи, от за цим посиланням можна ознайомитися з доволі, як на мене, цікавими і актуальними роздумами і спостереженнями, "прив'язаними" до опису одного з християнських свят, де робиться спроба прояснити й осмислити все це: --------https://kyrios.org.ua/spirituality/svyato/8603-28-kvitnja-vhid-gospodnij-v-erusalim-svjatih-apostoliv-aristarha-puda-i-trofima.html

    • velovs@ukr.net | 6 листопада 2019, 19:27
      Коментувати коментар

      Р. S. А ще отут (на схожу тематику) - деякі міркування і аналіз, зокрема, про роль і значення й, передовсім, ДУХОВНО-МЕНТАЛЬНІ, що їх мав для України та її майбуття історичний візит св. Папи Івана Павла ІІ в Україну в червні 2001 р.: --------- https://kyrios.org.ua/spirituality/svyato/9563-23-chervnja-zislannja-svjatogo-duha-pjatidesjatnitsja-svjatogo-svjaschennomuchenika-timoteja-ep-pruskogo.html

    • velovs@ukr.net | 6 листопада 2019, 20:27
      Коментувати коментар

      Р. Р. S. Крім того (і поміж дечого іншого), якраз в благословенній і вельми шляхетній діяльності в Україні, зокрема, цієї Християнської служби порятунку (ХСП) мені і вбачається одна з тих - і саме КОНКРЕТНО-ПРАКТИЧНИХ і доволі обнадійливих - "ознак і знамень", що (дуже схоже) "скоро мають розпочатися певні зміни на краще": ------- https://crs-center.org/

  • velovs@ukr.net | 6 листопада 2019, 17:54
    Коментувати коментар

    "На початку ХХ століття в лютеранських церквах у Німеччині дарували кожній молодій парі Біблію, тому тираж тих якісних Книг був дуже великий і колекційної вартості вони не мають, що й пояснювало поведінку продавця. Однак, у цій історії найбільше вражає факт, що це Слово Боже, яке так старанно сіялося, лежало на камені і ніколи не проросло: ні молоде подружжя, ні їхні діти, що записані на сторінці про родину, ні внуки ніколи в ту Біблію не заглянули. А правнуки просто викинули непотрібний баласт..." ------------ І цей сумний і печальний факт засвідчує і підтверджує ті реалії, що, зокрема, на період 30-40-х рр. ХХ ст. у Німеччині сформувалася і мешкала велика кількість людей, що не мали, по суті, жодної конкретної уяви про правдиві євангельські духовні та морально-етичні принципи і норми. А відтак, коли настав "час Ч", то, вочевидь, більшість з них і, зокрема, на обох виборах в Райхстаґ в 1932 р. - свідомо і впевнено - проголосували саме за NSDAP. А вже невдовзі дуже радо й захоплено-ейфорично (ледь не істерично) вітали прихід до влади в країні Гітлера та його команди. З усіма тими загальновідомими наслідками, що затим - логічно й неодмінно - настали...

    • velovs@ukr.net | 7 листопада 2019, 11:01
      Коментувати коментар

      До речі, тоді ж, у 1932 р., певна частина тих - "нечитачів" Біблії голосувала за безбожно-радикальних презентантів іншого - лівого політспектру: марксистські партії (КПН, а також СДПН). Одначе, як мовиться, хрін за редьку не солодший...

    • velovs@ukr.net | 7 листопада 2019, 11:23
      Коментувати коментар

      А також. Маємо констатувати і те, що багато хто із тих у тогочасній Німеччині, хто (начебто) і непогано знав Святе Письмо, включаючи і певну частину СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІВ (обох головних тамтешніх конфесій - і католиків, а надто лютеран), ПІДТРИМАЛИ Гітлера та його тоталітарно-екстремістський нацистський режим з його запекло-людиноненависницькою - ксенофобно-расовою ідеологією. А дехто з них - і навіть досить конкретно - СПІВПРАЦЮВАЛИ з ним... --------- Це була справжня драма і трагедія, передусім, для самої Німеччини та її народу. Що потім логічно обернулася - вже ледь не для всього людства - неймовірно жахливою і страшною, вельми й вельми жорстокою та криваво-руйнівною катастрофою 2-ї світової війни...

    • velovs@ukr.net | 7 листопада 2019, 11:54
      Коментувати коментар

      А от нині чітко і ясно бачимо і досвідчуємо, як деякі інші (сучасні) "знавці" Священного Писання - верхівка та певні структури РПЦ (включаючи і відому частину УПЦ МП) активно (і навіть - дехто - досить завзято) прислуговують авторитарно-шовіністському режиму Кремля. Й, насамперед, в агресивно-гібридній експансії його "русского міра": і, щонайперше, в Україну, а також - і інших регіонах світу...

Залишати коментарі можуть тільки зареєстровані відвідувачі Ввійти